Реферат

на тему:

Олексій Федотович Коломієць

Народився Олексій Федотович Коломієць 17 березня 1919р. в с. Харківці
Лохвицького р-ну на Полтавщині. Він був шостою, найменшою дитиною в
родині селянина-бідняка, в якій рано не стало батька. Після закінчення
семирічки Коломієць в 1935 — 1938 pp. навчається на робітфаку при
Харківському інституті радянської торгівлі, а потім на історичному
факультеті Харківського університету. Із студентської лави пішов на
фронт. Після демобілізації кілька років віддав комсомольській роботі;
був лектором ЦК ЛКСМУ, секретарем Чернівецького обкому комсомолу, в
1950 — 1953 pp. працював відповідальним редактором газети «Молодь
України», потім у журналі «Зміна». Тоді ж починає друкувати перші
нариси й оповідання, що склали збірку новел «Біла криниця» (1960). Як
драматург Коломієць не мав учнівського періоду і досить пізно увійшов у
літературу: комедію «Фараони» написав у сорок років. Та вже ця перша
спроба принесла йому широке визнання: вперше зіграна в Московському
театрі ім. М. В. Гоголя, п’єса в 1962p. ставилася вже в 71 театрі
країни. У 1978p. в Київському театрі ім. І. Франка відбулася її
п’ятисота вистава. В наступні роки слідує низка драматичних творів:
1961 р. — драматичний памфлет «Дванадцята година». 1963 р. —
психологічна драма «Чебрець пахне сонцем» (інша назва «Де ж твоє
сонце?»). 1964 р. — п’єса «Прошу слова сьогодні». 1965 р. — драматична
дилогія «Планета Сперанта». 1966 р. — «Спасибі тобі, моє кохання».
1969 р. — «Келих вина для адвоката». 1970 р. — п’єса
проблемно-психологічного характеру — дилогія «Горлиця», п’єса «Перший
гріх». Лірична драма «Спасибі тобі, моє кохання» і дилогія «Горлиця» у
1970p. були відзначені республіканською премією ім. М. Островського.
1972 р. — п’єса «Одіссея в сім днів». 1973 р. — «Голубі олені» —
«повість про кохання», яка на фоні численних батальних творів
прозвучала винятково ніжною ліричною нотою і в 1977 році була удостоєна
Державної премії Української РСР ім. Т. Г. Шевченка. 1975 р. —
«Кравцов». 1977 р. — «Срібна павутина». 1978 р. — драма «Дикий Ангел»,
постановка якої у Київському театрі ім. І. Франка відзначена Державною
премією СРСР (1980). Хоча в творчості О. Коломійця переважають п’єси
про актуальні, сучасні авторові проблеми («Двоє дивляться кіно», 1987),
є у нього й дві драми на теми минулого: «За дев’ятим порогом»
(«Запорізька Січ», 1971) та «Камінь русина» («Град князя Кия», 1981),
написана спеціально до святкування 1500-ліття Києва. Помер О. Коломієць
23 листопада 1994р. Вперше його ім’я з’явилося на афішах театрів на
початку 60-х років, коли з успіхом обійшли сотні сцен дотепні, веселі і
мудрі «Фараони» (1961) досі нікому невідомого автора. А сьогодні вже
наше театральне мистецтво важко уявити без таких сценічних здобутків,
якими стали трагічна дилогія «Планета Сперанта», тривожно-медитаційна
«Горлиця» чи озвучена високими нотами душевної краси й людського щему
поетична повість про кохання «Голубі олені», прозора в чистоті й
ніжності своїй «Срібна павутина» чи психологічно вибаглива драма «Дикий
Ангел».

„Фараони” (1961) міцно і назавжди утвердили Коломійця в жанрі
драматургії. До цього найважчого драматургічного виду, до комедії
ситуацій, Коломієць повернеться в 1968 році («Келих вина для адвоката»),
а також у 80-ті роки, коли писалася п’єса «Чистилище» («Репортаж з того
світу»), видана 1989 р.

П’єси письменника завжди відзначалися гостротою і важливістю порушених
проблем. Помітна особливість їх — стилістична різноманітність: часто в
одному творі Коломійця — вживаються патетика і сатира, ліризм, і
комедійність, філософія і буденність

«З повним правом можна говорити про Коломійця як новатора в сучасній
драматургії. Його пошуки нових форм, архітектоніки твору завжди
позначені винахідливістю й оригінальністю. Вони ніколи не були
спекулятивними штампами і даниною «масовому мистецтву». Олексій
Коломієць — новатор. Він традиційний лише в одному — безмежній любові до
свого народу і театру. І цього досить, щоб бути достойним послідовником
корифеїв української сцени»,— писав про Коломійця його колега, драматург
Микола Зарудний.

Спираючись на знання, набуті в середній школі, абітурієнт пригадає
поняття комедія, трагедія, драма, драматичний конфлікт, зверне увагу на
особливості побудови творів, призначених для сцени. Дізнатись про це
можна зі «Словника літературознавчих термінів». Щоб, засвоїти всю
творчість Коломійця, який написав біля 30 п’єс, радимо абітурієнтові
використати метод проблемного вивчення. Відповідно до цього ми й даємо
стислий огляд його драматургії проблемного характеру.

У комедії «Фараони» використано відомі в літературі художні Прийоми сну
і переодягнення. Завідуючому механізацією, Миколі Тарану п’яничці і
ледащу, приснився химерний сон начебто всі. жінки, які в селі «будь-яку
механіку замінять», зайняли посади чоловіків і примусили їх виконувати
жіночу працю об’єктом сатиричного зображення автор обрав події в
сучасному селі, де панує безгосподарність, примітивна техніка, важкий
побут. Усе це лягає на плечі жінок. Комічна сюжетна схема, палкі
суперечки, дотепні характеристики, фольклорні переробки дали в
сукупності справді талановитий оригінальний Драматичний твір.

Персонажі багатьох п’єс Коломійця — представники переважно молодого
покоління, носії двох життєдайних сил праці і кохання. Людську працю
автор розуміє як засіб своєрідного очищення, облагородження. Об’їздивши
цілий світ, пройшовши пекло Великої Вітчизняної, герой драматурга
залишається вірним одній жінці («Голубі олені», «Кравцов»). Наведемо ще
один приклад, хоч і дещо комічний, з твору «Чистилище»; який аргументує
попередню тезу

У чистилищі вирішують, куди рекомендувати селянина: у пекло чи в рай.

Безсторонній. А вам куди хочеться?

Селянин. А можна взнати? Тут десь моя жінка, куди її командирували?

Нечистий. Нас так часто згадувала,— ми її і пригріли. Вона таке тут,
влаштувала!..

Селянин. Тоді й мене в пекло! До жінки… До Насті хочу, дарма що в
пекло, аби до Насті.

Поєднання двох могутніх людських начл — праці і кохання — знаходимо і в
ранніх творах письменника, і в пізніших. Скажімо, Сидір Савченко,
випускник середньої школи. Чи думав він у день розлуки з подругою —
однокласницею, що через якихось десять років під цією ж дикою грушею
він; безплідний вчений і черства людина, що заради кар’єри зрадила
кохання, мрію, зважиться присвоїти собі наслідки багаторічної праці
своєї колишньої коханої — одинокої сільської жінки, чесної трудівниці,
якій за її працю цілує руку сивоголовий академік Коваленко. «Де ж твоє
сонце?»— вигукує Катерина, вражена страшною метаморфозою Сидора. Саме
так — «Де ж твоє сонце?» — назвав Коломієць свою п’єсу, яка має і
пізнішу, другу, назву — «Чебрець пахне сонцем». У цій драмі автор
сумлінно досліджує джерела моральної метаморфози непоганого, здавалося!
б, сільського хлопця Сидора і водночас джерела вірності, чистоти й
окриленості Катерини, яка виростила свій сонячний сад. Драматург далекий
від того, щоб від самого початку надавати Сидорові рис нероби, дармоїда
або гульвіси. Ні. Його герой — сумлінний студент. Вдень і вночі сидить
він за книжкою в кімнаті гуртожитку, але не може стати справжнім ученим
саме через те, що потенційно здатний в якийсь момент життя подумати і
зробити хибний висновок: не праця, постійна, невтомна, до запаморочення
і самозабуття,—головне в науці, а вміння пристосуватися, кар’єра,
здобута будь-яким, навіть най ганебнішим способом.

П’єса порушує дуже важливу проблему, яка, до речі, наявна і в інших
творах Коломійця: становлення особистості, вибір молодою людиною власної
стежки в житті. Цю стежку кожен — знаходить по-своему: колишня Сидорова
подруга Катерина, її приятелька студентка Люба, Сидорові друзі зі
студентських років. Ці персонажі Коломійця в чомусь дуже схожі на дещо
піднесений, романтичний образ Наталки, яка готова на нечуваний подвиг
(«Горлиця», 1969). Вона звершує його у своїй палкій уяві. Схожі й на
молодих учених з Коломійцевої «Планети Сперанта» («Планета сподівань»,
1965). Ларіон, Леся Сергій і Павло стоять на порозі подвигу, а Ларіон
потай його здійснює «во імя перемоги науки, во імя здоров’я і щастя
людини».Дилогія «Планета Сперанта» у програмі вивчається оглядово, але
згадаємо і її. Зауважимо: — вступник має звернути увагу на заголовки
п’єс Коломїйця, відповідність їх змістові творів.

У першій частині «Горлиці» та «Планети Сперанта» автор торкається
суворих часів громадянської та Великої Вітчизняної воєн, а в другій —
порушує згадану вище проблему становлення особистості молодої людини. У
цьому, до речі, виявляється прагнення драматурга до синтетичного
художнього освоєння світу.

«Планета Сперанта»…Чому така назва? Це романтичний плин думок
молодих про: «планету Сперанта, на якій усе відбувається так само, як і
на землі, лише в очищеному від бруду й ницості варіанті»?

Задум — показати безприкладну духовну єдність поколінь.

Для переконливого художнього втілення свого задуму драматург ставить на
порозі подвигу батька й сина, які ніколи не бачили один одного. Ставить
. у різний час і в різні умови. Батько загинув на війні. Їх було шестеро
в бліндажі, розвідників, людей без імен і біографій (так вимагала
інструкція), людей без

минулого (на час виконання завдання). Усі вони один за одним загинули
йдучи на небезпечне завдання. Останнім ішов Запорожець, як умовно
назвали його товариші. Останнім Чому, що дуже хотів побачити сина,
звістку про народження якого тільки-но одержав Та й решта п’ятеро з
бліндажа — старші й молодші. сімейні й одинокі — хотіли зберегти його
для сипа, якому вони за два кроки від смерті у фронтовому бліндажі
спільно придумали ім’я —Ларіон, тобто веселий, радісний. Та не судилося
Запорожцеві побачити сина, лишилися в бліндажі шість розвідницьких
шинелей, баклажка і лист-трикутник, що долетів за адресою.

Силою авторської фантазії якраз на тому місці, де був колись бліндаж
розвідників, молоді науковці потай від свого керівника зібралися, щоб
випробувати на собі препарат, від якого залежатиме здоров’я й довголіття
людей. Вони мали тягти жеребок, але Ларіон, син невідомого йому
батька-розвідника Запорожця, сам приймає препарат, почувши, як
«заговорили» окопи. Драма Коломійця вражає не тільки самим сюжетом, а й
ще сильніше—тонкою психологічністю образів; передусім безіменних
героїв-розвідників Коваля, Бороди, Вусача, Солдатика, Інтелігента,
Запорожця, а з молодих науковців — Ларіона

При вивченні п’єс «Голубі олені» і «Кравцов», що вийшли у світ 1973 і
1975 рр. і пов’язані з художніми пошуками, які загалом характеризують
шістдесятників, новим питанням для абітурієнтів буде «поетичне кіно»,
«поетична мова» (див. «Словник літературознавчих термінів»). Пригадайте
також гарячі дискусії з приводу українського «поетичного кіно» (роботи
кінорежисерів С. Параджанова, Ю. Іллєнка, Л. Осики). Гадаємо, що цикл
вищезгаданих ліричних драм Коломійця, а також п’єс «Спасибі тобі, моє
кохання» (1967), «Перший гріх». (1970), «Срібна павутина» (1977)
Перебувають у контексті саме таких художніх пошуків. Для цих творів
характерним є те, що вони містять у собі два художні-плани: реальний і
можливий. Це зумовило і їхню структуру, і появу додатків до назв «від
автора» («Повість про кохання», «Повість про вірність»), багатоіменність
героїв (Оленка, вона ж Роксолана, Жанна Д’Арк тощо) і деяку умовність
сюжету, звернення до метафорики, поетичної символіки.

Переходячи до аналізу п’єс «Голубі олені» та «Кравцов», для абітурієнта
важливо осмислити ідейно-художній зміст їх під кутом зору проблеми
вірності, а також простежити мотивацію автором дій і вчинків персонажів
стосовно даної проблеми.

У колоритних, свіжих образах Оленки, Кравцова, баби Ковалихи; Вічного,
Ази, Мишка та інших персонажів («Голубі олені», «Кравцов») змальовано
масовий героїзм наших людей на фронті й на окупованій фашистами
українській землі. Водночас автор оспівує велике кохання. Оленки і
Кравцова, яке, спалахнувши в суворому 1941 році, зігріло на все життя
їхні душі. Доля розлучила їх лінією фронту, вони опинилися в різних
Кінцях країни в мирний час, але не зміліла їхня любов. Оленка шукає
коханого, її кохання подолало опір часу й простору, власне, в пошуках
минуло майже все життя героїні. Зазначимо, що мотивація пошуків коханого
в «Голубих оленях» є дуже переконливою. Це невідправлені листи Оленки,
плин її думок, самотність героїні в повоєнний час. З другого боку, таке
враження, що Кравцов кохану не шукав. Чому? Цьому теж є мотивація у
п’єсі «Кравцов».; Думається, що вона слабка. Ідучи на бойове завдання,
Кравцов натрапив на згарище села, в якому в 1941 році він зустрів і
навіки покохав Оленку. Партизанка Тамара каже Кравцову: «Німці село
спалили і людей, до одного. Тут, кажуть, жила баба з онукою, їх теж…»
Можливо, але непереконливо. Одним словом «кажуть» автор мотивує загибель
• Оленки. Тому Кравцов і не шукав її, хоч пам’ятав усе своє життя
«голубі олені на коминах» і залишався вірним одній жінці.

Очевидно, саме цей мотиваційний брак мала на увазі Н. Шейко-Медведєва,
коли у згаданій книжці, що вийшла в серії «Шкільна бібліотека», писала:
«Правда» про минуле Кравцова, його почування місцями була настільки
химерною, що сприймалася як «чиста» казка».

Чи погоджуєтесь ви з таким твердженням? Знайдіть свої .,-, приклади тою,
як драматург мотивує дії і вчинки персонажів.

Треба віддати належне поетичним натурам лірично-романтичних п’єс
Коломійця, зокрема героїням. Хоч не всі вони вихідці з культурного,
середовища, проте наділені поетичною природою. Їхнім душам близька
поезія, тому часом вони бувають сентиментальними, чого, як відомо, не
цурався український класичний театр, адже в театрі, як і в житті. сльози
і радість поруч.

За п’єси «Голубі олені» та «Кравцов» автор був удостоєний Державної
премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1977)

Майже всі п’єси драматурга поставлені в українському академічному театрі
ім. І. Я. Франка. Тому окремі його твори можна аналізувати після
перегляду в театрі. Це, правда, стосується більше абітурієнтів-киян.
Інші ж для закріплення знань і навичок можуть використати такі
запитання:

1.Чому драматург Микола Зарудний п’єсу «Срібна -павутина» назвав
феєрією?

2. Завдяки яким художньо — зображальним засобам досягається
індивідуалізація характеру у п’єса х Коломійця?

3.У чому ви бачите зв’язок драматургії Коломійця з творами
Котляревського, Квітки-Основяненка, Лесі Українки та інших
драматургів-класиків.

Драматичний твір, який у свій, час привернув до себе увагу не лише
глядачів, з й багатьох критиків та рецензентів, — «Дикий, Ангел» Олексія
Коломійця вивчається в середній школі текстуально. Після уважного
прочитання або перегляду п’єси корисно ознайомитися із статтею В.
Сидоренка «Урок-бесіда про драму О. Коломійця «Дикий Ангел» (Укр. мова і
літ. в шк. 1986, № 3). Гадаємо, полегшить роботу абітурієнта над
художнім текстом п’єси «Дикий Ангел» і один з варіантів викладу
ідейно-художнього змісту, що наводиться нижче.

Поставлена майже одночасно в кількох українських театрах і відразу ж за
межами України, п’єса «Дикий Ангел» була новою не лише для репертуару
наших театрів, а й, для самого, драматурга. Хоч, правда, у. Коломійця
таких «несподіваних» творів чимало. Автор постійно перебуває в пошуках і
сюжетних, і жанрових, і формальних. Театр Коломійця має, як бачите, у
своєму активі такі несхожі між собою твори, як «Фараони» і «Планета
сподівань», «Горлиця» і «Чистилище», «Голубі олені» і «За дев’ятим
порогом», «Кравцов» і «Срібна павутина». У більшості з них у центрі,
уваги автора перебувають моральні й етичні проблеми що хвилюють
сучасника, проблеми-становлення Молодої людини, її духовної пов’язаності
з минулим і майбутнім.

«Дикий Ангел» не становить винятку з цього правила, але ракурс
дослідження названих проблем тут трохи незвичний Показуючи одну сім’ю,
виховання в ній дітей (які, власне, всі вже дорослі), автор переконливо
доводить нерозривність кожної людини зі своєю країною, з потужним ритмом
її трудових буднів, з її духовними інтересами.

У центрі драми Коломійця складна, неоднозначна постать
робітника-пенсіонера, глави сім’ї, який не тільки сам і досі не знає й
хвилини відпочинку (Л і д а: «Петро розказував — ніколи не бачив, щоб
батько відпочивав: Усе щось робить»), а й дітей виховує в суворому
трудовому ритмі.

У Платона Ангела справді дуже суворі погляди на виховання дітей, яке він
розуміє передусім як трудове. його молодший син Павлик під час
студентських канікул уже працював на заводі, а тепер батько йому радить
записатися «у ті бригади, що на Північ їдуть». Середньому сину Федору
він пропонує взяти надурочну роботу, старшого, Петра, навчає: «Зайву
годину-дві на роботі побудеш, не злиняєш». Правда, дехто з Платонового .
оточення вважає, що все це через його скнарість, через «куркульську
вдачу», через любов до грошей. Платон справді дбає про те, щоб діти
більше заробляли, адже від цього залежить добробут їхньої чималої сім’ї.
Крім того, в нього є своя «економічна теорія»: «…жити треба неабияк, а
добре, багато,—. вкорінятися в життя, щоб усе. було, і про запас було..,
І це не гріх. Заробила моя сім’я на «Запорожця», а державі два
«Запорожці» ми заробили; телевізор — їй два телевізори. Більше ми робим
— краще державі. Більше труда — міцніша держава».

У п’єсі Коломійця чимало міркувань і про працю, і, про неробство, і про
гроші, і про достаток. І це природно; Платон Ангел — людина трудова з
діда-прадіда, він знає ціну і праці, і грошам. Але це для нього далеко
не єдине сонце, як намагаються витлумачити деякі його опоненти з числа
таких, як Крячко, син якого саме через неробство опиняється у
виправно-трудовій колонії, чи недолугий фоторепортер Клоков. Особливо
виразно це виявляється в історії з Петром. Відвідавши старшого сина, що
живе в іншому місті, Платон Микитович переконується, що Петро живе
добре. «Здорово ти живеш,. Петре,— каже батько. — Квартира, машина, дача
і зарплатня чимала. Держись! Думав, ти непогано влаштувався, а щоб так —
і гадки не мав. Держися

Але ось дізнається батько, що син — один з тих багатьох, які дали дозвіл
на будівництво житлового будинку в місці, де людям заважатимуть жити
гуркіт заводу, шум від міського транспорту і т. ін. 1 він, який годину
тому намовляв сина «держатися за таку гарну роботу», вимагає, щоб син
написав заяву і визнав свою помилку, бо вона може дорого коштувати
майбутнім мешканцям того будинку. А коли син не погоджується,
виправдовуючись тим, що не він один вирішував, Платон категорично каже:
«…знаєш, хто найбільше шкоди приносить землі нашій, людям, державі
нашій? Маленькі временщики. У тобі теж временщик обізвав-ся…» За п’ять
років, мовляв, може, мене на цій роботі й не буде. Мовляв, інший буде
відповідати — ось і вся філософія временщика. Напакостить, наплутає,
грядку свою споганить, потім на іншу роботу сам піде або перекинуть… І
сухим з води! За кожен рік, за кожен місяць, за кожну годину своєї
роботи — відповідай! Помреш і тоді пам’ять про тебе відповість за діла
твої. Інакше-немислимо…»

Автор не розповідає в деталях, що було далі. Але в останній картині
п’єси ми бачимо Петра знову удома в батька, дізнаємося, що він працює
звичайним інженером і що в нього, «як у Сковороди», тільки книжки. Отже,
він таки написав заяву…

Пята (остання) картина драми найемоційніша і найзворушливіша. У
батьківській оселі збирається вся сім’я Ангелів. Повертається молодший
син Павлик з дружиною Ольгою, яких у першій картині батько випровадив з
хати за, те, що Павлик одружився тишком, не подумавши, як буде,
утримувати, свою родину., Приходить до Федора Клава, покинувши чоловіка
— п’яничку. І знов це заслуга, старого Платона, який навчав Федора не
ховатися з любов’ю по закутках, чесно, по правді вирішувати свою складну
справу. Приїздить Ліда, яка була покинула Петра, коли, той написав
заяву, що зруйнувала його кар’єру. Збирається вся сім’я, але покидає її
батько, старий Платон, серце якого після стількох життєвих прикрощів не
витримує, мабуть, уже й тягаря великої радості за дітей.

Драма Коломійця, несе в собі потужний морально-виховний заряд, який
тільки посилюють оригінальність. вирішення проблемний, своєрідність
сюжету твору, його неодномірність, може, навіть полемічність
центрального образу п’єси. Автор і театральна трупа були відзначені.
премією (1980)

Використана література.

Коломієць О. П’єси. – К., 1990;

Коломієць О. Вибр. твори: У 2 Т. – К., 1988;

Слабошпицький М. Ювілей у світлі рампи//Українська мова і література в
школах. – 1979. — №3. – С. 66

Олексій Коломієць. Вибрані твори: У 2 т. – К., 1988.– Т. 1.– С. 8.

Коломієць О. П’єси. – К., 1990. С. 10.

PAGE

PAGE 15

Похожие записи