Павло Архипович

Загребельний

Народився Павло Загребельний 25 серпня 1924 р. в придністрянському селі
Солошиному на Полтавщині. Змалку ріс без матері. Навчається майбутній
письменник в Солошинській середній школі.

У червні 1941 р. Загребельний закінчив десятирічку. Збирався вчитися
далі, але почалася Велика Вітчизняна…

У неповних сімнадцять років пішов добровольцем в Радянську Армію. Брав
участь в обороні Києва. Навчався у військовому училищі. У серпні 1941 р.
був поранений. Після госпіталю знову військове училище, і знову фронт, і
тяжке поранення влітку у 1942 р.

Повернувшись у 1946 р. на Батьківщину Павло Загребельний працює в
колгоспі рідного села, а з вересня почав навчатися на філологічному
факультеті Дніпропетровського університету.

Спершу Павло Загребельний працював у обласній дніпропетровській газеті,
потім переїжджає до Києва – обіймає посаду завідувача відділом прози в
редакції журналу „Вітчизна”, в 1961-1963 роках редагує газету
„Літературна Україна”.

З 1964 р. Павло Загребельний – відповідальний секретар правління Спілки
письменників України, у 1979-1986 роках очолює республіканську Спілку.

Характеристика творчості

„Марево”. Служба на радянсько-іранському кордоні, вивчення історії,
філософії, поезії, мистецтва і культури народів Сходу – таке підгрунтя
одного з перших великих прозових творів Загребельного – повісті
„Марево”.

Окремим своїми сторінками „Марево” нагадує фрагменти художньої
енциклопедії. Так докладно і в міру, із професійним знанням, вільно й
просто, розповідає Павло Загребельний про багату й суперечливу історію
Ірану, про його примхливу природу, про калейдоскопічно-барвисті базари
Сходу, про працелюбний талановитий народ цієї країни та про його звичаї.

На республіканському конкурсі в 1955 році за кращий науково-фантастичний
та пригодницький твір для дітей та юнацтва повість „Марево” відзначена
другою премією.

„Дума про невмирущого”. Це – пристрасна сповідь солдата-фронтовика про
безсмертя свого покоління, яке грудьми зустріло фашистську навалу. Це
мужній гімн радянській людини. це героїчна дума про нескореність і
самовідданість наших юнаків-воїнів.

Дилогія „Європа 45”, „Європа. Захід”. В романі хроніці „Європа 45”
відображено події кінця другої світової війни на Європейському
континенті, боротьбу радянських патріотів проти гітлеризму – на фронті,
у ворожому тилу, в таборах смерті. Боротьба європейських народів з
фашизмом – така провідна тема й роману-хроніки „Європа. Захід”.

Романи привертають увагу не тільки масштабністю вперше залучених і
художньо осмислених історичних матеріалів періоду другої світової війни,
а й гостротою конфліктів: несподівані пригоди, ризиковані ситуації.
Подвійне зображення часу зумовлює неповторну побудову дилогії. Час
виступає дійовою особою.

Події у „Європі 45” розгортаються в Західній Німеччині, Голландії,
Франції, Італії, Париж, Рим, прирейнські міста і католицькі монастирі –
ось ті пункти, де відбувається дія другої книги дилогії „Європа. Захід”
– логічне ідейно-композиційне завершення „Європи 45”. Прокляття війни.
Загребельний –гуманіст підносить голос на захист миру, дружби між
народами.

„Добрий диявол”. З „Європейський циклом як найчастіше пов’язується й
воєнно-патріотичний роман Загребельного „Добрий диявол”. Він
сприймається як новітня притча. Письменником схоплена, власне, одна
апогей на в житті людини мить – нечуваної сили шторм у відкритому морі.
Прозаїк і тут іде від життя: під час шторму на Азовському морі
радянським прикордонним було врятоване грецьке торговельне судно…

„День для прийдешнього”. Над цим романом автор працював протягом
1961-1963 років. Твір складається з трьох частин: „Ранок”, „День”,
„Вечір”. Основу фабули становить засідання архітектурного журі.

Згодом Загребельний так розкриває ідейний зміст цього роману. „День для
прийдешнього” – дияволізм ХХ століття: посередність, нездарність,
недовченість. На зіткненні таланту й посередності, власне, будується ця
книжка.

„Первоміст” – це розповідь про долю одної з найперших великих,
висловлюючись по-сучасному, інженерних споруд, про її вплив на тогочасне
мислення, про ставлення до неї тогочасного люду, який вбичав у такій
величезній споруд, як перший міст через Дніпро, мовби уособлення всієї
землі й держави. Ідейний зміст „Первомосту” історично не
продукоментований, за винятком одного лише речення: „Літописець записав
коротко: „Того ж літа (6625) устрої мост через Дніпро Володимир”. Цебто:
у 1115 році. Ц все. Далі – творчий домисел, уява.

„Євпраксія”. Павло Загребельний відтворює історичні події останнього
десятиріччя дванадцятого століття. На тлі цих подій і розкривається
трагічна доля онуки Ярослава Мудрого княжни Євпраксії – дружини
німецького імператора Генріха ІV. Дружину всемогутнього імператора,
повелителя більшої частини тогочасної західної Європи, вразили деякі
оргії, дрімуча забобонність.

Коли Євпраксії не вдалося умовити імператора-жорсткосерця, вона бунтує –
„Генріх садовить її до в’язниці”. Мужня жінка втікає з-під охорони, вони
виступає на соборі, викриваючи Генріха перед цілим католицьким світом,
її слухають чотири тисячі церковних сановників і тридцять тисяч простого
люду.

Так Європа чи не вперше познайомилась з жінкою-політиком, з
жінкою-борцем. І ця жінка була руська!”

Першим на сучасну тему був роман „Спека”. Про металургів „Придніпров’я”.
Не „виробничий”, а „людинознавчий”.

Життя нового покоління робітників та інженерів в епоху науково-технічної
революції Загребельний відтворює в романах „З погляду вічності” та
„Переходимо до любові”. В них – „гарячий зріз” сучасності.

У центрі роману „З погляду вічності” – показ спадковості поколінь.
Загребельний засуджує кар’єризм, зрозумілість, бюрократизм, формалізм,
куцо-споживацькі прагнення.

„Розгін”. Своє завдання автор вбичав у тому, щоб „сказати про роль науки
в у сучасному світі, про місце вченого, який здатен перетворити і
покращити цей світ…

чи не найяскравіше вдалося Загребельному змалювати багатогранний
характер академіка-кібернетика Петра карна ля. Через його образ романіст
розкрив подвиг нашого народу у Великій Вітчизняній війні. Проте і центрі
– тема сучасна, люди науки і виробництва.

„Південний комфорт”. В цьому романі Загребельний-сатирик гостро висмією
шанувальників незаконного „комфорту”.

„Безслідний Лукас”. У підзаголовку автор уточнює: „Роман з чотирьох
повідомлень” і не без фантастики”. На останній сторінці головний герой
зникає: „Лукаса не було. Не було слідів. Нічого”. Крім елементів
фантастики, твір має гострий політично-філософський характер.

Використовуючи останні досягнення науково-технічного прогресу, молодий
американський учений Лукас прагне удосконалити людський розум. Щоб
реалізувати свою зухвалу ідею, юнак подорожує по планеті. Передусім
відвідує ті країни, де колись зароджувалась цивілізація. Отже,
„Безслідний Лукас” – це й своєрідна художня енциклопедія історії,
мистецтва.

„Диво”. – „Диво” – чи не найскладніший за композиційною організацією
роман у нашій літературі. Павло Загребельний переконаний, що „народ диве
саме завдяки міцному зв’язку часів, безперервності традицій, великій
своїй історії, тому хотілося мені показати не просто щоденний побут моїх
героїв, а їхнє історичне тривання, їхню ходу крізь століття і
тисячоліття, з минулого в майбутнє, так виникла зухвала думка поєднати
далеку минувшину з днем нинішнім у романі „Диво”, так, власне,
поєднується має замилування героями часів віддалених з найгострішим
інтересом до пекучих проблем двадцятого віку”.

Рік 992 – початковий відлік „романного часу”, звершуються ж розгортатися
події у 1966 році. Отже, в полі зору Загребельного –художника
тисячолітня історія нашої материзни.

Сива давнини – композиційний епіцентр „Дива”. Ядро глобального
конфлікту. Час дії, як уже зазначалося, кінець десятого – перша половина
одинадцятого століть. Про той період Загребельний-історик пише: „За
поганством стать століття нашої первісної культури, і відкидати їх не
можна. Видно, то були не гірші століття, коли Київська Русь уже в
десятому й на початку одинадцятого століття, тобто ще фактично не
ввійшовши цілком у русло панівного тоді християнства, дивувала світ
своєю культурою, своєю силою, своєю талановитістю”. Місце – древлянські
землі, Київ, Новгород, Болгарія, Візантія.

Романіст не просто белетризує старожитні документи. Він полемізує з
очевидцями тих далеких часів, переосмислює факти і події, іноді
канонізовані у працях істориків і творах письменників. Автор „Дива”
намагався відтворити, як він сам про це пише, не тільки побут,
обстановку, політичну й моральну атмосферу, а й психологію наших
далеких прапращурів.

Серед попередників, ясна річ, на чільному місці Ярослав Мудрий.

У полеміці проти перебільшення значення культури Візантії, й
християнства Загребельний іде далі Семена Скляренка.

Загребельний-історик переконливо доводить, що могутня держава спиралась
на місцеві сили й традиції:

Тож ведучи мову про „історичний роман Павла Загребельного „Диво”, слід
неодмінно мати на оці джерела і рушійні сили формування світоглядних
категорій та своєрідної культури нашого народу.

Павлові Загребельному вдалося відтворити процес виявлення і формування
великого мислительського таланту вихідця з глибини трудового народу.
Життєвий і творчий досвід нашого далекого предка втілений в
славнозвісному архітектурному шедеврі.

Отже, головний об’єднуючий центр – це образ Софії Київської,
незвичайного дива, що „ніколи не кінчається і не переводиться”.
Своєрідний образ епохи. Він створений у „Диві” шляхом застосування нових
жанрово-стильових та образних засобів художнього реконструювання
соціально-моральної природи наших далеких предків, їх характерів,
взаємин, подій, суспільних обставин, деталей громадського й побутового
життя назавжди втраченого світу.

Похожие записи