.

Рання творчість Т.Г.Шевченка (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
9 47978
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Рання творчість Т.Г.Шевченка”

ПЛАН

1. Романтична спрямованість у ранній творчості Тараса Шевченка

2. Героїчне минуле українського народу в ранній творчості Т.Г.Шевченка

3. Мовні особливості текстів ранніх поезій Т.Г.Шевченка

Використана література

1. Народна та романтична спрямованість

у ранній творчості Тараса Шевченка

Навчаючись в Академії мистецтв і маючи твердий намір здобути професійну
освіту художника, Шевченко, проте, дедалі більше усвідомлює своє
поетичне покликання. У 1841р. він пише російською мовою віршовану
історичну трагедію “Никита Гайдай”, з якої зберігся лише уривок. Згодом
він переробив її у драму “Невеста” (зберігся фрагмент “Песня караульного
у тюрьмы”). В 1842 р. пише драматизовану соціально-побутову поему
російською мовою “Слепая”. У цьому ж році створює історичну поему
“Гамалія” (вийшла окремою книгою в 1844р.). Кінцем лютого 1843 р.
датована історично-побутова драма “Назар Стодоля” (написана російською
мовою, відома лише в українському перекладі). У 1844-1845 рр. її
поставив аматорський гурток при Медико-хірургічній академії в
Петербурзі. У 1844р. вийшло друге видання “Кобзаря”. Всі ці твори
належать до раннього періоду творчості Шевченка, коли він усвідомлював
себе як “мужицький поет” і поет-патріот.

У ранніх творах (інколи і в пізніших) Шевченко переважно схилявся до
романтики: в них бачимо його інтерес до незвичайного, яскравого і навіть
таємничого, фантастичного, піднесений стиль мови, деяку розчуленість,
навіть сентиментальність, захоплення історичним минулим, а це якраз
основні риси романтизму. Поступово посилюються реалістичні мотиви в
романтизмі Шевченка, він вносить у нього елементи соціальної сатири.
Основа естетичної платформи Шевченка— правдиве зображення дійсності та
висока художність, сміливе викриття антинародного ладу, активний
гуманізм, впевненість у кращому майбутньому, заклик до визволення і
побудови демократичної держави.

Отже, Шевченко був романтиком і реалістом одночасно; в молодості, яка
схиляє до романтики, писав і реалістичні твори («Катерина»), а в зрілому
віці— і романтичні («Царі», «Давидові псалми»). Часто в одному творі
тісно взаємодіють і романтизм, і реалізм («Гайдамаки»). Ці два методи
тісно переплітаються в усій творчості Шевченка, джерелами якої були
тогочасна дійсність, фольклор і літературні традиції.

Народна пісня— одне з основних джерел «Кобзаря». Пісні матері, оповіді
діда, односельців, народнопісенна творчість навіяли поетові балади
«Причинна», «Тополя», поеми «Сова», «Сліпий», «Наймичка», «Відьма»,
«Іван Підкова», «Тарасова ніч», «Гамалія», «Гайдамаки», сотні поезій.

Українська література попередніх століть (творчість Котляревського,
Квітки-Основ’яненка, Гребінки, Боровиковського, Метлинського,
Костомарова) та красне письменство інших народів також мали вплив на
формування літературних смаків Шевченка. Йдеться передусім про російську
і польську літератури. Проте основне джерело його творів— життя народу,
зокрема покріпачених селян. 3 дитинства увібрав поет у себе пекучі
народні болі, кущ радощі й високі, багатьма поколіннями вистраждані
мрії.

Чималий вплив, особливо на ранню творчість Шевченка, мали збірки пісень
Михайла Максимовича, Миколи Цертелєва, Амвросія Метлинського, «Історія
Русів», «Запорозька старовина» Ізмаїла Срезневського, наукові праці з
історії України М. Бантиш-Каменського, Миколи Маркевича, козацькі
літописи, зокрема «Літопис Величка».

2. Героїчне минуле українського народу

в ранній творчості Т.Г.Шевченка

У ранній період творчості (1838-1843 р.) Т.Г.Шевченко багато уваги
приділяв історичній тематиці. Однією з головних його тем є боротьба
українського народу проти поневолення польською шляхтою. Уже в “Кобзарі”
1840 р. була надрукована поема “Тарасова ніч” (1838). В основу твору
покладено події травня 1630 р., коли відбувся бій козаків проти військ
польського гетьмана С.Конецпольського під Переяславом. На чолі боротьби
стояв Тарас Трясило.

Обізвався Тарас Трясило Віру рятувати, Обізвався орел сизий Та й дав
ляхам знати!

Повстання проти армії польського гетьмана Конецпольського очолював
Тарас Трясило (Тарас Федорович). Вирішальний бій стався під Переяславом
22 травня 1630 р., після трьох тижнів запеклої боротьби козаки розбили
армію Конецпольського.

Наливайко Северин – ватажок народного повстання проти шляхетської
Польщі в кінці 16 ст. (1594-1596); був захоплений у полон і страчений у
Варшаві 1597 р. З ім’ям Наливайка пов’язано багато пісень та легенд.

Приваблювала Т.Г.Шевченка і тема боротьби українського народу проти
турецько-татарських загарбників. Вперше вона порушена у поемі “Іван
Підкова” (1838), також опублікованій у “Кобзарі” 1840 р.

Іван Підкова – козацький ватажок другої половини 16 ст. відомий в
народі походами проти турків. Про його морський похід відомостей немає.

Поема композиційно складається з двох частин. У першій розповідається
про минулі часи, які протиставляються сучасному Шевченкові становищу
України. Туга за минулим, помітна деяка ідеалізація минулого.

Було колись – в Україні Ревіли гармати; Було колись – запорожці Вміли
панувати. Панували, добували І славу, і волю…

Було колись добре жити На тій Україні…

У другій частині безпосередньо відтворюється морський похід. Яскраво
виділяється образ сміливого отамана – керівника походу. Він наділений
надприродною силою:

А попереду отаман Веде, куди знає. Походжає вздовж байдака.

Підняв шапку – човни стали. “Нехай ворог гине!…

…у Царград, до султана Подемо в гості! – Надів шапку і знову закипіло
море.

Ця гіперболізація бере свій початок з фольклору.

Так малював народ героїв у легендах, піснях, думах, таким бачив своїх
героїв-предків (образ Данила Нечая у пісні “Ой з-за гори високої”). А в
думі “Отаман Матяш старий” герой “на доброго коня сідає, шість тисяч
турок-яничар побіждає”. Гіперболізований і образ Івана Підкови у
Шевченка. Поема підносить гордість народу за героїчну боротьбу в
минулому, будить патріотичні почуття.

Якщо у поемі “Іван Підкова” дано лише картину початку походу, то вже у
поемі “Гамалія” відтворено весь похід, бій у Царгороді, повернення
козаків з перемогою на Батьківщину. Поема написана у 1842 р. і
починається вона піснею невільників, створеною під впливом народних дум
(про Самійла Кішку, Олексія Поповича, Марусю Богуславську, Івана
Богуславця та ін.)

Гамалія не історична особа, але в 17-18 ст. серед козацької старшини
було кілька Гамалій. Згадуються вони й у “Истории руссов”. Це
узагальнений образ козацького ватажка.

Ватажок Гамалія у поемі зображений у тісних зв’язках з козацтвом.
Запорожці пливуть у Туреччину і “попереду Гамалія байдаком керує”.

У Скутарі – передмісті Стамбула – він у самому пеклі бою.

Гамалія по Скутарі – по Пеклу гуляє, Сам хурдигу розбиває, Кайдани
ламає.

Під час повернення на Україну пливе останнім:

… пливе Позад завзятий Гамалія: Орел орлят мов стереже…

Гамалія здобуває славу “На весь світ великий, на всю Україну”.
Запорожці в поемі вималювані яскравіше, ніж у поемі “Іван Підкова”. Тут
дано зримі картини бою, показано їх відвагу.

Чернець – гетьман Петро Конашевич Сагайдачний. Під його проводом козаки
здійснили ряд успішних походів на татарські й турецькі міста-фортеці,
які були водночас і невільницькими ринками. Насправді Сагайдачний ченцем
не був, він помер 1622 р., від рани, яку дістав у бою під Хотином (1621
р.) Шевченко, як і деякі історики, вважав, що Сагайдачний помер у
монастирі.

… Візантія “боїться, щоб чернець Не засвітив Галату знову”
(передмістя Стамбула, яке спалив Сагайдачний в одному з боїв”

Широко використана в поемі персоніфікація. Лиман передав Дніпрові
журбу-мову, Дніпро зареготався, Босфор схаменувся.

Звертається Т.Г.Шевченко і до другого свого визначного попередника –
Г.Квітки-Основ’яненка (1839). Ця поезія теж ввійшла до першого “Кобзаря”
1840 р.

Г.Основ’яненка поет називає “отаманом”, “батьком”, “орлом сизокрилим”.
Поезія-послання починається романтичною картиною природи. Тут же згадка
про минуле України, яке протиставляється сучасному. Коли на Україні
“кров ляха, татарина морем червоніла”, тепер же його країна

Обідрана, сиротою

Понад Дніпром плаче;

Тяжко-важко сиротині,

А ніхто не бачить…

У цій поезії Т.Г.Шевченко, оспівуючи минуле, прагне розв’язати важливі
проблеми сучасності, з’ясувати

Чия правда, чия кривда

І чиї ми діти.

Минуле повинно давати відповідь на проблеми сучасності. Саме тому поет і
закликає Квітку-Основ’яненка співати про славне минуле України, про
боротьбу проти поневолювачів. Митець висловлює віру і впевненість, що їй
належить велике майбутнє:

Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине… От де, люде, наша слава,
Слава України!

Т.Г.Шевченко відтворює героїчне минуле нашого народу стилістичними
засобами мови: і фонетичними, і лексичними, і морфологічними, і
синтаксичними. Адже, за словами П.Воронька, клітиною мислі та артерією
сили духу є саме слово. Влучно сказане, образно складене швидше
переконує.

У творчості раннього періоду Т.Г.Шевченко оспівав героїчне минуле
українського народу. Увагу поета привернули ті моменти минулого, у яких
виявилась боротьба народу проти загарбників та пригноблювачів за свою
волю й незалежність. Мотив визвольної боротьби є основним у поезіях
“Іван Підкова”, “Тарасова ніч”, “Гамалія”, “До Основ’яненка”.

У ліричному творчі “Тарасова ніч” відтворено моменти визвольної боротьби
українського народу проти польської шляхти.

Ліричні твори “Іван Підкова” й “Гамалія” змальовують героїчні морські
походи запорізького козацтва проти турецьких загарбників. Ці твори є, як
зазначив І.Я.Франко, “немов дзвінким погуком козацького геройства та
відваги й енергії”.

У поезії-посланні “До Основ’яненка” поет, оспівуючи героїчне минуле
нашого народу, звертаючись до великого митця слова, прагне з’ясувати
багато проблем, те, що його найбільше хвилює: “чия правда, чия кривда і
чиї ми діти”…

Образи своїх героїв автор замальовує в піднесеному героїчному плані,
гіперболічними рисами. твори мають виразно романтичний характер,
використано в них ряд народних пісень, в дусі народних дум зображено
козаків, що перебувають в турецькій тюрмі.

3. Мовні особливості текстів ранніх поезій Т.Г.Шевченка

Звернемося до текстів ранніх поезій Тараса Шевченка і почнемо з його
“Причинної”.

Ще треті півні не співали…

Пограємось, погуляймо // Та пісеньку заспіваймо…

Поки півні не співають…

Тут бачимо звукописне вживання двох спільнокореневих слів: півень –
співати. Корінь цих слів прийшов у праслов’янську мову з
доіндоєвропейського субстрату. Він дуже близький до доіндоєвропейського
кореня грецького слова paian “пеан” (релігійний гімн на честь Аполлона).

Чи винна голубка, що голуба любить?

Чи винен той голуб, що сокіл убив? […]

Щаслива голубка: високо літає…

Місяченьку! Наш голубоньку!

Корінь слова голуб має одну паралель за межами млов’янських мов –
латинське словоcolumbus “голуб”, але ці два слова не можуть вважатися
індоєвропейськими через неможливість пов’язати їх між собою в межах
індоєвропейських звукових законів (неіндоєвропейське субстратне
чергування на початку слів). Обидва слова, треба думати, походять із
мови чи мов носіїв тих давньоземлеробських культур, де культ голуба
(передусім у зв’язку з культом богині-матері) був дуже поширений.
Очевидно, з трипільських часів походить не тільки назва голуба в
слов’янських мовах, а й культ голуба в слов’янському фольклорі.

Де милий ночує: чи в темному гаю,

Чи в бистрім Дунаю коня напува…

Швидше, коню, швидше, коню, // Поспішай додому! […]

Кинув коня та до неї…

Кінь замордований стоїть…

Давня загадка походження слов’янської назви коня розв’язується, на нашу
думку, лише через зіставлення цього слова з латинським (похідним із
етруської мови) іменем кінного бога Consus, а далі з суголосною назвою
коня в дагестанських (північносхіднокавказьких) мовах. Щодо
індоєвропейських мов це субстратне слово.

Засиніли понад Дніпром // Високі могили…

Насипали край дороги // Дві могили в житі.

Праслов’янське за походженням слово могила має паралелі в автохтонній
балканській лексиці румунської та албанської мов і далі в
доіндоєвропейському субстраті грецької мови (megaron). Цю паралель треба
розглядати в світлі порівняння поховальної традиції давніх культур
України, північнобалканських земель і Східного Середземномор’я.

Отже, вже в першому творі Тараса Шевченка активно використовується й
відіграє помітну знакову роль доіндоєвропейська архаїчна лексика,
пов’язана з мовою трипільської культури.

Поезія “На вічну пам’ять Котляревському”, поряд із уже розглянутими
трипільськими словами (співати, могила), дає досліднику ще одне важливе
для визначеної теми слово.

Тільки стратить голос, добру не навчить.

В українській мові є два близьких за звучанням і значенням слова – голос
(праслов’янського походження) і галас (східнослов’янське, частково
запозичене в західнослов’янські мови), які, очевидно, не варто розділяти
в етимологічному відношенні. В осетинській мові, яка є безпосереднім
нащадком скіфської (з її індоєвропейськими та неіндоєвропейськими
компонентами), маємо паралель galas. Інші індоєвропейські паралелі
можуть бути й результатом пізнішого сходження звуконаслідувальних у
своїй основі форм. З іншого боку, в грецькій мові маємо субстратне слово
glossa (інша діалектна формаglassa), яке явно близьке до названих
слов’янських і осетинської форм. Не виключено, що й тут ми маємо справу
зі спільним трипільсько-балкансько-крітським субстратом.

Іще один вірш-пісня – “Думи мої, думи мої” – крім розглянутих
трипільських слів (могила, співати) містить слово ліс того самого
походження.

Не хотілось в снігу, в лісі // Козацьку громаду

З булавами, з бунчуками // Збирать на пораду.

Праслов’янська назва лісу знаходить паралелі у прагерманській назві лісу
(представленій німецьким словом Wald, англійським wood), яка традиційно
вважається субстратною доіндоєвропейською2), і в догрецькому
субстратному терміні alsos “священний ліс” (сюди ж і назва священного
гаю Зевса в Олімпії – Altes). За деякими припущеннями, цей самий корінь
міститься і в назві острова Лесбос, інша назва якого (Ісса) дослівно
означає “лісистий острів”. Відправлення давніх культів у священних лісах
та гаях добре відоме і в Україні, і в Західній Європі, і на Кріті. Це
слово могло перейти з субстрату як культовий термін, разом із
релігійно-міфологічними уявленнями про священний ліс як місце поклоніння
божествам порироди й здійснення обрядових дій.

У поемі “Катерина” зустрічаємо трипільські слова голуб (також
голубонька), могила, ліс, кінь, у поемі “Тополя” – слова голуб (і
голубка), могила, кінь, у вірші “До Основ’яненка” – кінь, могила, пісня,
голосок.

Таким чином, дослідження трипільських культурних термінів у текстах
ранніх творів Тараса Шевченка показує з усією ясністю: ці слова
відіграють дуже важливу роль у мові поета, несучи в собі дуже давню
мовно-культурну традицію.

Використана література

Мосенкіс Ю. Л. Слово бог у мові Т. Шевченка // Дніпро. – 1994. – № 7-8.
– С. 131-132;

Мосенкіс Ю. Л. Глибини Кобзаревого слова // Шевченкознавчі студії. – К.,
1994. – С. 101-103; нагору

PAGE

PAGE 11

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020