Реферат на тему:

Політична діяльність українського Національно-Демократичного Об’єднання
(1925-1939 рр.)

Проблемі утворення та початкового періоду діяльності УНДО (1925-1928
рр.) присвячено другий розділ дисертації. В ньому досліджується процес
утворення УНДО, дається ретроспективний аналіз передумов та обставин, що
призвели до необхідності діяльної консолідації національно-демократичних
сил краю, а також аналізується політична платформа, на основі якої УНДО
мало розпочати свою діяльність. Другий параграф розділу присвячено
висвітленню початку організаційної та політичної діяльності УНДО у
1925-1928 роках.

Поразка української національно-демократичної революції, крах
української державності і — як наслідок — приєднання Галичини до Польщі
у березні 1923 р. викликали глибоку кризу в західноукраїнському
національно-політичному русі.

Ситуація на Західній Україні розвивалася контроверсійно. На той час у
краї сформувалося чотири політичних табори, а саме:
національно-державницький, ліворадикальний, або комуністичний,
москвофільський і угодовський (до Польщі). Найвпливовішим політичним
табором, який користувався переважаючою підтримкою народних мас, був
національно-державницький. У його складі сформувалися чотири
ідейно-політичні напрямки. Це – національно-демократична течія, яка була
провідною в українській політиці на Західній Україні, особливо в
Галичині, представлена Українською народно-трудовою партією (УНТП),
Закордонною групою УНТП (ЗГ УНТП). Другою за своїми впливами і значенням
була народницько-соціалістична течія, яку представляла Українська
Радикальна партія (УРП), Закордонна група УРП (ЗГ УРП), Українська
партія соціалістів-революціонерів (УПСР). Окремою течією українського
політичного руху була соціал-демократія, яку уособлювала Українська
соціал-демократична партія (УСДП), а також волинська організація
Соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). На цей час УСДП повністю
перейшла на комуністичні позиції. У січні 1924 р. вона була заборонена
польською владою. Малопомітною в політичному житті краю була
консервативна течія. Її представляла Українська християнсько-суспільна
партія (УХСП), від якої на той час залишився лише провід.

Єдиний досі національно-державницький табір розпався на окремі політичні
партії, кожна з яких випрацювала свою концепцію причин поразки
визвольних змагань і шляхів виходу з кризи. Найглибша організаційна і
політична криза охопила УНТП, — провідну політичну партію краю.

В основі внутріпартійного протиборства було зіткнення різних політичних
концепцій стосовно перспектив українського національно-політичного руху.
Діметрально протилежні підходи спостерігались у ставленні до Польщі,
радянської України, ролі державного еміграційного центру на чолі з
Є.Петрушевичем. Концепція боротьби проти Польщі за державність
західноукраїнських земель при підтримці радянської України суперечила
автономістським планам керівництва УНТП в особі В.Бачинського.

Відмова від конфронтації з Польщею, пошук шляхів польсько-українського
порозуміння крайового проводу УНТП не знайшли підтримки в партії і
суспільстві. В кінці 1923 р. автономісти були змушені відійти від
керівництва УНТП, а до проводу партії прийшли прихильники Є.Петрушевича.

Реалізація концепції боротьби за відродження української державності
вимагала максимальної консолідації національних сил. Цю проблему нове
керівництво УНТП прагнуло вирішити шляхом створення єдиного
загальнонаціонального фронту з числа західноукраїнських політичних
партій державницького табору. Однак в умовах загострення
етнонаціональних і політичних протиріч, у які було втягнуто
західноукраїнське суспільство, неодноразові спроби УНТП створити
протягом 1923 — першої половини 1924 рр. національний фронт зазнали
краху. Подальша еволюція суспільно-політичного життя краю пішла шляхом
перегрупування сил. Консолідаційний процес відтоді реалізовувався у
рамках окремих ідейно-політичних течій.

Посилення в керівництві трудовиків центристської групи на чолі з
Д.Левицьким сприяло подоланню суперечностей між автономістською та
радянофільською групами УНТП, консолідації широких
національно-демократичних сил. Шляхом взаємних компромісів випрацювано
адекватну обставинам платформу об’єднання, в основі якої була концепція
“опори на власні сили” у боротьбі за відродження незалежної соборної
української держави. Платформа об’єднання передбачала опозиційне
ставлення до польської держави. Стосовно радянської України
висловлювалося сподівання на її трансформацію в незалежну національну
українську державу.

Політична платформа створила ґрунт для об’єднання обох течій УНТП, а
також Української партії національної роботи і національної групи
Української парламентської репрезентації, створення Українського
національно-демократичного об’єднання.

Протягом 1925-1928 рр. реалізовувався процес організаційного, ідейного і
політичного становлення УНДО, утвердження його як провідника
національно-політичного руху — найвпливовішої політичної сили краю.
Користуючись підтримкою греко-католицького духовенства, українського
вчительства і селянства, УНДО в кінці 20-х рр. зуміло опанувати основні
культурно-освітні та господарські товариства й установи, домогтися
переважаючих впливів у масах.

Розробка програми партії, тактики і стратегії її діяльності активізувала
протиборство автономістського, радянофільського, націоналістичного і
центристського угрупувань в УНДО. Вони були продовженням тих політичних
течій, які утворили партію. Об’єднання правоцентристських сил у проводі
партії дало змогу зламати опір радянофілів і автономістів. Це сприяло
ідейно-політичному оформленню УНДО, яке завершилось прийняттям партійної
програми на ІІ з’їзді УНДО в листопаді 1926 р.

Випрацювана програма, тактика і стратегія дії сприяла максимальній
консолідації національно-демократичних сил. Виступи на захист корінних
інтересів західноукраїнського населення, активна діяльність у різних
сферах суспільного життя посилювали провідну і консолідуючу роль УНДО в
боротьбі за національно-політичне визволення. Свідченням цьому була
перемога на виборах 1927-1928 рр.

У третьому розділі — “Активізація діяльності УНДО та його політична
еволюція у 1928-1934 роках” — на основі значної кількості архівних
джерел, публікацій тогочасної преси та інших матеріалів досліджуються
місце і роль УНДО у спектрі політичних партій та громадських організацій
Західної України; форми і методи діяльності центральних органів та
місцевих організацій національно-демократичного об’єднаня, що призвели
до значного посилення його громадсько-політичних впливів на широкі
верстви українського населення краю у 1928-1930 роках. У розділі також
дається аналіз причин політичної еволюції УНДО у 1931-1934 роках, яка
спричинила зміни політичного курсу об?єднання у бік пошуку шляхів
українсько-польського порозуміння.

Результати виборів до сейму і сенату 1928 р. змінили політичний статус
УНДО. Утворення в польському сеймі Української парламентської
репрезентації на чолі з головою УНДО Д.Левицьким відкривало новий етап
політичної діяльності західноукраїнської націонал-демократії. Заяви
ундовських послів у польському парламенті свідчили, що діяльність УПР
має всеукраїнський характер і охоплює цілість української національної
проблеми з позиції всеукраїнських державних інтересів.

Основні зусилля націонал-демократи спрямували на посилення своїх
громадсько-політичних впливів у масах, що проявилося в організації
вічевої акції в Галичині проти польської колонізації українських земель,
полонізації українського шкільництва. Одночасно УНДО активно
розбудовувало культурно-освітнє і господарське життя українського
населення.

Випрацювана тактика і стратегія політичної боротьби, наполеглива праця у
різних ділянках суспільного життя спричинили значне посилення
громадсько-політичних впливів партії. Долаючи численні труднощі,
несприятливі суспільні обставини, національне об?єднання за короткий час
зуміло довести, що воно є провідною політичною силою в краї у боротьбі
за національні, демократичні, господарські та культурно-освітні права
західноукраїнського населення.

Досліджуваний період 1928-1930 рр. був кульмінаційною точкою піднесення
західноукраїнської націонал-демократії за всі міжвоєнні роки. З усіх
українських політичних партій саме УНДО з її специфічною
суспільно-політичною еластичністю найбільш адекватно відображала
громадський менталітет місцевого українського населення, тенденції його
суспільних настроїв. УНДО демонструвало ідейно-політичну і організаційну
єдність, що засвідчив ІІІ з’їзд партії.

Разом з тим посилення впливів у керівництві партії націоналістичної
групи Д.Паліїва свідчило про політичну радикалізацію проводу УНДО. Це
проявилось у різкому осуді політики польської влади на
західноукраїнських землях і більшовицького режиму на Україні.

Націонал-демократи робили неодноразові спроби консолідації національних
сил, однак вони завершилися невдачею через неконструктивну позицію
соціалістів-радикалів.

Трагічні події на Наддніпрянщині, пов’язані з колективізацією, масовими
репресіями української інтелігенції, а також пацифікація в Галичині,
спричинили еволюцію політичних концепцій націонал-демократів,
“поправіння” суспільних настроїв, згортання радянофільства. Саме тому
УНДО перейшло на антирадянські позиції

Вибори 1930 р. засвідчили зміну політичних поглядів у
західноукраїнському суспільстві. Їх результати переконливо довели, що
УНДО, незважаючи на несприятливі суспільні обставини, залишилося
провідною політичною силою у боротьбі за національні, господарські та
культурно-освітні права українського народу. Здобутки українського
виборчого блоку виглядали особливо вагомо на фоні повного розгрому
ліворадикальних та москвофільських угруповань, які не спромоглися
здобути жодного мандата.

Під впливом внутрішніх і зовнішніх обставин політична лінія УНДО на
початку 30-х рр. зазнала кардинальних змін. Винищення українства
більшовицьким режимом на Наддніпрянщині активізувало політичну еволюцію
УНДО щодо польсько-українського компромісу. В УНДО поступово
викристалізовувалася концепція, що передбачала перетворення Західної
України у новітній всеукраїнський П’ємонт боротьби за незалежну
українську державу. Боротьба проти більшовизму оголошувалась основною
політичною парадигмою націонал-демократії. Антиукраїнська політика
більшовицького режиму на Україні альтернативи не надавала. В цих умовах
керівництво УНДО доходило висновку про те, що успіх цієї боротьби
значною мірою залежав від польсько-українського порозуміння, в основі
якого мала бути ідея автономії західноукраїнських земель у складі
Польщі.

У зв’язку з цим проблема польсько-українських стосунків на початку 30-х
рр. стала в центрі всього суспільно-політичного життя краю. Протиборство
прихильників і противників компромісу з Польщею поділило
західноукраїнське суспільство на два основні політичні табори. На цьому
ґрунті в УНДО вибухнув політичний конфлікт з опозиційною групою
Д.Паліїва, яка відстоювала політику рішучої боротьби проти Польщі.
Внутрішні протиріччя було подолано без значних організаційно-політичних
потрясінь для партії. Проблема польсько-українського порозуміння стала
провідною в політичній лінії УНДО. На цьому ґрунті розгорілась боротьба
між УНДО і ОУН, старшим і молодшим поколінням.

gd^CA

их сил (1935-1939 рр.)” — є завершальною частиною дисертації. В розділі
досліджуються два етапи діяльності УНДО. Перший параграф присвячено
науковому аналізу політики “нормалізації” польсько-українських
стосунків, яка мала місце у 1935-1937 роках. У другому параграфі
досліджено тактику і стратегію УНДО напередодні Другої світової війни
(1938-1939 рр.).

У середині 30-х років УНДО започаткувало нову спробу
польсько-українського порозуміння. Основою для налагодження стосунків
мала стати ідея спільної боротьби проти більшовизму.

Виборча угода 1935 року між керівництвом УНДО та урядом Польщі давала
надію на подальше польсько-українське порозуміння.

Результати виборів 1935 року засвідчили, що переважна більшість
українського населення взяла участь у голосуванні і тим самим
висловилася за підтримку політичного курсу УНДО на нормалізацію
польсько-українських стосунків.

Керівництво УНДО вимагало від польських урядовців:

— право на національно-територіальну автономію українських земель у
межах Польщі;

— забезпечення вільного розвитку всіх ділянок національного життя;

— припинення полонізації українських земель;

— скасування обмеження прав громадської самоуправи та ін.

Незважаючи на заяви польських урядовців про бажання налагодити стосунки
з українським політичним проводом, польський уряд активно продовжував
політику обмеження прав корінного населення краю, що викликало
відповідну реакцію українства. З 1936 року знову починається акція
антиколонізаційних віч.

Таким чином, на кінець 1937 року політика “нормалізації” УНДО виявляла
ознаки повного провалу. Замість налагодження польсько-українських
стосунків, покращення умов життя, західноукраїнське суспільство зазнало
нового наступу польських властей на всі грані суспільної діяльності. У
боротьбі проти “нормалізації” об’єдналися місцеве польське суспільство і
органи влади. Як і всі попередні спроби польсько-українських порозумінь
(1919, 1923 років), “нормалізація” 1935 року спричинила ослаблення
українства, розкол його політичного табору, внутріпартійне протиборство
і деконсолідацію суспільства. З вини Польщі зазнала краху політична
концепція УНДО – орієнтації на Польщу через “нормалізацію”
польсько-українських стосунків.

V з’їзд УНДО, що відбувся у січні 1938 року, підтвердив непохитність
позицій УНДО щодо ставлення до більшовизму, як до основного ворога
українського народу і планував під гаслом боротьби з більшовизмом
об’єднати прогресивні сили як серед українців, так і серед поляків. У
своїх політичних резолюціях з’їзд доручив партії організацію оборонної
акції.

Вироблена на з’їзді тактика УНДО не відкидала можливості
польско-українського порозуміння і давала реальну змогу вести боротьбу
проти польського наступу на українство.

Події напередодні війни вимагали консолідації українського суспільства.
Зусилля в цьому напрямку призвели до “пресової угоди”, за умовами якої
тринадцять суспільно-політичних видань домовилися про співпрацю.
Зауважимо, що “пресова угода” не принесла очікуваних результатів. Крім
того ж керівництво УНДО вбачало в ній загрозу створення нового
загальнонаціонального політичного центру, який, зрештою, був би
спрямований на підрив впливів УНДО.

Для внесення коректив у свою політичну тактику ЦК партії 7 травня 1938
року прийняв Декларацію щодо справ положення українського народу у
польській державі, в якій відзначалося, що з вини польської сторони
“нормалізація” не принесла позитивних результатів. Автори Декларації,
посилаючись на зобов’язання Польщі від 14 березня 1923 року, вимагали
національно-територіальної автономії.

Загроза війни змушувала провід УНДО виробити нові чітких політичні
орієнтири. У зв’язку з чим ЦК ухвалив рішення про вступ національного
об’єднання до Контактного Комітету, який став осередком
національно-політичних сил. Це створювало умови для формування
національного фронту, утворення єдиного політичного центру. Проте між
членами Комітету не було єдності думок щодо умов об’єднання.

Складність консолідаційних процесів зумовлювалося також різними
підходами у ставленні до ОУН. Провід ОУН категорично заперечував
будь-яку співпрацю з Польщею, орієнтувався лише на власні сили у
боротьбі за самовизначення українського народу. Крім того, лідери ОУН
плекали надії на допомогу Німеччини у боротьбі проти СРСР та Польщі, за
незалежну соборну українську державу.

Керівництво УНДО, УСРП, Дружини княгині Ольги (ДКО, Української народної
обнови (УНО) виступили з осудом політики ОУН.

31 серпня 1939 року за ініціативою УНДО було скликано спільне засідання
представників УНДО, УСРП, УСДП, УНО і Фронту національної єдності, де
було прийнято рішення створити Український національний провід. Однак
подальші консолідаційні заходи були перекреслені початком Другої
світової війни. Напередодні та на початку війни УНДО підтримало
польський уряд у боротьбі проти фашизму.

Слід зазначити, що в кінці 30-х років західноукраїнська
націонал-демократія переживала складну політичну трансформацію,
пов’язану з поступовим відходом від попередньої політики “нормалізації”
польсько-українських відносин, пошуками нових політичних орієнтацій. Це
знайшло своє відображення у загостренні політичної тактики УНДО і УПР,
посиленні боротьби за територіальну автономію українських земель у
складі Польщі. На цьому ґрунті було подолано внутріпартійну кризу,
створювалися умови консолідації національних сил.

У висновках узагальнюються результати проведеного дослідження,
формулюються висновки, вивчаються перспективи подальших напрямків
дослідження проблеми.

Основні результати проведеної дисертаційної роботи можна бути викласти у
таких тезах:

— історіографічний аналіз дозволяє зробити висновок, що історія
західноукраїнської націонал-демократії стала предметом вивчення вже у
міжвоєнний період. Однак переважна більшість опублікованих на той час
праць мала партійно-політичний характер. Українські історики в діаспорі
більшість своїх досліджень присвятили історії націоналістичного руху.
Методологія радянської історіографії відводила УНДО роль “класового
прислужника” поьського і німецького імперіалізму, натомість всіляко
перебільшувала роль і значення комуністичного руху. Аналіз сучасної
вітчизняної і зарубіжної історіографії дає підстави зробити висновок про
те, що дослідники провели значну роботу з вивчення окремих аспектів
діяльності УНДО, але разом з тим на сьогоднішній день ще немає праці, в
якій би комплексно, з наукових позицій досліджувалася політична
діяльність УНДО протягом 1925-1939 років.

— з часу виникнення перед УНДО постала проблема організаційного,
ідейного і політичного становлення. Опанувавши в кінці 20-х рр.
культурно-освітні та господарські товариства і установи, здобувши
підтримку місцевого греко-католицького духовенства, українського
вчительства та селянства, УНДО домоглося переважаючих впливів у масах,
стало найвпливовішою політичною силою в краї.

— Важливою проблемою для УНДО залишалося випрацювання політичної
програми, тактики і стратегії дій. Важливість вирішення цих завдань
актуалізувалася тією обставиною, що в УНДО і після його утворення
продовжувалося протиборство автономістського, радянофільського,
націоналістичного і центристського угрупувань. Вони були продовженням
тих політичних течій, які утворили партію. Лише згуртування
центристсько-націоналістичних сил у керівництві УНДО дало змогу подолати
опір радянофілів і автономістів. Це відкрило шлях до ідейно-політичного
оформлення партії, яке завершилося прийняттям партійної програми на ІІ
з’їзді УНДО 19-20 листопада 1926 року.

— створення УПР відкрило для УНДО новий етап політичної діяльності.
Правно-державна заява Д.Левицького в польському сеймі 29 березня 1928
року, як і виступи інших членів УПР, свідчили, що її діяльність має не
локальний, галицький, а всеукраїнський характер. УПР своєю активною
діяльністю в польському парламенті охоплювала цілісність української
національної проблеми з позиції всеукраїнських державних інтересів,
показувала, що українське питання є проблемою міжнародного характеру.

— кінець 20-х рр. став найвищим піднесенням західноукраїнської
націонал-демократії. У цей час УНДО демонструвало ідейно-політичну і
організаційну єдність своїх лав, що засвідчив ІІІ з’їзд партії,
виступало ініціатором консолідації національних сил, мало вплив на
політичне, громадське, культурно-освітнє й господарське життя краю.

— у першій половині 30-х рр. політична лінія УНДО продовжувала зазнавати
суттєвих змін. Вони були зумовлені загостренням політики польського
уряду стосовно українського населення, а також масовим винищенням
українства більшовицьким режимом на Наддніпрянщині. Під впливом
внутрішніх і зовнішніх обставин досі опозиційна політики УНДО
еволюціонувала в напрямі пошуку шляхів польсько-українського компромісу.
В його основі мала стати ідея автономії західноукраїнських земель у
складі Польщі. Протиборство прихильників і противників компромісу з
Польщею призвело до поділу західноукраїнського суспільства на два
основні політичні табори.

— крах політики “нормалізації”, загострення внутрішніх і зовнішніх
обставин спонукали до консолідації українського політичного табору на
правоцентристській, антирадянській основі. Це знайшло своє втілення у
діяльності Контактного Комітету. Українські політичні партії після
тривалого періоду міжпартійної конфронтації доходили висновку про
необхідність консолідації зусиль задля національного визволення та
відбудови української державності. Значною мірою це стало можливим у
зв’язку з поступовим відходом УНДО від політики “нормалізації”,
загостренням політичної тактики. З іншого боку, це допомогло подолати
внутріпартійну кризу, створювало передумови консолідації національних
сил.

— вся сукупність фактичних даних підтверджує висновок про те, що
протягом 14 років діяльності УНДО було найвпливовішою політично партією
на західноукраїнських землях, займало провідне місце в
суспільно-політичному, культурно-освітньому та господарському житті
краю. Її політична платформа, тактика і стратегія дали змогу згуртувати
основну масу західноукраїнського суспільства навколо ідеї боротьби за
національно-політичне визволення українського народу, відродження
національної державності. В умовах кризи парламентсько-демократичної
системи західноукраїнська націонал-демократія вела повсякденну
виснажливу боротьбу за національні права населення краю. Вона зберегла
провідну політичну традицію українського народу, була позитивним
контрастом на фоні наростання тоталітарних тенденцій.

— Друга світова війна застала західноукраїнське суспільство у стані
ідеологічного і партійно-політичного поділу. Неодноразові спроби
політичної консолідації так і не завершились створенням впливового
державно-політичного центру. Партійно-корпоративні інтереси взяли гору
над загальнонаціональними. У такому стані українство не могло істотно
впливати на перебіг політичних подій, а значить — і на вирішення власної
долі.

— історичний досвід західно-української націонал-демократії становить
значний науковий і громадсько-політичний інтерес, який зумовлений
провідною роллю, що зіграла націонал-демократія за національне
визволення і українську державність протягом ХХ століття.

— у нових історичних умовах 90-х років ХХ століття саме
націонал-демократія, спираючись на історичний досвід, повела рішучу
боротьбу за національне і політичне визволення українського народу,
побудову незалежної суверенної української держави.

Похожие записи