Реферат

Іван Нечуй-Левицький

1838 — 1918)

Іван Семенович Левицький (літературні псевдоніми — І. Нечуй-Левицький,
І. Нечуй тощо) народився 25 листопада 1838р. в м. Стеблеві Київської
губ. Канівського повіту (нині — Черкаська обл., Корсунь-Шевченківський
район). Змалку цікавився звичаями і побутом селян, пізнавав скарби
українського фольклору та поезії Шевченка, що згодом яскраво відбилося
в його творчості. Навчався Нечуй-Левицький в Богуславському училищі
(1848 — 1852), потім у Київській семінарії (1853 — 1859) та Київській
духовній академії (1861 — 1865). Перед ним відкривалася духовна
кар’єра, але юний магістр богослов’я рішуче від неї відмовився і,
пориваючи з сімейними традиціями, викладав російську мову, літературу,
історію, географію, логіку в Полтавській семінарії (1865 — 1866),
гімназіях Каліша, Седлеця (1866 — 1873), Кишинева (1873 — 1884). 1885р.
письменник вийшов у відставку, оселився в Києві і, ведучи досить
замкнене життя, повністю віддався літературній праці. Вступивши на
літературну ниву в 60-ті рр. XIX ст., Нечуй-Левицький одразу привернув
до себе увагу читачів і критики. Вже перші його твори — “Дві московки”
(1868) і “Рибалка Панас Круть” (1868), повість “Причепа” (1869) —
відзначалися новизною характерів, яскравістю барв. Після перших кроків
письменника, що свідчили про появу сильного, молодого таланту на терені
української прози, виходять з друку його нові, розгорнені полотна. В
70-ті рр. художник створює класичні твори з народного життя: “Не можна
бабі Парасці вдержатись на селі” (1874), “Благословіть бабі Палажці
скоропостижно вмерти” (1875), “Микола Джеря” (1878), “Кайдашева сім’я”
(1879), “Бурлачка” (1880). У наступні роки, хоч творчий пульс
письменника дещо слабне, він створює ряд цікавих, визначних творів
(“Старі гультяї”, 1897; “Чортяча спокуса”, 1885; “Не той став”, 1896;
“Сільська старшина бенкетує”, надруковано 1911р.). Окремо стоїть казка
“Скривджені та нескривджені” (1892), де письменник у фантастичних
образах показує суперечності між народом і самодержавством. Багаті
спостереження побуту, моралі і звичаїв духовенства знайшли повнокровне
втілення у великій повісті Нечуя-Левицького “Старосвітські батюшки та
матушки” (1884р. надрукована в “Киевской старине” в російському
перекладі, в 1888р. — у журналі “Зоря” мовою оригіналу). Якщо в
“Старосвітських батюшках…” гумор і сатира поєднані з легким сумом, то
в наступних повістях і оповіданнях — “Афонський пройдисвіт” (1890),
“Поміж ворогами” (1893), “Київські прохачі” (1901, надрукована 1905р.)
— на перший план в малюнках характерів виступає авторський сарказм.
Погляд письменника неодноразово звертається до освічених кіл, до
української інтелігенції. Різноманітні типи людей цієї суспільної
групи, їх ідейні прагнення, суперечки постають у романах “Хмари” (1874)
і “Над Чорним морем” (1890), а також у творах інших прозових жанрів
(“Навіжена”, “Неоднаковими стежками”, “Гастролі”, “На гастролях в
Микитянах”, “Дивовижний похорон”). Не лише сучасність, а й сторінки
української історії знайшли відображення у творах Нечуя-Левицького, що
належать до різних жанрів: казка “Запорожці” (1873), повісті і
науково-популярні нариси (“Гетьман Іван Виговський”, “Перші київські
князі”, “Татари і Литва на Україні”, “Унія і Петро Могила”, “Український
гетьман Богдан Хмельницький і козаччина” та ін.). Серед історичних
художніх творів письменника перше місце займає роман “Князь Єремія
Вишневецький” (1897, вперше надруковано 1932р.). Образи минулого
України Нечуй-Левицький відтворював і в драматичних творах (“Маруся
Богуславка”, 1875; “В диму та полум’ї”, 1911). Письменник активно
цікавився розвитком українського мистецтва: театру, музики, живопису
(“З Кишинева”, 1884; “В концерті”, 1887; “Марія Заньковецька,
українська артистка”, 1893, та ін.). Крім згаданих історичних драм перу
Нечуя-Левицького належать комедії з міщанського побуту (“На
Кожум’яках”, 1875; “Голодному й опеньки м’ясо”, 1887), які містять
цікаві характеристики типів міщан, торговців, дрібних чиновників, їх
звичаїв, моралі й психології. Найбільш вдалою є перша п’єса, яка у
переробці М. Старицького під назвою “За двома зайцями” набула більшої
сценічності й досі живе в українському театрі. У творчій спадщині
письменника є також літературно-критичні й літературно-публіцистичні
статті. У відомій статті “Сьогочасне літературне прямування” (1878 —
1884) містяться цікаві роздуми про специфіку художньої творчості та
роль усної поетичної традиції в літературі. У праці “Українство на
літературних позвах з Московщиною” (1891) Нечуй-Левицький досить
виразно висловлює націоналістичні погляди на історію і культуру України.
Нечуєві-Левицькому належить кілька статей і рецензій про українську
літературу. Вони присвячені поезії Шевченка (“Сорок п’яті роковини
смерті Шевченка”, “Хто такий Шевченко”), повісті Д. Яворницького “Де
люди, там і лихо”, дають широкий огляд творчості класиків і сучасних
йому українських поетів і прозаїків від Шевченка до А. Кримського, В.
Самійленка і Б. Грінченка (“Українська поезія”). Чималий інтерес має
велика стаття “Українська декаденщина” (надруковано вперше 1968р.). В
роки імперіалістичної війни І. Нечуй-Левицький жив самотнім, голодним
життям. На початку 1918р. в умовах кайзерівської окупації Києва
письменник тяжко захворів, згодом потрапив до Дегтярівської богадільні
(будинок для перестарілих), де й скінчив життя 2 квітня 1918р.

Похожие записи