Національний Університет “Києво-Могилянська Академія”

Реферат

на тему:

Драматургія В.Винниченка та її роль у становленні українського модерного
театру.

КИЇВ — 2002

Винниченко займає вийняткове місце в історії української драматургії,
українського модерного театру. Його твори значною мірою сприяли
модернізації тогочасного українського театру, виведенню його на
європейський рівень. Драми Володимира Винниченка відіграли важливу роль
у культурному відродженні українського народу. Своєю формою і своїм
змістом вони витворювали своєрідну національну новаторську драматургію в
дусі новітніх течій європейської драми — драм Ібсена, А.Чехова,
М.Метерлінки, К.Гауптмана, А.Стріндберга. Їхня тематика, як і тематика
інших творів письменника і драматурга, була цілком традиційною —
дослідження людської особистості, морально-психологічне випробовування
внутрішніх сил людини у боротьбі за утвердження свого “я”. Але
інтерпретація цих тем і морально-етичні проблеми, що поставали з творів
Винниченка були новаторством в українській літературі початку 20
століття. Винниченкові п‘єси руйнували канони сценічного дійства, які
плекав етнографічний, романтично-сентиментальний і
водевільно-розважальний український театр. Герої цих п‘єс прагнули
незалежності від будь-кого і будь-чого: юрби, моралі, приписів,
умовностей. Вони прагнули бути “чесними з собою”. Але, як зазначав сам
Винниченко, ніхто з його героїв не був по-справжньому “чесним з собою”,
оскільки вони лише прагнули цього.

В.Винниченко розумів, що настав час європеїзувати український театр,
тобто “надати йому філософської глибини, гостроти морально-етичних
колізій, динамізувати дію …” Ці думки розділяв і М.Садовський, який у
1910 році узявся за постановку п‘єси “Брехня” написаної драматургом того
ж таки року. Перші постановки не принесли великого успіху, оскільки і
режисура була надто традиційною та й актори (Мар‘яненко, Ковалевський,
Ковальчук), хоча й були відомими і талановитими, не були готові
відтворити всю глибину Винниченківських образів. Але поступово публіка
відчула, що народжується новий театр, створюється нова сценічна
естетика. На сторінках “Української хати” з цього приводу з‘явився такий
відгук: “Театр нарешті вдарив по нервах сучасності, торкнув боляче
питання інтелігенції, й вона обізвалася й почала ходити в “Український
театр”. Цього раніше не бувало. З часу постави “Брехні” ми можемо
рахувати нову еру в історії нашого театру. “Брехню” вважаємо тараном,
яким пробито дорогу для літературних драм, для серйозного репертуару, і
разом з тим — першим кроком трупи М.К.Садовського в ролі пропагатора і
толкователя дійсного театрального мистецтва.”

J L | „ >

B

????ово-етнографічний театр М.Садовського поволі еволюціонував до театру
психологічної драми. У цьому сходяться такі дослідники театру як
Д.Антонович, Г.Лужницький, В.Ревуцький, Л.Залеська-Конишкевич.

Зоряним часом Володимира Винниченка були 1910-1912 роки. У цей час він
пише свої п‘єси “Базар”, “Брехня”(1910), “Співочі товариства”(1911),
“Чорна Пантера і Білий Ведмідь”(1911), “Дочка жандарма”, “Натусь”(1912),
“Молода кров”(1913), згодом були написані “Мохноноге”, “Мементо”,
“Гріх”, “Кол-Нідре”, “Над”, “Великий секрет”, “Пророк”(побачила світ
лише після смерті автора).

Пореволюційний модерний український театр: “Молодий театр”, “Державний
драматичний театр ім.Шевченка”, “Драматичний театр ім.Франка”,
“Незалежний Львівський театр” під керівництвом О.Загарова та ін. —
розпочинали й зміцніли на драматичних творах Винниченка, якого можна
сміливо назвати засновником української модерної драматургії й сучасного
українського театру.

Мабуть найбільшим успіхом користувалася п‘єса “Чорна Пантера і Білий
Ведмідь”, опублікована вперше у 1911 році. Але перша світова війна
ускладнила її появу на сцені. Вперше вона була поставлена у 1917 році.
Саме тоді “Молодий театр” Леся Курбаса відкрив новий театральний сезон з
постановки “Базару” та цієї п‘єси.

П‘єси Винниченка посіли провідне місце у репертуарах “Молодого театру”,
стаціонарного українського театру М.Садовського та драматичного театру
ім. І.Я.Франка. В останньому протягом 1920-1921 років йшли п‘єси “Гріх”,
“Дисгармонія”, “Великий Молох”, “Панна Мара”, “Співочі товариства”.
Твори драматурга були популярними не лише в тогочасній Україні, але й за
її межами. Вони ставилися у Німеччині, Голандії, Швейцарії, Австрії,
Польщі, Італії, Іспанії, Румунії та ін. Нажаль, в кінці 20-х років
Радянський уряд піддав жорсткій критиці всю творчість Винниченка і
суворо заборонив його твори. Тепер, майже після 50-річної заборони вони
повертаються до нас: цікаві й актуальні, без яких була б неповною
картина української літератури початку століття.

Література.

В.Винниченко “Дисгармонія”, “Брехня”, “Гріх”.

Григорій Костюк. Світ Винниченкових образів та ідей. //Українське
слово. — Київ — 1994.

Історія української літератури ХХ століття. Кн.1. — К.- 1993.

Історія української літератури ХХ століття. Кн.1. — К.- 1998.

Історія української літератури ХХ століття. Кн.1. Київ 1998. — С.225.

Українська хата. 1911. Березень. — с.198 //Історія української
літератури 20 ст. Книга 1. — Київ — 1998.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи