.

Образ матері – страдниці у творчості Т.Г.Шевченка (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2756
Скачать документ

Реферат з української літератури

Образ матері – страдниці у творчості Т.Г.Шевченка.

Є імена, що увібрали в себе живу душу народу, стали часткою його
життя. Таким іменем для нас стало ім’я Тарас Григорович Шевченка, чия
поезія ось вже понад сто років викликає в людях почуття гордості і
захоплення своєю красою; народною мудрістю. Бурхливий протест і гнів, що
віками назрівав у глибинах народних мас, становив джерело полум’яної
творчості поета.

Мало хто і з великих людей був за життя такий легендарно славний,
такий любимий своїм народом і водночас такий гнаний його ворогами. Рідко
кому випадало стільки страждань і мало хто, так багато віддавши людям,
так небагато від них дістав; рідко кому доля ставила стільки перепон і
так люто переслідувала, здавалося, все роблячи для того, щоб він не став
тим, ким усе-таки став.

Співець любові до людини, закоханий в земне життя, Шевченко бачив і
цінував красу в людях, в природі, в праці людській. Україна в його
творчості – це, передусім, волелюбний народ, героїчна визвольна
боротьба, душевна краса поборників волі. Поет перший в українській
літературі на весь голос сказав про велич і красу народної любові до
вітчизни. Саме Шевченко відкрив світові національне буття українців,
виконавши тим самим своє історичне покликання генія і національного
пророка.

Основою його творчості було не лише висвітлення всенародного горя, але
й показ становища жінки в такому аморальному й поневоленому
суспільстві. Яскравими прикладами цього стали твори „Катерина” й
„Наймичка”.

Тема „Катерини” – сумна історія кохання дівчини з народу, одуреної
легковажним аристократом. Такий розвиток подій не є новим сюжетом в
літературі, але погляд на її проблему був свіжим, нетрадиційним. Так,
автор щиро співчуває героїні і виступає проти ідіотизму тогочасного
українського селянського побуту.

У центрі твору дівчина Катерина. Змальовуючи образ героїні, Шевченко
широко послуговується художніми засобами народної творчості. У Катерини:
„карі очі”, „чорні брови”, „біле личко”. Героїня зображена так яскраво,
що постає перед читачем, як жива. Провідною рисою її характеру є
щирість, відкритість, прагнення до щастя. Вона настільки чесна і
благородна, що навіть не підозрює в коханому негідника, Катерина цілком
довіряє йому, а відтак гине. Щоб глибше розкрити страждання дівчини на
тяжкій дорозі пошуків батька своєї дитини, письменник тричі змальовує
її у хуртовину: свище полем завірюха”, а вона йде – шкандибає „у личаках
і в одній свитині”. З рядків твору відчувається, що автор любить свою
героїню, співчуває її горю, час від часу звертається до неї
безпосередньо:

Катерино, серце моє,

Лишенько з тобою!

Де ти в світі подінешся

З малим сиротою?

Зображаючи таким чином події, Шевченко підводить нас до розуміння
істинних, суспільних причин страждання простого народу. Поет всім серцем
ненавидить суспільство, в якому „того в’яжуть, того ріжуть, той сам
себе губить”.

Іншим, не менш колосальним твором є „Наймичка”. Якщо Катерина – це
образ – жертва, що, крім жалю, ніяких емоцій не викликає, то Ганна –
значно сильніша натура. Вона виявила неабияку силу волі і зберегла своє
життя для сина. Підкинувши його бездітним людям, Ганна через рік
наймається до них, виховує сина, а потім і онуків. Проте, живучи навіть
поряд з сином, жінка не відчуває повноти щастя: бути матір’ю, але не
називатися нею – це не стерпно. І тому Ганна, як ніхто не бачить:

Свою долю проклинає

Тяжко – важко плаче.

Становище її дедалі ускладнюється. Син виріс, незабаром весілля, а
прийомна мати померла. Трохим з Марком просять Ганну бути весільною
матір’ю. Але жінка рішуче відмовляється від цієї пропозиції, тому що
боїться будь – чим нашкодити синові.

Найвищого напруження твір досягає у сцені передсмертних годин
наймички, коли Ганна понад усе боїться померти, не дочекавшись свого
сина з Дону. Прощаючись з Марком, героїня вперше називає себе матір’ю:

Прости мене. Я каралась

Весь вік в чужій хаті…

Прости мене, мій синочку!

Я…я – твоя мати.

Такий фінал змушує здригнутися серце, схиляючись у шанобі перед силою
духу жінки, перед величчю найвищої любові – материнської.

Не минає Шевченко цієї теми й у поемі „Сон”. Описуючи становище
українського народу під владою царського правління, він акцентує увагу і
на тяжких муках жінок – матерів, що здатні винести на собі весь цей
тягар, аби тільки нагодувати дитину: „ а там, під тином опухла дитина
голоднеє мре”, а „мати пшеницю на панщині жне”…. Віддати себе на
страждання, аби тільки зберегти щастя своєї дитини – це проста істина
кожної жінки, що несе в собі надію кращого майбутнього. Саме вона несе
життя наступних поколінь.

Сучасна жінка – матір не відрізняється почуттями і вчинками від своїх
попередниць. Суспільство змінило її соціальне становище, зробивши його
набагато кращим, аніж це було за шевченківських часів. Але дана їй Богом
місія: нести вогонь життя й безмежну материнську любов, що має рятувати
світ від пекла, зберігається й досі. Я не помилюся, якщо скажу, що жінка
– це святий грааль, у якому зібране все найкраще, найтепліше й
найчарівніше у цьому житті. До неї линуть думки, коли погано, до неї ти
йдеш, коли весело. Не має нічого в усьому всесвіті, що хотілося б
оберігати так, як хочеться оберігати жінку.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020