Реферат

на тему:

“Розвиток літератури, освіти та науки у 20-30-х роках ХХ ст.”

На початку XX ст., в період імперіалізму, У зв’язку з дальшим зростанням
потреби і в письменних людях і спеціалістах, а також під впливом
революційного руху мережа навчальних закладів і учнів та студентів у них
збільшувалися. У 1914/15 навчальному році на Україні налічувалося 26
тис. загальноосвітніх шкіл, у яких навчалися 2,6 млн. учнів. У 27 вузах
навчалося 35,2 тис. студентів. Але все це далеко не задовольняло потреби
внаслідок чого близько 70 % населення не вміли читати й писати.

На Україні широко розвивалася хімічна наука. З питань органічної хімії
ряд цінних праць дав професор Київського університету С. М.
Реформатський (1860—1934), з фізичної хімії — учень М. М. Бекетова,
професор Харківського університету І. П. Осипов (1885—1918).

Багато видатних учених на Україні працювали в галузі біології і
медицини. Київську школу зоологів заснував визначний морфолог, і пізніше
академік О. М. Сєверцов (1866—1936), який з 1902 до 1911 р. був
професором Київського університету. Там же професор — ембріолог і
цитолог рослин С. Г. Навашин (1857—1930) провів важливі дослідження з
ботаніки. Загальне-визнання дістали праці професорів Харківського
університету В. М. Арнольді (1871—1924) — відомого ботаніка-морфолога,
засновника харківської школи альгологів; В. Я. Данилевського»
(1852—1936) — фізіолога, одного з основоположників ендокринології; М. П.
Трінклера (1859—1925) — талановитого хірурга; Л. Л. Гіршмана (1839—1921)
— видатного офтальмолога та ін.

Багато зробили вчені України — епідеміологи і мікробіологи М.Ф. Гамалія
(1859-1949), Д. К. Заболотний (1866-1929), патологоанатом і бактеріолог
В. К. Високович (1854—1912) та ін. для подолання таких тяжких хвороб, як
чума, холера, тиф, сказ, туберкульоз та ін. Борючись проти епідемій,
вони брали участь в експедиціях до Індії, Китаю, Аравії, Месопотамії та
в інші місця.

Нa початку XX ст., незважаючи на переслідування з боку царського уряду й
правлячих кіл Австро-Угорської монархії, видання книг, журналів і газет
на Україні, особливо в період революції 1905—1907 pp., коли царизм
змушений був послабити чинність Емського акта 1876 p., розширилося.

У Східній Галичині і на Північній Буковині виходило ряд „.Шалів, які
відігравали значну роль у громадському й літературному житті. Це були:
«Літературно-науковий вісник» (1898— 1914), «Молода Україна»
(1900—1903), «Світ» (1906—1907) та ін. Найбільш важливим серед них був
«Літературно-науковий вісник», яким протягом десяти років фактично
керував І. Франко разом з своїми однодумцями В. М. Гнатюком та О. С.
Маковеєм. У цей час (1897—1906) він мав демократичний характер. У 1907
р. «Літературно-науковий вісник» було переведено до Києва, керувати ним
став М. Грушевський, і він став буржуазно-ліберальним, а потім і
буржуазно-націонадістичним виданням.

Наприкінці XIX — на початку XX ст., коли визвольний рух у країні вступив
у свій вищий, пролетарський етап, на розвиток художньої літератури, як і
всієї культури, дедалі більший вплив справляли ідеї марксизму-ленінізму,
революційна діяльність більшовиків і боротьба робітників та селян. У той
час на Україні продовжували свою творчість видатні
революційно-демократичні письменники І. Я. Франко, Панас Мирний, М. М.
Коцюбинський, Леся Українка та ін.

В епоху капіталізму продовжувала розвиватися усна народна творчість, її
характерною рисою було передусім те, що дедалі більше з’являлося
історичних пісень і народних дум, у яких відбивалося тяжке життя
робітників на заводах, фабриках, шахтах та інших капіталістичних
підприємствах («Вітер з поля, хвиля з моря», «Як у Карлівці на заводі»,
«Хто в заводі не бував» та ін.). З великою тугою розповідалося і про
нестерпний гніт, якого зазнавали наймити й наймички в поміщицьких
маєтках та куркульських господарствах (пісні «Ой горе нам, молодим», «А
хазяйський син рано пообідав», «Та тече річка невеличка»), а також про
поневіряння емігрантів у чужих краях.

Похожие записи