Реферат

Іван Драч

П’ять літ минало майбутньому поетові в перший рік Великої Вітчизняної
війни, а з Перемоги радів на дев’ятому — народився Іван Федорович 17
жовтня 1936p. в с. Теліжинці на Київщині. Після війни біографія І.
Драча складалася в прискореному темпі: за десятиліття — до військової
служби (1955 — 1958) — він здобув середню освіту, викладав російську
мову та літературу в сільській семирічці, був на комсомольській роботі
— інструктором райкому комсомолу. Після армії вчився в Київському
університеті (завершував навчання заочно, бувши співробітником
«Літературної газети»), закінчив Вищі кіносценарні курси в Москві
(1964), працював у сценарному відділі Київської кіностудії ім. О. П.
Довженка, редакції журналу «Вітчизна», в Спілці письменників України.
Чимало списів ламалося навколо поеми «Ніж у сонці» (1961), якою молодий
поет дебютував в «Літературній газеті» ще до виходу першої збірки —
«Соняшник». Нечасто перші книжки молодих літераторів стають таким
помітним явищем, як «Соняшник». Ця збірочка, що містила сорок умовних
балад, етюдів та інших віршованих або й не зовсім віршованих творів з
примхливими образними асоціаціями, малозрозумілими для багатьох
тодішніх читачів, і через двадцять років згадувалась як далеко не
традиційна, задерикувата, гостросучасна. Драча в усіх його книжках не
сплутаєш ні з ким. Але він, разом з тим, ніби кожного разу починається
заново, ніби йде за власним закликом, проголошеним у другій збірці —
«Протуберанці серця» (1965): «Народжуйте себе». Поет «народжує себе» і
в «Баладах буднів» (1967), і в збірці «До джерел» (1972) (хоч це в
значній мірі підсумкова книга, вибране з попередніх видань), і в інших.
1972p. вийшла збірка І. Драча «До джерел». До вибраних творів він додав
чимало нового, завершив її перекладами з поетів республіканських
радянських літератур та літератур зарубіжних. Тут з’явився вірш «Зелена
брама», який через десятиліття дасть назву книзі, що буде відзначена
Державною премією СРСР. Та й збірка «Корінь і крона», яка вийшла у 1974
році, почалася вже тут, у роздумах над підсумком першого десятиліття в
поезії. Ця книга, складена з двох розділів — «Подих доби» та
«Подорожник», вивірила поета на життєспроможність і в координатах
сучасності, і в координатах історії. За неї в 1976p. І. Драч удостоєний
Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка. У поета є наскрізна внутрішня
тема, яка пронизує і з’єднує все творене ним, — оте горіння, палання в
спразі людяності і краси, і змоги, що про нього вже сказано ще в першій
серйозній роботі про творчість І. Драча — передмові Л. Новиченка до
«Соняшника». Звучить ця тема і в гостро драматичній тональності
(назвемо, крім поем «Ніж у сонці» та «Смерть Шевченка», драматичні поеми
«Дума про Вчителя» й «Зоря і смерть Пабло Неруди»), і в
мажорно-вибуховій, як у вірші «Небо моїх надій», що відкриває і першу
збірку, і цикл «Дихаю Леніним» у книзі «До джерел», і збірку вибраного
«Сонце і слово» (1978) Чергова книжка російською мовою «Зеленые врата»
(М., 1980) в 1983р. відзначена Державною премією СРСР. «Зелена брама» у
вірші, який дав назву книзі, — це умовний образ входу в життя і виходу,
початок і кінець. Значного резонансу набули драматичні поеми І. Драча
«Дума про Вчителя», «Соловейко-Сольвейг» і «Зоря і смерть Пабло
Неруди», що з’явились спочатку в різних книжках, а потім видані збіркою
(«Драматичні поеми», 1982). І. Драч працює в багатьох напрямах. Він
видає кіноповісті «Криниця для спраглих» та «Іду до тебе» (1970), можна
додати до них і поему для кіно «Київський оберіг» та кіноповість
«Київська фантазія на тему дикої троянди-шипшини» (обидва твори — в
збірці «Київський оберіг», 1983). Також І. Драч активно виступає в
галузі літературно-мистецької критики. Творчість І. Драча набула
широкої популярності і в нашій країні, і в зарубіжжі. Його поезії
відомі в перекладах на російську (кілька окремих видань), білоруську,
азербайджанську, латиську, молдавську, польську, чеську, німецьку та
інші мови, і кількість перекладних видань зростає.

Іван Драч (нар. 1936)

Іван Федорович Драч — український поет, перекладач, кінодраматург,
громадсько-політичний діяч. Народився 17 жовтня 1936р. в селі Теліжинці
на Київщині. Закінчив середню школу в місті Тетіїв, працював учителем.
В 1957 — 1962 роках навчався на філологічному факультеті Київського
університету, згодом працював у редакції письменницької газети
«Літературна Україна». Перша збірка поезій «Соняшник» побачила світ
1962p. Згодом з’явилися й інші поетичні книги: «Протуберанці серця»
(1965), «Балади буднів» (1967), «До джерел» (1972), «Корінь і крона»
(1974), «Київське небо» (1976), «Сонячний фенікс» (1978),
«Американський зошит» (1980), «Шабля і хустина» (1981), «Теліжинці»
(1985), «Храм сонця» (1988). Художнє слово І. Драча виклично
метафоричне, в своєму потужному семантичному полі воно єднає найглибші
шари етногенетичної пам’яті народу з трагічними, часом дисонансними
ритмами сучасності. Піднесений космізм і суто побутова «заземленість»,
художня умовність і різка окресленість реалістичної деталі — такі
антиномії іманентно притаманні художньому мисленню поета. Визначним
явищем національної літератури стали також поеми «Ніж у сонці» (1961),
«Смерть Шевченка» (1962), «Чорнобильська мадонна» (1988). В останні роки
І. Драч веде активну громадсько-політичну діяльність. Він був
організатором і першим головою Народного Руху України. Нині поет —
голова Української Всесвітньої Координаційної Ради, Конгресу
української інтелігенції. 1976p. йому було присуджено Державну премію
імені Т. Г. Шевченка.

Похожие записи