Реферат з української літератури

“Письменники нашого краю: Марія Футор (Івано-Франківськ)”

Серед тисяч доріг є такі, що найбільше

тривожать.

Серед тисяч людей – найщиріших таки

я знайшла.

Я подяку несу. Поможи їм у творчості

Боже.

Бо таки то талант, коли серце в

роботі співа.

Марія Фуштор.

Є багато мальовничих куточків, неповторних краєвидів і дивних принад на
нашій покутські землі. І нема ніде миліш, скільки б не шукав землиці,
ніж та, де босими ногами протоптана стежина до воріт. Де падає тобі до
ніг, до рук пухнастий, такий чарівний тополиний цвіт.

“І лишень тут старенька вишня пахне літом.

Й витьохкують кохання солов’ї.

Тут, як ніде, гойдає трави ніжно вітер

А в ячменях волошки голубі

Там у садку за хатою криниця,

А в ній вода цілюща і жива.

І пахне м’ята, як життя живиця,

Що спогадами в серці ожива.”

А тополі, тополі… Як і двадцять літ назад, заворожують своєю стриманою
музикою зеленого листу. Стоять у зажурі і чекають, чекають… і
шелестять, розказуючи всім далеку і таку близьку історію одного життя.
Життя Марії Фуштор 26 червня 1966 року в с. Ганьківці, Снятинського
району, Івано-Франківської області. В ранні роки помер батько, тому
сім’ї довелось тяжко. Крім Марії було ще чотири брати, і всі вони
залишились на маминих руках. Серед усіх п’ятьох вона була середущою,
старший брат Василь – інвалід першої групи з народження, менший брат
Микола, та найменші брати – близнюки, яким виповнилось лише два роки, в
той час коли помер батько. Навчалася в ганьківській середній школі.
Одними з найулюбленіших педагогів у шкільні роки були вчителі-філологи
Дмитро Васильович Довганюк та Ольга Іванівна Франчук, які прищепили її
любов до мови, до поезії і багато допомогли у написанні віршів.
Залишатись собою – то, певно, і є крапкою відліку на самому початку
життя, на котру хотілося б обіпертися. Але кожній людині завжди хотілося
хоч трохи бути схожою на когось. Марія Фуштор не виняток. Ще з перших
років навчання вона захопилась читанням книжок. Облюбувала новели
В.Стефаника, багато разів перечитувала Лесю Українку, Т.Шевченка, а
також любила читати С.Єсеніна, О.Пушкіна, Л.Толстого. переживаючи з
шевченковими героями, вона пізнавала світ їх очима. Їх долі ставали її,
їх жалі – її жалями. Переживаючи, вона раділа з того, що серце ніжне і
чутливе дісталося саме їй. Після школи навчалася в Благовєщенському
сільськогосподарському технікумі, який закінчила з відзнакою. Всі ці
роки не переставала писати вірші.

Заміжня. Має двох доньок Світлану та Оксану. Менша донька Світлана також
має талант до написання віршів, які друкувалися в районній газеті “Голос
Покуття”.

Перед тим як друкуватися Марія Фуштор брала активну участь у різних
літературних вечорах на яких демонструвала свій талант ширшій аудиторії.
На літературному вечорі у Зібранівській школі я була присутня. Марія
читала вірші. Було таке враження, що до шкільної світлиці прибули пахощі
поля, материнська ласка… Слова були духмяні, мов бузок. Зворушила
щирість і ніжність авторки. І у розмові до рідної неньки, і у збереженні
отчого краю. Все писане йшло з щедрої глибини душі.

У 1994 р. вийшла друком її перша книжка – “Заспівайте мені, моя мамо.”
Це збірка поезій. Друку книжки посприяли Яків Маміствалов, художник
Емануїл Храпко, Володимир Карий та Мирослав Попадюк. Він є редактором
газети “Голос Покуття”, якому спочатку і занесла Марія Фуштор свій
літературний надбанок. “Перечитував і проймався повагою до поетеси. Бо
слово її, виплекане на вітцівській землі, там десь з краєчку Покутського
краю, простою жінкою-селянкою, було чисте як ранкова роса, і цілюще, як
джерельні краплини… Воно хвилювало, робило людей кращими, добрішими і
чуйнішими.”

Весна надворі, і усе цвіте,

І молодіють зранені життям…

Лише би лишилось в людях щось святе –

За ті хвилини я усе віддам.

Свою працю Марія дарує рідній ненці, якої вже нема. “Молитва матері” –
заспів книги:

О, мамо, мамо! Квіти відцвітають,

І сива осінь дивиться в вікно…

Для вас я, мамо, ці рядки складаю,

Та вам їх не почути все одно.

Людська доброта осяває всю книгу поетеси. Марія засвідчує свою любов до
рідної матері, матері-землі, матері-України. Мати і Україна – два
нероздільні поняття, що домінують у книзі. І велика любов до них, до
людей – ще одне визначальне в Маріїному слові.

Рідний краю! Моя україно!

Незрівнянна у щедрій красі! –

Ти велична, ти вільна, єдина,

А ми діти до згину твої.

Її поезіям притаманна напруга, динаміка думки, які межують з мужньою
громадянськістю, моральною чистотою, глибокою пристрастю.

Жіночим ліризмом і ніжністю пройнятий третій розділ книги “Квіти надії”.

Присядь зі мною на хвилину,

Послухай музику дощу…

Яка краса! І я до днини

Тебе уже не відпущу.

А дощ вистукує по хаті

І вже по ринві дзюркотить.

Музики – хмари пелехаті.

Враз зупинилися на мить.

У неї розширене коло тем і літературних прийомів. Людські стосунки і
почуття, морально-етичне і загальнолюдське, душевні поривання і замрії
проходять через авторське “я”. І у всьому – чистота і святість.

Нитка, яка єднає дітей і батьків, повинна бути світлою і мудрою: від
добра – до добра, від любові світу – до любові дитини. Людська пам’ять –
найдовша. Як ми поставимось до батьківських святинь, так поставляться до
нас.

У книзі все звичне і тематичність, і змістова канва, і зображувальні
засоби… Часто авторка віддається народній мовній стихії, використовує
місцеві словесні варіанти.

Все то йде від народного, пісенного, Шевченкового:

Вечоріє, вечоріє –

Сонце за горою.

Коло броду тиху воду

Гладить ніч рукою.

Потемніли сині гори,

Сонце заховалось…

Тихий шепіт, наче морем,

Крони ся гойдали.

У 1998 р. була видана друга книжка Марії Фуштор, що називається “Мамина
криниця.” Ця книжка посвячена донькам:

“Моїм юним донечкам

Світлані та Оксані з посвятою.

Хай криниця маминої

Любові ніколи для вас не зміліє.”

З маминої криниці поетеса черпає найніжніші почуття до рідної землі і
своїх щедрих краян.

Мамина криниця – то уособлення найвищих моральних цінностей людини.
Поетеса звертається до джерел духовності рідного народу, до його
історичних коренів.

Найчастіше в полі зору авторки перебуває доля жінки – коханої дружини, і
найперше, матері та матері – України:

“Мені бракує матері любові,

О, як я хочу матері тепла.

І ніжності, що в лагідному слові,

І мудрості розумного чола.”

(“Я хочу матері тепла”).

Брак материнського тепла є найбільшою втратою. І тоді

На вітрі хвіртка боляче порипує,

Шумлять тополі сумно у дворі,

А тиша, як душа розп’ята, схлипує,

Що так болить, що так болить мені.

(“Мамина криниця”).

Рідне село, музика його пісні і праці, щедрі душі людей – поетична
палітра нової книжки. Лірична героїня, з чистим сумлінням і щирістю,
переповнена відповідальністю за свій час, за не завжди втішну реальність
життя.

Твори Марії Фуштор цікаві своєю безпосередністю, оптимізмом, вони
сповнені віри в перемогу добра і світла. (“Не плач”).

Авторка тяжіє до філософського осмислення буття, намагається збагнути
його нестримний плин, взаємозв’язок людини і природи, прагне “до гір
торкнутися”, питає у “красенів білих” – лелек: “чи добре їм було в чужій
стороні?”, коли “небо стримано й урочисто починало дощем бриніти”…

Її твори емоційно насичені, пройняті творчим неспокоєм, оспівуванням
складного світу сучасника. Терпкий смак неповторності і людського
неспокою, морального вивершення переповнюють кращі поезії книги (“Під
сокири сад пустили”).

Аби “сумління не гризло душу” моральним кредом поетеси є її великі
попередники – Т.Шевченко, Леся Українка, В.Стефаник, Ю.Федькович.

Марія Фуштор – лірик. Основа її творчого неспокою – особисте
переживання. Тож найбільшої майстерності вона досягає в ліричних
мініатюрах, прозорих як джерельна вода (“Чомусь говорять, що життя”).

Вірші поетеси охоплюють і вселюдські проблеми, і найінтимніші почуття,
стверджують людяність, любов, красу, без яких “не проросте в душі
зернина”. Світлі порухи людської душі розкрито у віршах “Де поділися
твої слова?”, “Приснись мені”, “Я покличу тебе у ніч”, “Посиди зі мною”,
“Подай руку мені”. По-своєму розкриває авторка і дитячий світ у поезіях
“Весняночка”, “Чапля”, “Журавлик”, “Загляне тепле сонечко”, новорічній
п’єсі “На балу у снігової королеви”.

Зараз Марія Фуштор проживає в Івано-Франківську де і творить свої
шедеври, та видає книги.

…Кажуть, що поезія завжди приходить несподівано і безповоротно. Людина
живе своєю працею… Але талант заставляє звідати муки і радості
поетичної творчості.

Похожие записи