Реферат

на тему:

„Михайло Грушевський – видатний український історик. Політична та
громадська діяльність Михайла Грушевського”.

М. С. Грушевський народився 17 вересня (за ст. стилем) 1866 р. у Холмі
(нині — Республіка Польща) в сім’ї вчителя. Дитячі роки проходили далеко
від рідних місць (сім’я переїхала спершу в Ставрополь, а згодом на
Кавказ). Проте, почуття любові до рідного краю залишалося у нього на все
життя. Як писав М. С. Грушевський в «Автобіографії», «під впливом
оповідань батька, що заховав тепле прив’язання до всього українського —
мови, пісні, традиції, в мені рано збудилося й усвідомилося національне
українське почуття, піддержуване книжками, тими рідкими поїздками на
Україну, що малювалася тому в авреолі далекої «вітчини», і контрастом
чужоплемінної й чужомовної «чужини».

Як голова Наукового товариства ім. Шевченка він постійно піклувався про
підготовку плеяди молодих, талановитих вчених, які зробили значний
внесок у розвиток українознавчих досліджень. Серед своїх учнів і
послідовників М.С. Грушевський називає О.Терлецького, Д.Корейця,
М.Кордубу, С.Томашівського, С.Рудницького, О.Целевича, Ю.Кміта,
З.Кузелю, О.Чайківського, В.Герасимчука, О.Сушка, Ф.Голійчука,
І.Джиджору, І.Кревецького, І.Крип’якевича та ін. По-різному склалися їх
долі, різних світоглядних засад дотримувалися вони наприкінці свого
життя. Але важливе інше — творчість кожного з них становила помітне
явище в українській науці та культурі кінця XIX — першої половини XX ст.

У цей час М. С. Грушевський повернувся до своєї давньої мрії — написати
книгу з історії України, яку він уявляв «короткою і загальноприступною».
Реалізації цього задуму сприяв ряд обставин. У 1903 р. М. С. Грушевський
одержав запрошення від Вільної російської школи в Парижі для читання
курсу лекцій з історії України. На основі прочитаних лекцій вчений
протягом літа 1903 р. підготував російською мовою «Очерк истории
украинского народа», який, незважаючи на певні труднощі (видавці
відмовляли у публікації у зв’язку з тим, що схема викладу матеріалу
книги розходилася з офіційною), у 1904 р. побачив світ. Однак вчений не
задовольнився лише цим варіантом. Захопившись українським і світовим
мистецтвом, він, як пише, «став підготовляти видання ілюстрованої
історії України, котре випустив потім, 1911 р., і воно мало великий
успіх: протягом півроку розійшлось перше видання в 6 тис. примірників, і
було повторене слідом, ще з більшою кількістю ілюстраційного матеріалу».
Книга користувалася великою популярністю серед читачів: у доповненому
вигляді вона неодноразово перевидавалася у наступні роки.

Поєднуючи наукову роботу з культурно-освітньою, М.С. Грушевський зробив
значний внесок у реорганізацію шкільної освіти в Галичині, відродження
діяльності „Товариства любителів українського мистецтва” (1905),
створення національного театру у Львові та організацію видавничого
товариства.

Перше десятиріччя нового, XX століття внесло корективи в творче життя
М.С. Грушевського. Певна демократизація всіх сфер життя в країні під
впливом буржуазно-демократичної революції 1905-1907 рр. відкрила вченому
можливість відвідувати багато міст Лівобережної, Слобідської та
Південної України і розширити науково-організаційну діяльність.

У роки, сповнені тривалої політичної боротьби і організаторської
діяльності, М. С. Грушевський не забуває про популяризацію наукових
знань. У 1907 р. він видав книгу «Про старі часи на Україні», де в
популярній формі виклав основні події історичного минулого українського
народу.

Перша світова війна докорінно змінила життєві і творчі плани М.С.
Грушевського. Царські сатрапи висунули проти нього безглузді
звинувачення у шпигунській діяльності на користь Австро-Угорщини,
заарештували його і, вчинивши принизливі допити, згодом відправили на
заслання в Симбірськ і Казань. Лише завдяки клопотанню з боку Російської
академії наук, він повернувся до Москви. Це дало змогу вченому знову
зайнятися науковою роботою.

В період з березня 1917 до квітня 1918 р. М.С. Грушевський вів активну
політичну діяльність як голова Центральної Ради і перший президент УНР.
В цей час він чимало зробив для відродження української державності,
обґрунтовуючи свої погляди у ряді публіцистичних статей та державних
документів, які відзначалися прагненням автора відобразити в них суть
історичного моменту.

Після гетьманського перевороту М.С. Грушевський відійшов від політичних
справ. Деякий час він знаходився на нелегальному становищі у Києві, а з
березня 1919 р. почався емігрантський період в житті вченого.
Перебуваючи в Празі, Берліні, Женеві, Парижі та інших містах, він
займався переважно науковою діяльністю: готував і публікував ряд
наукових праць (в тому числі такі великі, як «З історії релігійної думки
на Україні», «Початки громадянства», «З починів українського
соціалістичного руху: Михайло Драгоманів і женевський соціалістичний
гурток» та ін.). За кордоном вчений організував також видання
науково-політичних журналів та здійснював їх редагування. Тоді ж в
Бадені, під Віднем, він зайнявся літературознавчими дослідженнями.

Перебуваючи в еміграції, М.С. Грушевський не поривав зв’язків з
Україною. Він підтримував інтенсивне листування з діячами культури і
науки, уважно стежив за подіями суспільно-політичного життя, що
відбувалися на рідній землі. Поступово у нього визріли думки про
можливість повернення на батьківщину. Після кількох років переговорів
між представниками радянських властей та М.С. Грушевським йому нарешті
дозволили в’їзд в країну (7 березня 1924 р. сім’я Грушевських була вже в
Києві).

На Україну М. С. Грушевський повернувся уже як визнаний лідер в
історичній науці. Він обирається академіком ВУАН (1924), очолює ряд
комісій, секцій в системі академії, активно включається в її
різнопланову діяльність. М.С. Грушевський працює багато і плідно:
наукові інтереси зосереджуються на науковій спадщині, концепціях та
поглядах М.І. Костомарова, В.Б. Антоновича, П.О. Куліша, М.П.
Драгоманова. Як і в Львові, навколо М. С. Грушевського гуртуються
молоді, талановиті вчені (С.Глушко, А.Глядківський, М.Карачківський,
С.Шамрай, В.Юркевич, М.Ткаченко, В.Новицький), які зробили свій внесок у
розвиток історичної науки України. Визнанням великих заслуг
Грушевського-вченого стало обрання його в 1929 р. дійсним членом
Академії наук СРСР. Однак невдовзі ситуація змінилася. Лабети сталінщини
не обминули і М. С. Грушевського. Навколо нього виникла атмосфера
недовіри, а то й ворожнечі. Утворилася опозиція із числа політичних
діячів та вчених, яка розгорнула проти нього систематичне цькування. В
березні 1931 р. М.С. Грушевський змушений був залишити Київ і переїхати
до Москви. Тут його заарештували (інкримінували участь у так званому
Українському національному центрі), але через деякий час звільнили.
Незважаючи на вік і стан здоров’я (він практично втратив зір), М.С.
Грушевський продовжує багато працювати: відвідує архіви та бібліотеки
Москви, займається літературознавчою роботою. Він був ще повний наукових
задумів. Та все пережите дало знати про себе. 25 листопада 1934 р. під
час відпочинку та лікування у Кисловодську М.С. Грушевський помер.

Похожие записи