РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

О.Донченко.

Роль і місце письменника у становленні і розвитку літератури для дітей
та юнацтва

Розвиток української дитячої літератури не можливо уявити без творчості
Олександра Васильовича Донченка, яка розпочалась на початку 20-х років.
Тоді ж з’являється його перші твори. В 1934 році відбувся перший з’їзд
письменників на якому О.Донченко закликав майстрів слова писати книги
для дітей і про дітей, охопити в дитячих книжках все багатогранне життя
українського народу, розповісти дітям не тільки про минуле, але й
“показати їм життя з другого кінця – з нинішнього чи навіть завтрашнього
дня”. Письменник турбується, що в українській літературі мало книг для
дітей, а якщо і є деякі, то вони здебільшого незадовільні ні з боку
педагогічного, ні своєю тематикою, ні художнім виконанням.

У свої творах письменник зображає героїв різного віку, починаючи від
чотирьох років і закінчуючи молодою людиною, що стоїть на порозі
зрілості. Донченко вміє в книгах про дітей давати розділам короткі і
змістовні заголовки, наприклад, “Бай Мухамедов”, “Рушниця”, “Хвороба”,
“Геть!”, “Магнітобур” і інші, які відображають зміст кожного розділу і
допомагають глибше його зрозуміти. Виховання в дітей і молоді почуття
патріотизму – ось ідейно тематичний стрижень передвоєнних творів
Донченка. В цей період написав кілька оповідань про учнів і видав їх у
збірці “Школярі”, але найбільше уваги до шкільного життя письменник
приділяє в післявоєнні роки.

Новим етапом у розвитку дитячої літератури була Велика Вітчизняна війна.
Своїми творами і власним прикладом дитячий письменник виховує в молоді
патріотизм, ненависть до загарбників, любов до Батьківщини, до цих
творів належать такі “Проста історія”, “Новорічний хлопчик”. Донченко
належав до тих письменників які засобом художнього слова допомагали
виховувати молодь. У публіцистичній статті “Лист до друга (деякі думки
про дитячу літературу)” Донченко гаряче виступає проти тих письменників
які змальовували у своїх книгах “блакитні ранки, трепет росяних
дзвіночків і конвалії та метушливого муравейника з білою лялечкою в
щелепах”, бо, мовляв, війна закінчилась і треба дітям дати відпочити від
її жахливих подій.

Але, розкриваючи перед кожним читачем всю красу і ніжність росяної
конвалії, — писав Донченко, — чи маємо ми право мовчати про те, що на
рідні простори нашої Батьківщини з її красою й природними скарбами і
зараз ще зазіхають жадні, булькаті очі, й кігтисті руки, які тягнуться
до нас через океан, ріки й гори? Автор вимагає перш за все високоідейних
творів які б виховували майбутніх борців за незалежність Батьківщини.

Ще на світанку літературної діяльності письменника не покидала думка, що
“завжди новою лишається стара тема про школу”. З шкільної справою
найчастіше пов’язаний розвиток дитячої літератури. Дуже важко уявити
школу без дитячої літератури і навпаки. Тільки глибоке вивчення життя
учнів і вчителів дає можливість створити такий образ “якого б пристрасно
полюбив читач… якого б наслідували мільйони наших дітей”. Все це дало
змогу письменникові написати багато книг про школу.

Його “Школа над морем”, “Юрко Васюта”, “Золота медаль” стали настільними
книгами учнів і вчителів. Красу своїх маленьких героїв письменник
відтворює різними прийомами: через думки і вчинки персонажів, через їхню
мову. Цьому служить також змалювання пейзажів, опис речей, що оточують
героїв. Через сприйняття навколишньої діяльності, через мрії
розкривається їхній дитячий характер.

В післявоєнні роки в українській дитячій літературі з’являється багато
творів про школу: “Лісничиха”, “Сад”, “Юрко Васюта”, “Золота медаль”,
які стали помічниками вчительського колективу. В опрацюванні шкільної
тематики перше місце належить Олесю Донченку. В повісті “Лісничиха”
письменник ставить і вірно розв’язує проблему моралі учнів, їх батьків.
Донченко досконало володіє мовою своїх героїв, бачить навколишню
дійсність їхніми очима. Логічним продовженням і завершенням теми про
школу, а також усієї творчості Донченка є роман “Золота медаль”. На
відміну від інших творів тут увага зосереджена на десятикласників.
Сьогоднішнє та завтрашнє молодих людей, які стоять на порозі зрілості. В
цьому творі він висунув багато важливих проблем: учительських колектив
як основне начало у вихованні дітей, формування характеру молодої
людини. Ці проблеми О.Донченко розв’язує повно і правильно з великим
знанням життя школи.

Художня спадщина Донченка, зокрема його твори на шкільну тематику є
важливою складовою частиною всієї української дитячої літератури. Все
своє енергійне життя, сповнене творчої праці, Донченко віддав справі
виховання дітей.

Повість О.Донченка

“Школа над морем” – розповідь про віковічний потяг дітей до пригод,
загадковості, випробувань

Твір приваблює насамперед життєвістю, романтикою, щирістю подій.
Збираючи матеріали для повісті “Школа над морем”, Олесь Донченко виїхав
до Одеси, де жив серед своїх майбутніх героїв, рибалок, прикордонників.

Події повісті не видумані, зрозуміти життя мешканців Слобідки
письменникові допомогло проживання його самого в їхньому середовищі.

Читаючи повість, ми непомітно для себе уявляємо героїв. Перед нами
постає постійно прагнучий пригод і випробувань учень шостого класу
Слобідської школи Олег Башмачний, таємничий і відлюдкуватий “мешканець
школи” старий Кажан, мудрий, розважливий директор школи і класний
керівник 6 класу Василь Васильович, усі учні 6 класу, інші жителі села
Слобідки: рибалки, прикордонники.

Всі образи у повісті тісно переплетені, однак головними на думку самого
автора, є образи дітей.

Це розповідь про життя невеличкого поселення Слобідки, що лежить поблизу
моря, про життя семирічної школи. Повість написана для середнього
шкільного віку, тому сюжет супроводжується яскравими, доступними описами
образів героїв, картин природи: “Зараз же за школою розкинувся великий
сад. Він спускався аж до стрімкої кам’яної кручі над морем. Тепер сад
чорний, незапишнений і прозорий. Коли глянути з шкільних вікон, то в
кінці рівної головної алеї видно синє прозоре море. Але це не та ніжна
синява моря, яка буває влітку. Часом хвилі міняють свій колір і, коли на
небі купчаться важкі хмари, море тоді має непривітний олов’яний
відтінок…”

Одним з героїв повісті, який привертає увагу читача є Кажан: “у нього
були великі вуха й гострі очиці під волохатими бровами. Кущики волосся
визирали в нього з колючого носа, з вух, росли на довгих кістлявих
пальцях. Про цього відлюдного старого переказували різні химерні чутки.
Казали, що він у темні ночі вилазить на горище і тоді, звідти чути
моторошні крики сича…

“Як оселилася в колишньому будинку галаслива школа-смерічка Кажан
прийшов до директора і попросив дозволу залишитися жити в будинку,
обіцяючи за те виконувати обов’язки садівника. При школі був великий
гарний сад і Кажан виявив себе справді гарним садоводом. Йому дали
маленьку кімнатку на другому поверсі…”

“Кажан цурався людей навіть до нічного сторожа школи Данилича ніколи не
заходив і, коли не було роботи в саду, цілими днями сидів замкнувшись у
своїй кімнаті”. Читаючи дальше повість дізнаємося, що Кажан був
злочинцем, порушив закон, переховуючи і підтримуючи зв’язки з шпигунами.

З образом шпигуна переплітається образ школяра Олега Башмачного, хлопця
цікавого, вигадливого, який прагне таємниць, пригод. Вже з перших
сторінок повісті ми зустрічаємось з цим хлопцем, який відразу же
встряває в небезпечну справу з Кажаном, знайшовши адресований йому
(Кажанові) лист, і не віддавши його. З цього все і почалося. Олег мріє
знайти схований колись скарб пана Капніста і, прославившись на усе село,
хоче стати героєм і командиром справжнього великого криголама.

Читаючи повість, ми спостерігаємо бурхливе, все в пригодах життя шостого
класу слобідської школи. Ми бачимо потяг дітей до знань, до здобуття
кращих оцінок. Перед ними стоїть стимул їхнього навчання – справжній
вітрильний човен, який буде подарований прикордонниками класові з
найкращими оцінками.

Діти прагнуть крім навчання займатися іншими справами, різними для
різних учнів. Так Сашко Чайка пропонує видавати класний журнал
“Відмінник”, де буде вміщено твори учнів, вчителів і, навіть, директора.
Бачимо боротьбу між двома класами за кращий журнал: шостий клас
“Відмінник” і сьомий клас “Широкий шлях”. “Відмінник” виявився кращий у
всьому: і в художньому оформленні, і за змістом.

Як вже було сказано, головними героями є діти, не тільки Башмачний
прагне пригод, а й, наприклад, Омелько Нагірний, який так захоплюється
гіпнозом, що веде своїх друзів на страшне темне горище, щоб
“загіпнотизувати” Дмитра Нагірного, ще й наказує йому взяти біле
простирадло, мовляв, без нього нічого не вийде. Однак, дійсно нічого не
вийшло, але Василю Васильовичу вдається переконати Омелька, що
астрономія цікавіша наука, ніж гіпноз. І ось хлопець вже керівник гуртка
астрономії в школі.

В шостому класі є і молодий винахідник Яша Дереза, який своїми руками
змайстрував модель військового корабля – міноносець, який управляється
“по радіо на відстані”.

Головними героями постають і Сашко Чайка та Галина Кукоба,
взаємодопомога, взаєморозуміння панує між цими дітьми. Між ними
зароджується велике почуття дружби, товариськості.

Але все-таки автор знову і знову приводить нас до “відшукувача скарбу
пана Капніста”. Так Довженко називає Олега Башмачного. Читаючи повість
ми дізнаємося про все нові пригоди Олега: то він стикається в темній
комірці з невідомим зеленооким чотирипалим; то він стає глядачем
гіпнозу, що його дуже налякало, то знаходить револьвер на горищі і т.д.
А все почалося з листа, що був адресований Кажанові. Інколи Олег каявся,
що знайшов того проклятого листа. Але не було б листа, не було б пригод.

Отже, прочитавши повість Донченка “Школа над морем”, ми дізналися про
бурхливе і цікаве життя рибальського поселення Слобідки. В повісті
відчувається педагогічний талант автора. Мені здається, що в образі
директора Слобідської школи Василя Васильовича інколи можна впізнати
самого Донченка. Прочитавши повість, ми розуміємо, що жертвами
шпигуноманії, загальної атмосфери недовіри, характерної для тих часів (а
повість написана у 1937 році) ставала велика кількість чесних людей,
навіть школярі.

Похожие записи