Реферат на тему:

Леся Українка –

життя і творчість

Справжнє ім`я Лариса Петрівна Косач. Народилася 25 лютого 1871 року в
м. Новгороді-Волинському, в сім`ї повітого службовця – юриста Петра
Антоновича Косача, та відомої української письменниці Олени Пчілки.

У зв`язку з переведенням Петра Косача по-службі родина мешкала в
Луцьку та Ковелі, а з 1882 року постійним її місцем проживання с.
Колодяжне. Саме на Волині минуло дитинство Лесі. Мати доглядаючи, за
дітьми ( а їх було 6 ) намагалась дати їм національне виховання. У їхній
сім`ї шанували народні звичаї. Діти змалку ходили в національному одязі.

Леся Українка була всього на 1 1/2 року молодша за свого брата
Михайла – Мишу… Миша навчився дуже рано читати, а що Леся навчалася
разом з ним, то в 4 роки вона вже зовсім справно читала. А на початку
6-го року життя вчилася писати навмисне для того, щоб написати першого в
житті листа до своїх любих дядька та дядини Драгоманових…

Крім читання і забав, робили вони літом і “поважну” роботу, бо
завжди мали свій квітник і город, що самі обробляли та доглядали. Леся
зовсім маленькою, в 6 років, навчилася шити й вишивати, а як їй
подарували тоді нитнички й гольника, то вона шанувала й пильнувала їх
більше, ніж усіх забавах. І тоді вже задумувала вишити батькові сорочку…

Хоч до читання й до роботи Леся бралася поважно та пильно й
забави в неї були змістовні та розумні, але була вона малою дуже весела
й любила співати й танцювати…

Як було Лесі 10 1/2 років, то вона в Києві почала вчитися з
учителями разом з Мишею і всього того, чого й він учився, готуючись
вступити до класичної хлоп`ячої гімназії, вчила Леся й стародавні мови –
грецьку і латинську. Її мати писала тоді бабуні, що Леся вчить усе те,
що й Миша, але ще краще за нього потрапляє в науці. Крім науки, спільної
з Мишею, Леся в Києві систематично брала лекції гри на фортепіано, якої
її почала вчити ще раніше тітка Олександра Косач. Дуже любила Леся
музику і була до неївельми здатна, здатна навіть до композиторства, та,
не нащастя могла вчитися всього одну зиму, бо в неї почала боліти ліва
рука і не давала грати. Свою журбу, що доведеться відмовитись від
музичних занять, вона вилила в автобіографічній елегії “До мого
фортепіано”. Через недугу, освіту здобула самотушки.

6 січня 1881 року Леся в Луцьку пішла на річку подивитися, як
св`ятять воду, і внеї дуже померзли ноги. Скоро по тому… вона заслабла…
Вважали, що то в Лесі гострий ревматизм… Однак од тої пори треба
датувати початок Лесеної, як сама жартуючи називала ( мала настільки
сильну волю, що могла жартувати і з таких речей ), “тридцятилітньої
війни” з туберкульозу, бо то був не гостриї ревматизм, а початок
туберкульозу кістки в нозі, що на деякий час пригас, а потім розгорівся
знову.

Через недугу Леся вже ніколи більше не вчилася систематично з
учителями, ніколи не була в жодній школі, ондак вже була врешті
високоосвіченою людиною, знала багато мов, гарно грала, між іншим, часто
грала власні композиції – імповізації, яких вона, нажаль, невміла
записати.

Рано виявився й поетичний талант. Її вірш “Надія” датується 1880
роком, рідні ж згадують, що стала писати ще раніше. З 1884 року починає
друкувати поезії, під псевдонімом Леся Українка. Його їй підказав дядько
відомий всім Михайло Дрогоманов, що мав на неї великий вплив.

У 18 років Леся могла рекомендувати приятелям найкраще
перекладати з всесвітньої літератури.

У 1890 роціі вона написала для молодшої сестри книжку “Стародавня
історія східних народів” (яка згодом у 1918 році була видана, як
підручник для національної школи).

Оцінюючи першу книжку Лесі Українки, І. Франко назвав її
найважливішим здобутком нашої літератури за той рік.

Схиляємось перед мужністю поетеси: вона творила, долаючи щодня
фізичний біль, гнітаючий настрій, зумовлений недугою.

Леся була така “сильна духом”, що не лише сама не тратила
мужності, а ще й знаходила в себе снагу підбадьорювати інших…

У листі до М. Драгоманова від 28 липня 1891 року поетеса писала:
“О якби мені не та нога, – чого б я в світі натворила!”

Щасливим для Лесі було літо 1894 року, коли вдалося відвідати
Драгоманова в Софії. Леся й закрила очі дядькові який помер у червні
1895 року.

У 1903 році вона брала участь у відкритті пам`ятника Івану
Котляревському. У цей час Леся активно працює, як драматург.

Письменниця вимушена була виїжджати на лікування в Крим, Єгипет,
Грузію. Доводилося долати матеріальну скруту, але Леся, відмовляючи собі
в найнеобхіднішому, на власні кошти організувала фольклорну експедицію
для запису на фокограф кобзарських дум.

У 1912 році вона закликає громадськість відзначити річницю
творчої діяльності І. Л. Франка.

Та залишалися останні місяці життя геніальної письменниці. 1
серпня 1913 року в Сурамі зупинилося серце Лесі Українки. Її тіло було
перевезене до Києва поховане на байковому кладовищі, поряд з могилами
батька і брата.

25 лютого 1871 р. – народилася Леся Українка;

1887 р. – навчилася шити й вишивати;

1880 р. – датується перший вірш “Надія”;

1881 р. – вчиться в Києві разом з братом Михайлом;

6 січня 1881 р. – в Луцьку перебувала під-час освячення води;

1881 р. – застудилась і почала важко хворіти;

1882 р. – постійне місце проживання с. Колодяжне;

1884 р. – починає друкувати поезії;

1890 р. – Леся написала для молодшої сестри книжку “Стародавня
історія східних народів”;

28 липня 1891 р. – написала лист до Драгоманова;

1894 р. – Лесі вдалося відвідати дядька в Софії;

1895 р. – помер дядько Лесі – Драгоманов;

1903 р. – вона брала участь в відкритті пам`ятника І. Котляревського;

1912 р. – скликає громадськість відзначити річницю творчості
діяльності І. Л. Франка;

1 серпня 1913 р. – в Сурамі зупинилось серце Лесі Українки;

1918 р. – видана як підручник книжка Лесі Українки “Стародавня
історія східних народів”.

Похожие записи