.

Квітка-Основ’яненко. Його драматургія (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2859
Скачать документ

      

РЕФЕРАТ

Квітка-Основ’яненко,

його драматургія

Народився Г.Ф.Квітка 29 (18) листопада 1778 р. під Харковом у родовому
маєтку – селі Основа (звідси його літературний псевдонім –
Основ’яненко).

В 1812 році Г.Ф.Квітка починає свою громадську діяльність. В Харкові
відкривається постійний громадський театр, директором якого назначають
Григорія Федоровича. За звичаєм палко і пристрастно братися за будь-яку
справу, він до того захопився театром, що ледь не одружився з одною із
його акторок. І хоча директорську посаду в театрі йому прийшлось
залишити із-за своеї активної благодійної й просвітянської діяльності,
любов до сцени Основ’яненко проніс через усе життя. Пізніше це почуття
спонукало його до створення драматичних творів для театру. В 1841 році
він надрукував цікаву й приголомшливу “Історію театру в м. Харкові”. 

Як старанний член, а пізніше голова Благодійного товариства, Григорій
Федорович став ініціатором відкриття у Харкові інститута шляхетних
дівиць в 1812 році. Згодом з його старанністю  були також   відкриті
Кадетський корпус і Публічна бібліотека при університеті.  Свою
публіцистичну діяльність Квітка почав в 1816 році статтею про інститут
шляхетних дівиць в “Українському віснику”, потім був одним із редакторов
цього журналу до 1817 року. Інститут, в заснуванні й пропаганді якого
Квітка приймав таку живу участь, відіграв, у свою чергу, чимале значення
у його житті. В 1821 році він одружився з однією з класних дам.
Одержавши на виборах посаду предводителя дворянства в 1817 році, Квітка
виконував свої обов’язки предводителя до 1829 року.

Приблизно з 20-х років починається  його літературна діяльність. Один за
другим виходять з друку його твори: “Харківська Ганнуся” (1832),
“Солдатський портрет” (1833), “Шельменко-денщик”, “Дворянські вибори”.

В Харкові пройшло його життя, написані всі його твори. Через
хворобливість у дитинстві та патріархальні умови провінції Григорій не
здобув широкої освіти в учбових закладах, навчався лише вдома та в школі
при монастирі. Однак завдяки своїй обдарованості, самоосвіті, великій
пристрасті до освітньо-культурної та письменницької діяльності він
піднісся до рівня людей високої освіченості й культури, зокрема став
членом Товариства наук при Харківському університеті, членом ради
Інституту благородних дівиць; європейська наукова громад кість обрала
його членом королівського Товариства антикваріїв Півночі (Копенгаген).

У прийнятій просвітительським дидактизмом і раціоналізмом
драматизованій повісті Квітки “Преданияч о Гаркуше” (1841) так
визначається програма головного героя, народного месника Гаркуші:
“Справить людей и истребить злоупотребления”, “у сильного отнять
возможность угнетать слабого”. Тут відбилися основні принципи програми
самого Квітки, хоча він намагався її здійснювати зовсім іншим способом.
Гаркушин метод месницької форми встановлення суспільної справедливості й
порядку письменник засуджував. Від жанру сатиричних листів Квітка в 20-х
роках переходить до написання (також російською мовою) комедій. Комедії
Квітки поглиблюють кращі викривальні тенденції листів Повинухіна. В
комедіях “Приезжай из столицы, или суматоха в уездном городе”,
“Дворянские выборы”, частина перша, “Дворянские выборы”, частина друга,
написаних в кінці 20-х років, Квітка викриває не ту або іншу персону чи
поміщицьку родину, а певний клас поміщиків, чиновників, з властивими їм
всім моральними і політичними поглядами, тими поглядами, які
породжувались не випадковими обставинами, а соціальною природою їх
життя. В своїх комедіях Квітка відображає характерні риси побуту дворян,
чиновників того часу. Його герої в своєму середовищі не соромляться
говорити такі речі, яких в іншому оточенні вам не скажуть. Так, вони, як
про щось звичайне, говорять про хабар, про те, наскільки вигідно бути
справником, суддею і т.ін. Це є проявом їх впевненості, що всі присутні
саме так думають, а тому соромитися їх нічого. Хабарі беруть не тільки
чиновники, але і їх дружини, що було дуже поширеним в той час.

Гідно уваги, що в комедіях 20-х років Квітка зображує і представників
селянства. В його творах навіть є спроби показати взаємини між
селянством і дворянством. Причому, що особливо важливо з точки зору
перспектив реалізму, письменник в більшості випадків не ідеалізує
взаємовідносини між селянством і дворянством.

Спираючись на досвід І.Котляревського-драматурга та авторів інтермедій
XVIII ст., на мотиви народної пісенності й гумористики, а головне – на
особисті спостереження (“Я собрал главных здешних характеров несколько”,
– свідчив письменник), Квітка-Основ’яненко створює соціально-побутову
комедію “Сватання на Гончарівці” (1835), в якій розробляється гострий
життєвий конфлікт: на перешкоді одруженню закоханих Уляни й Олексія
стоїть належність нареченого до кріпацького стану, його бідність. Вперше
в українській літературі спеціально порушуючи кріпацьке питання,
драматург, з одного боку, намагається провести думку, ніби кріпацький
стан не страшний для тих, у кого пани – добрі люди. Однак тут же,
відбиваючи народний погляд і досвід, він показує, яка репутація
кріпаччини й панів-кріпосників склалася в народі: Улянина мати Одарка,
жінка з життєвим досвідом, про Олексієвих “добрих” панів говорить дочці:
“Хоч вони добрі, та пани! Як-таки се можна, щоб тобі з волі та у
неволю”. Їх жахає навіть думка, що “поженуть на панщину” дочку. І вона
намагається видати Уляну хоч і за дурнуватого, але за багатого й
“вільного” Стецька. За існуючою в комічних операх традицією “Сватання на
Гончарівці” має щасливе закінчення, однак Квітка створює по суті
драматичну ситуацію: вільна дівчина заради щирого й вірного кохання до
кріпака добровільно йде на кріпацьку каторгу. Як і “Сватання на
Гончарівці”, й сьогодні успіхи у глядача користується найвизначніший
драматичний твір Квітки-Основ’яненка – соціально-побутова комедія
“Шельменко-денщик” (1838; написана російською мовою, центральний
персонаж Шельменко говорить по-українськи). Це комедія в останні
десятиріччя двічі екранізована – такої уваги кіно домоглася не дуже
велика кількість творів із світової літературної класики.

Досвід Г.Ф.Квітки-Основ’яненка, його кращі традиції виявилися гідними
для наступних українських прозаїків – Марка Вовчка, Ю.Федьковича, Панаса
Мирного. Творче надбання першого за часом класика української художньої
прози і визначного драматурга користується широкою популярністю в читача
і глядача.

Використана література:

Бібліотека української літератури. О.І. Гончар “Григорій
Квітка-Основ’яненко”.

Д.В.Чалий “Г.Ф.Квітка-Основ’яненко”.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020