Реферат на тему:

ОЛЕСЬ ГОНЧАР

(Народився в 1918 році)

Славний і справжній прозаїк Олесь Гончар…

Михайло Шолохов

Письменник переважно сучасної теми, визначний майстер слова, Олесь
Гончар у своїх романах, повістях, новелах художньо досліджує життя
кількох поколінь українського народу. Його улюблені герої — трудівники і
воїни, мислителі й творці, люди з розвинутим почуттям прекрасного, люди
високих духовних поривів і активного діяння. У них — працьовитих,
чесних, мужніх, справедливих — живе любов до чистого неба і золотої
пшениці в степах, до культури та глибинної історії нашого народу,
народів інших країн. Героям Гончара притаманний високий
ідейно-естетичний ідеал сучасної людини.

Кращі твори Олеся Терентійовича Гончара — справді народного письменника
— стали окрасою українського мистецтва слова, збагачують вони й
скарбницю літератури світової.

РАЗОМ З НАРОДОМ

Південна Полтавщина стала колискою ф Олександра Терентійовича Гончара.
Народився він 3 квітня 1918 року в невеликій слободі Сухій у селянській
родині.

Мати померла рано, зовсім молодою (1920 року), і хлопця виховували її
батьки. Любов і ласку виявила до свого внука бабуся Єфросинія
Євтихіївна. «…Без неї,— писав Гончар,— певно, я не став би
письменником. В її лагідній людинолюбній натурі, в її образі ніби
втілювалося для мене все краще, що є в нашого народу: працьовитість,
правдивість, безмежна доброта, обдарованість…»

Вчився Олександр спочатку в рідкій слободі, потім у селі Хорішках, а
семирічку закінчив у Бреуеівці Козельщинського району. Добрі вчителі
прищепили хлопцеві любов до художнього слова. І юний Олесь (так з легкої
руки одного вчителя-стали зводи школяра) поринув у чарівний світ
образів. Вечорами читав бабусі й тіткам «Кобзаря», захоплювався творами
Панаса Мирного, Івана Нечуя-Левицького, Івана Франка, Лесі Українки,
Степана Васильченка, Архипа Тесленка, сучасних письменників — Андрія
Головка, Остапа Вишні. У хлопця рано пробудився літературний хист: він
пише вірші, оповідання, деякі з них публікуються в дитячій пресі.

Після закінчення семирічки Олесь Гончар працює в редакції районної
газети (с. Козельщина). Потім їде вчитися до Харківського технікуму
журналістики імені Миколи Островського (1934—1937). Закінчивши його,
працює в обласній молодіжній газеті.

У 1938 році Гончар вступає на філологічний факультет Харківського
університету. Дружна студентська сім’я, лекції відомих професорів, тиша
читальних залів Короленківської бібліотеки і — праця, праця, праця!
Студент пише художні твори — у газетах і журналах друкує понад десяток
оповідань, повість «Стокозове поле», розпочинає роботу над книжкою про
Григорія Сковороду. Але творчі наміри і плани перебила війна.

Олесь Гончар добровольцем іде на фронт, хоча й мав відстрочку від
призову в армію до закінчення університету. В складі студентського
батальйону поблизу Білої Церкви зустрівся з ворогом у кровопролитних
боях на річці Рось. Була гіркота відступу, трудні оточенські ночі,
лікування після поранення в госпіталі далекого сибірського міста, був
незабутній визвольний похід по країнах Європи — дорогами Румунії,
Угорщини, Чехо-Словаччини. Груди фронтовика прикрасили ордени Червоної
Зірки, Слави і три медалі «За відвагу».

Війна стала другим університетом для Гончара. Бачене й пережите
просилось на папір, і він у короткі перерви між боями пише вірші. Ці
«окопні поезії» сприймаються тепер як своєрідні заготовки для майбутніх
великих творів. Поет писав про солдатську дружбу, мужність і відвагу
бойових товаришів, про їхню любов до Вітчизни. Ось ліричний герой
прощається з друзями, зі своїм гвардійським прапором. Він певен, що інші
солдати, вірні сини Вітчизни, надійно тримають його в руках:

Усе, що разом пережито,

В походах вистраждано,— все,

Я знаю, інший гордовито

Прапороносець понесе!

(«Знамено полку», 1945).

Назавжди в пам’яті письменника зостались побратими, які впали під
кулями. Ще там, на висотах Трансільванських Альп, у затуманених
угорських степах він поклявся: “Якщо лишуся живим, розповім про вас!”

Похожие записи