.

Сидір Воробкевич (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
9 2065
Скачать документ

Сидір Воробкевич (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
6 3327
Скачать документ

План

Сидір Воробкевич як письменник і композитор. Короткі біографічні
відомості.

Вірші поета для дітей та їх виховне значення. „Рідна мова”, „То наші
любі, високі Карпати”, „Веснянки”, „Осінь”, „Колискова”.

Юрій Федькович про Воробкевича.

1. Воробкевич Сидір (псевдонім Данило Млака, Морозенко, Семен Хрін) –
український письменник композитор, музично-культурний діяч. Народився в
сім’ї священика 5.05.1836 р. Закінчив 1861 року Чернівецьку духовну
семінарію. Музичну освіту здобував приватно у професора Віденської
консерваторії Ф.Кренна, 1868 р. склав іспит на звання викладача співу і
регента хору у Віденській консерваторії. З 1861 року був священиком у
буковинських селах, де вивчав фольклор і побут місцевого населення.

З 1867 р. викладав у Чернівецькій духовній семінарії та гімназії, з 1875
р. – у Чернівецькому університету. Один з засновників і редакторів
журналу „Буковинська зоря”, альманаху „Руська хата”; очолював з 1875 р.
„Руське літературне товариство”, з 1876 р. очолював студентське
товариство „Союз”.

Літературна діяльність розпочав 1863 р., опублікувавши у збірці
„Галичанин” цикл віршів „Думки з Буковини”. Писав українською, а також
німецькою і румунською мовами. У літературному доробку Воробкевича –
вірші, поеми, оповідання, повісті реалістичного та романтичного
характеру. Кращі твори Сидіра Воробкевича пройняті любовю до трудового
люду. Розробляв теми історичного минулого – оповідання „Турецькі бранці”
(1865), поема „Негай” (1868). Писав про тяжку долю бідного селянства –
вірші „Рекрути” (1865), „Панська пімста” (1878), драми „Гнат Приблуда”
(1875), „Убога Марта” (1878) та ін.

Одним з перших в українській літературі відобразив життя робітників
(драма „Блудний син”). З щирим співчуттям відгукнувся на
національно-визвольну боротьбу балканських народів проти турецьких
поневолювачів (цикл віршів „З нещасної Болгарії”, 1876).

Відомий як автор патріотичних віршів, ліричний пісень („Мово рідна,
слово рідне”, „То моя Буковина”, „Над Прутом у лузі…” та ін.).

Найповніше талант Сидіра Івановича Воробкевича виявився в ліричних
віршах, де поет „розсипає велике багатство життєвих спостережень,
осяяних тихим блиском щирого, глибокого людського і народолюбного
чуття”.

Писав також історично-романтичні поеми, наслідуючи історичні пісні.
Характерними рисами поезії Воробкевича є мелодійність, близькість до
фольклорних джерел (вірш „Летить, летить чорний ворон…”, 1864 та ін.).
Багатьом його творам властивий гумор.

В 1901 р. у Львові видано збірку С.Воробкевича „Над Прутом”, укладену та
відредаговану І.Франком.

Чимало творів Воробкевича перекладено російською, німецькою та іншими
мовами.

Сидір Воробкевич – автор багатьох музичних творів. Відомі романси
„Заграй ти, цигане старий”, „Ви дівочі сині очі”, „Якби я була зозулею”
та ін., хори та тексти Т.Шевченка, такі як „Минають дні”, „Огні горять”,
І.Франка, М.Шашкевича, Ю.Федьковича, йому належать оперети „Золотий
мопс” (1879), „Янош Іштенгазі” (1882). Воробкевич поклав на музику понад
30 віршів В.Александрі. Писав статті з питань музики. Архів Сидіра
Воробкевича зберігають в інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка.

Протягом усього життя С.Воробкевич захоплювався російською літературою,
особливо творчістю О.Пушкіна, М.Лермонтова, О.Кольцова, М.Гоголя і
І.Тургенева. У 1879 р. в журналі „Родимий листок” з’являється його нарис
„Михайло Глінка – батько російської народної опери”, в якому йдеться про
розвиток російської опери ще XVIII століття, про життя великого
композитора, дружбу з кращими людьми Росії.

Незважаючи на несприятливі умови, поет інтенсивно працює, сподіваючись
на ліпші часи. У 1869 р. було засноване товариство „Руська бесіда”, яке
мало сприяти розвиткові культури на Буковині. Його очолював протоієрей
В.Продан, а серед членів переважали буковинські попи. Чернівецька
православна консисторія, яка підтримувала товариство меморіально,
підкорила його своїй волі і робила все для того, щоб його члени
ставились вороже до української мови і культури.

У 1901 р. через важку недугу С.Воробкевич лишає роботу в університеті.
Останні роки його життя проходять у похмурій самотності. Сучасники ним
не цікавились. Про нього забули навіть письменники, які жили чи бували в
Чернівцях в 1896 р. він писав, що почуває себе „старим дідом, котрого
обреклись давно його браття по долі, котрого оддалило товариство од
себе, як того прокаженого, а разом з ним всі його твори і труди і
поповнили його душу і серце не лиш гірким полином, но і бездільним рівно
душним і апатією”.

Сидір Воробкевич помер 19 вересня 1903 р. і був похований на
чернівецькому цвинтарі у чужій гробниці.

Обравши ще в юності письменницький шлях, С.Воробкевич шлях, С.Воробкевич
мусив долати великі труднощі, пов’язані з перебуванням у німецькомовній
стихії, котра аж ніяк не сприяла повноцінному розвиткові таланту. Та він
не занепав духом, а з притаманною йому енергією вивчав рідну мову з укр.
пісень, які сам записував з уст народу, з фольклорних збірників, з
трепетною любовю прочитав усе краще, що з’явилося в укр. літературі.
О.Маковей цілком слушно зауважує, що С.Воробкевич „за кілька літ вивчив
і знав мову краще, ніж жоден з буковинців наших днів”.

Молодий літератор вийшов на пустир, і ставши пліч-о-пліч з
Ю.Федьковичем, орав переліг і засівав його здоровим зерном, будучи
глибоко переконаним, що служить своєму народові, допомагає йому
прокладати шляхи у кращу будучність.

2. Вірші поета для дітей та їх виховне значення.

Тематика творів С.Воробкевича в основному відповідала вимогам шкільної
молоді і в ній звернено особливу увагу на виховання патріотичних
почуттів у дітей та виховання у них любові до праці. Найвідоміші серед
віршів-пісень поета „То наші любі високі Карпати”, „Рідна мова”,
„Веснянка”, „Осінь”, „Колискова”.

Художня вартість творів співаника неоднакова. Все ж вони становили
єдиний репертуар для початкової та середньої шкіл.

Не завжди задовільна форма поезій Данила Млаки, вживаються невірні
наголоси, хоч вони й відомі на Буковині, не всюди добірне римування,
зустрічаються діалектизми. Але, не зважаючи на це, вірші-пісні поета
зміцнювали дух народу в часи національного та економічного гніту,
навчали шкільну молодь, дітей.

3. Ю.Федькович про творчість С.Воробкевича.

Усвідомлюючи необхідність поширення культури серед укр. населення
Буковини, дбаючи про розвиток рідної мови й літератури, „буковинський
соловей”, Федькович несказанно радів появі першого-ліпшого талановитого
імені на поетичному обрії. Це надавало наснаги йому самому, а також
переконувало в нездоланності народних сил, в їх майбутній перемозі.
Познайомившись із творами свого сучасника Д.Млаки, Ю.Федькович щиро
привітав його виступ у літературі підтримав теплим словом натхненного
вірша:

Світи, батьку, світи світло,

Бо я вже не вспію!

Світи правду, світи віру,

Любов і надію.

І поет з вдячністю сприйняв тепле слово побратима. Десятки літ запальної
праці як письменник так і композитор віддав він різному народові.

Література:

Енциклопедія.

С.Воробкевич. Твори.

Українська дитяча література.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

СИДІР ВОРОБКЕВИЧ

Український письменник і композитор, музично-культурний діяч і
православний священик на Буковині, педагог і редактор часописів
Буковини, художник – така багатогранна діяльність Сидора Воробкевича, що
мав псевдоніми: Данило Млака, Демко Маковійчук, Морозенко, Семен Хрін,
Ісидор Воробкевич, С.Волох та інші.

Сидір Воробкевич народився 5 травня 1836 р. в місті Чернівці у сім’ї
священика, вчителя богослов’я.

Воробкевич мав незвичайних предків. Його прадід утік свого часу з Литви
і звався Сеульський Млака де Орочко, а дід переробив Орочко на
Воробкевича. Частина прізвища Млака стала улюбленим псевдонімом Сидора.
Дід поета перейняв од свого батька безліч оповідей про козацтво,
Україну, Умань, Залізняка, Гонту. Багато оповідань Сидір чув з уст своєї
бабусі Параскеви, яка знала силу-силенну казок, пісень, народних
оповідань про козаків і турків.

Навчався Сидір Воробкевич у Чернівецькій гімназії, згодом – у духовній
семінарії, яку закінчив 1861 року. В гімназії він почав складати вірші й
створювати до них музику. Потім був священиком у буковинських селах, де
вивчав фольклор і побут місцевого населення.

Музичну освіту Сидір здобував приватно у професора Віденської
консерваторії Ф.Кренна. У 1868 році склав іспит на звання викладача
співу й регента хору у Віденській консерваторії. З 1867 року викладав
спів у Чернівецькій духовній семінарії та гімназії, а з 1875 р. – на
богословському факультеті Чернівецького університету. Як композитор
складав літературні пісні і псалми, компонував хорові твори, сольні
пісні та оперети, писав мелодії на власні вірші.

Літературна діяльність Сидіра Воробкевича розпочалася 1863 року, коли в
збірнику “Галичанин” було надруковано п’ять перших віршів під загальною
назвою “Думки з Буковини”. 1877 року він видав перший буковинський
альманах “Руська хата”.

Сидір Воробкевич – один із засновників і редакторів журналу
“Буковинськая зоря”.

Працюючи в Чернівецькому університеті, він очолював “Руське літературне
товариство”, а з 1876 року – студентське товариство “Союз”.

Сидір Воробкевич писав українською, німецькою і румунською мовами. В
літературному доробку письменника – вірші, поеми, оповідання, повісті
реалістичного і романтичного характеру. Кращі твори Воробкевича пройняті
любов’ю до трудового люду. Він розробляв теми історичного минулого –
оповідання “Турецькі бранці” (1865), поема “Нечай” (1868), драми “Петро
Сагайдачний” (1884), “Кочубей і Мазепа” (1891), писав про тяжку долю
селянства – вірші “Рекрути” (1865), “Панська пімства” (1878). Одним з
перших в українській літературі відобразив життя робітників (драма
“Блудний син”).

Найповніше талант С.Воробкевича проявився в ліричних віршах, де поет
“розсипає велике багатство життєвих спостережень, осяяних тихим блиском
щирого, глибокого, людського і народолюбного чуття” (І.Франко).
Характерними рисами поезії Воробкевича є мелодійність, близькість до
фольклорних джерел (вірш “Летить, летить чорний ворон…” та ін.).
Багатьом його творам властивий гумор.

Поет висловлював любов до рідної мови: його вірш “Мово рідна, слово
рідне”, покладений на музику автором, став хрестоматійним. Чимало творів
С.Воробкевича перекладено болгарською, німецькою, російською та іншими
мовами.

Перебуваючи на викладацькій роботі в Чернівецькій духовній семінарії,
гімназії, університеті, Сидір Воробкевич багато уваги приділяв молоді:
уклав пісенники для початкової школи, створив посібники з теорії музики
й співу та ін. Виступаючи одночасно як композитор і письменник, він
створює чимало віршів, пісень для дітей (“Рідна мова”, “То наші любі,
високі Карпати”, “Веснянка”, “Осінь”). Після поїздки до Києва (1874)
Воробкевич написав два чоловічі хори “Цар-ріка наш Дніпро” та “Я родився
над Дніпром, отому я козаком”.

За життя письменника було видано збірку віршів “Над Прутом” (1901) за
участю І.Франка.

Перу поета належить ряд оповідань, новел, нарисів і сміховинок
(“Нерон”, “Сабля Сканденберга”, “Клеопатра”, “Іван Грозний”). Він –
автор циклу статей “Наші композитори”, у якому чільне місце відведене
композиторові М.І.Глінці.

Помер Сидір Воробкевич 19 вересня 1903 року в Чернівцях.

За словами І.Франка, С.Воробкевич був одним з “перших жайворонків нової
весни нашого народного відродження”.

ЮРІЙ ФЕДЬКОВИЧ

Про особисте життя Юрія Федьковича і про його творчу діяльність
висловлювалося багато українських письменників і поетів. Серед цих
висловлювань ми знаходимо вислови Максима Рильського. Колись поетів
ганили за те, що вони не приділяють уваги пісням. Але не кожен поет є
піснярем. Для цього треба мати особливий талант.

Відносно цього Рильський писав: “Такі поети як Шевченко, Федькович,
мислили піснею, і то піснею в народному стилі. Але це мислення піснею
чуже було Лермонтову, Маяковському і багатьом ін.”.

У Федьковича є популярна українська пісня “ЯК засядем браття коло
чари…”

Біля двадцяти повних і частинних опублікованих перекладів і переспівів
налічується в українській літературі. Серед них годиться згадати р-ти
Федьковича. Ступивши на шлях рабського наслідування Шевченка Федькович
загинув як поет.

А ось як служилося Ю.Федьковичу, розповідав Максим Рильський: “Гірко
йому служилося, він був м’який, благий і до зброї нецікавий. Не мав
великого здоров’я і здригався на гук пострілу… В війську нема жартів.
Не питають тебе, як тобі. Остригли і мусили служити. І так опинився
Федькович у неволі, мов той орел у клітці…” Рильський писав ще про
Федьковича таке: “Федькович цілими днями сидів у кімнаті і писав, і
майже ніхто його не бачив у Львові. Рідко коли і то, лиш вечорами
виходив з хати повечеряти”.

З приводу вірша “Дезертир” Рильський висловився так: “Важко було
справді написати із зворушливістю, простотою про сина, одинака матері,
“цісарського стрільця”, який дизертує, спішить до матінки”.

Отже, перу Ю.Федьковича належить немала кількість дитячих творів, і не
тільки дитячих. Федькович посідає своє місце серед українських
письменників і поетів. Тому не випадково, ми знаходимо в літературі
вислови письменників про Федьковича і не тільки Рильського, а багатьох
інших.

Помер Федькович у 1888 р. у Чернівцях, де і похований.

Народився Юрій Федькович 8 серпня 1834 року на Буковині, в гуцульському
селі Сторонці-Путилові.

Батько поета, Гординський де-Федькович, ополячений український шляхтич,
був спочатку писарем, потім управителем польського маєтку, згодом деякий
час поліційним суддею.

Мати, Анна Михайлівна Галицька, що походила з попівського роду, не
вміла ні читати, ні писати і мало чим відрізнялась від селянки.

Малий Юрій ріс серед сільських дітей, серед простих гуцулів і тілом та
духом навіки став селянином. Недарма, згодом Юрій Федькович нерідко
зауважував: “Я… з роду попівського”.

У сім’ї не було згоди. Назвала мати новонародженого Юрієм, а батько із
шляхетського принципу “дохрестив” його по-католицьки ще двома іменами:
Осип і Домінік.

Грамоти Юрій набирався в сусідньому селі Киселиці, в сім’ї дядька Івана
Гиницького, який наймав учителів для своїх дітей. Три роки (1842-1845)
тут і два (1846-1848) в Чернівцях, у нижчій реальній школі з німецькою
мовою навчання. Оце й вся освіта Федьковича.

По всій Буковині було оголошене воєнне становище. Подався
чотирнадцятирічний хлопець у Молдавію, куди раніше втік від
переслідування брат Іван.

У Молдавії Федькович провів понад три роки. Заробляв на чорний хліб то
у землеміра, то в аптекаря. Багато читав, займався самоосвітою. Тут же
почав складати свої перші вірші німецькою мовою. А коли восени 1852 р.
повернувся на Буковину, його віддали у військо.

За недовгий час армійського постою в Чернівцях молодий поет
познайомився з редактором німецької газети “Буковина”, письменником
Ернстом Нейбауером.

Неждано-негаданно прийшло кохання Емілія, вродлива дочка Маротані,
відповіла взаємністю. З трояндою, з мадонною порівнює її поет у ліричних
присвятах. Та побратися не судилось: Федькович так і прожив усе життя
неодруженим.

Наприкінці військової служби Федькович уже мав широку і добру
письменницьку славу. 1862 року вийшла перша збірка його віршів – “Поезії
Йосифа Федьковича”.

Понад 10 років промучився Федькович у війську. І повернувся додому
хворим. Прибув у свій Сторонець-Путилів ранньою весною 1863 року. Застав
дома тільки недужу матір. Сестри повмирали.

Хоч як домашні клопоти мучили Федьковича, він усе-таки встигає немало
зробити в літературі. Тоді, у путивльський період творчості (1863-1872)
Федькович написав десятки поезій, оповідання “Стефан Славич”, “Хто
винен?”, “Стрілець”, “Три як рідні брати”, “Сафат Зінич”, “Опришок”,
“Кобзар і жовніри”, комедію “Так вам треба!”, перший варіант драми
“Довбуш”. З метою вивчення в школах рідної мови Федькович склав
український “Буквар”, видав “Співанок для господарських діточок”. Багато
творів почав, а не закінчив.

Юрій Федькович виконував на селі і значу громадську роботу. Був
писарем, війтом, уповноваженим на суді знаками за громадські землі,
шкільним інспектором Вижницького повіту. І всюди пристрасно, щиро
заступався за народ. У 1867-1868 роках у Коломиї трьома випусками вийшла
друга поетична збірка Федьковича.

У Федьковича постійно виникають конфлікти з представниками реакційної
інтелігенції.

1872 р. стає редактором видавництва товариства “Просвіта” і виїжджає до
Львова. А 1876 р. в Києві з’являються окремою книжкою його прозові твори
“Повіти Осипа Федьковича”. 1885 рік – став редактором першої в Чернівцях
української газети “Буковина” і керував нею до своїх останніх днів.

Останні роки свого життя прожив у злиднях і нестатках. В кінці 1887 р.
організував народний хор у Чернівцях.

Помер поет 11 січня 1888 року в своєму редакторському кабінеті, де він
жив і працював. Похований у Чернівцях.

Письменник-демократ давно мріяв навчати грамоти гуцульську малечу. І
ось трапилася нагода: в 1869 році його призначено шкільним інспектором
Вижницького повіту, де було всього сім початкових шкіл. Федьковичу
пощастило відкрити ще стільки ж. Але навчання проводилося на низькому
рівні: вчителі були малопідготовлені, підручники друкувалися
церковнослов’янською мовою, важкою для розуміння учням. Федькович майже
увесь час проводив у школах, їздячи від села до села. Бував на уроках,
сам проводив їх, учителям давав корисні поради. Його заповітною мрією
була перша школа з українською мовою навчання. Він уклав перший для
цього регіону України “Буквар для господарських діточок”, “Вечерниці.
Читанка для сільських людей”. Задумував написати підручники ще й з
географії та історії, укласти збірники творів українських авторів і
усної поезії.

Разом з рукописом “Буквар …” до крайової консисторії подав і написану
ним “Програму, як би найлучче сільські школи укладати можна”. І в своїй
практичній діяльності на терені народної освіти, і в “Програмі…”
Федькович відстоював передові для того часу педагогічні ідеї. Однак і
“Буквар…” і “Програму” було відхилено. З дозволу консисторії в 1869
році вийшов “Співаник…”, а “Вечерниці” лише в 1873-му.

Педагогічна діяльність Федьковича викликала невдоволення в реакційних
колах. На нього посипалися доноси, зводилися наклепи. Так, повітовий
староста писав у консисторію, що “Федькович не має доброї слави, бо
сторониться він іншого товариства, а має хворобливий нахил до тісних
знань з найпростішою голотою”.

Діяльність і поведінка шкільного інспектора здалася урядовому
загрозливого для цісарського дому. Федькович утратив посаду.

Мова прозових творів письменника така ж музична, барвиста, поетична, як
і його ліричних та ліро-епічних. На ній виразно позначився вилив усної
народної творчості: використання пестливої форми, постійних епітетів,
тавтологічних зворотів, поетичних звертань тощо. Настрої та переживання
дійових осіб нерідко передаються через введення в текст прислів’їв,
приказок, пісенних рядків, жартівливих і дотепних висловів, характерних
для розмовної – побутової мови. Такими є основні особливості
Федьковичевих оповідань та повістей.

Буковинський письменник Ю.Федькович брав активну участь у творенні
дитячої літератури. Його перу належать написані за фольклорними мотивами
казки, що сатирично зображували панів, висміювали різні вади людей
(“Чортівська бочка”), дотепні байки (“Горда качка”, “Медвідь на
пасіці”), сміховинки (“По щирості”). Під назвою “Бідолашка” Федькович
дав своє прочитання чудової казки В.Гауса “Маленький Мук”. Він провадив
широку просвітницьку діяльність на Буковині, підготував “Буквар”, кілька
читанок, написав цілу низку дитячих поезій: “Вороний”, “До школи”,
“Учіться”. Ю.Федькович гаряче закликав дітей до науки (“Та ще й яке диво
буде, Що з мужика будуть люди”).

Ю.Федькович ще й казкар. Його казки “Золота кісочка”, “Голодний чорт”,
“Від чого море солоне?” тощо. Подібні до народних, тільки більші за
обсягом. але за елементами фольклористики вони не поступаються народним.
А крім казок, видатний прозаїк писав п’єси та веселі повісті й фрашки –
гумористичні твори типу жартівливої бувальщини – та придибанки, тобто
анекдоти.

З творчістю Юрія Федьковича в українську прозу прийшли простота
розповіді, колоритність мови, широкий психологізм у поєднанні із
задушевним ліризмом. Його образи гордих гуцулів і досі є окрасою нашої
прози. Високе звання народного поета він завоював тому, що висловив мрії
та поривання свого народу, правдиво й образно змалював життя гуцулів
зрозумілою для них мовою. Максим Рильський писав, що “до появи Івана
Франка не знали західноукраїнські землі такого сильного поета, як Юрій
Федькович”. Твори Юрія Федьковича увійшли до скарбниці світової
літератури, що робить честь українському письменництву.

Закінчується огляд життєдіяльності неповторного співця буковинського
краю, наведемо освічення Юрія Федьковича в любові до України: “Я, наш
рід цілим серцем люблю, і душа моя віщує, що його велика доля жде”. Наш
народ на цю любов відповів любов’ю, яка не згасає і нині.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020