Реферат на тему:

Образи поеми Т.Шевченка «Гайдамаки»

0таке-то було лихо,

По всій Україні!

Гірше пекла… А за віщо,

За що люде гинуть?

Того ж батька, такі ж діти, –

Жити б та брататься.

Ні, не вміли, не хотіли…

Т. Шевченко

Постать Шевченка — це постать пророка, співця народного. Він був гнівним
словом цілого поневоленого народу, в пам’яті якого дотлівали останні
задимлені головешки з гайдамацьких пожеж. А бурхлива епоха одлунювала в
змучених душах сліпих бандуристів, та й сама Україна була потрощеною
бандурою з обірваними струнами.

Відомо, що той, хто не знає свого минулого, не вартий майбутнього.
Звідки ж можна почерпнути знання про життя наших предків? З пісень та
переказів, літописів, наукових праць істориків. До таких джерел належить
і художня література, зокрема, поема Т. Г. Шевченка «Гайдамаки».

Вона змальовує картину селянського повстання 1768 року, вiдомого в
iсторiї пiд назвою Колiївщина, приводом до якого були знущання
конфедератiв над населенням Правобережної України. Почавшись у районi
Чигирина, воно швидко поширилося майже на всю Київщину i частково на
Подiлля й докотилося до Уманi. На його чолi спочатку стояв запорожець
Максим Залiзняк, але потiм до нього приєднався уманський сотник Iван
Гонта. Таким є iсторичне пiдгрунтя шевченкiвської поеми.

Головний герой твору – повсталий народ. «Гайдамаки» – поема полум’яного,
грізного народного гніву, породженого соціальною і національною кривдою:

…Замучені руки

Розв’язались – і кров за кров,

І муки за муки!

Гайдамаки – це, стверджує поет, герої, орли:

На ґвалт України

Орли налетіли …

Вони нещадні й непримиренні у своєму всенародному визвольному пориві, у
відплаті панам за заподіяні кривди, знущання:

Як смерть люта, не вважають

На літа, на вроду…

Де пройдуть – земля горить,

Кров’ю підпливає.

Повстанці палко прагнуть визволення. Шевченко змальовує сильних, мужніх
людей, які піднялися на захист Батьківщини, рідного краю від польських
панів-поневолювачів.

Образ повсталого народу конкретизується в поемі в трьох героїчних
постатях – Яреми Галайди, Максима Залізняка та Івана Гонти.

Ярема – узагальнений художній образ повстанця-гайдамаки. У передмові до
поеми Т. Шевченко зазначив, що «Галайда вполовину видуманий», а в
примітці додав: «… між Звенигородкою і Вільшаною по старому шляху
Боровиків хутір і корчма, де б то Ярема Байстрюк, а потім Галайда був …
наймитом». Це вказує на те, що образ Яреми-наймита, а згодом
повстанця-гайдамаки має реальну основу, хоч у його створенні велика роль
належить творчій уяві.

Ярема постає як типовий образ повстанця-гайдамаки, учасника всенародної
війни проти польсько-шляхетського панування, у ньому втілені кращі риси
народного характеру. Він сповнений ненависті, лютого гніву до ворогів і
прагне помститися їм за всі кривди. Це почуття приводить Ярему в
гайдамацький загін Максима Залізняка, де він своєю мужньою
безкомпромісною поведінкою здобуває загальну шану.

Із наймита, над яким знущається хазяїн-корчмар, Ярема перетворюється на
грізного месника, стає незламним борцем за народну волю й права. Він
буває страшний у своєму праведному гніві:

А Ярема – страшно глянуть –

По три, по чотири так і кладе.

Образи Залiзняка i Гонти надихали Шевченка змалку, з тих часiв, коли вiн
слухав пiснi кобзарiв, у тому числi присвяченi Колiївщинi. Зрозумiло,
чому вони постають у поемi зромантизованими та у дечому зiдеалiзованими.

Лiта орел, лiта сизий

Попiд небесами,

Гуля Максим, гуля батько

Степами, лiсами.

I образ, i стиль зображення Шевченко запозичує у народної пiснi,
пiдкреслюючи народнiсть Залiзняка, який:

I воює, i гарцює

З усiєї сили.

Залiзняк змальовується як цiлiсна особистiсть, що живе лише однiєю
метою, проте це не заважає йому спiвчувати простим людям (наприклад
Яремi) i взагалi бути близьким до них, за що гайдамаки називають його
«батьком». Вiн вмiє не лише битися, а й вчасно пiдбадьорити гайдамакiв,
пiдтримати їхнiй бойовий дух. Його образ – образ улюбленця народу,
«громади в сiряках». Ярема, виведений в поемi саме як представник цього
народу, символiчно стає Залiзняковi за сина:

Придбав Максим собi сина

На всю Україну.

Хоч нерiдний син Ярема,

А щира дитина.

Залізняк – ватажок повстання, патріот, улюбленець народних мас. Навіть
запорожці, що не дуже довірливо ставляться до старшини, яка взяла участь
у повстанні, шанують і уславлюють його: «У нас один старшина – батько
Максим». Таким гайдамацьким батьком виступає Залізняк протягом усього
повстання. Він виявляє високу мужність у бою, особистим прикладом
запалює в душах повстанців іскру святого вогню, піднімає їх на боротьбу.
Це щира душа, яка живе інтересами мас і кровно з ними зв’язана. Кобзар
Волох співає про нього:

…Наш отаман,

Орел сизокрилий!

Нема в його ні оселі,

Ні саду, ні ставу.

Родиною йому були гайдамаки, найбільшим багатством – любов і повага
товаришів: Залізняк – це втілення народного гніву проти панів,
непримиренності, нещадності до ворогів.

Суворими барвами змальовано Івана Гонту. Головна його риса – почуття
обов’язку перед народом, відданість його інтересам. Автор навмисне
підкреслює його винятковість, навіть перебільшує риси його характеру –
мужність, незалежність, силу волі. Приєднавшись до повстанців, узявши в
руки «свяченого ножа», Гонта ні перед чим не зупиняється. Особливо
яскраво це показано у глибоко трагічній сцені вбивства Гонтою своїх
дітей. Образ Гонти як людини Шевченко змальовує в дусі народних
традицій. Своїх дітей, що стали католиками, він убиває в ім’я того, щоб
не було поговору, щоб не було зради. Саме цим зумовлені його слова,
звернені до мертвих синів:

Сини мої, сини мої!

На ту Україну

Дивіться: ви за неї

Й я за неї гину.

У поемі Шевченко змалював образ української дівчини Оксани.

Основа образу Оксани народнопісенна, тому вона – «зоря», «ясочка»,
«серцем грибка». Її карі очі, як зіроньки, сяють, у неї «білі рученята»,
«чорні брови». Проте Оксана ще красивіша духовно: читачеві імпонує її
глибоке кохання до Яреми, вірність у почуттях, турбота про хворого
батька, солідарність із повсталими.

Ліричність мови Оксани повністю відповідає її емоційній вдачі. Ось як
вона звертається до свого коханого: «Прилітай же, мій соколе, мій голубе
сизий!». Ніжність Оксани – риса національного характеру українок.

Залізняк і Гонта зображені як непримиренні месники за народні кривди.
Шевченко з великою любов’ю змалював образи борців проти влади панів.
Саме тому твір мав велике виховне значення для багатьох поколінь борців
за народне щастя. Поет постійно наголошує на глибоко повчальних уроках
Коліївщини:

Слухайте, щоб дітям потім розказать,

Щоб і діти знали, внукам розказали,

Як козаки шляхту тяжко покарали…

Змальовуючи боротьбу українського народу в минулому, Шевченко прагнув
збудити героїчний дух народних мас, підняти їх на боротьбу проти
самодержавно-кріпосницького ладу. Приклад ватажків гайдамацького руху,
на думку поета, повинен нагадувати сучасником про славні традиції
народного опору панівним класам, їх імена не повинні забуватись. І для
нас вони завжди будуть прикладом мужності і вірного служіння рідній
землі.

PAGE

Похожие записи