.

Мовна палітра творчості “Поета національного героїзму” Олега Ольжича (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3111
Скачать документ

Мовна палітра творчості “Поета національного героїзму” Олега Ольжича

Олег Ольжич — поет національного героїзму. Він жив у дуже складні для
нашої держави часи і змушений був творити поза її межами в Празі,
Кракові, Берліні. Тому його творчість, на жаль, багато років була
невідомою в Україні. Дослідженням поетичного доробку О.Ольжича займалися
Є.Маланюк, М.Мухін, У.Самчук, Яр Славутич, С.Єрмоленко. До його
творчості зверталися Ю.Ковалів, В.Яременко, П.Іванишин та інші.

Діяльність людини-легенди не втрачає своєї актуальності протягом
багатьох років. Доказом цього є наявність праць, де висвітлюється
творчість письменника в цілому та окремі її аспекти. Серед них
виділяються статті Олени Теліги “Сила через радість”, Леоніда
Череватенка “Я камінь з Божої пращі”, Володимира Державина “Поетичне
мистецтво Ольжича” та “Олег Ольжич — поет національного героїзму”.

Олег Ольжич — чи не єдиний представник діаспори, що осягнув віршований
епос та вніс в українську стилістику ХХ століття свій поетичний словник.
Цей факт доводить, що особливої уваги потребує вивчення мови поета, як
майстра, що не може залишатися в тіні й напівтіні. Тому об’єктом нашого
дослідження стала творчість Олега Ольжича, а предметом — особливості
його поетичної мови.

У своїх творах Ольжич утверджує художньо-естетичні мовні вартості,
втілені в лексико-семантичних засобах виразності, що досягають
афористичного звучання. Для його поезій характерні певні семантичні
поля, утворені сукупністю контекстуальних синонімів. Це виявляється в
таких особливостях художнього мовлення як:

· наявність лексем, що позначають явища природи та належать до одного
синонімічного ряду (на світанні — зо дня — в надвечірніх годинах —
вночі);

· загальні назви, що позначають єдині у своєму роді предмети (земля,
небо, сонце);

· слова, що передають почуття або стан ліричного героя (зітхає, лежить,
байдужий).

Поет щоразу звертається до конкретно-чуттєвих змістів, що стоять за
поняттями граніт, камінь, криця, сталь, лезо. По-перше, через них він
викликає в нашій уяві минулі віки, геологічні, археологічні образи
століть, по-друге, вони вживаються для позначення
індивідуально-авторського мовного світу, наприклад “Нам скоряться. Над
все є вірна криця”, “І крицеві холодні леза — душі” [6: 79].

У поезіях простежується чітке протиставлення ознак — динамічних (зміни
невпинні, шелести та шуми, життя) та статичних (незмінна земля, спокій,
смерть). Контрастують у текстах і абстрактні назви (горе – радість,
праця – забави, зле – добре, мале – велике).

?

*f+?+ue+th+6,l,?,oeeeeeeeeeeeeesssssssseessssssssssss

bn

меч, ножі, списи, лук, кулемет, атака, порох, легіони, обози, щити,
полки. Через такі образи розвивається традиційна для української
літературної мови поетична універсалія “слово — зброя”, зокрема “слово —
меч”.

Часто використовується у поезії Ольжича образ часу. Автор сприймає його
як “ланцюг поколінь”, як зміни цивілізацій, культур на Землі. Це явище
розглядається з філософського погляду на життя: “О, невловимі,
скам’янілі дні!”, “Час біжить, час бринить, час сплива в вічність”,
“Колись нащадкам стане наш час — “час понурих воїн, варварських
звичаїв”…” [6: 75].

Поруч з застарілими, рідковживаними словами, як-от молошний, брокати
(вітри) автор використовує мовно-естетичні знаки національної культури:

Десь він іде, Коляда, десь ступає широко.

Прийде — і вкриють галявини радісні вруна,

Стане — і знов над борами, знов, як щороку

Гуси напнуть у блакиті незлічені струни [6: 67].

Як бачимо, Олег Ольжич перебував у полоні фольклорних традицій. Багато
його рядків стали афористичними, як-от “Доба жорстока, як вовчиця”.

Значне місце у мовній палітрі віршів належить образним епітетам,
метафорам, які пов’язуються з попередніми означеннями. Є в його мові
традиційні ріки, скелі, хмари, зірки:

А сьогодні вітер квилить мевою,

Горда скеля стогне, мов струна… [6: 68].

І над річки вогню і крові,

Над власне горло — дорогі

Нам очі тужно-ебенові

І руки юні і тугі [6: 69].

Таким чином, аналіз поетичної мови Олега Ольжича приводить нас до
висновку, що його багата й надзвичайно розмаїта мовотворчість це не лише
особливі звороти й улюблені слова-образи, а й сучасне, дуже емоційне й
глибоко вольове мислення, втілене в довершені форми української
літературної мови. Мова творів митця вносить в українську стилістику ХХ
ст. свій поетичний словник, який яскраво засвідчує, що Олег Ольжич —
людина-легенда, своєрідне і неповторне явище.

Література

1. Державин В. Ольжич — поет національного героїзму // Українське слово:
Хрестоматія укр. літ. та літ. критики ХХ ст..: У 3 кн. / Упоряд.
В.Яременко, Є.Федоренко. — К., 1994. — Кн.2. — С.534-542.

2. Державин В. Поетичне мистецтво Ольжича// Українське слово:
Хрестоматія укр. літ. та літ. критики ХХ ст.: У 3 кн./ Упоряд.
В.Яременко, Є.Федоренко.— К., 1994.— Кн.2. — С.578-599.

3. Жулинський М. Слово і доля. — К., 2002. — 640 с.

4. Листок з вирію. Поезія української діаспори. — К.,2001. — С.281-287.

5. Немченко Г., Немченко І. Вежі духовності: Посібник з літератури
української діаспори. — Херсон, 2000. — 252 с.

6. Ольжич О. Незнаному воякові. — К., 1994. — 432 с.

7. Солод Ю. Лицар української державності (Життя і поезія О.Ольжича) //
Українська мова і література. — 2000. — 21 червня. — С.4-8.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020