.

Модерністичні мотиви творчості письменників літературної організації „Ланка” марс як наближення до європейської традиції (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3848
Скачать документ

Модерністичні мотиви творчості письменників літературної організації
„Ланка” марс як наближення до європейської традиції

Літературознавча картина ХХ століття як культурної епохи за радянських
часів була деформованою. Прикладом такої рецептивної деформації є довгий
період замовчування наявності модернізму в українській літературі. На
сучасному етапі це питання залишається дискусійним. Досить різні погляди
на ступінь маніфестації модернізму в українській літературі висловлені,
наприклад, у дослідженнях Г.Грабовича [2], Т.Гундорової, В.Мельника [9],
В.Моренця [10], С.Павличко [13] та ін.

Один з шляхів вирішення цієї проблеми – з’ясування творчих констант
письменників, що репрезентують певні літературні угруповання 20 – 30-х
років минулого століття. Концепція української літератури інтегрованої
у світовий культурний простір особливо чітко оприявнює потребу суттєвої
реінтерпретації минулого художньо-літературного досвіду в нашій
літературі. У нашій статті відбулась локалізація уваги на одній з
літературних груп, творчість представників якої є, на нашу думку, досить
вдалим матеріалом для розкриття задекларованої в назві проблеми. Початок
минулого століття відзначений мистецькими пошуками нових
ідейно-естетичних критеріїв та нових шляхів їх реалізації. Література
знаходилась на роздоріжжі між сталою народницькою традицією й
модерністськими віяннями європейської думки. На думку Р.Мовчан:
„Тодішній читач украй потребував європейської книжки рідною мовою, не
кажучи вже про самих письменників, що інтенсивно намагалися віднайти
нові шляхи для розвитку національної літератури” [11, 1].

Сучасне літературознавство, на жаль, поки що знаходиться в роздумах щодо
кількісного й якісного складу „Ланки”-МАРСу. Ми на даному етапі, після
роботи зі значною кількістю джерел, вважаємо представниками МАРСу
Б.Антоненка-Давидовича, І.Багряного, Г.Брасюка, М.Галич, Я.Качуру,
Г.Косинку, В.Підмогильного, Є.Плужника, Б.Тенету, Д.Фальківського і
В.Ярошенко. До „Ланки” ще входив Т.Осьмачка, який вийшов з неї після
розширення організації і перетворення її в МАРС (Майстерню революційного
слова). На творчості вище зазначених митців ми й акцентуємо увагу в
даній статті. На сучасному етапі відбулося суттєве зрушення в свідомості
сучасних літературознавців, що позначилось і на акцентуванні уваги на
ряді важливих аспектів, що окреслили проблеми подальшого дослідження
більшості із зазначеник вище письменників. Так, наприклад, розроблено
герменевтичні й екзистенціальні аспекти аналізу творів В.Підмогильного
(В.Мельник, Р.Мовчан, С.Лущій, К.Дуб та ін.); зроблена вдала спроба
психоаналітичного прочитання творчої спадщини Т.Осьмачки (М.Овчаренко,
О.Піскун), розробляються екзистанційні й міфологічні інтерпретаційні
коди його творчості (Н.Зборовська,); доведено екзистенціальне
спрямування поезій Є.Плужника (Г.Токмань). Перелік можна продовжувати
більш або менш вдалими спробами сучасної інтерпретації художньої
спадщини письменників київської літературної організації „Ланка”-МАРС.
Тому, на нашу думку, на даний момент постала нагальна потреба
типологічного аналізу творчості митців не випадково об’єднаних в одну
літературну організацію, яка свого часу виділялась із літературного
загалу не лише Києва. Історія її створення й існування протягом 1924 –
1928 років становить яскраву сторінку літератури Ренесансу.

В єдиний художній простір свого часу письменників „Ланки”-МАРСу об’єднує
не лише офіційна приналежність до однієї літературної організації, а й
спільні принципи поетики, цінна інтенція до пошуку спільних
структуротворчих якостей української літератури, близькість стильових
проявів, перегук основних мотивів творчості. На останніх заакцентована
увага в нашому дослідженні.

Мета статті: інтерпретація творчості митців літературного угруповання
„Ланка”-МАРС в контексті модерністичного дискурсу української й світової
літератури шляхом зосередження на спільних з європейським модернізмом
мотивах їхнього художнього мислення, які, за „Літературознавчим
словником-довідником” [8] „виявляються у фабулі і сюжеті конкретного
твору, в структурі ліричного вірша, циклу, в контексті творчості
письменника, в групі типологічно споріднених творів різних
письменників”[8, 481].

Свої завдання вбачаємо в виявленні основних, спільних для творчості
зазначених письменників мотивів, з’ясуванні співвіднесеності їх з
європейським контекстом літератури

ХХ століття, доведення паралелізму естетичних принципів митців
„Ланки”-МАРСу із загальними всесвітніми тенденціями.

Про основні творчі принципи зазначених митців і близькість їх до
європейських ми не можемо судити з декларацій, маніфестів чи програм, бо
„Ланка”-МАРС офіційно їх не мала. Проте однією зі сходинок до розуміння
цього може стати позиція письменників під час літературної дискусії 1925
– 1928 років (за великим рахунком основних років існування організації).
У полеміку щодо відомого памфлету М.Хвильового вступили майже всі
письменницькі організації, які існували на той час в Україні.
„Ланка”-МАРС разом з ВАПЛІТЕ й неокласиками виступили проти панування в
мистецтві марксистської ортодоксальної ідеології, за виведення
української літератури на світовий рівень. На відомому київському
літературному диспуті 24 травня 1925 року від імені „Ланки” виступив
В.Підмогильний, а підтримав його Б.Антоненко-Давидович. У своїх виступах
вони представили основні принципи, якими керувались „ланківці” у своїй
творчості. Найважливішою в статті М.Хвильового „Про „сатану в бочці”,
або графоманів, спекулянтів та інших просвітян” В.Підмогильний вважав
думку про появу в літературі нового типу „ура-комуніста”, якого названо
в памфлеті „сатана в бочці”, бо він продовжує гопаківські традиції,
орієнтуючись за всяких обставин на примітивність свого мислення” [16,
36]. Це явище, на думку письменника, ставить українською літературу під
загрозу масовізму, який приведе до зниження художньої вартості загалом
усієї літератури. Його підтримав Б.Антоненка-Давидович констатуючи у
своєму виступі: „.наша вимога, це перше – треба створити нормальні умови
для розвитку української літератури, української не з великої, чи з
маленької літери. треба повести рішучу боротьбу з халтурою, з цим
просвітянством, з відсутністю мінімальної етики звичайної людини, бо
немислимо вести диспут, коли перекручуються факти, підтасовуються слова
не лише тут, а і в відділі “Культура і мистецтво” нашої преси. Отже,
наше гасло не – “Європа чи Просвіта”, а – література УСРР, позбавлена
халтури, просвітянщини і хахлацької макулатури!” [16, 68-69]. Тобто, для
членів літературного угруповання „Ланка”-МАРС визначальними були:
письменницька кваліфікація, розбудова національної культури, орієнтація
на європейський рівень мистецтва.

І.Багряний на початку 30-х років минулого століття свої переконання, за
свідченням О.Шугая, які суголосні з переконаннями інших „марсівців”,
висловив у такій послідовності:

„1) Я мушу працювати для української культури насамперед, і твори мої
мусять бути національні не тільки формою, а й змістом. Я український
письменник.

2) Національну політику розв’язано не досить вдало, вірніше, в цій
справі багато перекручень, як-то: кепсько поставлено справу з
українізацією, а коли про це говорити, закинуть в націоналізмі. Потім,
російській культурі надається перевага і створено для неї кращі умови за
рахунок нашої…

3) В своєму культурному розвитку нам треба орієнтуватися на Європу, а не
на Москву…” [18, 646].

Уже сама назва літературної організації „Ланка” засвідчила прагнення її
представників поєднати у своїй творчості кращі здобутки минулого з
модерними віяннями епохи. Здійснюючи цілісний аналіз горизонтів
художнього світотворення митців слід першочергово враховувати, що їхня
єдність визначена „однією величезною цілісністю душевного прояву” (за
Шпенглером), а також те, що важливою концептуальною засадою їхньої
творчості є не мімітичність, а безпосереднє й художнє відображення
людської свідомості, яка розширювала межі реальності. Традиційні
наративні структури змінилися сугестивними, амбівалентними образами й
символами. У творчій спадщині В.Підмогильного, Б.Антоненка-Давидовича,
Г.Косинки, Є.Плужника, Б.Тенети, М.Галич домінує прагнення до зображення
індивіда в суперечливій суб’єктивно-об’єктивній парадигмі
психоаналітичної інтерпретації особистості в екзистенціальному вимірі.
Їхня творчість – це конструкція долі й сенсу існування людини, пізнання
нею самої себе, дослідження народження людини, яка осмислює трагічність
свого статусу істоти, виокремленої з природи, приреченої на відчуження,
алієнацію, судомні пошуки єдності з універсумом. Лейтмотив майже всіх
творів – самотність, яка змушує людину замикатися в собі й приховувати
це страшне тавро людської долі. Але цей лейтмотив постійно
супроводжується іншим, певною мірою визначальним, що підтверджує появу у
творчості “ланківців” елементів екзистенціалізму, – майже в усіх творах
з’являється смерть у найрізноманітніших варіаціях.

Загальна орієнтація на європейську культуру обумовила єдині філософські
засади художнього мислення митців „Ланки”-МАРСу, сприяла високому рівню
творчості, орієнтації на загальнолюдські проблеми свого часу.

У прозі ланківців індивідууми опиняються на межі життя й смерті, у
ситуаціях розсіювання ілюзій, руйнації ідеалів. Екзистенціал смерті
реалізується як філософсько-аксіологічне прагнення до акцентації
абсурдності життя без смислу, як вирішальний підсумок подієвих вчинків
героя. Творці через свою естетичну призму збирають розсіяне світло й
синтезують у художньому образі, який постає у їхній інтерпретації як
емоційний еквівалент концепції дійсності й людини.

При аналізі їхнього художнього світотворення також не варто забувати про
перекладацьку діяльність представників “Ланки” – “Марсу”. Так,
наприклад, Г.Косинка і Є.Плужник перекладали українською мовою класиків
російської літератури: Чехова, Гоголя, Шолохова, Горького. Г.Косинка є
автором перекладу “Мертвих душ” Гоголя. В.Підмогильний перекладав Оноре
де Бальзака, Гі де Мопассана, Гельвеція, Д.Дідро, особливе ставлення в
митця було до Анатоля Франса, Т.Осьмачка переклав з англійської
„Макбета” й „Короля Генріха IV” В.Шекспіра, „Паломництво
Чайльд-Гарольда” Дж.Байрона, „Баладу Редінґської в’язниці” О.Вальда.
Список можна продовжувати, але важливим є вплив письменників з інших
літератур на світотворення „ланківців”-„марсівців”, алюзії й
ремінісценції у їхніх творах і, що є об’єктом нашого зацікавлення,
спільні мотиви творчості.

Митець, за К.Юнгом, віщун, який виокремлює „образи нічного світу, духів,
демонів та богів, бачить потаємний сплав людської долі з надлюдським
задумом і ті невловимі речі, що відбуваються” у повноті світу [19, 100].
Він деміург, що створює в мистецтві новий світ, який позначений такими
універсаліями як Добро і Зло, Життя і Смерть, Бог і Диявол, Любов…
„Тому цілком послідовним є те, коли поет знову повертається до
мітологічних фігур, щоб знайти для своїх переживань відповідний образ…
Та оскільки Слово ніколи не досягає повноти обличчя і ніколи не вичерпує
його безмежності, поет потребує часто майже неймовірного матеріалу, щоб
хоч приблизно відобразити Передчуте, і до того ж він не може обійтися
без упертого та суперечливого Слова, якщо тільки він не хоче, щоб
виявила себе моторошна парадоксальність візії [19, 101]. Потребуючи
майже неймовірного матеріалу митець поринає в колективне несвідоме й
тоді відбувається акт творчості, у якому його епоха набуває словесного
виразу.

Модерністичний погляд на світ як на абсурдний і ворожий людині. У своєму
запереченні старого світу модернізм готовий навіть відмовитись від надії
на спасіння цивілізації. Особливо чітко це виявляється у творчості
Ф.Кафки, Дж.Джойса, пізніше А.Камю. Втечі від реальності в інші сфери
відсутня, тому кожного разу зображуючи реальний предметний світ
письменники досягають однакового для всіх ефекту: відчуття агресивної
беззмістовності, холодної жорстокості буття в якому особистість втрачає
свою індивідуальність.

Філософський підтекст новели „Ваня” В.Підмогильного має значну глибину.
„Оскільки вгледіти у всесильних батьках причину функціонального розладу
дитини і на думку не спаде, то мусить шукати проблему в самій собі. В
цей вирішальний момент дитина сама завдає собі психологічної травми,
через яку, зрештою втрачає віру в себе. Біль від цієї рани триває все
життя, спричиняючи душевну порожнечу й відчуження, що в критичний
період, коли формується психіка людини, може призвести до надмірних
перевитрат психічної енергії у жадібному пошуку того, чого їй, на жаль,
знайти не судилося – беззастережної любові та розуміння” [3, 231]. На
думку К.Дуба, В.Підмогильний у новелі „Ваня” чи не вперше у світовій
літературі „…поставив надзвичайної ваги проблему деструкції дійсності
та статусу вартості особистості” [4, 99]. Цей же мотив вияскравлено й у
„П’яницях” Б.Тенети, „Циркулі” Г.Косинки, „Золотому кораблику”
Б.Антоненка-Давидовича та інших творах вище зазначених митців
літературного угруповання „Ланка”-МАРС.

Смерть, за К.Ясперсом відкриває перед людиною конечність її екзистенції,
набирає виразно онтологічного забарвлення, постулюючи й навколишню
дійсність як таку, що також приречена на загибель. Антоненко-Давидович в
повісті „Смерть” модифікує відомий світовий мотив: конфлікт морального
почуття не з творчим інстинктом („Актриса Форстен”

Е. та Ж.Гонкурів, „Цвіт яблуні” М.Коцюбинського), а з політичною ідеєю,
з фанатичною відданістю певній доктрині. Особливо чітко спостерігаємо
його в новелі М.Хвильового

„Я (Романтика)”.

І.Багряний свою поезію „Собачий бенкет” (1928), що присвятив „Григорієві
Косинці та всім героям-воякам Української Народної Республіки” наповнює
жахами смерті, які нагадують подекуди сюрреалістичні описи:

Мов з висвистом набій в зеніті рвалось сонце

І бризкало вогнем в сколупаний ґраніт…

Серед гарячих плит

У командира піт

Замерз, як лід, на вилізлому оці [1, 76].

Розгортання мотивів, які навіювали й заповідали думку про неминучу
історично-моральну катастрофу, що загрожує сучасному світові, мотивів
переважно філософського, а також суспільно-політичного підґрунтя
спостерігаємо у творчості „Ланки”-МАРСу.

???????????(

???????????(

???????????(? віри – довіря до життя [5, 168-169]. Тотальна криза,
присмерк цивілізації, руїна – так визначають відомі філософи й
культурологи основні акценти ХХ століття (М.Бєрдяєв „Кінець Європи”,
О.Шпенглер „Присмерк Європи”, К.Ясперс „Духовна ситуація часу” та ін.).
Їхні дослідження органічно вписуються в Європейський літературний
контекст, детермінуючи свідоме художнє моделювання апокаліптичних
образів, зумовлених десакралізацію світу і людини в ньому. Мотив
кінцесвітності був засадничим у формуванні художньої концепції світу
М.Йогансена, Б.-І.Антонича, раннього Тичини та інших. Серед зразків
світової літератури варто назвати такі твори німецьких і австрійських
авторів: „Судний день” В.Верфель, „Кінець світу” Е.Ласпер-Шюллер,
„Кінець віку” Я. ван Ґоддіс та ін. Апокаліптичні візії наявні і в
польській літературі кінця ХІХ – початку ХХ століття: драма
Я.Каспаровича „Кінець світу”, поезія Л.Стаффа „Справедливий гнів”,
особливо в поезії „катастрофістів”: М.Яструна, Ю.Чеховича, Ч.Мілоша,
також у прозі Станіслава Іґнація Віткевича. Їхня творчість насичена
передчуттями кінця світу, ремінісценціями з Апокаліпсису. Такими візіями
кінцесвітності наповнена поезія Т.Осьмачки, багато їх у творах
Є.Плужника, зустрічаємо в поезіях І.Багряного. Як правило катастрофічні
мотиви в поезії „ланчан”-„марсівців” пов’язані з темою руїни, занепаду,
насильницької смерті. Так, наприклад, поезія Т.Осьмачки „Колісниця”
наповнена емблематичними образами, спроектованими на біблійну символіку:
„багряниці з кривавиці”, „муки-катування”, які поглиблюють образ
світової пожежі. У контексті есхатологічних концептів Т.Осьмачки
постають образи крука, кажанів і сичів, які традиційно уособлюють темний
бік буття.

У І.Багряного апокаліптичні візії представлені деструктивному сприйнятті
оточуючого світу. Так, наприклад, у поезії „Вечір зимовий”:

Конає день на золотих ножах…

Холодне сонце кулею підбите,

Немовби око вилізло з орбіти,

Печальне око в золотих сльозах [1, 14].

У наступній поезії „Тінь” І.Багряний подає сюрреалістичні візії світу,
щоправда на відміну від рядків Т.Осьмачки оптимістичні конотації
позначили кінець поезії, крім того, у рядках твору чітко визначений
винуватець такого світосприйняття:

А серце так щемить щеням побитим –

Чаїний крик йому – маленькі діти,

А череп місяця – безм’яза голова.

Одрубані, одсічені долоні,

Бліді такі – сюди… сюди… –

Пливуть і крутяться в шаленім перегоні…

Династія расєйських фараонів

Вельможним пальцем шикає на заколот води.

О Україно! Краю мій химерний!

Країно крові, злиднів і пісень!…

Понурий степе, латаний, рудий! –

В пилу твої потріпані імена

І слава, мов опалене листя клена,

У м’ятежі води… [1, 82 – 83]

Дарма, дарма, – десь буде н о в а слава,

І прогримиш на всесвіт! Вірю я.

І їсть Тебе,

і їсть іржа кривава,

І сходить потом молодість Твоя [1, 84].

М.Ласло-Куцюк з цього приводу зазначає: „у період революції і
громадянської війни в українській поезії розвивався есхатологічний
напрям, напрям катастрофізму. Він був в відомий в інших літературах
раніше; польська література почала розвивати цей напрям вже на зламі
століть в період Молодопольський (Пшебишевський, Каспрович) , хоч він і
продовжувався в наступному авангардному, міжвоєнному періоді. В
українській літературі він зазнав буйного розквіту саме в 1919 – 1923
р.р.” [6, 27].

Через посередництво архетипу землі мотив смерті в ліриці Плужника
сполучається з іншим трагічним мотивом – долі української нації,
набуваючи таким чином історіософського значення. Письменники прагнули
осмислити українську дійсність в усій її багатовимірності й повноті.
Національний історично сформований характер, національне мислення
народу, спосіб його життя в контексті історичного становлення психології
українського етносу стали основним в художньому світі
“ланчан”-„марсівців”.

Модерністична розірваність свідомості персонажа стає головним принципом
конструювання образів у творчості модерністів. Амбівалентність психіки
головних героїв – це також одна з основних особливостей психіки у творах
митців „Ланки”-МАРСу. Так, ліричний герой Є.Плужника зазначає: „Я
натомився вічно знати в собі самому двійника”, висловлюючи таким чином
спільне кредо для героїв зазначених митців. Особливо яскраво роздвоєння
особистості героя репрезентовано в повісті Б.Антоненка-Давидовича
„Смерть”. Список можна подовжувати героями Б.Тенети, В.Підмогильного,
Т.Осьмачки та інших „марсівців”.

Письменники показали абсолютну незахищеність людини, яка спробувала
вирішити назрілі питання або просто опинилася у світі зла й насильства.
Це відповідало психології, свідомості, духовним потребам людини ХХ
століття. У свідомості цих письменників усталився екзистенціалізм.
Відчуття самотності, приреченості в абсурдному світі є домінантним у
багатьох текстах „ланчан”-„марсівців”.

В.Підмогильний і Б.Антоненко-Давидович, М.Галич та більшість інших із
зазначених митців належать до тих письменників, творчість яких легко
сприймається читачами, але при цьому глибина рецепції їхніх творів не
завжди осягається пересічним читачем. Творчість їхня насичена думками й
емоціями, розкриває драму душі пересічної людини. Наявність підтексту в
їхніх творах ускладнює роботу читача, але в той же час приносить
насолоду й задоволення від усвідомлення розуміння глибини думок
непересічних майстрів слова.

Сприйняття дійсності в окремій категорії без взаємозумовленості іншої
породжує свідомість дисгармонії світу і почуття трагічності людського
існування. Це почуття роздвоєності „розірваності” буття має багату
європейську традицію (ідеалізм і дистильована духовність Гельдерліна,
крайній біоцентризм Ніцше). Ідея індивідуалізації як внутрішнього
драматизму. За Юнгом, цілісність психіки визначає „Самість” (це та
тотальна особистість, якою ми є насправді, вона охоплює як весь обсяг
нашого свідомого, так і без свідомого життя. Порушення динамічних
стосунків між полярними сферами психіки може відбутись тоді, коли одна з
них почне ігнорувати іншу, тобто людина буде ототожнювати себе з однією
стороною свого єства, заперечуючи іншу).

У прозі ланківців індивідууми опиняються на межі життя й смерті, у
ситуаціях розсіювання ілюзій, руйнації ідеалів. Екзистенціал смерті
реалізується як філософсько-аксіологічне прагнення до акцентації
абсурдності життя без смислу, як вирішальний підсумок подієвих вчинків
героя. Творці через свою естетичну призму збирають розсіяне світло й
синтезують у художньому образі, який постає у їхній інтерпретації як
емоційний еквівалент концепції дійсності й людини.

Ліричний герой Є.Плужника боїться не безлюддя, а глухого відчуження
людства. Вірш „Туман стіною”:

Таке безлюддя! Скільки не гукай –

Лиш під ногами стогне мокра глина…

А що як справді вся вона така –

Закохана в електрику країна? [15, 263].

Відчуття самоти виникає на тлі буденної ситуації в поезії Т.Осьмачки. На
думку І.Лисенка – „це поезія відчаю, самотності та індивідуалізму” [7,
11]. Порівняємо рядки з поезії „Елегія” Т.Осьмачки і „І вийшов на
поле…” Є.Плужника:

Немає глибокого неба, І вийшов на поле, а поле –

ні поля з ярами, мертве…

Чогось забарилась любов Тільки на обрії трьохрукий

у вінку із барвінку… млин…

Один я на світі, Від серця б щирого слова

мов Юда в гаю на вірьовці!.. [12, 30] віддерти –

Такий натомлений!

Один!

Один… [15, 163]

Ліричний герой втратив єдність з природою, із соціумом і залишився сам
на сам зі своїм внутрішнім світом у ворожому йому світі зовнішньому.
Мотив самотності є провідним в „Історії пані Ївги” і „Собаці”
В.Підмогильного, у „Тук-тук…” та „Справжньому чоловікові”
Б.Антоненка-Давидовича, в „Небелі” та „Друкарці” М.Галич, проступає в
„Політиці” Г.Косинки, творах Г.Брасюка, В.Ярошенка та інших митців

Порушення емоційного балансу активізує механізм підсвідомого – ще один
наскрізний мотив творчості митців, що має свій вихід у європейський
контекст. К.Дуб зазначає: „Феномен Валер’яна Підмогильного, якого
тоталітаризм знищив у розквіті творчих сил, логічно вписується в
світовий літературний контекст. Рівень таланту його за своєю
психологічною аналітичністю, глибиною і оригінальністю проникнення в
людську душу, масштабністю і новаторським використанням розмаїтої
зображально-виражальної системи та інтелектуальністю і насиченістю
образів філософськими концепціями Фройда, Ніцше, Шопенгауера, Бергсона
та засвоєння досягнень зокрема французької класики відповідає всім
естетичним параметрам” [Дуб, 98].

Метамотиви, що визначають усю творчість „ланчан” – це гуманізм, пафос
націєтворення, а також мотив історичної пам’яті, які виявляються в
кожному творі письменників.

Так, наприклад порівняємо рядки з поем „Канів” І.Багряного і Є.Плужника:

Лиловий степ. Пустеля вод широка.

Убогих нив латки і комишів рябіть.

Іржа хаток, похилених в журбі.

А над усім – на кряжі голубім

Печаль очей великого п р о р о к а…

Забута постать глиняна з гори [1, 15-16].

Бо голос крові став неголосний

І не подав онукам оборони,

Коли їх час могутній та грізний

Гнав од дідизни у міські полони! [15, 188]

Нелінійне сприйняття історії визначає не тільки часо-просторові, жанрові
й стилістичні, а також і світоглядні особливості творчості модерністів –
тяжіння до універсалізації та міфологізації дійсності. У творчому світі
„ланчан”-„марсівців” відроджується пантеїзм, подібний міфологічному,
актуалізуються та переосмислюються у сучасному контексті питання, що
поставлені самою дійсністю.

Міфологізм є однією з важливих особливостей їхнього світотворення.
Визначальними риси якого обумовлюють рефлективний та сугестивний
характер їхньої творчості, інтелектуалізація її. Лірико-філософської
медитації митців сприяють виробленню власної системи міфологем,
сполучення різних часів та просторів, суміщення образів та понять.

Тематичним мотивом творчості зазначених письменників став мотив міста,
який саме в їхній творчості осмислюється як протилежність селу.
Співставлення міста й села домінує в творах усіх письменників
„Ланки”-МАРСу. Д.Фальківський у поезії „Ой, шуми моя пісне, над шумами
гаю…” зазначає:

Мене змалку недоля погнала у місто…

І щодня проклинав ненажерливе місто,

Чорне-чорне, жахливе, брудне…

Я ж любив так село і кудлаті тополі,

Я ж степи так широкі любив.

Мріяв все, що колись повернуся до поля,

Що колись повернуся до нив” [17, 35].

Степ в художньому світотворенні письменників, що належали до
літературної організації „Ланка”-МАРС вживається з конотаціями вічності,
волі, що дає можливість говорити про зв’язок цього образу з
„трансперсональною домінантністю”, тобто з архетипами. При окресленні
даного образу створюється бінарна опозиція „степ” – „місто” у значенні
„вічне, природне, чисте, гармонійне” – „минуще, морально нівельоване,
дисгармонійне щодо природи”. Це позначилось на відтворенні впливу міста
і села на особистість людини. В романі „Місто” В.Підмогильного подає
своєрідну бінарну опозицію: весна в місті – весна в селі в свідомості
головного героя Степана Радченка: „Ніщо не викриває так штучності міста,
як саме весна, розтоплюючи й тут сніги, але оголюючи мертвий брук
замість сподіваного зела, – а хлопець ще прагнув зачути дух вогкої
ріллі, втопити очі в зелену далечінь полів,, у чорні смуги пухкого
ґрунту. Навкруги він бачив страшне по гноблення природи, і дерева
камінних вулиць та обгороджених садків, замкнені тут у клітки, як
дивовижні тварини по звіринцях, журно простягли йому своє набрякле
гілля. Леле, що важила тут зміна холоду на тепло, крім відповідної зміни
одежі? Там весна – сурма світлого бога, промениста провісниця щастя і
праці, а тут дрібний, хоч і приємний епізод, кінець господарчого
кварталу й початок руху приміських потягів”[14, 390].

Отже, заслуга письменників, що входили то літературної організації
„Ланка”-МАРС у розбудові новітньої модерністичної літератури безперечна.
Творчість найяскравіших її представників стала синтезом глибоко
національного світовідчуття та новітньої думки Європи того часу. Серед
модерністських мотивів, що стали провідними в їхній творчості й свідчать
про європейськість їхнього творчого надбання, особливо слід виділити
мотиви самотності, відчуження людини, смерті й ті, які навіюють думку
про неминучу історично-моральну катастрофу переважно філософського, а
також суспільно-політичного підґрунтя. Укорінені в ментальний ґрунт
української нації художні звершення майстрів слова тісно пов’язані з
надбаннями світової духовної скарбниці й репрезентують високий потенціал
нашої нації. Дослідження творчих досягнень письменників „Ланки”-МАРСу в
широкому світовому контексті має стати матеріалом досліджень сучасних
літературознавців.

ЛІТЕРАТУРА

Багряний І. Золотий бумеранг та інші поезії. – К.: Рада, 1999. – 680 с.

Грабович Г. Екзорцим українського модернізму // Грабович Г. До історії
української літератури. – К.: Основи, 1997. – С.571-584.

Гомілко Ю. Метафізика тілесності. Концепт тіла у філософському дискурсі.
– К.: Наукова думка, 2001. – 340 с.

Дуб К. Новела В.Підмогильного „Ваня” в контексті світової літератури //
Література. Фольклор. Проблеми поетики. Випуск 10. – К.: Твім інтер,
2002. – С.96-101.

Камю А. Бунтующий человек. Филология. Политика. Искусство. – М.:
Политиздат, 1990. – 415 с.

Ласло-Куцюк М. Шукання форми. Нариси з української літератури ХХ
століття. – Бухарест: Критеріон, 1980. – 327 с.

Лисенко І. Поезія самотності та індивідуалізму // Березіль. – 1995. –
№5-6. – С.9-12.

Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів та ін. –
К.: ВЦ „Академія”, 1997. – 752 с.

Мельник В. Модернізм української прози: генеза, розвиток, історичне
значення // ІІІ Міжнародний конгрес україністів. Літературознавство. –
Харків, 1995. – 26-29 серпня. – С.430-440.

Моренець В. Національні шляхи поетичного модерну першої половини ХХ ст.:
Україна і Польща. – К. Видавництво Соломії Павличко „Основи”, 2002. –
327 с.

Мовчан Р. В.Підмогильний – перекладач // Українська мова і література. –
2001. – №5. – С.1-2.

Осьмачка Т. Поезії. – К. Радянський письменник, 1991. – 256 с.

Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. – К.: Либідь,
1999. – 448 с.

Підмогильний В. Оповідання. Повість. Романи. – К.: Наукова думка, 1991.
– 800 с.

Плужник Є. Поезії. – К.: Радянський письменник, 1988. – 416 с.

Фальківський Д. Ранені дні. – Братіслава – Пряшев, 1969. – С.31-93.

Шляхи розвитку сучасної літератури: Диспут 24 травня 1925 року. – К.,
1925.

Шугай О. Голгофа Івана Багряного // Багряний І. Золотий бумеранг та інші
поезії. – К.: Рада, 1999. –

С.638-657.

Юнг К. Психологія та поезія // Антологія світової літературно-критичної
думки ХХ століття / За ред. М.Зубрицької. – Львів: Літопис, 1996. –
С.93-108.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020