Реферат на тему:

Марко Вовчок

Перша батьківщина видатної української письменниці Марка Вовчка –
Росія, Орловщина, хоча рід її, за переказами, веде початок Чернігівщини
– від Петра Могили. Народилася Марія Олександрівна Вілінська 22 грудня
1833 року в селі Єкатерининське Єлецького повіту. Батько її – збіднілий
дворянин, 1833-1907 майор у відставці. Мати
володіла кількома

мовами, глибоко розуміла музику, дуже

любила українські пісні, була першою вчителькою
майбутньої авторки «Народних оповідань». І те, що «панську» дитину
потягло не до модних вбрань і пишних зачісок, а до книжки, є великою
заслугою матері.

Коли Марії було 6 років, помер батько. Мати вийшла заміж вдруге.
Вітчим, лютий кріпосник, знущався не тільки з кріпаків, а й зі своєю
сім’ї, яка відтепер жила у вічному страху й мусила терпіти. Програвши в
карти маєток дружини, цей нелюд покинув сім’ю. З того часу при слові
кріпосник вразливу Марію починало трясти.

На дванадцятому році віддала мати доньку до харківського пансіону.
Кмітлива і жадібна до знань Марія вчилась залюбки. Навколо Харківського
університету, зі студентами якого вона дружила, групувались українські
письменники, фольклористи. Ця обставина посилювала інтерес Вілінської до
України, її мови, фольклору. Та навчання майбутньої письменниці тривало
лише три неповних роки.

Наступні три роки Марія провела в Орлі, у тітки Мордованої,
виховувала її дітей, брала участь у щотижневих літературних вечорах, які
організовувала багата тітка. Під їхнім впливом Марія почала збирати
народні пісні. На тих вечорах вона зустріла свого майбутнього чоловіка,
Опанаса Марковича – студента Київського університету, палкого аматора
етнографії та фольклору, який за участь у Кирило-Мефодіївському братстві
був засланий в Орел. Після весілля молоді виїхали з України, та не
затримувались довго ніде: матеріальна скрута примушувала Опанаса часто
міняти посади і місця проживання.

Виїжджаючи на села збирати фольклорні матеріали, чоловік брав з собою й
дружину. Там вона вивчала українську мову, побут, звичаї і зрозуміла, що
треба протидіяти рабству, а бачачи кріпацьку нужду і безправ’я, їй
здавалось, що якщо не вчинити нічого рятівного, то народ задушать. І
вона почала писати.

У Немирові Марковичі жили три роки, Опанас працював учителем гімназії.
Щонеділі сім’я виїжджала у навколишні села для збирання фольклорних
матеріалів. У Немирові Вовчок і відсвяткувала свій письменницький дебют:
у 1857 році в Петербурзі виходять її «Народні оповідання», що стали
знаменитими. Марковичі переїжджають до Петербурга, де Марія стала
своєрідним осердям гурту діячів культури, його окрасою. Під впливом
Шевченка та передових діячів російської культури ширшає світогляд
Вовчка, це видно з творів «Ледащиця», «Три долі», «Інститутка» тощо.
Герої цих творів не лише страждають від кріпосницького лиха, а й
протестують, борються з кріпацтвом.

Тяжко захворівши, Марко Вовчок у 1859 році їде на лікування до
Німеччини. Восени того ж року Маркович приїхала у Лондон, де зустрілась
з Герценом, з яким листувалась в Лондоні, та Огарьовим. З того часу вона
активно розповсюджує герценівські революційні видання, пересилає в
«Колокол» матеріали з Росії та України. Марії рекомендують лікування в
Італії. Подорож до цієї казкової країни зміцнила здоров’я письменниці,
викликала силу-силенну вражень.

1860-1866 роки Марко Вовчок із сином Богданом провела в Парижі. Жилось
їй нелегко, бо гонорарів за друкування творів не вистачало навіть, щоб
оплатити невелику кімнатку на околиці міста. Матеріальна скрута
примусила шукати додаткову роботу – вона стала перекладачкою творів на
французьку мову.

Марію весь час тягне на батьківщину. З рідного краю приходили вісті,
одна гірше за другу. Найглибше вразила письменницю телеграма про
передчасну смерть «батька Тараса».

Після восьми років закордонного життя Марія Олександрівна повертається
в Росію і майже десять років живе в Петербурзі. Це були роки активного
літературного й громадського життя, плідного співробітництва письменниці
з журналом «Отечественные записки», де були надруковані її кращі романи
російською мовою – «Живая душа», «Записки причетника», «Теплое
гнездышко» та інші. У ці роки Марія багато перекладає у журнал «Переводы
лучших иностранных писателей». З кожним роком все більш увиразнюється
громадська позиція письменниці, все напруженішими стають її стосунки з
поліцією. За повість «Кармелюк» і оповідання «Два сини» царська цензура
вимагає притягнути Марка Вовчка до суду. Після душевного потрясіння,
викликаного переслідуванням, і важкої хвороби Марія назавжди виїжджає з
Петербурга. Оскільки Опанас Маркович помер, письменниця, як і колись її
мати, виходить заміж вдруге. Другого чоловіка, Михайла Лобача-Жученка,
часто переводили по службі, тому доводилось вести мало не кочівний
спосіб життя. За таких умов здоров’я жінки не могло поліпшитись. І
тільки на Богуславині, де сім’я проживала десять років, Марія стала
бадьорішою та повертається до літературної діяльності.

Осінь життя відома письменниця провила на Кавказі. Революцію 1905 року
вона щиро вітає. Коли ж царат потопив революцію в крові, вона весь
гонорар за нове видання творів переказує в фонд допомоги сім’ям
розстріляних робітників. Демократичним переконанням Марія залишилась
вірною до кінця. Останній притулок – кабардинське містечко Нальчик, де
під Грушою з зошитом і олівцем в руках вона заснула навіки.

Похожие записи

В С Т У П

З арештом Т.Г.Шевченка у 1847 році прогресивна українська література
зазнала тяжкого удару. Миколаївська реакція ще більше посилилася у
зв”язку з революцією 1848 року в західноєвропейських країнах . У грудні
1849 року стояли на ешафоті засуджені військовим судом петрашевці.
Смертний вирок був замінений їм засланням.

Але в середені 50-х років з новою силою розвиваються визвольні ідеї,
породжені загостреною класовою боротьбою напередодні реформи 1861 року і
активізацією діяльності революціонерів-демократів.

Після оголошення маніфесту ( у лютому 1861 року) про ліквідацію
кріпосного права вчорашні селяни-кріпаки вийшли “на волю” обідрані, як
жебраки, вийшли з рабства у поміщиків у кабалу до тих самих поміщиків .

Перед письменникам, які підносили свій голос на захист інтересів
трудящих, постало завдання- далі викривати кріпосницьку систему,
оскільки її численні залишки були дуже живучими в усіх сферах правових,
економічних, громадських і побутових стосунків між експуататорами і
експлуатованими.

Водночас пореформені умови життя висували й нові ідейно-творчі
завдання: критично відображати в художніх творах ті огидні, потворні,
антинародні своєю суттю явища, які продовжувала і утверджувала нова
суспільно-економічна система- капіталізм. Для передової літератури
вельми важливо було донести до свдомості трудового народу просту і ясну
істину, що в наслідок реформи 1861 року в країні змінилися тільки одні
експлуататори іншими, що люди праці як були, так і зосталися нещадно
експлуатованими,соціально безправними.

Похожие записи