Роман Іваничук

Імя Романа Іваничука як письменника пов’язується в читкацькій уяві
передусім з його історичними романами “Червоне вино”, “Манускрипт з
вулиці Руської”, “Вода з каменю” та “Четвертий вимір”. Вони займають на
сьогодні основне місце у його творчому доробку,стали вагомим набутком
української прози. Саме за історичні романи письменник удостоєний
Державної премії УРСР ім. Т.Г.Шевченка. Та в його історичній романістиці
видно не просто зображення тих чи інших подій минулого, не реконструкцію
тих чи інших періодів, а постановку соціально-філософських і моральних
проблем, які хвилюють наших сучасників. З другого боку, в новелах і
повістях про те, що відбувається на наших очах теж розмикаються рамки
зображеного охоплюється велика часова перспектива що, сягає подій, які
стали історією.

Шлях Романа Іваничука як відомо починався з новелістики, яка стала для
нього одним з найулюбленіших жанрів і якій він вірив досі. Перше його
оповідання: “Скибка землі”, надруковане в студентському альманасі
Львівського університету ім. І Франка (шкода, випуск альманаху не
став традицією у вузі ,звідки вийшло й виходить чимало обдарованих
письменників ) ,похвалив Максим Рильський, а перша книга новел “ Прут
несе кригу” (1958) не тільки зачитувалася до дірочок у студентських
гуртожитках , а й була схвально зустрінута літературною критикою.

У чому полягав секрет молодого письменника? Передусім, звісно, в
таланті автора, його вмінні спостерігати нове в житті, а також у
засвоєнні уроків класики, передусім принципів психологізму В.Стефаника і
М.Коцюбинського, у прагненні поєднати тонку спостережливість, точність
деталі з глибоким внутрішнім ліризмом. “Бузьків вогонь”, “Доктор
Бровко”, “Батько” і сьогодні читають з тією ж безпосередністю
сприймання, з якою людина згадує молодість, ніби скидаючи з плечей
досвід зрілості…

Так популярність твору залежить у першу чергу від таланту,
забезпечується новизною художнього світу.

Історичні твори Романа Іваничука потребують окремої розмови.

Зрештою, про них немало сказано, найприкметнішою рисою автора
визнається вміння заглибитись у духовну атмосферу епохи, знаходитися в
цій атмосфері неперехідні вартості, здатні сходити й колоситися через
століття. Духовність тут широкого плану, вона має своїм джерелом і
драматизм пісні та думи, і вченість східних філософів, і фольклорну та
переосмислену релігійну символіку міського простолюддя, і поглиблене
соціальне й історично-філософське дослідження ідейних основ народних
рухів, і прискіпливе занурення у витоки народження нових ідей та
формування нових носіїв.

Недарма в останніх романах письменника так вражає його вміння творити
колоритний і цілісний у своїй мозаїчній послідовності колективний
портрет Львова – невід’ємний фрагмент духовного портрета епохи.

Книга повістей, яка пропонується увазі читачів, є своєрідним синтезом
ліній дотеперішнього розвитку письменника і, здається, тільки й могла
виникнути на основі здобутого ним раніше в новелістиці й романістиці, у
розробці історичної та сучасної тематики.

“Сьоме небо”, “Місто”, з повною підставою можна вважати цілісним твором
незважаючи на те, що кожна з повістей написана в різний час, кожна має
свою проблематику, своє ідейно-смислове осердя і свою тональність.

З історичною романістикою прозаїка “Місто”, єднає зосередження на ядрі
проблеми (свій акцент має кожна з повістей), з новелістикою – специфіка
побудови з асоціативними переходами від теми до теми, від епізоду до
епізоду, часто з опусканням проміжних ланок асоціацій, та ще прихований
десь у глибині ліризм, що не тільки виражає настрій, а й зосереджує в
собі інтелектуальну напругу.

Формуючи книгу повістей “Місто”, автор обрав хронологічний принцип
розташування творів, хоч він і не збігається з датами їх написання.

Найпізніша за написанням і перша за хронологією подій, отже, й
розташуванням у книзі, повість “Сьоме небо”. Її можна назвати й
найбагатшою в плані порушених проблем, які автор не ставив, принаймі
не акцентував, у жодному з попередніх творів ,а також найбільш цікавою з
огляду на спосіб характеротворення і художньої типізації.

“Сьоме небо” — повість – полеміка. В ній від першої до останньої
сторінки точиться напружена філософсько-ідеологічна дискусія, що має
виразне політичне забарвлення. Це та прелюдія, яка визначила пізніше
вчинки персонажів, розташування їх по той чи інший бік барикади у час
випробувань на саму людяність — у роки Великої Вітчизняної війни з
фашизмом. Довгі й, здавалося б безпредметні суперечки, що їх ведуть між
собою троє колишніх гімназистів, опинившись у перші дні війни в глухому
гуцульському селі, яке вал німецько-фашистського вторгнення на якийсь
час обминув великими трактами, — ці суперечки в далекому закутку краю,
”на сьомому небі” високої гори Лисинки, по-своєму вводить читача в саму
серцевину подій, у людські душі, крізь які проходить війна і які багато
в чому згодом визначить результат грандіозної битви, кажучи Франковими
словами, “чоловіцтва зі звірством” Три персонажі повісті — вчитель
Богдан Зарицкий, прозваний Страусом, нотаріус Мирон Костецький та
бухгалтер Роман Заставний — концентрують у собі ядро проблематики, яку
автор ставить у творі. Кожен з цих персонажів усім своїм попереднім
життям виробив для себе певну філософську доктрину, що в звичних,
унормованих обставинах трималася при собі, в даній ситуації виявляється
явно і навіть підкреслено.

В “Сьомому небі” результату ще немає, тут розкрито лише процес
розмежування думок, поглядів, яке згодом багато в чому визначають лінію
поведінки, конкретні дії персонажів.

“Нам судилося на цій горі проявитися, мов фотоплівка у проявнику, —
думав Страус, дивлячись на бліде, сковане жовнами

Миронове обличчя. Тільки б не забути: те, що біле, на позитиві стає
чорним. Тільки б не забути…”

За своєю побудовою “Сьоме небо” повість дещо не звична у творчості
Романа Іваничука, певною мірою експериментальна. Поетика її ґрунтується
не на оповідності, а на інтелектуальному самовияві персонажів. У
процесі полемічно загострених діалогів окреслюються герої-антагоністи,
дію рухає постійне поглиблення протистояння між ними. Внутрішня
контрастність виступає як основний структурний принцип твору, де кожне з
понять, що складають ідейний комплекс повісті, має свого антипода,
виявленого прямо або підтекстом:

“сьоме небо” сприймається не лише як втілення висоти, недоступності чи
спостережного пункту для вироблення стратегії дії, а й як “Мертвої
зони”, бездіяльність; кров, що їх несе з собою фашизм (першою жертвою
стає малий

Василько), контрастують з фривольністю старої галицької пісні “Бо війна
війною”, яку наспівує Мирон і мотив якої проходить через увесь твір;

Новела “Байкал “ не випадково вписується в загальний задум повісті
“Місто” і циклу “На перевалі”: вона є моментом зв’язку між ранішніми і
теперішніми новелами Романа Іваничука. Психологічна напруга нових творів
прозаїка, яка поставила на місце перебігу зовнішніх подій і логіку
характеру, викликала значні зміни в поетиці автора.

Похожие записи