“Я ставив і зараз ставлю собі досить, як на письменника, виразне завдання: хочу бути літописцем українського простору в добі, яку сам бачу, чую, переживаю”, − писав талановитий український письменник XX ст. Улас Самчук
Кращі його твори, як-от трилогії “Волинь” та “Ост”, роман “Марія”, інші, потвердили, що письменник з честю виконав поставлене завдання. Добре знаний за кордоном і донедавна майже не відомий в Україні, нині він повертається на рідну землю як художній літописець свого часу й народу.
Улас Олексійович Самчук народився 20 лютого 1905 року в селі Дермань на Волині в заможній хліборобській родині. Навчався у сільській школі, потім у Кременецькій українській гімназії, де й почав писати вірші та оповідання. Мальовничі місця його дитинства, Дермань, Тилявка, Кременець, залишилися у пам’яті прекрасним і вдячним спогадом, згодом перенесеним на папір: “Кремінець був гідним місцем для мого юначого визрівання, так само, як Дермань був щедрою колискою дитячих вражень. Ці місця сильно позначені печаттю духа давньої творчої культури і творять той клімат, в якому найкраще може розвинутись неспокійний інтелект, який чогось шукає і до чогось прагне”.
Юнаком Улас Самбук був покликаний на службу до польської армії, але в 1927 році дезертирував з війська, нелегально перейшов кордон і оселився в Німеччині, де розпочав навчання у Бреславському університеті. Та його манила до себе Прага, де на той час був найголовніший український культурний осередок на еміграції − тут зібралися письменники, історики, діячі колишньої УНР. Тож закономірно, що молодий письменник (а друкуватися він почав – це в Польщі в 1925 році у варшавському часописі “Духовна бесіда”) переїздить до Чехо-Словаччини в Прагу, де в 1929 − 1931 pp. продовжує освіту в Українському вільному університеті.
Згодом у книзі споминів і вражень “На білому коні” він так напише про те значення, яке мало це місто для його життя і становлення як митця: “У житті кожного письменника є час і місце, що творять вісь його буття. У моєму житті таким місцем була Прага і час, у ній прожитий. Тут я визрів як письменник, тут появились основні мої” писання, тут формувались мої ілюзії, мої фата-моргани, мої суперечності. Тут пізнав певне коло людей моєї мови, з якими судилося ділити долю і недолю мого життя”. Друзі і побратими його − це і ліричний О. Олесь, І О. Ольжич “з кам’яною романтикою в археології і віршах, і тихою поезією в революції й політиці”, “упокорений бунтівник” С. Черкасенко і “нестримна” О. Теліга, і багато інших, “що зустрілися напівдорозі, завжди випадково і завжди несподівано, дуже різні за здачами, дуже недопасовані і завжди контроверсійні.
З 1929 р. У. Самчук постійно співпрацює з “Літературно-науковим вісником”, з часом − із “Дзвоном” (виходили у Львові), а також з “Самостійною думкою” (Чернівці), “Розбудовою нації” (Берлін) та іншими виданнями. Згодом письменник видає збірку “Віднайдений рай” (1936), позначену духовним зв’язком із залишеною Батьківщиною і ностальгією за нею.
У 1932−1937 pp. з’явилась друком трилогія У. Самчука “Волинь”, що принесла йому заслужене визнання. На час виходу в світ першого тому цієї книги авторові було лише 27 років. Не багатьом митцям здавалося замолоду написати таке велике епічне полотно з життя народу й піднятися на гаку висоту майстерності й філософського осмислення змальованих подій.
Вже сама назва твору вказує на те, що оповідається в ньому про рідний письменникові край. Волинь у передреволюційний час, у революцію та громадянську війну постає перед нами зі сторінок твору. Художньо осмислена історія роду Довбенків дає широке уявлення про буття українського селянства цього часу. Головний герой твору Володько Довбенко − селянський хлопець, який вийшов з глибин народу і свідомість якого формується в нових історичних умовах. Такі, як Володько, як його батько Матвій, мати, брати, здатні, на думку автора, не лише вижити, а й працею своєю створити підґрунтя для розквіту держави. До цього висновку автор приходить, об’єктивно зображуючи події, що відбуваються довкола хутора Довбенків і безпосередньо на хуторі, цій маленькій “моделі” всього селянського всесвіту. Глибокою ліричністю, любов’ю до рідної землі, до працьовитих, чесних трудівників зігріті сторінки трилогії. “Волинь” − це своєрідний епічний гімн землі й людині, яка на ній працює.
Коло ідей і тем, піднятих у трилогії, У. Самчук розробляє і в романах “Кулак” (1932) та “Марія” (1933). Показово, що вони написані в той час, коли створювалась і “Волинь”, і є ніби похідними від неї. “Кулак” − твір про трагічну долю українського селянства і палке слово на його захист (це дало підставу догматичній критиці на Україні називати автора “куркульським письменником”).
“Марія” − художній життєпис простої сільської жінки-трудівниці від народження аж до смерті, історія й родини у складний, переломний час війн, революції і пореволюційного буття.
Ось ми бачимо, як Марія з’являється на світ, як чує небо і землю, п’є материнське молоко, пізнає сонячне світло. В шість років лишається сиротою, в дев’ять − іде в найми. Виростає вродливою, працьовитою дівчиною. Закохується у Корнія, але його забирають на службу до флоту. Від нього немає жодної звістки, і Марія виходить заміж за тихого працьовитого хлопця Гната. Після повернення Корнія вона залишає чоловіка й пов’язує свою долю з коханим. Поступово налагоджується життя, входить у звичне селянське русло. Не обходить стороною родину й горе: у великодню ніч хтось підпалює обійстя (лише наприкінці книги стане зрозуміло читачеві, що це був Гнат). Але добра, відкрита до людей Марія разом з Корнієм переборюють і цю біду. Ростуть сини. По-різному складаються їхні долі. Старший, Демко, не повернувся з німецького полону, куди потрапив під час війни. Середній, Максим, пройшов фронти, вдягнув шкірянку, начепив маузера, розстрілював контрреволюцію”. Найменший, Лаврін, найдобріший, був репресований як ворог народу. (Згадаймо, подібні ситуації протистояння кровних родичів змальовані були і в романах Ю. Яновського “Вершники” та “Мати” А. Головка).
Закінчується твір моторошною картиною голоду, сценою вбивства Корнієм свого сина Максима, який бенкетує, коли вмирає від голоду його мати, і, зрештою, смертю самої Марії. Глибокотрагедійно звучить кінцівка твору, з якій образ Марії з кожним авторським рядком стає все об’ємнішим, художньо уособлюючи саму голодну, розтерзану Україну.
Композиційне роман складається з трьох частин: “Книга про народження Марії”, “Книга днів Марії” та “Книга про хліб”. В останній ідеться про голодомор в Україні, тому й посвята до всього роману: “Матерям, які загинули голодною смертю на Україні в роках 1932−1933”. Написана того ж страшного для всього українського народу 1933 року, вона стала першим словом правди в українській літературі про той трагічний час. І хоча автор не був безпосереднім свідком голодомору, але зміг створити глибокоправдивий твір, по-філософському осмисливши в ньому причини трагедії, піднісши образ Марії до рівня символу України.
Про рідну землю, на цей раз про Україну Закарпатську, роман У. Самчука “Гори говорять” − художня розповідь про боротьбу гуцулів за своє соціальне й національне визволення проти іноземних поневолювачів. До речі, у 1938−1939 pp. письменник брав участь у визвольних змаганнях на Закарпатті.
1939 року У. Самчук повернувся до Праги, а наступного − виїхав до Кракова, де гуртувалася українська інтелігенція. Після окупації німцями Львова він разом з Оленою Телігою вирушає на Східну Україну, окрилений думками і мріями про відродження державності. З вересня 1941 року стає редактором офіційної газети “Волинь” (виходила у Рівному), використовуючи її для національно-просвітницької роботи. Письменник багато подорожував по Україні, побував у рідних місцях, відвідав Київ, Полтаву. Знайомство з життям на Східній Україні прислужилося згодом, коли працював над другою книгою трилогії “Ост” − “Темнота”. Весною 1942 року за одну із своїх статей у “Волині” під назвою “Так було − так буде”
У. Самчук був заарештований, але невдовзі випущений. Після цього працював у німецькому пресовому агентстві, влітку 1943-го виїхав до Львова, а звідти − до Німеччини. Перебував у таборах для переміщених осіб, де розпочав роботу по згуртуванню письменницьких сил на еміграції. Він був ініціатором створення і головою правління нової літературної організації “Мистецького Українського Руху” (скорочено МУР), основним завданням якої було творення справжньої літератури. До МУРу входили такі відомі письменники, як І. Багряний, В. Петров (Домонтович), В. Барка, Д. Гуменна та багато інших.
Роботу в МУРІ У. Самчук поєднує і з суто письменницькою: у 1946−1947 pp. вийшов друком багато з чому автобіографічний роман “Юність Василя Шеремета”, який повідав про формування нового покоління української інтелігенції у 20-ті роки. Паралельно ішла робота над першою книгою трилогії “Ост” − “Морозів хутір” (1948), у якій автор знову повертається до подій революції та громадянської війни на Україні. Наступна книга трилогії − “Темнота” (1957) − про трагедію України й українців у 30-ті роки. Продовження її − “Втеча від себе” (1982) − про долю мільйонів емігрантів, розкиданих війною по всіх світах. Близько сорока років працював письменник над “Остом”, відтворюючи в образах добу, “яку сам бачив, чув, пережив”.
Національно-визвольній боротьбі української повстанської армії на Волині присвятив свій роман “Чого не гоїть огонь” (1959). Доля українських переселенців у Канаді висвітлюється письменником у романі “На твердій землі” (1967). Ці твори, як і дві останні книги трилогії “Ост”, митець писав, уже переселившись у 1948 році до Канади. Там працював він і над книгами споминів і вражень “На білому копій (1955), “На коні вороному” (1975), “Планета Ді-Пі” (1979) та ін.
У. Самчук був і одним із засновників об’єднання українських письменників на еміграції “Слово” та членом редакційної колегії збірника під цією назвою.
Помер 9 липня 1987 року. Похований у Торонто.
Рекомендована література:
- Шевчук В. Самчук та його волинська сага // Укр. мова і літ. в школі. − 1992. − № 11−12. − С. 30-33. Пінчук С. Улас Самчук та його роман про голодомор 33-го // Самчук У.;
- Марія. − К., 1991. – С. 171-188.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
