Реферат на тему:

“Створення рослинності в українській міфології:

Сокіл-Род, Падуб, Білобог і Чорнобог, Земля, Дажбог і Жива,
Перун-Стрибог-Сварог”

Українська міфологія досить багата на символіку, велика частина – це
символіка дохристиянського пантеону багатобожжя слов’ян, праукраїнців.
Велика частина символів пов’язана з рослинним світом.

Довгий час вважалося, що слов’яни-язичники мали примітивний пантеон
богів, бідну міфологію. Проте вітчизняні та зарубіжні вчені
/М.Максимович, М.Костомаров, О.Потебня, М.Грушевський, Б.Рибаков,
О.Знойко та ін./ показали у своїх працях численність, вагомість
язичницького політеїзму. На їх думку, праукраїнці особливо вшановували
Дажбога, Перуна, Стрибога, Сімаргла, Мокош, Волоса /Велеса/, Берегиню,
Ладу, Дану, Ярила, Сварога, Тура, Дива, Білобога, Рода та ін.

Одним із першобогів слов’янської міфології вважається Род. За міфами,
він — зачинатель усього живого, Господар Світу, відає долями богів та
людей. Род — це також бог природи, врожаю, «керує» дощем, блискавицею.
Про могутність цього божества свідчить значна кількість споріднених
генетично слів на позначення найважливіших понять: «родитель /батько/»,
«уродив урожай», «народитися», «родима сторона», «природа», «народ»,
«родовід» та ін. На думку Я.Боровського, Род усимволізовував міцність
сім’ї, безперервність, незнищеність слов’янського етносу.

Не менш важливим у пантеоні язичників виступав Дажбог — бог Сонця,
світла, добра. Дажбог — головний бог Рідної Національної Української
Віри /РУНВіри/, яку заснував Лев Силенко. «Дажбог — це свята Правда,
Справедливість, життєтворяще світло, Святий Дух, Воля» /Л.Силенко/.
Вагоме місце у пантеоні древніх богів посідав Стрибог. Він
усимволізовував небесну силу, яка приносила як добро, так і зло /див.
Добро і Зло/. Вчені визначають його як «володаря лютуючої стихії, хаосу,
магічних заклять, що можуть обернутися на зло людям».

Наші спостереження /аналіз спільнокореневих слів у восьми європейських
мовах, зіставлення Стрибога з античними небожителями/ показали, що
Стрибог — це не бог вітру /як помилково вважали раніше/. Стрибог
усимволізовував божество війни, смерті з усіма її наслідками. Водночас
він був охоронцем праслов’ян, богом грому, дощу, річок /Потапенко О.І.,
Потапенко Г.І., Потапенко Я.О. Стрибог у системі язичницьких богів
праукраїнців /Проблеми, гіпотези, відкриття/. — Переяслав-Хмельницький,
1995/.

Перун символізував бога блискавки й грому, військової дружини. Він —
нестримність, мужність, непереможність. Як бог-громовик приносив
життєдайний дощ, сприяв врожайності.

Цікавою й символічною постаттю є Ярило, який усимволізував весняне
сонце, любов і пристрасть. Ярило — заступник трударів,
хліборобів-сіячів. Відгомін про цього бога знаходимо у сучасних формах
«яра» /весна/, «яриця» /зерно/, «яровина» /яровий хліб/, «ярка» /молода
вівця/, «ярість» /лють, нестримність/ та ін.

Велес /Волос/ — це бог «нижнього світу», заплавних пасовиськ, худоби.
Часто з’являється у міфах як Змій-Дракон, суперник Перуна.

Глибоку символіку для язичників мала Берегиня /Оберега, Велика Богиня/.
Вона — захисниця людей від усякого зла, добра «хатня» богиня. Оберігала
оселю, малих дітей, добробут сім’ї. Відгомін про неї знаходимо у словах
«оберігати», «обереги» — магічні предмети, фігури, яким приписувалася
таємнича сила. Схематичне зображення Берегині /символічна постать жінки
з застережливо піднятими руками/ трансформувалася в малюнок тризуба
/див. Тризуб/.

Надзвичайно поетичним у пантеоні язичників був образ Лади — богині
любові, краси, гармонії життя. На думку М.Костомарова, Лада
символізувала собою природу, життєву основу, була матір’ю сонця в його
втіленні, богинею кохання, весілля, благополуччя, «подательницею благ».
Відгомін вірувань у Ладу знаходимо у словах «лад» /порядок/, «ладний»
/гарний/, «ладнати» /жити в мирі, злагоді/, Ладо /пестлива назва
чоловіка, дружини//Про Лад див.: Стельмахович М. Лад у житті
українців//Народознавство, 1996. — №33/.

Колоритною постаттю в міфах праукраїнців вважається Дана — богиня рік.
На думку О.П.Знойка, від її імені походять назви Дніпро, Дунай, Дон,
Двіна, бо «да» — це вода, а «на» — неня». Тобто, Дана означає
«Вода-мати». Дана символізувала Непорочну Діву, вічну красу, була
дружиною Сонця. Її символ — липа /Знойко О.П. Міфи Київської землі. — С.
65-66/.

Сонце — символ Всевидящого божества; Вищої космічної сили; центру буття
та інтуїтивного знання; осяяння; слави; величі; правосуддя; Матері
Світу; Центру; Бога-отця; Христа.

Разом з місяцем сонце символізує чоловічий та жіночий початки. У різних
міфологіях їм притаманні різні ролі. Іноді сонце може асоціюватися з
образом батька, а місяць — з образом матері.

У багатьох народів сонце визнається як найдавніше божество, тобто як
символ верховної влади. Ще в XVI-XV ст. до н.е. в Єгипті сонце вважалося
єдиним царем Всесвіту, а земний цар шанувався як сонячне божество. Давні
греки величали його Геліосом. У пізній античності бога Сонця
ототожнювали з Аполлоном, звідси й його епітет Феб-світлий.

В язичницьку епоху слов’яни обожнювали Сонце в образі Дажбога, Сварога,
Хорса та ін.

Слов’янський язичницький пантеон богів знав й інші символи сонця в
образах Ярила /бог весняного сонця/, Купала /бог літнього сонця/ та ін.

Багато з цих символів зустрічаються і в українців — «око Боже», «вогняна
неспалима куля», «велике колесо або круг», «лик Божий або чоло Боже»,
«свіча, яку носять ангели» тощо.

У свою чергу образ Сонця сприяв народженню на Україні багатьох подібних
символів. Кроковеє колесо — весняні й купальські танці, що йшли по колу;
мости — «символ проміння сонця або місяця», король — «одна із назв
сонця»; воротар — «ворота відчиняються щоранку, випускають на небо
сонце, а ввечері замикаються і ховають його»; Джурило /Журило, Чурило,
Юрило, Ярило, Юрій/ — «божий ключник, володар Вирію, бо, що одмикає сиру
землю»; жучок — хоровод, де «по зчеплених руках, як по мосту, йде
дівчинка, що втілює жучка-сонце», /жучок, що ходить по колу, символізує
сонце/. Зайчик /Білоданчик, Янчик, Женчик, Подолянчик, Корольок,
Подоляночка, Ягілочка Красна Панна/ — у цьому циклі хороводів «рух Сонця
зображався через дії людини»; Рожа — танок, «де сонце виступає в образі
дівки Рожі».

Солярну символіку мали вінок і коса, обряд водіння Кози, орнаменти,
вишивання килимів, різьблення по дереву, керамічний посуд, де символами
сонця є коло, хрест, розетки, восьмикутна зірка, свастика тощо.

Солярну символіку мали хліб, калачі, коровай /див. Коровай/ тощо. Всі ці
образи широко використовуються в українському фольклорі.

У християнській традиції символічне значення сонця дуже різноманітне.
Захід та затемнення сонця означають гнів Божий, праведне покарання,
біду, скорботу, страждання. Сонячне світло символізує щастя /Іс.XXX,26/,
відкриття, виявлення, відплату та праведну кару. Сонце — символ слова
Божого /Лк., XXI,23/. Носії слова Божого мають своїм символом сонце.
Сонце є вічне Слово, Господь, Христос. Він — Сонце правди, істинне
світло невечірнє, вічне /Ів.,III, 19; VIII,12;5; Об., XXI,23, XXII,5/.

Список використаної літератури

Потапенко О.І., Потапенко Г.І., Потапенко Я.О. Стрибог у системі
язичницьких богів праукраїнців.

Проблеми, гіпотези, відкриття. — Переяслав-Хмельницький, 1995/.

Знойко О.П. Міфи Київської землі. — С. 65-66

Похожие записи