Реферат на тему:
«Лис Микита” і “Мойсей»: Ґенези ідеї українського профетизму
Франкознавці усіх часів, починаючи від засновника наукового
франкознавства акад. Михайла Возняка, звертали пильну увагу на поему
І. Франка „Мойсей”. Ще за життя письменника цей твір став предметом
глибоких філологічних студій, він увійшов до обов’язкової навчальної
програми з української літератури для нижчих, середніх та високих шкіл
Галичини. Про поему знали й на Наддніпрянській Україні. У студіях
неодноразово йшлося також і про час задуму твору, аналізувалися
обставини, які могли наштовхнути письменника на ідею поеми. Однак, на
мою думку, усі гіпотези мали багато вразливих місць. Тому ставлю
завдання – дати найвірогіднішу версію часу задуму створення поеми та
з’ясувати коло причетних до цього осіб.
Поему „Мойсей”, найвидатніший свій поетичний твір, як свідчить сам
І. Франко, він писав від січня до липня 1905 р. На той час він один із
чільних працівників Наукового товариства імені Шевченка, співзасновник
Українсько-руської видавничої спілки, людина, яка досягла високого
авторитету у свого народу, поважний вчений, якого знають далеко за
межами Галичини, найпопулярніший український письменник, видавець.
Коли ж Іван Франко задумав написати поему «Мойсей»? Радянське
підцензурне франкознавство стверджувало: поема „Мойсей” – відгук на
революційні події в Росії 1905 р. Це твердження годі сприймати поважно:
і сама поема, і геніальний вступ до неї – результат тривалого
виношування в поетовій мислі найголовнішого поетичного твору життя.
Зеновія Франко вважає, що: “задум самої поеми, треба припускати, виник
значно раніше, і біля його колиски був і Т. Герцль[…], і одноіменна
поема Корнила Устияновича, і врешті оглядини в Римі скульптури Мойсея
роботи Мікеланджело” [1]. До скульптури Мікеланджело повернуся далі, але
навряд чи до задуму поеми „Мойсей” спричинилася розмова з Т. Герцлем у
Відні в лютому 1893 р. – там йшлося про ідеї Герцля щодо відродження
Ізраїлю, та й та розмова за часом була пізнішою на півроку від відвідин
о. Сильвестра Лепкого в Жукові на Бережанщині, про що детально – нижче.
До речі, факт зустрічі Т. Герцля та І. Франка взагалі заперечує
Я. Грицак, вважаючи спогад про неї В. Щурата незрозумілим фальсифікатом.
Безперечно, про Мойсея, як старозавітного пророка, І. Франко знав ще з
гімназіяльних часів. Не міг не справити на І. Франка враження образ
Мойсея на однойменній картині Корнила Устияновича, яку той написав у
Відні 1887 р., а наступного року експонував у Львові. В 1891 р.
К. Устиянович опублікував у „Зорі” невелику поему „Мойсей”. Коли в липні
1892 р. І. Франко та А. Чайковський гостювали в с. Жукові у пароха
Сильвестра Лепкого, батька письменника Богдана Лепкого, зайшла розмова
про ці твори К. Устияновича. Б. Лепкий описав її в деталях у розділі „До
ґенези Франкового Мойсея” своїх спогадів „Казка мойого життя” [2].
С. Лепкий боронив К. Устияновича як поета, задекламував початок його
„Мойсея”, на що І. Франко відповів: “Гарний, але поверховий” [Там само].
А після тривалої дискусії про біблійного Мойсея, з колосальним знанням
предмета (А. Чайковський в дискусії слова не брав), І. Франко продовжив
бесіду: “Ні, ні, отче, – звернувся до батька, – кажіть собі, що хочете,
але мене Устияновичів „Мойсей” не вдовольняє. Побачите, якого я колись
напишу” [Там само]. Чи не тоді, під час дискусії в Жукові, й зародилася
ідея у І. Франка створити свого „Мойсея”?
І. Франко таких обіцянок не забував, він думав про них повсякчас. І ще
задовго до появи у світ його відомих віршів, друкованих спочатку в
галицькій періодиці, а потім згромаджених у збірці „Semper tiro”:
йдеться про пронизані духом профетизму Мойсея поезії „Було се три дні
перед моїм шлюбом…”, „На ріці вавілонській…”, „Крик серця
півночі…”, на що звертали увагу такі дослідники як А. Крушельницький,
О. Білецький, А. Каспрук [3], дуже цікаві думки на цю тему несподівано
знаходимо у Франковім „Лисі Микиті”.
Але перед тим кілька слів про історію видання, мабуть, першого за
популярністю серед усіх творів І. Франка – його казки (а чи казки?) „Лис
Микита”. Як відомо, твір уперше надруковано 1890 р. в дитячому журналі
«Дзвінок» з ілюстраціями відомого галицького художника Теофіля
Копистинського [4]. Наступного, 1891 р., „Лис Микита” побачив світ
окремим книжковим виданням накладом редакції „Дзвінок”. Книжка не мала
вступного слова, складалася з 9-ти пісень і була надрукована
етимологічним правописом. Наклад видання – 3000 прим [5]. Але вже
1896 р. виходить друге, перероблене й розширене видання „Лиса Микити”,
цього разу накладом Руського Товариства Педагогічного [6]. Попри ті ж
самі ілюстрації Т. Копистинського, книжка кардинально відрізняється від
першодруку в журналі „Дзвінок” та першого видання 1891 р.
Насамперед дуже перероблено текст, причому твір збільшено на цілих три
пісні: перше видання – 9 пісень, друге – 12. Наступні, третє (1902) і
четверте видання (1909, що вийшло у “великій” серії УРВС) виправлені,
але не так кардинально, хоч, до речі, усі вони виходили з тими ж
ілюстраціями Т. Копистинського.
Друге видання має післямову „Хто такий „Лис Микита” і відки родом?” –
глибокий розгляд джерелознавчих аспектів цього твору. Післямова (в
подальших виданнях вона стала передмовою) свідчить про надзвичайно
глибокі Франкові знання казкових сюжетів, що приходять від сивої давнини
через культуру багатьох народів, заховавшись у фольклорі і є стислою,
але дуже глибокою джерелознавчою довідкою на досліджувану тему.
Та чи не найцікавішим доповненням для дошукувачів часу “творення в собі”
поеми «Мойсей» є 7-ма пісня “нового” „Лиса Микити”. Саме тут, прямим
текстом, в іронічно-жартівливому тоні описано епізод, коли Вовк,
отримавши облизня від Свині, зустрів Барана і сповістив тому, що його
з’їсть. Баран говорить Вовкові:
“Не дивуй ся і не смій ся !
Я Баран – самоубійця!
В сьвіті вже не жить мінї!
Люд мій весь в неволі гине,-
В вас житє єго єдине,
То мінї ви не страшні” [Там само].
І далі:
“Пане, підожди хвилину,
будеш знати, за що гину,
Чом так радо йду вмирать,
Чом рідня моя рогата
Свого спаса, свого тата
В тобі буде величать.
Знай же, пане, біль мій тайний!
Я не є Баран звичайний,
Я – овечий патріот!
Думка в мене розбудити
І з неволї слобонити
Весь овечий наш народ.
З давна думав я про теє
Щоб овечим стать Мойсеєм,
Вивести овець з ярма –
Много труду, мук і болю
Я приняв – та все дарма.
У тїсні овечі мізки
Думки сьвітлої нї трішки
Не втокмачиш; серце їх
Боязливе. “Що там воля?
Вовк поїсть нас серед поля
Нам про волю думать гріх!”
Ну, подумай, пане чемний,
Про важкий мій стан душевний:
Насьміх долі так хотїв:
У душі пророцькі речі
А кругом лоби овечі
Сїно, жвачка, теплий хлїв! [Там само]
Хай читач пробачить довгу цитату, але тут в іронічно-жартівливому тоні
викладено ідею профетизму овечого Мойсея, Барана. Народ, призвичаєний до
рабства, звик бути рабом; це вівці, які не хочуть волі і не розуміють
того, хто прагне для них ту волю здобути. Поневолений український народ
– ті ж вівці, які не розуміють своїх провідників, що прагнуть добути для
свого народу державну незалежність.
Подана цитата дуже важлива й щодо зародження ідеї державної
самостійності на теренах Галичини. Тут червоною ниткою проходить думка
про визволення народу, а отже, й про самостійну державу, що суголосне з
рецензією І. Франка на твір Ю. Бачинського „Україна irredenta” (1895)
[7].
Отже, книгознавчий і джерелознавчий аналіз творчості І. Франка, спогадів
про нього свідчить, що ідея написати поему „Мойсей” виникла в
письменника ще на початку 90-х років ХІХ ст. – це збігається з початком
організованого радикального руху в Галичині. А часом, відколи ідея
написання поеми „Мойсей” кристалізувалася в його єстві, був все-таки
100-літній ювілей відродження нової української літератури та 25-ліття
літературної діяльності Івана Франка 1898 р. Що це так, достатньо уважно
прочитати його промову на цих святкуваннях – маю на увазі провідну тезу
про обов’язок тяжкої праці для свого народу. Усе ж деякі деталі в поемі
«Мойсей» І. Франка зумовлені побаченим і прочитаним (наприклад, під час
відвідин Риму письменник оглядав скульптуру роботи Мікеланджело
„Мойсей”, де він зображений з рогами). Правда, на думку Б. Тихолоза, тут
помилилися і Мікеланджело, і Франко, бо в біблійних джерелах йшлося про
світляні промені, що виходять із чола пророка, які Мікеланджело зобразив
як роги.
Цікавою є історія написання знаменитого прологу до поеми „Мойсей”, до
чого своєрідно спричинився директор друкарні НТШ Кароль Беднарський. Як
згадує М. Мочульський, він був із І. Франком у друкарні, коли “зажурений
управитель друкарні” К. Беднарський показав авторові, що на початку
надрукованої вже поеми залишається кілька незадрукованих сторінок, і
радив написати переднє слово. Поет подивився на білі сторінки і сказав
спокійно: “Добре, добре, я щось напишу і принесу”. І приніс на другий
день відомий пролог”.
Це було в ніч з 19 на 20 липня 1905 р., дату 20 липня поставив сам
автор. Незадрукованих сторінок було чотири, пролог умістився на трьох.
Одна сторінка в першому виданні поеми чиста. Цей геніальний вступ,
присвячений рідному народові, не міг народитися зовсім раптово, враз.
Пишучи поему, І. Франко жив під враженням складної проблеми: доля народу
і його провідників, яку він вирішував у своїй поемі і джерелами якої
були біблійні сюжети. Зосталося означити твір зверненням до рідного
народу – цю думку він перетопив у 16 терцин з останнім рядком присвяти:
Твойому генію мій скромний дар весільний.
Пролог до поеми „Мойсей” звертав увагу багатьох дослідників творчості
І. Франка. Серйозний і повний її розгляд здійснив Д. Павличко у згаданій
вище передмові до дрогобицького видання поеми (2005) та в своїй
інавґураційній промові, виголошеній 11 жовтня 2000 р. на святковому
засідання Вченої ради Львівського національного університету імені Івана
Франка з нагоди присудження звання „Почесний доктор” (Doctor Honoris
Causa) Львівського університету [8].
У першій половині 1905 р. І. Франко майже не згадував про те, що пише
поему. І. Франко, певно, дотримувався правила, яке він висловив після
лекції, прочитаної молоді Львівського університету, зініційованої
студенткою філософського факультету Асею Шеховичівною. Коли молодь
проводила його додому після гостини в помешканні Шеховичів, І. Франко як
відповідь на запитання молоді, над чим він тепер працює, сказав так:
“Письменники бувають іноді забобонні, мов кухарки. Тісто може вийти з
закальцем, коли ним заздалегідь похвалитись” [9]. Це могло бути десь на
початку ХХ ст., чи не тоді, коли І. Франко задумував писати або й писав
свого «Мойсея».
Точно зафіксовано той факт, що слухав незакінченого „Мойсея”
М. Коцюбинський, який був у Львові проїздом до Італії в третій декаді
травня 1905 р. і гостював у І. Франка. Дня 28 травня 1905 р.
М. Коцюбинський пише з Риму І. Франкові до Львова: “Я все збирався
подякувать Вам за ті приємні і незабутні для мене дні, коли ми разом
пробували у Львові та на селі. Роблю се сьогодні, оглянувши „Мойсея”
Мікеланджело, який нагадав мені вашу чудову поему. Коли я стояв перед
ним, я чув ті сильні, повні вогню промови, які слухав у Вашій хаті”
[10].
9B9p9 9naaaaaOeaaaaaaEaaaaaEaaa
o
o
o
o
% свою поему „Мойсей”. Д[обродій] Коцюбинський, бувши тут проїздом і
мавши нагоду пізнати першу половину її, піддав мені думку заслать її в
„К[иевскую] стар[ину]”. Я, знаючи, як скептично дивляться українці на
галицькі вірші, не дуже похочую, бо то ж треба б переписувати (цілість
обійме, числячи по 8 строф. на сторону друку, коло трьох аркушів). Ось я
і запитую Вашої думки: слати Вам чи не слати „Мойсея”. Невважаючи на
стару тему, в поемі порушено багато дуже новочасних думок, та й надіюся,
що й з цензурного погляду вона буде невинна”. На це прохання С. Єфремов
відповів І. Франкові в листі від 27 травня 1905 року: “Про „Мойсея”
запитував редакцію, – вона нічого немає принципіяльно проти поміщення
Вашої поеми, але зважайте на цензуру не тільки що до змісту, а й що до
самої форми. Річ у тому, що „Кіевская старина” по затвердженій програмі
не має право містити поезій; дві поемки, що там були друковані („Лесь
преславний Гайдамака” Грінченка та „Роксоляна” Комарівни) тільки тому
цензор пустив, що редакція напирала на їх історичну сторону. Може бути,
що упреться й не схоче пустити вірші не з української старовини” [11].
С. Єфремов навіть не знає, як бути з поетичними творами, що можуть
надійти на літературний конкурс, оголошений редакцією „Кіевской
старини”, та все ж пропонує надіслати „Мойсея” для участі в цьому
конкурсі [Там само]. Як бачимо, С. Єфремов мало вірив у реальність друку
„Мойсея” на сторінках київського часопису.
У листі до C. Єфремова від 13 червня 1905 р. І. Франко дякує колезі за
поради щодо своєї поеми: “З них бачу, що нема чого й сікатися з ним
[„Мойсеєм”] до Вашого журналу, бо цензура не пустить. Дав тепер одну
главу до ЛНВ, а цілість опублікую хіба в Спілці”.
З цих двох листів до С. Єфремова ми маємо цінні інформації про поему
„Мойсей” під час її написання. Перша: цей твір І. Франко завершував десь
на початку червня 1905 р. Друга: прислухавшись до поради
М. Коцюбинського, він хотів подати хоч би частину поеми до друку в
„Кіевской старине”. І третя: ще до остаточного завершення поеми
І. Франко передав один її розділ до друку у Львові. Цей розділ – а
йдеться про главу V („Притча про терен”) із підзаголовком “Уривок із
поеми „Мойсей”, без першої строфи, яку І. Франко опублікував у
„Літературно-науковім віснику” [12].
М. Коцюбинський належав не тільки до тих, кому пощастило чи не першим
слухати з вуст І. Франка першу частину поеми „Мойсей”, а насамперед до
тих, хто міг по-справжньому оцінити цей геніальний твір І. Франка – і це
без його знаменитого „Прологу”! Через два роки після того, готуючи
реферат „Іван Франко”, М. Коцюбинський пише так: “Не можу забути одного
образу, який врізався мені у пам’ять. Се було два роки назад, коли я
востаннє бачився з ним. В своїй убогій хаті сидів він за столом босий і
плів рибальські сіті, як бідний апостол. Плів сіті й писав поему
„Мойсей”. Не знаю, чи попалася риба в його сіті, але душу мою він
полонив своєю поемою” [13].
При добрій європейській освіченості галичан на таку оцінку навряд чи
хтось був здатен, а інтелектуал М. Рудницький взагалі цієї поеми не
зрозумів (або не хотів зрозуміти).
***
Кілька книгознавчих аспектів видань поеми „Мойсей” та казки „Лис
Микита”.
Перше видання „Мойсея”, попри його позірну простоту, – видання цікаве.
Формат книжки – “вісімка”, розміри 21,5(14,8 см, мала рожеву м’яку
обкладинку. Поему надруковано на якісному, міцному папері. Текст
помістився на 102 сторінках, 103-я – порожня, а на останній сторінці
поміщено рекламу на 10 книжок віршів І. Франка (із зазначенням ціни),
які можна придбати в книгозбірні НТШ.
Хоча І. Франко спочатку планував оприлюднити поему „Мойсей” як видання
УРВС, книжка побачила світ накладом автора. Наклад книжки – 1000 прим.,
а вартість видання – 588 корон 60 кр. [14]. Левову частину коштів
витрачено на якісний папір, який коштував 425 корон [Там само]. Книжка
коштувала 1 кор. 60 кр. – це зазначено у згаданому вище рекламному
повідомленні. Запис у книжці „Замовлення друкарні НТШ” має дату 31 липня
1905 р. – отже, книжка дійшла до читача вже у серпні 1905 р.
Вище вже йшлося про четверте видання „Лиса Микити” 1909 р., де також
опубліковано: „Передмову до третього виданя”, „Передмову до четвертого
виданя” і Франкову розвідку „Хто такий „Лис Микита” і відки родом”
(післямова до другого книжкового видання). Формати усіх чотирьох
галицьких видань та їхнє оформлення – однакове, з ілюстраціями
Т. Копистинського за мотивами німецького маляра Каульбаха. Книжка має
розміри 19,5(11,8 см; примірник, що зберігається в Науковій бібліотеці
Львівського національного університету імені Івана Франка (інв. № I
66763), оправлений бібліотечними інтроліґаторами, з тисненням на корінці
(хребті) числа серії УРВС (№ 113) та латинськими літерами прізвища
автора і назви – університетська палітурня, очевидно, тоді не мала
кириличних шрифтів. Книжка надрукована на якісному папері, була доброю
підмогою вже хворому І. Франкові (йдеться про виплату гонорару).
Навіть гортати ці шедеври української літератури й українського
книжкового мистецтва – мова про видання „Лиса Микити”, „Мойсея” чи
„Акордів” – велика насолода для кожного, хто мав щастя тримати ці книжки
у своїх руках. Тому на часі їх репринтне відтворення за всіма канонами
книгознавчої науки – бурі, що прокотились нашими землями у XX ст.,
знищили їх, окрім окремих примірників. І маємо щастя хіба в тому, що
лічені примірники збереглись у головних бібліотеках України –
Національній ім. В. Вернадського, академічній Львівській
ім. В. Стефаника та Науковій Львівського університету. Не завадить
нагадати, що єдиний примірник першого видання поеми „Мойсей” (інв. № II
87685), який належить тепер Науковій бібліотеці Львівського
національного університету імені Івана Франка, надійшов до Львова з
тодішнього Ленінграда 31 січня 1963 р. (акт № 16/63, ціна 60 коп.
sic!?), де зберігався в Науковій бібліотеці імені М. Горького
Ленінградського університету. Чи не стояв за цією акцією бібліограф
Ф. П. Максименко, який міг це організувати через когось зі своїх давніх
друзів-патріотів, які опинилися в Північній Пальмірі? Ось маємо ще один
приклад із галузі бібліологічного краєзнавства.
Підводячи підсумки викладеного, дозволю собі на такий висновок:
остаточно задум написати поему „Мойсей” в І. Франка ствердився ще влітку
1892 р. в с. Жукові біля Бережан під час відвідин літератора
о. Сильвестра Лепкого, батька Богдана та Левка Лепких, а першою пробою
пера в реалізації ідеї стало друге видання „Лиса Микити” 1896 р. Отже,
І. Франко виношував найвизначніший твір життя впродовж 12 років, допоки
сів і зреалізував його в першій половині 1905 р., причому відомий
„Пролог” народився лише за одну ніч, з 19 на 20 липня того ж 1905 р.
Література:
1. Франко З. Передмова // Франко І. Мозаїка. Із творів, що не ввійшли до
Зібрання творів у 50 т. – Львів: Каменяр, 2001. – С. 7.
2. Лепкий Б. Казка мойого життя. Бережани // Лепкий Б. Твори: У 2 т. –
Київ: Наук. думка, 1997. – С. 769-772.
3. Марченко Л. Г. Мотиви поеми “Мойсей” у ліриці І. Я. Франка початку
XX ст. // Укр. літературознавство. Регіон. міжвід. зб.: Іван Франко.
Статті і матеріали. – Львів, 1966. – Вип. 1. – С. 70-76.
4. Вергун Н. Р. „Лис Микита” І. Франка в радянській книжковій графіці //
Укр. літературознавство. Регіон. міжвід. зб.: Іван Франко. Статті і
матеріали. – Львів, 1975. – Вип.?23. – С. 33-41.
5. Франко І. Лис Микита. – Львів: Накладом Українсько-руської Видавничої
Спілки, 1909. – ІІІ, 156 с. Формат “мала вісімка”.
6. [Франко І.] Лис Микита. З німецького переробив Іван Франко. Друге
перероблене і розширене виданє. У Львові: Накладом руського Товариства
педаґогічного, 1896. З друкарні Наукового товариства імени Шевченка під
зарядом К. Беднарского.
7.Франко І. Ukrainа irredenta // Житє і Слово. – 1895. – Т. 4. –
С. 470-483.
8. Павличко Д. Поетичний вступ до поеми „Мойсей” Івана Франка /
Міністерство освіти і науки України. Львівський національний університет
імені Івана Франка. – Львів, 2001. – 32 с. (Серія „Doсtor Honoris
Causa”).
9. Рудницький М. Іван Франко // Спогади про Івана Франка… . – С. 351.
10. Коцюбинський М. Твори: У 7 т. – Київ: Наук. думка, 1975. – Т. 6. –
С. 18.
11. ІЛ… ВР. – Ф. 3. – Од. зб. 1630. – С. 79.
12.Франко І. Притча про терен. Уривок з поеми „Мойсей” // Лїт.-наук.
вістник. – 1905. – Річник 8. – Т. 31. – С. 1-3.
Щурат В. Тоді це було маревом… // Спогади про Івана Франка… . –
С. 276-277. Тезу про те, що І. Франко та Т. Герцль не зустрічалися
взагалі, проф. Я. Грицак висунув на науковій конференції „Іван Франко:
тексти і контексти” у Крехівському монастирі на Львівщині 31 травня
2006 р. Цього висновку вчений дійшов після скрупульозного аналізу
щоденників Т. Герцля і аналізу деяких інших архівних матеріалів у Відні,
а також тематики публікацій у польськомовній єврейській газеті „Сhwila
poranna”, де вперше опубліковано згаданий спогад В. Щурата про зустріч
І. Франка і Т. Герцля. Тому я особисто не перебільшую роль Т. Герцля,
навіть якщо б вони і зустрічалися з І. Франком, щодо зародження після їх
зустрічі в І. Франка задуму написати поему „Мойсей”, як це робить
М. Неврлий у статті „Іван Франко й державність” („Літ. Україна”, 2006,
15 червня).
Ця картина сьогодні зберігається у Львові в Преображенській церкві при
вул. Краківській. Автор передав її церкві в 1908 р.
Шкода, що про цей факт нічого не згадує А. Чайковський. – Див.
Чайковський А. Мої спомини про Івана Франка // Андрій Чайковський.
Спогади, листи, дослідження: У 3 т. / Упорядкув. Б. З. Якимовича за
участю З. Т. Грень та О. В. Седляра. – Львів, 2002. – Т. 2. –
С. 181–189.
У коментарі, автором яких є М. Л. Гончарук [4, 456], щодо зазначення
чисел часопису «Дзвінок» (1890), де вперше побачив світ «Лис Микита»,
помилка: коментатор твердить, нібито твір надруковано лише в № 3–4 цього
журналу. Фактично «Лиса Микиту» надруковано аж у 18 числах журналу: № 3,
с. 21–22; № 4, с. 29; № 6, с 45–46; № 7, с. 53–54; № 8, с. 61–62; № 9,
с. 69–70; № 10, с. 76–77; № 11, с. 86; № 12, с. 94–95; № 13, с. 101–102;
№ 14, с. 109–110; № 16, с. 125–126; № 17, с. 133–134; № 18, с. 141–143;
№ 19, с. 149–150; № 20, с. 156–158; № 21, с. 165–167.
Повний опис цього видання такий: [Франко І.] Лисъ Микита. З нємецкого
переробивъ Иванъ Франко. Накладом редакціh „Дзвoнка2. У Львовh, 1891. Зъ
друкарнh товариства имени Шевченка. Пoдъ зарядомъ К. Беднарського. –
100 с. Формат “мала вісімка”, з ілюстраціями Т. Копистинського – всього
16 малюнків з Лисом на титулі.
За життя І. Франка твір діждався ще 5-го видання (Київ,1914) з
ілюстраціями художника Віталія Каррика. Однак, це видання було понищене
царською цензурою і до його виходу у світ І. Франко не мав стосунку.
На неї звернув мою увагу видатний український філолог, перекладач і
вчений Андрій Содомора.
Мочульський М. З останніх десятиліть життя Іван Франка (1896–1916) //
Спогади про Івана Франка… . – С. 376. Цей спогад дещо в деформованому
вигляді без поклику на джерело передає Д. Павличко. – Див.: Павличко Д.
Сучасні акценти у поемі Івана Франка «Мойсей» // Франко І. Мойсей.
Поема. – Дрогобич: Коло, 2005. – С. 5–6.
Друге видання казки І. Франка «Лис Микита»
(Львів, 1896)
Перше видання поеми І. Франка «Мойсей»
(Львів, 1905)
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
