РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

Повість Івана Нечуя-Левицького

“Кайдашева сім’я”

як невичерпне джерело українознавства

Ще І. Франко зазначав, що повість “Кайдашева сім’я” “з огляду на
високоартистичне змалювання селянського життя” належить “до найкращих
оздоб українського письменства”. З великою художньою силою і правдивістю
І. Нечуй-Левшіький розкрив у цьому творі духовні цінності, які склалися
впродовж століть в українській родині. Новаторство письменника якраз
виявилося втому, що він показав руйнування набутої духовності труднощами
щоденного життя, відтворив такий стан українського селянства, який
нівечить справжню суть його “народного духу”.

В етнографічній розвідці “Світогляд українського народу” І.
Нечуй-Левицький вказував на великі моральні потенції народу, суть яких
відбилась насамперед в усній поезії. Він радив письменникам не обминати
колоритних народних висловів і через їх освоєння показати світові
неповторну душу українців. Найрізноманітніші засоби барвистого народного
мовлення письменник вдало використав у “Кайдашевій сім’ї”.

Змалюванням саме буденного життя українських селян повість “Кайдашева
сім’я” вирізнялася у літературі – адже тогочасні автори захоплювалися
переважно святковою стороною селянського побуту. Будні Кайдашів минають
у невсипущій праці. Косовиця, жнива, плекання городини, “зимова” жіноча
робота (прядіння, ткання полотна, шиття і вишивання одягу) – ці та інші
щоденні клопоти визначали стосунки між членами сім’ї Кайдашів. Хоча у
творі майстерно виписані і святкові звичаї та обряди, глибоковікові
традиції і вірування.

Втіленням української релігійності і високої народної моралі є у повісті
Мелашка. Її любов до рідної матері, чоловіка, намагання догодити
свекрусі приємно вражають. Доведена до відчаю, Мелашка їде з
односельчанами в Київську Лавру на прощу – святкування паски у Києві, за
народним повір’ям, мало б принести у сім’ю Боже благословення.
Письменник поетизує свою героїню. Так, лірична душа Мелашки почула у
жалібних піснях ченців у чистий четвер (напередодні Великодня) “якесь
море сліз, що зливалось тисячі літ, І злилось докупи, і полилось піснями
з грудей. Здасться, в тому морі сліз текли ріки народного горя од самого
початку світу…”.

Побожним, чуйним і добрим був Кайдаш, мріяв про смерть по-християнськи:
зі сповіддю, причастям, соборуванням. Але тяжке пияцтво призвело до
передчасної страшної смерті, яка не відповідала християнським уявленням.
Сини і невістка Мотря надто часто порушували четверту заповідь Божу: не
поважали і не шанували батьків. А народна мораль грунтувалася в
основному на заповідях Божих. У селі зневажали злодіїв, п’яниць,
покриток, ледарів, хвальків, безбожників Тут ніколи нікому нічого не
забували. Не могли забути й Мотрі того, що вибила свекрусі око, а
Карпові – що ганявся за матір’ю з дрючком. Люди добре знали характери
тих, кого вважали негідними: вибираючи Карпа десяцьким, хтось
підкреслив, що “буде добрий сіпака”, а пропонуючи жартома кандидатуру
Мотрі, селяни висміяли цю жінку:

– А може, панове громадо, ми оберемо за десяцького Мотрю, – прикинув
слівце один жартівливий чоловік.

– Не можна, вона повибиває всім бабам очі, – гукнули чоловіки, сміючись.

Глибокий знавець селянського життя і побуту, селянської психології І.
Нечуй-Левицький розумів, що про народ треба писати без будь-яких
прикрас. У центрі повісті – повсякденний плин життя селянської сім’ї, в
якому на перший план висуваються побутові сварки, спричинені відсутністю
прагнення зрозуміти один одного. Жанрова специфіка твору полягає у тому,
що цей повсякденний плин життя родини Кайдашів розгортається в
найрізноманітніших побутових виявах, які часто окреслюються в
гумористичному плані. Гумор письменника сягає корінням у народний грунт
і міцну національну літературну традицію. Природжений гумор
Нечуй-Левицький вважав невід’ємним елементом національної психіки, що
“затаївся в усіх звивах розуму і фантазії щирого уіфаїнця і є глибоко
своєрідним”. Контрасти створеного народом величного епосу і дріб’язкової
хатньої війни надають повісті особливого іронічного забарвлення (“Не
чорна хмара з-за синього моря виступала, то виступала Мотря з Карпом
з-за своєї хати до тину”). У повісті письменник гумористичне показав
взаємні заздрощі, плітки та шалені вибухи злості серед Кайдашів. Проте
гумор у повісті має співчутливий характер: автор бачить вплив на
психологію Кайдашів їхнього тяжкого становища, бо після довговічної
панщини вони потра-пили в нові, незвичні обставини. Із серії комічних
подій складається сумна картина буття сім’ї, де син виступає проти
матері, й уся родина марно витрачає сили і здоров’я на безглузді
супе-речки та чвари. Такий стан, на думку письменника, не відповідає
справжній суті “народ-ного духу”. Духовна роз’єднаність – ось те лихо,
яке кожен день отруює українську родину, яка впродовж віків була оповита
високою духовністю і мораллю.

Яскравий колорит звичаїв, обряди народних замовлянь, передвесільні
розглядини, сільські розваги, детальні описи селянського одягу та оселі,
насичена прислів’ями і приказками мова повісті – усе це дає підстави
вважати цей твір справжньою енциклопедією народознавства.

Похожие записи