Реферат на тему:

Кобилянська Ольга Юліанівна

(1863-1942)

Народилася Ольга Кобилянська 27 листопада 1863 р. у містечку
Гура-Гумора в Південній Буковині в багатодітній сім’ї дрібного урядовця.
З дитячих років вона знала не тільки українську, а й польську та
німецьку мови, якими говорили в її родині. Дитинство й юність майбутньої
письменниці минули в румунсько-німецьких містечках Гура-Гумора, Сучава,
Кімполунг. Пізніше вона жила в с. Димка, а з 1891 р. — у Чернівцях.

У Південній Буковині, заселеній переважно німцями й румунами, жили й
українці. Але українських шкіл чи культурно-освітніх закладів у 60-80-ті
рр. тут не було. Німецька школа не могла дати Кобилянській будь-яких
знань з історії культури українського народу. Перші літературні твори О.
Кобилянської, написані німецькою мовою ще без чіткого уявлення, «що
значить слово «література», припадають на початок 80-х рр. («Гортенза,
або нарис з життя однієї дівчини», «Доля чи воля?»). Ранні
неопубліковані твори Кобилянської («Гортенза», «Малюнок з народного
життя на Буковині», «Видиво», «Людина з народу» та ін.) сьогодні
зберігають переважно пізнавальне значення, відображаючи окремі сцени з
життя містечкової інтелігенції, людей з народу.

Німецька мова, як і німецька культура, відіграли позитивну роль у житті
й творчості Кобилянської. Вони, як слушно зауважила Леся Українка,
допомогли Кобилянській вийти в широкий світ загальнолюдської культури.
Але для утвердження Кобилянської як української письменниці необхідно
було глибоко знати не лише українську мову, а й надбання української
літератури. Цю істину вона все ясніше почала усвідомлювати і з кінця
80-х років наполегливо вивчає культурну спадщину свого народу, виявляє
дедалі більший інтерес до його життя.

Тоді ж вона бере активну участь у так званому феміністичному русі, який
зачепив чимало наболілих питань, над якими замислювалися представники
передової інтелігенції. Ставши у 1894 р. однією з ініціаторок створення
«Товариства руських жінок на Буковині», Кобилянська обґрунтувала мету
цього руху в брошурі «Дещо про ідею жіночого руху». Письменниця порушила
питання про тяжке становище жінки «середньої верстви», активно виступила
за рівноправність жінки й чоловіка, за її право на гідне людини життя.

Ці думки виявилися в ранніх творах письменниці. У деяких з них
(«Гортенза», «Вона вийшла заміж» та ін.), змальовуючи духовний світ
своїх героїнь, письменниця робить наголос на їх пошуках особистого
щастя. В «Людині», а ще більше в «Царівні» особисте щастя героїнь
Кобилянської більшою чи меншою мірою вже пов’язується з соціальними
проблемами, активною позицією людини в житті, з необхідністю боротися з
обставинами, що сковують розвиток її духовних сил.

Продовжуючи проблематику «Людини», повість «Царівна» (1895) свідчила про
розширення світобачення письменниці, поглиблення її реалістичної манери,
засобів психологічного аналізу. Повість має складну творчу історію.
Писалась вона і доопрацьовувалась тривалий час (1888-1893), первісний
текст її був німецький, пізніший — український. Надрукована повість була
в газеті «Буковина» (1895) і того ж року вийшла в Чернівцях окремим
виданням.

Торкнувшись морально-етичних проблем життя інтелігенції у таких новелах,
як «Аристократка» (1896), «Impromptu phantasie», Кобилянська продовжує
розробляти їх у наступних творах і створює три цілісних образи
жінок-інтелігенток в оповіданні «Valse melancolique» (1898). Згодом вона
повертається до цієї теми в повістях «Ніоба» (1905), «Через кладку», «За
ситуаціями» (1913).

Тема інтелігенції проходить через усю творчість Кобилянської — від її
ранніх оповідань та повістей до «Апостола черні».

Зображення життя села, його соціально-психологічних і морально-етичних
проблем стало другою провідною лінією творчості Кобилянської.
«Щоденники» письменниці переконливо свідчать, що в другій половині 80-х
рр. вона вже замислюється над долею народу, пов’язуючи проникнення в
його життя з опануванням соціалістичних ідей. В новелі «Жебрачка» (1895)
письменниця вперше показує людину з народу, яка опинилася без засобів до
існування, живе з милостині. У середині 90-х рр. письменниця поглиблює
знання життя селянства, чому сприяють її тісні контакти з мешканцями
буковинських сіл, зокрема Димки, що згодом увійде в її творчість
страшною трагедією-братовбивством («Земля»).

Глибоко правдиві картини з життя села Кобилянська дала в новелах «Банк
рустикальний», «На полях», «У св. Івана», «Час», «Некультурна».

Визначним досягненням української літератури, вагомим внеском
письменниці у розробку теми землі у світовій літературі є повість
Кобилянської «Земля». «Факти, що спонукали мене написати «Землю»,
правдиві. Особи майже всі що до одної також із життя взяті. Я просто
фізично терпіла під з’явиськом тих фактів, і коли писала, ох, як хвилями
ридала!..» — згадує О. Кобилянська в автобіографічному нарисі «Про себе
саму». Саме це дало підстави Франкові назвати «Землю» твором, який, крім
художньої цінності, «матиме тривале значення ще й як документ способу
мислення нашого народу в час теперішнього тяжкого лихоліття».

На початку 900-х рр., розробляючи проблеми, накреслені в ранніх творах,
письменниця прагне розширити сферу своїх художніх пошуків, звертається
до абстрактно-символічних тем і образів («Акорди», «Хрест», «Місяць» та
ін.), пише ряд поезій в прозі, серед яких є майстерні художні мініатюри.
Кобилянська друкує окремі твори в модерністських журналах «Світ»,
«Українська хата».

Реалістичні й романтичні тенденції творчості Кобилянської своєрідно
поєднуються в одному з її кращих творів — повісті «В неділю рано зілля
копала», в основі якої — мотив романтичної пісні-балади «Ой не ходи,
Грицю, та й на вечорниці», що неодноразово опрацьовувався українськими
письменниками, зокрема М. Старицьким у драмі під однойменною назвою.
Повість перекладена багатьма мовами, інсценізована, з успіхом йде на
сценах театрів нашої країни.

Творчість Кобилянської 20-30-х рр., у період, коли Північна Буковина
опинилася під владою боярської Румунії, проходила в особливо складних і
тяжких умовах. Українська мова й культура у цьому краї жорстоко
переслідувалися, проте й у таких умовах Кобилянська налагоджує контакти
з українською літературною молоддю прогресивного журналу «Промінь»
(1921-1923), з львівським місячником «Нові шляхи», з харківським
видавництвом «Рух», де протягом 1927-1929 рр. вийшли її «Твори» в
дев’яти томах.

У творах Кобилянської періоду першої світової війни та часів
боярсько-румунської окупації Північної Буковини з’явилися деякі нові
мотиви. В оповідання письменниці ввійшла тема війни («Юда», «Лист
засудженого вояка до своєї жінки», «Назустріч долі» (1917), «Зійшов з
розуму» (1923) та ін.), що була однією з провідних у творчості В.
Стефаника, Марка Черемшини, О. Маковея, К. Гриневичевої та ін.

У деяких оповіданнях та новелах післявоєнного періоду Кобилянська
звернулася до відображення тих морально-етичних проблем, що стали
предметом художнього аналізу в багатьох її творах, написаних у кінці XIX
— на початку XX ст. Так, мотиви «Землі» знаходять своєрідне продовження
і певне поглиблення в соціально-побутовому оповіданні «Вовчиха».

Творчість Кобилянської 20-30-х рр. підпадає під певний вплив символізму
(«Сниться», «Пресвятая богородице, помилуй нас!»). У романі «Апостол
черні» письменниця певною мірою ідеалізує буковинське духовенство,
наділяючи таких духовних пастирів, як о. Захарій, багатьма
громадянськими й християнськими чеснотами.

Виступивши в середині 90-х рр. як українська письменниця з оповіданнями
й повістями з життя інтелігенції, Кобилянська протягом майже півстоліття
створила десятки оповідань, нарисів, новел, повістей, критичних і
публіцистичних статей, перекладів, лишила значне за обсягом листування.
Велика частина її творів написана німецькою мовою. З них лише деякі були
надруковані в періодичних виданнях у 1901 р. вони вийшли окремою книжкою
під назвою «Kleinrussische Novellen». Окрему ідейно-тематичну групу
становлять мемуарні та публіцистичні твори Кобилянської, написані в
радянський період її діяльності.

Обставинами життя і творчістю Кобилянська глибоко вросла в буковинський
грунт. Разом з тим вона ніколи не замикалася у вузьких етнографічних
рамках і охоплювала зором усю Україну. Активна учасниця
загальноукраїнського літературного процесу, Кобилянська постійно
спілкувалася з культурами інших народів, зокрема тих, які жили в
Австро-Угорській імперії. Завдяки новаторству, співзвучності
прогресивним тенденціям світової літератури проза Кобилянської в її
вершинних виявах викликала і викликає значний інтерес не лише в нашій
країні, а й за її межами. Кращі твори письменниці вийшли у перекладах
багатьма мовами, зокрема слов’янськими, відіграли й відіграють важливу
роль у міжслов’янських літературних контактах, піднімаючи міжнародний
престиж українського художнього слова.

Похожие записи