.

Синтез масового й елітарного в поетичних творах групи “Бу-ба-бу” (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
3 6165
Скачать документ

Синтез масового й елітарного в поетичних творах групи “Бу-ба-бу”

До проблем постмодерністської поетики критики й літературознавці
звертаються досить часто, правда, розглядаючи при цьому переважно
прозові твори. Дослідження поезії у дискурсі постмодерністської критики
має скоріше епізодичний характер як у вітчизняній, так і в закордонній
науці. Серед українських літературознавців таку спробу здійснили
Т. Гундорова в монографії “Післячорнобильська бібліотека. Український
літературний постмодерн” та І. Старовойт у дисертації “Український
постмодернізм у критичному та художньому дискурсах кінця ХХ століття”.
Обидві дослідниці вказують на наявність особливого різновиду
українського постмодернізму, який Т. Гундорова визначає як карнавальний
(з утіленням у творчості групи “Бу-Ба-Бу”). Серед його стилетвірних
компонентів науковці називають гру, іронію, пастиш, цитування,
руйнування канонів і табу. Ігрові тенденції, на нашу думку, є
визначальними у поетиці постмодернізму, хоча й властивими не лише йому.
Якщо дуже стисло говорити про особливості будь-якого постмодерністського
тексту, то, в першу чергу, слід назвати гру автора з реципієнтом, гру зі
стилями, мовою, іншими текстами – з усією попередньою культурою.

І саме гра дозволяє не просто маніпулювати системою цінностей, а має й
суто літературний ефект, зближуючи літературу “високу” з “масовою”. На
цю особливість вказує й І. Старовойт [4, 112], а Л. Калинська називає
єдність масового й елітарного серед найпоширеніших принципів
постмодерністської поетики [3, 3]. Вона ж дослідила моделювання
різноманітних реляцій між масовою й елітарною іпостасями у романах
Ю. Андруховича.

Питанню протиставлення літератури фігуративної й нефігуративної,
“серйозної” й “несерйозної”, елітарної й масової присвячені праці
багатьох теоретиків структуралістсько-постмодерністського напрямку
(Ж. Дерріда, Дж. Барт, Л. Фідлер, У. Еко). Вони переглядають саму
сутність традиційної ієрархії такого протиставлення (наукова література
– художня література) та формулюють важливість значення поєднання
елітарного й масового в постмодерністській літературі: по-перше, це
сприятиме кращому порозумінню між читачем і письменником, а по-друге,
розширить її виражальні можливості.

Отже, зважаючи на важливість даного питання при дослідженні поетики
постмодерністських творів, стає очевидною актуальність даної роботи,
мета якої проаналізувати процес синтезу масового й елітарного у
поетичних текстах літугруповання

“Бу-Ба-Бу”.

Дана мета реалізовуватиметься через наступні завдання:

З’ясувати зміст понять елітарні й масові ліричні жанри.

Розглянути основні прийоми синтезу масового й елітарного в поезіях
бубабістів.

Визначити стилістичну роль даного процесу.

Матеріали даного дослідження розширять і поглиблять знання про поетичну
творчість літугруповання “Бу-Ба-Бу”, можуть бути використані як при
розгляді сучасної української поезії, так і при дослідженні поетики
постмодерністських творів.

Подібний елемент бубабістської естетики виник цілком закономірно,
оскільки від самого початку Ю. Андрухович, О. Ірванець та В. Неборак
прагнули створювати поезії, які було б цікаво читати, й передовсім
молоді. При цьому не ставилася мета писати “легкі”, розважальні твори. З
масової культури залучалися різноманітні техніки стимуляції сприйняття.
Ми розглянемо найбільш уживані у творчості бубабістів прийоми, але
спочатку з’ясуємо дефініцію понять елітарності й масовості відносно
поезії взагалі. Якщо намагатися визначити цю корелятивну пару в межах
лірики як одного з літературних родів, то до “серйозної” поезії можна
віднести громадянську та філософську лірику, а до “несерйозної” –
пейзажну й інтимну, або за іншою класифікацією – медитативна лірика
протиставляється сугестивній. У жанровій системі лірики такий розподіл
зробити важко, оскільки класичні жанри історично вважалися “високою”
літературою, а “низька” була представлена їхніми пародійними варіантами,
тому шляхи синтезу проблемності й розважальності в поезії від самого
початку були іншими, ніж у прозі, й зосереджувалися в межах
іронічно-пародійного плану. Аналізуючи шляхи синтезу масового й
елітарного в поезії, необхідно звернути увагу й на мовне оформлення,
оскільки представники сучасних нетрадиційних стильових течій тяжіють до
обниження мови художньої літератури.

Перше, на що вказує Л. Калинська, розглядаючи романи Ю. Андруховича, –
це використання жанрів масової літератури при оформленні інтелектуально
насиченого тексту. Оскільки ліричні жанри не мають різновидів, то їхнє
зближення з масовою літературою відбувається на тематичному, мовному
рівнях, шляхом відмови від канонів та культурних ієрархій. Для аналізу
ми обрали твори з чітко визначеною жанровою приналежністю: сонет, пісня,
гімн, ода, балада, елегія, мадригал, послання.

Сонет – популярний жанр у творчості Ю. Андруховича. Крім окремих творів,
у нього є й цикл “Кримінальні сонети”. Поет не порушує типової для
сонета організації й традиційної форми і будує свої твори за класичною
схемою: два чотиривірша з кільцевим римуванням (зав’язка та розвиток
конфлікту) та два тривірша тернарного римування (кульмінація та
розв’язка) (абба абба вгв дгд або абба бааб ввг ддг). Однак, якщо поезії
“Братове, до вогню мене прийміть…”, “Він дуже полюбляв старе
каміння…” тематично й формально відповідають жанровим вимогам сонета,
то у циклі “Кримінальні сонети” автор, зберігаючи класичну форму високої
літератури, на тематичному рівні переходить до літератури масової.
Тексти, в яких порушуються важливі морально-етичні проблеми (вірність,
материнська любов, людина у владі, моральний вибір, азартність),
упорядковані за детективною фабулою з відповідним мовним оформленням
(уживання жаргонізмів, вульгаризмів). Розбудовуючи авантюрний сюжетний
мотив, поет розважає й водночас змушує читача замислитися над болючими
питаннями.

Мафія

На розі Кармелітської та Духа

Святого двометровий зимний хлоп

лежав, зацвівши оком, як циклоп

(античний). Потекла на брук з-під вуха

його червона юха, мов сироп

(малиновий), а в центрі капелюха

прострелено діру. Літала муха

над ним, і плач дівочий із утроб

летів до неба, де злодійський рай,

де кожен сутенер або шахрай

знайде в кущах навік собі малину.

В присутності лягавих та собак

Старенька мати думала: “Ось так

Ти гідно шлях життя завершив, сину”. [1, 48]

В. Неборак також часто звертається до жанру сонета. Поезії “Кава”,
“Сонет з рудим котом”, “Смерть героя (Комар)”, “Етюд зі снігом” і цикл
“Love story (Мелодрама з п’яти сонетів)” засвідчили не лише вправність
поета у цьому жанрі, але й представили його як умілого експериментатора
у межах традиції. В. Неборак зберіг проблемність тематики, канонічну
форму, модернізувавши стиль висловлювання й адаптувавши текст до
розмовного

мовлення – пафосність і романтизм поезії уривається на 13-14 рядках,
яким характерна приземленість:

Кава

Натхнення – це бармен – до ваших послуг, –

що заклинає каву, як змію,

і варить бідну голову мою

в цій рідині, відтяту за непослух

турецьким ятаганом. Визнаю –

я став у чергу фацетів зарослих,

струнких цукерок і ножів дорослих…

Та я ще не прописаний в раю!

Чоколядовий рух, температура

червоних уст і божевільних бджіл.

У незнайомки погляд, як в лемура, –

аж цукор переламує навпіл.

Я ж – думкою в районі Сінгапура –

своє обличчя виляпав на стіл [1, 155].

Це була лише спроба наблизити елітарний жанр до масового читача, яка
вповні реалізувалася в поезіях “П’яний”, “Ми йшли крізь Львів. Довкола
подихав…”, “Вбивство одинадцятої години”, “Тіло”. У них поет розробляє
прозаїчні теми й образи (фізіологічні, психічні процеси й стани людини,
суспільна ситуація), не прийнятні для традиційної лірики, тим більше для
високої літератури. Вершиною такого синтезу став “Бубoн (Сонет,
виголошений Літаючою Головою)”:

– Малюйте БАБУ голу БУ

гуБАми дивиться доБА

БУ дифірамБАм БУ таБУ

вам зуби вставить БУБАБУ

росте поезія з горБА

в горбі з грошима боротьБА

та БУнтом БУ-де БУБАБУ

від азБУк голова слаБА

гуБАми виБУхає БАрд

чим світ сичить – кричить театр

зіграєш вірш якого варт

потрапиш в рай (чи на монмартр)

БУ смерті і безсмертю БУ

І БУ і БА і БУБАБУ [1, 143].

0

2

o

oe

?

`„

&

F

gdy-Q

Ma=$>&>`>c>i>&?(?b?¦?i???&@j@?@DDrD?DEDuD$EZE?E¶Eoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeo
eoeoeaeOOOOIIII

„@

^„@

gdy-Q

„o

^„o

c@ctc”c¶cOcuec”dNdPdxd?dAEdedooooa*EEEoooooooooooooo

gdy-Q

gdy-Q

„\

^„\

ть, ритмічність, життєстверджувальність. Але за всією цією формальною
розважальністю прихована глибока проблемність твору. У першу чергу, це
пошук шляхів розвитку української поезії – до Бога

(у мертві багатотомні видання) чи до європейського визнання (до масового
читача). Висловлюється критичне ставлення до заробітчанства на
літературній ниві. Порушується й екзистенційна проблема вічності й
позачасовості, які заперечують і смерть, і безсмертя.

Сонети О. Ірванця “Переночуй мене, вишневий саде…”, “Комедіантко,
акторко, фіглярко…”, за всієї своєї лексичної сучасності (у текстах
зустрічаються жаргонізми й розмовна лексика: “допекла”, “дістала”,
“хвойда”, “чадиш”), відповідають класичним вимогам жанру.

Великою популярністю в О. Ірванця користується пісня. Історично цей жанр
лірики має різновиди, притаманні як елітарній (гімн, ода, елегія,
балада), так і масовій літературі (пісні жартівливі, обрядові,
застільні, про кохання). Найчастіше пісні О. Ірванця мають
публіцистично-іронічний, “несерйозний”, характер, а з “серйозною”
літературою їх зближує гостра соціальна, суспільно-політична,
культурницька проблематика, алюзії, ремінісценції, іронічні посилання
(“Депутатська пісня”, цикл “Пісні східних слов’ян”, “Три пісеньки
американського солдата”). Хоча й жартівливі “Пісенька для друга” та
“Пісенька про пана Василя” за всієї своєї простоти є інтелектуально
насиченими. Експлуатуючи стилістику високих жанрів, поет створює
гімн-оду “Бу-Ба-Бу” “Турбація мас”. Амбіційність, автобіографічна
пафосність, відмова від культурних ієрархій, обнижують високу поезію,
іронізуючи з радянської традиції надмірного й не завжди доречного
оспівування.

Вклякніть, белетристи,

Від Благої Вісти, –

Ми не просто Хтось Там, –

Ми є Бубабісти.

Вас навколо Себе

Будем гуртувати.

Прирекло Нам Небо

Груш не оббивати –

МАСИ ТУРБУВАТИ (3 р.)

В Вісімдесят П’ятім

Році Сонце встало

І для вас, вар’ятів,

Бу-Ба-Бу настало!

Врем’я пранцювате,

Плем’я дурнувате.

Час не танцювати,

І не мордувати –

МАСИ ТУРБУВАТИ (3 р.)

Від Часів Лукреція

І Часів Горація,

Від Часів Гельвеція

І Кооперація

До Часів, коли гряде Нова Дегенерація,

Актуальною будe

Наша МАС ТУРБАЦІЯ! (3 р.). [1, 80]

“Травнева балада” – чи не найяскравіший зразок синтезу масового й
елітарного в поезіях О. Ірванця. На всіх рівнях автор відходить від
жанрових канонів у бік популярності (хітовості), залучаючи до твору
любовно-еротичний сюжет і проблемність, що подається в іронічному плані,
алюзії та суржик.

Ю. Андрухович рідко звертається до пісенних жанрів. Прикладом можуть
бути лише цикл “Три балади” та поезія “Елегія післяноворічного ранку”.
“Три балади” – зразок інтелектуальної поезії. Усі твори, написані за
матеріалами “Історичних проходів по Львові” І. Кріп’якевича, насичені
алюзіями, ремінісценціями, стилізаціями й цілком відповідають
задекларованому жанрові. Натомість “Елегія післяноворічного ранку” –
суцільна містифікація жанру. Твір має яскравий мемуарний характер, але
завдяки алюзіям і ремінісценціям та попри простоту висловлювання тяжіє
до “високої” поезії.

Не часто зустрічаємо пісенні жанри й у творчості В. Неборака, проте
естрадність, ритмічність його текстів сприяє їхній пісенності (пісні на
слова В. Неборака виконують гурти “Плач Єремії”, “Мертвий півень”,
“Неборак рок-бенд”). Хоча в доробку В. Неборака є й спеціально створені
“Пісенька про пана Базя”, “Пісенька про Лялю-Бо”, “Три елегії
(Ув’язнений Дон Жуан)” і “Початок нової ери (Злодійська балада)”.
Стилістика цих творів відповідає названим жанрам, а масовість
досягається за допомогою використання сучасної лексики та алюзій.

Загальне тяжіння постмодернізму до маргіналій, що проявляється не лише у
доборі тем, образів, лексики, але й у використанні другорядних жанрів,
знайшло втілення й у творчості бубабістів. Розширення аудиторії та
кращого розуміння своїх творів “масовим” читачем вони досягали, у тому
числі, й залученням не літературних жанрів (бо запозичені з
публіцистики, епістолярного й ділового письма): нотаток (Ю. Андрухович
“Липневі начерки подорожнього: Нотатки мандрівного спудея Інокентія
Сильвестра Коцького”), промов (Ю. Андрухович “Промовляння самотній”,
В. Неборак “Промовляння до коханки, поцупленої з шістдесятих”,
“Промовляння до кішки”), листів (О. Ірванець “Відкритий лист
прем’єр-міністрові Канади Браянові Малруні та генерал-губернаторові
Роману Гнатишину від трудящих колгоспу “Шлях Ілліча” (закреслено) “Шлях
Ільковича”, “Короткий лист до Олесі”, “Лист до Інни Д.”, В. Неборак
“Лист”, “Листи, знайдені у пляшці з-під львівського пива”, “Лист Торвіка
Боракне, львівського старого пердуна, до панни Целіни, варшавської
порнозірки, написаний напередодні її двадцятидвохліття”, “Ще один лист
(В Україну – з Півдня)”, що є одним зі способів синтезу масового й
елітарного в поезії.

Вище ми звертали увагу на часте використання бубабістами алюзій і
ремінісценцій, при чому такі звернення відбуваються як до класичної
спадщини (згадуються твори В. Симоненка, П. Панча, М. Лукаша,
М. Горького, В. Короленка, А. Чехова, Дж. Селінджера, біблійні мотиви й
образи), так і до сучасного мистецтва (у тому числі сучасна українська
література, вітчизняне та світове кіно, шоу-бізнес, реклама) й життя
взагалі (з відомими науковцями, суспільно-політичними подіями,
екстрасенсами, НЛО). Така маніпуляція елементами елітарної і масової
культури говорить про цілковиту відмову від будь-яких культурних
ієрархій та є ще однією ілюстрацією поєднання високого й низького в
поезіях Ю. Андруховича, О. Ірванця та В. Неборака.

Говорячи про елементи масової літератури у високих жанрах, ми звернули
увагу на вживання в текстах поезій розмовної лексики, жаргонізмів,
вульгаризмів. Загалом, бубабісти суттєво розширили межі поетичного
мовлення. Поштовхом до цього було звільнення сучасної української
літератури від будь-яких табу. Як наслідок, мові поезій Ю. Андруховича,
О. Ірванця та В. Неборака притаманна лексична неоднорідність. Поряд з
історизмами, архаїзмами, діалектизмами, що не виходить за межі норм мови
художньої літератури, а обумовлюється тематикою творів й часто є ознакою
високого стилю, поети вживають сучасну лексику –

терміни, ”побутовізми” – та вже згадувані просторіччя, жаргонізми,
вульгаризми, нецензурну лексику: “Мої знання сумнівні і сумні./ Тому й
жага нуртує, мов аорта, – / і я не сам: глузлива ряха чорта/
по-змовницьки підморгує мені./” (Ю. Андрухович “Фавстове свято” [1, 22];
“А десь імпотенти свої реєструють патенти./ Голодні студенти кричать, що
вони – дисиденти./ І вилупки ночі – бліді, жовтороті вампірики/
Примружують очі в сліпучому сяйві емпірики…/” (О. Ірванець
“Реквієм-скоромовка” [1, 129]; “зима проблема особистість/ природа
соціум набутість/ осточортіння і розкутість/ у виразах ще місяць і/
весна почнеться плодовитість/ […] “хоча творіння це безцінне/ я продаю
його хрін з ним/” (В. Неборак “Сім строф заповненого часу” [1, 211]).
Введення до поетичного мовлення нелітературної лексики викликане
необхідністю увиразнити художні образи, правдиво передати довколишню
дійсність, а часто є пародією на сучасне антимистецтво, антиестетику,
антиетику.

Розглянувши поезії Ю. Андруховича, О. Ірванця та В. Неборака, ми
побачили, що синтез масового й елітарного відбувається не лише в
сучасній прозі, але й у ліриці. Так бубабісти використовують технічні
прийоми масової літератури на різних рівнях:

на формально-жанровому, шляхом іронічного переписування “високих” жанрів
та використання не літературних;

на проблемно-тематичному, через відмову від табуйованих тем;

на мовному, шляхом розширення меж поетичного мовлення (залучення до
активного словника поезії шарів лексики, не притаманних мові художньої
літератури).

Поезії бубабістів своєю легкістю, розважальністю, розкутістю приваблюють
широке коло читачів, більшість із яких не є поціновувачами поезії.
Натомість гостра проблематика творів, іронічне переосмислення
попередньої культури, гра на найтонших смислових відтінках задовольняють
потреби освіченої аудиторії та виконують загальнокультурницькі завдання.

Література

Андрухович Ю., Ірванець О., Неборак В. Бу-Ба-Бу: Т.в.о./…/ри. – Л.:
Каменяр, 1995. – 255 с.

Гундорова Т. Післячорнобильська бібліотека. Український літературний
постмодерн. – К.: Критика,

2005. – 264 с.

Калинська Л. Поетика постмодерністського українського роману: Юрій
Андрухович “Перверзія”. –

К.: Знання, 1998. – 32 с.

Старовойт І. Український постмодернізм у критичному та художньому
дискурсах кінця ХХ століття:

Дис. … канд. філол. наук: 10.01.06./Львівський національний
університет ім. І. Франка. – Л., 2001. – 177 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020