Національне питання в драматичній поемі «Бояриня» Лесі Українки

Саме під таким заголовком з датою 2007 року в Джерзі Ситі, Н.Дж.
появилася на 140 сторінках друку публікація авторства довголітньої
вчительки, колишнього редактора сумівського журналу «Крилаті» та
суспільно-громадської діячки мґр Павлини Андрійчук-Данчук, яку вона
присвятила українській молоді. На твердій обкладинці видніє портрет Лесі
Українки (рисунок В.І.Касіяна). Тиражу не названо. Не названо також
мовного редактора, тож можна здогадуватись, що книжка видана під
редакцією її автора. Відсутність мовного редактора — недолік кожної
публікації, отже й цієї. Хоч книжка видана на гарному папері,
трапляються в ній деякі технічні, друкарські, граматичні, правописні та
синтаксичні помилки, яких мого б не бути.

З нагоди конференції Шкільної Ради, що відбулася на оселі СУМА на
початку жовтня 2007 року, пані Данчук подарувала свою публікацію всім
учасникам нарад. Познайомившись із цим виданням, вважаю, що було б
доречно й корисно, щоб прочитали її всі учні Шкіл Українознавства, бо в
ній знаходимо цікаві дані про Лесину творчість і переконливе тлумачення.

Книжку ілюструє портрет авторки та 22 чорно-білі світлини переважно з
життя Лесі Українки, а доповнює її бібліографія.

З приємністю і цікавістю перечитуємо сторінки біографії мґр Данчук, що є
відгомоном багатьох життєвих доль патріотичного покоління післявоєнних
політичних патріотів-еміґрантів з України, які подались на Захід, опісля
за океан, щоб тут зберегти своє життя від брутального
більшовицько-російського окупанта України.

Павлина Андрійчук-Данчук народилася 8 травня 1916 року в с. Вівсяники у
Вінницькій області. Вона цікаво змальовує свою нелегку долю в Україні та
скитання в чужому світі молодої матері-вдови з двома дітьми — у Франції,
Аргентині та в Сполучених Штатах Америки. Та, де б вона не була, всюди
«включається до активної праці в українському громадському та
політичному житті, вкладаючи найбільше своїх зусиль і душу в українське
шкільництво» (с. 10). «Національно-виховна праця з українською молоддю
стала життєвою темою мґр П.Андрійчук-Данчук. Вона викладала мову і
літературу у вищих клясах в кількох Школах Українознавства» в Америці
(с. 12).

Можна сміливо сказати, що авторка книжки «Національне питання…» йшла
крізь життя із Заповітом Тараса Шевченка. Вона безмежно любила свою
поневолену Батьківщину і вчила своїх дітей та всю українську молодь її
любити та служити їй усім своїм знанням та працею. Коли ж Україна
скинула ярмо неволі та стала незалежною, П.Данчук «відвідала її п’ять
разів» (с. 15).

Познайомившись зі змістом книжки, у мене склалось враження, що Авторка
обговорює не лише національне питання в поемі «Бояриня», але й в усіх
Лесиних драмах і поетичних творах, тож напрошується потреба розширити
заголовок книжки, а саме: «Національне питання в творчості Лесі
України», або хоч «Національне питання в драматичних поемах Лесі
Українки».

Пекучим болем і нестерпним гнівом пролунали на всю Україну Лесині
вогненні вірші «Сльози-перли», 1891 року:

«О люде мій бідний, моя ти родино, Брати мої вбогі, закуті в кайдани!
Палають страшні, незагойнії рани На лоні у тебе, моя Україно!» (с. 58).

Авторка книжки доречно наводить думку Івана Франка (с. 58), який вітаючи
появу Лесиних віршів, писав: «І в прекраснім циклі «Сльози-перли» вона
підіймає важке голосіння вже не над своєю долею, не над долею якогось
героя або примхливого артиста, але над цілим рідним краєм, над тим
народом, забитим в кайдани».

Павлина Данчук систематично прослідковує й відмічає прояви національного
питання в творчості Лесі Українки, що в повній величі назрівають у
драматичній поемі «Бояриня».

Той же Франко про Лесині вірші писав (с. 59): «Від часу Шевченкового
«Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого
сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст цієї слабосилої,
хворої дівчини…»

Вже в першій ліричній збірці «На крилах пісень», поруч ніжних мелодій, в
яких оспівана краса природи, задзвеніли сильні акорди патріотичної
громадської лірики (с.60), — підсумовує Павлина Данчук. Саме через це в
1893 році російська влада заборонила розповсюджувати збірку Лесі
Українки «На крилах пісень». Мабуть, побачила в них національне питання,
що її все дражнило. Від дрібних ліричних поезій, крізь довші епічні й
драматичні поеми Леся Українка переходить до драми, але ідейний підхід
її творчости той самий: глибока віра в краще майбутнє свого народу, —
переконливо підсумовує авторка книжки (с. 62).

Письменницю переслідує гадка про недалеке вже криваве народження нації.
Вона виносить твердження, що не є гріхом убити ворога за Батьківщину,
базуючись на словах Св. Письма: «Ніхто не має більшої любови, як той,
хто душу покладе за друзів своїх». Кульмінаційний пункт поеми «Грішниця»
— ідея християнства викристалізовує національну ідею, підпорядкування
власних ідеалів національним (с. 67), — відмічає Данчук. — Поетеса
почуває, що в ній і її сучасників «вогонь Титана не погас», вона
роздмухує цей вогонь своїми творами і прагне запалити пожежу, що спалить
старий лад неволення і визиску; вона прагне розбудити сумління і вогонь
у думках своїх сучасників і товаришів» (с. 71).

У «Триптиху» Леся Українка «…з’ясовує українському народові, що треба
робити, щоб докінчити мури й збудувати «нове місто» — нову й могутню
державу, бо велет таки збудиться… і скине із себе «дроти залізні», так
і ті всі «федеративні» вигадки, які нашили на ньому під час двовікового
сну, та стане вільним, стане державною нацією (с. 74).

gd

Похожие записи