.

Сучасна рецепція роману Г.Брасюка „Донна Анна” а (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1888
Скачать документ

Сучасна рецепція роману Г.Брасюка „Донна Анна”

Серед письменників, що належали до літературного угруповання МАРС
(Майстерня революційного слова) найбільш загадковою й, на нашу думку,
мало вивченою постаттю є Гордій Іванович Брасюк (1899 – 1941). Його ім’я
майже незнане сучасними літературознавцями. Воно лише принагідно
згадується в незначній кількості публікацій останніх часів і, зрозуміло,
творче надбання письменника не стало центром уваги окремого дослідження.
В „Українській літературній енциклопедії”, одному з небагатьох сучасних
джерел інформації про митця, бо імені його немає навіть у двохтомній
„Історії української літератури ХХ століття”, відсутні біографічні
відомості про Г.Брасюка, натомість вміщено лише занадто розпливчасту
інформацію про місце його народження. Про творчість письменника також
написано дуже коротко: „Автор збірок оповідань: „В потоках” (1927),
„Устинка” (1929), „Сни і дійсність”(1930), роману „Донна Анна” (1929).
Останній піддався критиці за дрібнотем’я і натуралістичні тенденції. З
1931 року від літератури відійшов.” [10 , 229]. Дещо ширша інформація
про письменника була подана в травневому номері „Літературної України”
за 1991 рік. Тут точно зазначене місце народження – с. Лука
Троянівського повіту на Житомирщині. Також подана інформація про те, що
він закінчив Житомирське комерційне училище й належав до
культурологічної організації „Просвіта”, а також до літературного
об’єднання „Гарт”. При цьому зовсім відсутня інформація про
приналежність письменника до київської літературної організації МАРС.
Хоча є незаперечні дані в тогочасній пресі про це: „7 листопада в Києві
складено нову літературну організацію МАРС (Майстерня революційного
слова). До складу асоціації ввійшли письменники: Антоненко-Давидович Б.,
Брасюк Г., Галич М., Качура Я., Косинка Г., Підмогильний В., Плужник Є.,
Тенета Б., Фальківський Д., Ярошенко В. [6, 111]. Нам відомо про
п’ятирічне заслання письменника й перебування його в концтаборі з 1930
року (це, можливо, врятувало від розстрілу в 1934, коли з 28
розстріляних були побратими по МАРСу – Г.Косинка і Д.Фальківський).
Зовсім не друкувалися й, зрозуміло, не досліджувалися його останні
твори. З різних джерел ми знаємо, що 27 червня 1941 року на підставі
ордера № 228, виданого Запорізьким обласним управлінням НКВД, Г.Брасюк
був заарештований вдруге без пред’явлення будь-яких звинувачень. Серед
вилучених під час трусу речей були рукопис роману „Чечель” (773стор.) та
чотири зошити чернеток повістей (пізніше все це повернули дружині).
Само собою стає зрозумілим, що той, хто не має можливостей доступу до
архівної бази, видань і періодики 20 – 30-х років минулого століття може
взагалі нічого не знати про письменника. Тому не дивним є факт
відсутності зацікавлення творчою постаттю письменника в сучасних
літературознавчих дослідженнях.

Про останній, з надрукованих, роман Г.Брасюка „Донна Анна” не можливо
знайти більшої інформації ніж переказ сприйняття твору критиками 30-х
років минулого століття. Щоправда роман не був обділений увагою критики
після свого виходу. У періодиці того часу свої рецензії вмістили Пронь
Г., Старинкевич Л., Фінкель О., Юровська Л. та ін. Однак усі рецензії
визначалися негативною рецепцію твору. Так, наприклад, в одній з них
читаємо: „Отже бачимо, що хоч би з якого боку підійти до роману, він є
безумовно явище негативне. Дуже сумнівної художньої вартости, він
безумовно шкідливий з боку соціально-літературного. Це витвір
розбещеного міщанина, хтиве сюсюкання ласого на клубнічку, для якого
фізіологічні процеси є єдиний чинник людської поведінки. Недурно ж
зовсім непочутна у романі доба, коли він діється. Роман розрахований на
смак такої ж міщанської публіки, як автор та його герої. Нашому новому
читачеві нема чого з ним робити, а тому хай він краще не тратить марно
часу і не береться за цю зайву книжку” [11 , 210]. Проте наявність у
рецензії неточностей і огріхів (Вольський названий Вольщий, Нік – Ніккі)
говорить про не уважне, а враховуючи час написання й упереджене
ставлення й до автора, й до його твору. Зовсім не згадується в рецензії
творчість Лесі Українки, яка, що видно навіть не літературознавчим оком
з назви твору й не тільки, стала поштовхом і певною основою для роману.
Зовсім не говориться про роль музики для розкритті характерів героїв.
Твір цей не передавався з 1929 року, тому доступ до тексту дуже
обмежений. Це стало однією з причин вилучення роману з літературного
обігу й неуваги до нього сучасних критиків. Крім того у висновку
судово-слідчої справи Г.Брасюка, затвердженої начальником УНКДБ в
Запорізькій області Леоновим, зазначено, що Брасюк переїхав до Києва, де
зайнявся літературною діяльністю. Перебуваючи, за словами Леонова, в
колі настроєних у націоналістичному дусі українських письменників
Хвильових, Ірчанів, Блакитних, Антоненків-Давидовичів та інших, що, як і
він, нічого спільного не мають із пролетарською творчістю, Брасюк почав
видавати аполітичні літературні праці, розраховані на темні й міщанські
прошарки населення… . Г.Пронь у статті, що й назву має відповідну „У
потоках міщанства” загалом усю творчість Г.Брасюка визнає міщанською,
зазначивши, що він виявив у своїх творах пасивно-консервативний
світогляд „дрібно-буржуазного інтелігента, що зв’язав свою творчість
естетичними смаками міщанства” [8, 2]. Ще в одній тогочасній рецензії
читаємо: „Твір „Донна Анна” Брасюка, ще в більшій мірі стверджує
зростання міщанської літератури, як жанру, що мусить обслуговувати
потреби непівсько-міщанських кіл” [7, 2].

На нашу думку, надійшов час неупередженого аналізу творчої спадщини
Г.Брасюка і його естетичних здобутків. Це й окреслює мету нашого
дослідження, завдання якого вбачаємо в поданні сучасної інтерпретації
роману „Донна Анна” й акцентуванні уваги на інтертекстуальному полі
твору, особливості рецепції в ньому творчості Лесі Українки.

Уже була акцентована увага на приналежності Г.Брасюка до київської
літературної організації МАРС (Майстерня революційного слова). Відомо,
що її члени, на відміну від досить значної кількості своїх сучасників,
вважали основним завданням справжнього письменника продовжувати, творчо
переосмислюючи, кращі традиції своїх попередників. Тому в їхній спадщині
своєрідне продовження знайшли ідеї української й світової класики. Не
останнє місце серед них посіли мистецькі досягнення Лесі Українки. У
„Історії української літератури ХХ століття” знаходимо підтвердження
даної думки: „Могутній духовний заряд поезії Лесі Українки наснажував
сучасників, а пізніше – представників „розстріляного відродження” [5 ,
67]. Відгомін Лесиних творів відчувається більшою або меншою мірою у
творчості майже всіх представників літературної організації МАРС, однак
діалоги з письменницею, а, можливо, й суперечки представлені у творчості
Г.Брасюка. Особлива рецепція творчих роздумів і досягнень Лесі Українки
чітко окреслена в його романі „Донна Анна”. У інтертекстуальному полі
твору чітко оприявлені такі шедеври письменниці як „Камінний господар”
і „Лісова пісня”.

У творі знайшли своєрідне переосмислення філософські ідеї письменниці,
що еволюціонували в її творах написаних у різні періоди життя. „У
доробку Лесі Українки дедалі увиразнювалось тяжіння до драматичного
світобачення, до осягнення дійсності в її неминучих конфліктних
ситуаціях, нерідко з трагічним розв’язанням. Тому цілком закономірно
вона еволюціонувала від ліричного самовираження до драматичних поем,
створюючи свій цілком самобутній театр новітнього філософського
спрямування” [5, 67]. У „Лісовій пісні” В.Агеєва виділяє бінарні
опозиції лісового/сільського світу, лісу/хати, людини/природи [1, 197],
порушуючи таким чином проблему гармонії людського життя. Роман „Донна
Анна” Г.Брасюка в першій своїй частині містить прямі паралелі з „Лісової
пісні”: Ганна, її донька Таля, композитор В.Шальвій по черзі уявляють
себе й своє оточення героями даного твору. Ці паралелі з героями
класичного твору допомагають простежити паралелі із зазначеними вище
опозиціями. Так, наприклад, Ганна Бачинська, опинившись в хащі лісової
зелені, почуває себе так, ніби „вирвалась з якогось ув’язнення”. Її
перебування в лісі дало їй надію на те, що „вона відродиться,
відмолодіє” [2, 32]. Для композитора Володимира Шальвія лише природа є
джерелом творчого натхнення для написання опери „Лісова пісня”.

Як навесні Мавка прокинулась від звуків Лукашевої сопілки, так Ганна
змінюється під час звучання музики Володимира, приходить до висновку, що
вона не самітна й у житті є „ясні акорди, що єднають з усіма, хто
почуває їх, хто творить їх” [2, 50]. Саме зустрічі з музикою стають для
Ганни поштовхом до власних рефлексій: „Ганна підросла у власних очах
[…]. Вже перші звуки увертюри зродили для Ганни перспективу того
чарівного світу майбутнього, що його прагнула вона. Ганна відчула, що
вона прокидається від довголітньої сплячки. У неї є ще досить сили, вона
ще молода. Мусить ще жити повнокровно, барвисто” [2, 109].

N

th

h8

hI

hI

3і в опері з Ніком у свідомості Ганни намічається злам: образи музики
Володимира почали змішуватись для неї з життям і шумами заводу.
Кульмінацією твору є сприйняття Ганною опери Моцарта „Дон Жуан” під час
якого вона усвідомлює, що Володимир убив Ніка Бачинського, імітувавши
нещасний випадок, а вона сама є донною Анною.

„Камінний господар” Лесі Українки виділяється із загального масиву її
творів тим, що тут письменниця першою в українській літературі до
традиційного для світової літератури сюжету про Дон Жуана. Вона
наголосила на екзистенційних аспектах цього образу, проблемі пошуку
ідентичності, відчуження особистості у велелюдному світі. Однак минуле
для неї не є чимось суцільно відрізаним від реального буття. Минулі
події сприймаються нею не монологічно, а в діалектичному зв’язку із
сучасністю. Тобто свідоме реконструювання авторкою певного
психо-поведінкового типу відбувається при зміні мотиваційно-ціннісних
орієнтацій персонажів, їх рефлексуючих вчинків та сутнісних
онтолого-аксіологічних поведінкової характеристики образів. Однак у Лесі
Українки представлена своя власна концепція теми й образу, яка не
повторює і еклектично не сполучає попередників. Крім того, на відміну
від своїх попередників Леся Українка у центрі свого твору вона поставила
не дон Жуана, а донну Анну, якій належить активна роль. Її зв’язок з дон
Жуаном – горде самоствердження, протест проти патріархальних традицій.
Теж саме спостерігаємо й у творі Г.Брасюка: зустріч з Володимиром
вириває її зі звичного кола домашнього господарства, яке позбавило Ганну
індивідуальності, зробило лише дружиною свого чоловіка. Ми зустрічаємось
з головною героїнею у складний для неї період: вона дізнається про зраду
коханого чоловіка й це позбавляє сенсу її існування. Та доля подарувала
їй зустріч з композитором В.Шальвієм, який наповнив її життя новим
змістом: вона стає його Музою, надихає на творчість.

Нік Бачинський і Володимир Шальвій є уособленням двох різних
світоглядів. В одній із суперечок між ними Бачинський висловлює таку
думку: „Для того, щоб відчути пульс життя, мало бродити знічев’я й
ловити замість гав ніжні звуки, що розкладають нерви. Треба дотикнутись
власною рукою до молота, до підойми. Треба відчути власні м’язи в русі
коліс і двигунах” [2, 63]. На це Володимир дає достойну відповідь
зазначивши, що він розуміє вагу індустрії, але не варто робити з неї
фетиша, бо вона лише кам’яний божок в якого відсутня душа. Своєрідне
метання між своєю прихильністю, а назвати це любов’ю було б не
правильно, до цих двох зовсім протилежних за своєю внутрішньою суттю
чоловіків поглиблюють роздвоєність свідомості Ганни.

Г.Брасюк створює свого роду містифіковану, знакову часо-просторову
текстову площину. Відбувається зміщення та накладання різних історичних
часопросторів. Традиційний сюжет потрапляє в коло авторської свідомості
й піддається осучасненню. О.М.Веселовський під осучасненням розумів
оновлення традиційних сюжетів, тобто наповнення їх новим змістом життя
[3, 56]. У даному творі ми спостерігаємо осучаснення психо-поведінкових
типів несучасної авторові епохи, які виступають певними знаками для
реципієнта й створюють суґестивне тло розуміння твору. І.Ю. Журавська
зазначала, що світовий образ у новій обробці стає героєм з ясно
вираженими ознаками свого часу [4, 455]. Це чітко простежується в романі
Г.Брасюка „Донна Анна”.

Традиційний образ використовується як ім’я-символ. Письменника цікавить
не структурно-семантична характеристика персонажа, а його ідейне
наповнення, зашифрована в ньому метафорично-символічна сутність. Тому
цей образ існує в романі як частина зображально-аналогійного плану
твору, що виконує роль сугестивної деталі, яка органічно вписується в
автентичне тло оповіді. Глибина зображуваного починає розкривається в
романі Г.Брасюка „Донна Анна” після того, як стає відомо, що новий
знайомий Анни Бачинської, композитор Володимир Шальвій, працює над
оперою „Лісова пісня”.

Шальвій: „Я тільки тепер усвідомив, оскільки ви важили для мене. Я не
можу пережити розлуки з вами. Для мене цей ліс стане пусткою. Цієї ночі
я страчу себе. Я так зжився з думкою, що ви будете зі мною довго, може
навіть завжди… Як я мріяв, що ми проведемо в лісі золоту осінь!.. І
раптом… така іронія. Ганнусю, любо, для чого це? Невже вас вабить
кам’яний саркофаг міста?” [2, 79]. Однак пізніше для читача стає
зрозумілим, що в образі композитора знаходимо відгомін образу дон Жуана
з творів Гофмана й Мюссе, якими він стилізується на шукача абсолюту
ідеальної Жінки, але не як остаточної мети життя, а як засобу збагатити
індивідуальність і розвинути своє „Я”. Так і Ганна й Таля потрібні лише
для того, щоб навіювати йому образи його майбутньої опери.

Тому, коли для Ганни донька Таля стала важливішою за Володимира: „Бачити
Талю для Ганни стало якоюсь органічною потребою. Вона почувала, що
задихається без неї тут, як без повітря” [2, 86]. „Її вже не могли
розважити запобігливі Володимирові пестощі. В них було щось цинічне, що
примушувало Ганну морщитись від огиди. Його гра на роялі дратувала” [2,
89]. Тобто у Ганни верх бере її материнське начало, вона перестає
надихати на творчість. І тут автор виокремлює у Володимирі риси дон
Жуана, які чітко представлені у творчості Байрона й Б.Шоу: вістря
революційного пафосу загострено проти одного лиха – тих пут, що
жінка-мати, не надихає митця, а навпаки через сучасний шлюб сковує його.
Для їхніх героїв кайдани шлюбу найдошкульніші з усіх, що суспільство
ними оплутало творчу індивідуальність. На підтвердження цього наводимо
фразу, яку одного разу вигукує Володимир: „Хто сказав, що нежонатому зле
жити? Де мій спокій? Де моя воля?” [2, 161]. Саме пошуком нової Музи
варто пояснювати такий на перший погляд невиправданий зв’язок Володимира
з Талею й з примадонною Баталовою. Ганна Бачинська не змогла стати його
Музою, бо не є самодостатньою, а себе й своє місце у світі бачить лише
через посередництво чоловіків: спочатку Ніка, потім Володимира. Таке
антифеміністичне спрямування й пояснює доволі песимістичну кінцівку
твору, коли Ганна, втративши будь-яку надію на вияв своєї
індивідуальності, зазнавши поразки і як жінка-коханка, і як жінка-мати,
вважає, що найважливіше для неї зараз обміркувати меню на завтрашній
день.

Отже, у романі „Донна Анна” Г.Брасюка, при всьому намаганні автора
переосмислити на новому рівні основні ідеї Лесі Українки „про протест
особистості проти середовища” [9, 28], ми спостерігаємо чоловічий погляд
на жінку, яка повинна бути лише куховаркою й самицею, а всі її спроби
виявити свою індивідуальність закінчуються невдало. Такі спроби Ганни
призводять до того, що вона, маючи талант до співу й прагнучи
самореалізації, стає лише додатком спочатку одного, а потім іншого
чоловіка, які такі різні по суті не бачили в Ганні людину, а лише ту, що
може задовольняти їхні фізичні й духовні потреби.

Таким чином, ми визначаємо в романні „Донна Анна” Г.Брасюка, часто
пряме, а інколи приховане, акцентування уваги читача на міжтекстовому
зв’язку твору. Постійні відсилання до героїв Лесі Українки, а також до
основних особливостей образу дон Жуана у світовій літературі, поглибили
художньо-смислову напругу образів, створених письменником, сприяли
розширенню смислового навантаження кожного з них, що підвищило художню
вартість даного твору, оприсутнило в ньому певний діалог епох. Це лише
один з можливих варіантів рецепції роману „Донна Анна” Г.Брасюка, адже
навіть ідеальний реципієнт не спроможний до кінця охопити безконечне
нашарування смислів, розкрити всі відтінки значень. Відкриття творчості
письменника ще чекає на своїх уважних, незаангажованих дослідників.

Література

1. Агєєва В. Поетеса зламу століть. Творчість Лесі Українки в
постмодерній інтерпретації: Монографія. – К.: Либідь, 1999. – 264 с.

2. Брасюк Г. Донна Анна. – К. Сяйво, 1929. – 300 с.

3. Веселовський А. Историческая поэтика. – М.: Высшая школа, 1989. –
406с.

4. Журавская И. Мировые образы в украинской советской литературе (в
контексте других славянских литератур) // Сравнительное изучение
славянских литератур. – М.: Наука, 1973. – С. 450 – 459.

5. Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн. Кн.1: Перша
половина ХХ ст. Підручник / За ред. В.Г.Дончика. – К.: Либідь, 1998. –
494 с.

6. Нова літературна організація „МАРС” // Життя й революція. – 1927. – №
1. – С. 111.

7. Леонід. Брасюк Г. „Донна Анна”. Видавництво Сяйво Київ 1929. – 260 с.
// Література й мистецтво. – 1929. – 10 листопада. – С. 2.

8. Пронь Г. В потоках міщанства // Літературна газета. – 1929. – № 20.

9. Розумний Я. Українськість Дон Жуана в „Камінному господарі Лесі
Українки // Сучасність. – 1991. – Ч. 12. – С.26 – 36.

10. Українська Літературна Енциклопедія: В 5 т. – К.: Головна ред. УРЕ
імені М.П.Бажана, 1988. – Т. 1: А – Г. – 536 с.

11. Фінкель О. Бібліографія. Г.Брасюк Донна Анна. Сяйво 1929 р. с т.
300, ціна 2 крб. 60 коп. // Червоний шлях. – 1930. – № 1. – С. 208 –
210.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020