Реферат

Катря Гриневичева

(1895 — 1947)

Катря Гриневичева належить до того кола письменників, яке з’явилося на
обрії української літератури на початку XX ст. Вона формувалася у колі
прогресивних, демократично настроєних літераторів Західної України,
підтримувала дружні стосунки з В. Стефаником, Марком Черемшиною, О.
Кобилянською, О. Маковеєм, Г. Хоткевичем. Найбільше орієнтувалася вона
на І. Франка, який перший помітив її небуденний письменницький талант і
почав друкувати її твори у редагованих ним виданнях. К. Гриневичева
(Катерина Василівна Гриневич) народилася 19 листопада 1875р. у містечку
Винники біля Львова в родині дрібного службовця. Коли дівчинці минуло
три роки, її батьки переїхали до Кракова. Тут і минули дитячі й шкільні
роки, тут закінчила польську вчительську семінарію й розпочала писати
польською мовою. У семінарії було заведено факультативне вивчення
української мови для тих майбутніх учительок, що мали працювати в
Галичині, і К. Гриневичева починає вивчати рідну мову. На цей час
припадає її зустріч із В. Стефаником, який схилив молоду письменницю до
української літератури. Після закінчення семінарії дев’ятнадцятилітня
вчителька повертається до Львова, де й прожила майже усе життя. Крім
літератури, займалася редакційно-видавничою справою, стала однією з
активних діячок жіночого руху в Галичині. Останні роки прожила в
Німеччині, де й померла 25 грудня 1947р. Перша збірка К. Гриневичевої
«Легенди і оповідання» (1906) була популярним чтивом, основу книжки
становлять оповіді, присвячені тяжкому й безпросвітному життю
бідарських дітей. Письменниця добре знала дитячу психологію, бачила, за
яких тяжких умов зростали й виховувалися діти галицької бідноти, тому
багато сил віддала народному вихованню, формуванню шкільної лектури. У
1910 — 1912 pp. вона редагувала дитячий журнал «Дзвінок» (Львів 1890 —
1914). Враження, пережиті під час першої світової війни, покладені в
основу збірки «Непоборні» (1926), яка принесла письменниці широке
визнання поряд з творами на антивоєнну тему В. Стефаника, М. Черемшини,
М. Яцківа, О. Кобилянської, повістю О. Турянського «Поза межами болю».
Основою історичних повістей К. Гриневичевої «Шестикрилець» (1935) та
«Шоломи в сонці» (1928) стали події на Галицько-волинській землі другої
половини XII — початку XIII ст. Авторка спирається на історичні
джерела, а також використовує тогочасні праці М. Грушевського, І.
Линниченка, М. Кордуби, І. Шараневича, Д. Зубрицького. Увага
письменниці зосереджується на основних подіях життя князя Романа
Мстиславича: подорож до Угорщини, одруження з Рюриківною, похід на
ятвягів, боротьба з великим боярством, укріплення західних кордонів,
зміцнення зв’язків із півднем, боротьба з половцями, посилення єдності
Русі, незгода з Рюриком Київським, похід на Польщу і смерть володаря.
Повість склав своєрідний цикл оповідань, об’єднаних спільним героєм та
ідейним пафосом. Письменниця творить культ свого героя — людини, воїна,
князя, розуміє й виправдовує духовну самотність, твердість у боротьбі з
боярською опозицією. Романа Мстиславича зображено за різних обставин, і
скрізь він — розумний політик і дипломат, хоробрий воїн, лицар честі й
доброти, великий будівничий своєї держави. Боротьба за спадщину Романа
Мстиславича була не менш тривалою і жорстокою, ніж та, яку він вів,
об’єднуючи і зміцнюючи Галицько-Волинське князівство. Про це йдеться у
повісті «Шоломи в сонці», яка хронологічно продовжує «Шестикрильця»,
але має вже іншу тональність. Головним героєм твору виступає народ, він
дає відсіч угорським окупантам Галича, стримує польський натиск на
Волинь, розбиває Рюрика Київського з його найманцями. Героїчною смертю
у цій битві гине і дівчина Ясиня, один із найсвітліших жіночих образів
К. Гриневичевої. К. Гриневичева виробила власний стиль письма, її мова
дещо архаїзована, як це й належить історичному полотну, збагачена
давньоруською лексикою, взірцями давньої календарно-обрядової поезії.
Сучасники докоряли їй за історизм мовлення, ускладненість
образно-стильової системи. Письменниця дещо відійшла од традиційної
оповідальності. Її стиль розрахований на емоційне, образне сприйняття
подій. Можна визнати, що К. Гриневичева свідомо культивує стиль
літературного бароко з його багатою орнаментикою, вишуканістю й
вибагливістю вислову, високою поетичною насиченістю образу. Динамічний
сюжет її традиційної історичної повісті заступають ряди розрізнених
величних і барвистих картин. Сучасного читача, призвичаєного до ясного
й прозорого тексту, можуть вразити незвичайні художні засоби
письменниці, її примхливі синтаксичні конструкції, іноді досить
заплутані структури, оригінальний словник. Багатий і розмаїтий
декоративний реквізит є складовою частиною літературного мислення
письменниці. Повісті К. Гриневичевої вияскравлюють цікаву й напружену
сторінку історії нашої батьківщини. Письменниця оживила історію,
привернула увагу до тих історичних осіб та безіменних героїв, які в
грізну годину будували свою державність, захищали її від ворожих
нападів і внутрішніх чвар. О. Мишанич Історія української літератури
ХХ ст. — Кн. 2. — К.: Либідь, 1998.

Похожие записи