.

Герой пригодницького роману у “Тигроловах” Івана Багряного (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 18302
Скачать документ

Герой пригодницького роману у “Тигроловах” Івана Багряного

Уже понад два тисячоліття предметом ретельної уваги дослідників є
проблема літературних родів і жанрів. Стосовно цього питання і до
сьогодні існують певні суперечки, проте майже всі дослідники літератури
погоджуються, що ціннісний “низ” літературної ієрархії належить масовій
(популярній) літературі [6; 16].

На думку окремих літературознавців, “поняття масової літератури –
поняття соціологічне. Воно стосується не стільки структури того чи
іншого тексту, скільки його соціального функціонування в загальній
системі текстів, що утворюють цю культуру… Поняття це в першу чергу
визначає ставлення того чи іншого колективу до певної групи текстів.
Один і той самий твір може з однієї точки зору входити в це поняття, а з
іншої –

виключатися з нього” [11, 381].

Пригодницький роман, як свідчать літературознавчі дослідження
[8; 10; 13; 16], також можна віднести до масової літератури. Зокрема це
уможливлюється тим, що такий роман спрямований на постійне зацікавлення
читача перипетіями яскравого життя і пригод головного героя на фоні, як
правило, екзотичної природи, а головне, має певні канони –
закономірності розвитку сюжету.

Ми зробимо спробу розглянути один із найяскравіших, на наш погляд,
пригодницьких романів в українській літературі середини ХХ століття –
роман Івана Багряного “Тигролови”, дослідити особливості жанру цього
пригодницького роману, а саме: систему образів.

Творчість І. Багряного, зокрема його романістика, привертала й привертає
увагу дослідників, її розглядали в різних ракурсах М. Балаклицький
[3; 4], Ю. Войчишин [7], В. Гришко, Г. Клочек [9], Н. Логвіненко,
М. Сподарець [15], Л. Череватенко, О. Шугай [16] та ін., але здебільшого
як романи політичні, автобіографічні тощо, а пригодницькому елементу
приділяли досить мало уваги. Тому, на нашу думку, доречною буде спроба
розглянути роман І. Багряного “Тигролови” під кутом зору пригодницької
літератури, виявити особливості образної системи пригодницького роману,
наявні в “Тигроловах”.

Активне дослідження жанру роману починається ще в ХІХ столітті і
продовжується до сьогодні у працях таких науковців, як: Г. Анікін,
О. Анікст, І. Анісімов, О. Бельський, Н. Бернадська [1], О. Галич [8],
Г.В.Ф. Геґель, Р. Гром’як, В. Днєпров, О. Есалнек, А. Кеттл, В. Кожинов
[10], Л. Кузнецов, В. Кузьменко, Є. Мелетинський, А. Михайлов [12],
Т. Мотильова, Л. Мошенська [13], М. Мудесити, О. Мушкудіані,
Н. Пахсарьян, Л. Потьомкіна, Б. Реізов, Н. Римар, А. Ткаченко [16],
І. Франко, С. Шаховський, В. Шеллінґ та ін. Ніна Бернадська у своїй
монографії “Український роман: теоретичні проблеми і жанрова еволюція”
досить вдало синтезувала всі відомі визначення роману. Ось як дослідниця
характеризує цей жанр: “Роман –

це універсальний жанр, здатний відтворити найширше коло життєвих явищ,
порушувати кардинальні проблеми духовного морально-етичного,
суспільного, метафізичного планів, створювати цілісні картини життя,
сповнені складних перипетій і суперечностей, глибоко й всебічно
досліджувати людські характери в їх становленні й розвитку, в
найрізноманітніших зв’язках зі світом” [1, 3].

Більшість дослідників з-поміж жанрових різновидів роману виокремлює
роман пригодницький, який вийшов з рицарського роману. Серед тих, хто
поділяє цю точку зору назвемо А. Михайлова, В. Кожинова, Л. Мошенську,
А. Ткаченка [10; 12; 13; 16] тощо. Однак не всі дослідники сходяться в
тому, що пригодницький роман узагалі існує. Більшість із них уважають,
що в рамках пригодницького роману можна виділити такі його різновиди, як
роман історико-пригодницький, соціально-пригодницький, морські романи,
детективні, політичні, фантастичні тощо [13]. Але ми, погоджуючись із
твердженням Л. Мошенської, вважаємо, що пригодницький роман схильний до
синтезу з іншими жанровими різновидами роману, зокрема з фантастичним,
детективним, історичним, шпигунським, філософським, соціально-побутовим
тощо. Адже цей жанр протягом тривалої історії мирно співіснував з
багатьма жанровими утвореннями, риси яких потім органічно об’єднав. І
зараз ми вже не можемо уявити собі пригодницький роман без
переслідувань, екзотики дальніх країн, подорожей, чистого кохання та
обов’язкової перемоги добра над злом, що, до речі, за твердженням
В. Кожинова, бере свій початок від казкових сюжетів, як і сам термін
“роман” [10].

Одним із засновників українського пригодницького роману з елементом
сенсації був Г. Лужницький, автор книг “Кімната з одним входом” (1930),
“Гало, гало, напад на банк” (1935) та ін. Типовим прикладом
пригодницького роману називають “Прекрасні катастрофи” Ю. Смолича. Іноді
різновидом цього жанру вважають авантюрний роман. Пригодницький роман в
українській літературі ХХ століття продовжив свій розвиток у творчості
таких письменників, як В .Винниченко, О. Досвітній, І. Багряний,
В. Малик, Ю. Смолич, Гео Шкурупій та ін.

І. Багряний розвиває традиції української літератури, якій, за влучним
висловом О. Білецького, “не доводилося бути тільки “мистецтвом слова”.
Вона була ще в більшій мірі, ніж література російська, зразу всім:
політичною трибуною, публіцистикою, філософією, криком, плачем, стогоном
поневоленої народної маси” [5]. Микола Сподарець [15] зазначає, що Іван
Багряний, пишучи свої романи, ставить перед собою такі основні завдання:
1) показати весь жах сталінської соціалістичної системи, механізм
нищення людей, зобразити цей антилюдський світ якнайточніше з найменшими
подробицями; 2) створити образ позитивного героя, який уособлював би
найкращі риси українського народу і на прикладі цього героя показати
шлях до перемоги, до побудови нового суспільства, нової України.

М. Жулинський свого часу висунув формулу: “Людина як міра часу”. Ця
формула якнайкраще долучається до прозових творів І. Багряного.
Показуючи “позитивного героя в негативній дійсності”, письменник
намагається саме “виміряти” свій час Людиною. І чим жахливішими є
обставини, в яких доводиться діяти герою Багряного, тим важливішим стає
задля його виживання наявність позитивних людських якостей: сили,
мужності, хоробрості, принциповості, порядності, доброти,
віри-людяності, щоб залишитися Людиною – тобто перемогти.

Ці тенденції особливо яскраво виявились у романі “Тигролови”, матеріалом
для якого послужило перебування автора на засланні й у таборах на
Далекому Сході у 1932-1937 роках. Життя серед переселенців з України,
мешканців так званого Зеленого Клину, природна спостережливість та
мистецький хист дозволили письменникові створити оригінальний художній
твір. “В основі пригодницько-екзотичного, – за визначенням самого
автора, –

роману, – безпосередні враження і переживання під час втечі з
далекосхідного концтабору. Мені не треба було нічого вигадувати. Життя
товпилося в моїй душі і виривалося, як Ніагара. Країну, про яку я писав,
я любив, як свою другу батьківщину, хоч потрапив у неї невільником”
[цит. за: 17, 456]. Багряний одним із перших звернувся до теми життя
українців на Далекому Сході, багатогранно розкрив, широко показавши її
різноманітні аспекти у поєднанні з національно-ідеологічною
проблематикою.

“Тигролови” є добре зробленим (у значенні професійно) пригодницьким
твором. Головні герої є людьми сильної волі, змушені обставинами все
життя боротися за своє існування, отож і перемога їх у фіналі є цілком
закономірною. Читача зацікавлюють інформативно насичені описи звичаїв
далекосхідних українців-звіроловів, детальні розповіді про умови життя
та особливості полювання в нетрях приамурської тайги. Полювання у творі
набуває й іншого значення: Григорій не тільки полює разом із Сірками на
тигрів, ізюбрів тощо, але й сам виступає “тигром”, на якого полюють усі
відділення НКВС ДВК (Далекосхідного краю). Недарма в англійському
перекладі твір отримав назву “The Hunters and the Hunted” (“Мисливці і
польовані”) [3]. Таким чином, роман І. Багряного “Тигролови” вже за
своїм задумом виходить за межі характерного для письменника прагнення
показати проблеми українського суспільства сталінської доби, а рисами
пригодницького роману наближається до європейської літератури.

Загальновідомі основні риси пригодницького роману як жанру: сюжет роману
наповнений великою кількістю пригод та незвичайних подій, які
розгортаються дуже динамічно; всі пригоди, які випадають на долю
головного героя, він переносить з гідністю; наявна велика кількість
окремих цікавих епізодів, у яких героєві раз у раз загрожує нагла
загибель, але несподівано настає чудесне спасіння; змальовано подорожі,
переслідування, погоні та полювання; події часто відбуваються на тлі
екзотичної природи; мотив подорожей, переслідування, атмосфера
таємничості й загадковості. Основною залишається наявність особливої
образної системи – своєрідна схема її побудови: благородний герой, його
помічник, беззахисна героїня, злодій, його помічники. Саме функціями
персонажів і визначається основна сутність твору, і на перший план
виступають такі особливості жанру: наявність у творі романтичного героя,
його антагоніста та любовної лінії (кохана головного героя – “чарівна”
красуня); неоромантичний герой та риси неоромантизму взагалі. При
створенні образу головного героя в пригодницьких жанрах, як правило,
письменник акцентує увагу на декількох яскравих рисах портрету героя,
додаючи до нього дві-три виразні особливості його характеру.

Як справедливо зауважує Г. Клочек [9], ми ще не бачимо Григорія
Многогрішного, але вже відчуваємо його людську неординарність. Він
виділений серед сотень каторжників, що знаходяться в утробі
поїзда-дракона. Щоразу, на кожній зупинці, сам начальник конвою
перевіряє, чи не втік він по дорозі. Його втеча підняла справжній
переполох. У телеграмі-блискавці, яку чекісти розіслали по всій
Транссибірській магістралі і по всіх прикордонних заставах, були
заявлені такі прикмети Григорія: “Юнак – 25 літ, русявий, атлет, авіатор
тчк Суджений на

25 років тчк…” [2, 17].

Уявлення про зовнішність Григорія складається поступово. Спочатку бачимо
в заґратованому вікні вагона “дві цятки блискучих очей”, а потім – бліде
обличчя. І вимовлена вголос фраза: “Бере-жеш-ш?! С-собака!..” [2, 12].

Після втечі з поїзда, під час блукань у тайзі, бачимо героя вкрай
виснаженим, обірваним, з давно не голеним обличчям. Коли ж поголився
знайденим і самим же відточеним мисливським ножем і побачив своє
відображення у воді, то йому “самому стало себе шкода… З води дивилось
суворе, металеве обличчя… Великі очі горіли, немов у божевільного”
[2, 50]. Трохи пізніше, коли Григорій відтане душею у теплій атмосфері
родини Сірків, той божевільний блиск у його очах зникне. Він
заспокоїться, ввійде у свій звичний духовний і фізичний стан.

Письменник майже не вдається до деталей, які конкретизували б зовнішній
вигляд головного героя, натомість І. Багряний уміло створює у читача
враження від Многогрішного як від фізично довершеного чоловіка. Так, він
справжній атлет, як про це зазначалось у чекістській телеграмі. Високий,
статурний. Разом із досвідченими й загартованими у мисливських походах
Сірками він витримує важкі фізичні навантаження. Але справа не тільки у
фізичній силі та витривалості. Впадає у вічі, сказати б,
психофізіологічна обдарованість Григорія. Він влучний стрілець, виявляє
прекрасну реакцію при ловлі тигра – виконав при цьому чи не
найвідповідальніше завдання [9].

На нашу думку, ще два чинники (трипільське походження та родова
причетність до українського гетьмана) є рисами романтизму у творі, що
характерно для пригодницького роману взагалі. Факт участі Григорія
Многогрішного в холодноярівському повстанні говорить про нього як про
людину, наділену дієвим патріотизмом. Ще юнаком герой пройшов горнило
національно-визвольної боротьби. Після того, треба думати, – підпілля,
роки навчання в Києві, опанування професії інженера-авіатора. Потім –
арешт, катівні НКВД, які, не зважаючи на всю свою протилюдську
спрямованість, не змогли зламати Григорія. Коли замислюєшся над витоками
цієї незламності, то приходиш до висновку: їх треба шукати у винятково
розвинутому почутті людської гідності і в тому “зоологічному
націоналізмі”, що був, за словами Медвина, притаманний Григорію.

Григорій Многогрішний, на думку Г. Клочека [9], належить до тих загалом
нечисленних літературних персонажів, які є лицарями української
національної ідеї. Так, він лицар національної ідеї, хоча насправді його
безпосередня участь у боротьбі за долю свого народу вже є фактом
минулого і, можливо, майбутнього. Зараз герой з радістю загубився в
просторах далекосхідної тайги. Поволі відходить від нелюдських катувань,
здоровіє фізично й духовно. Многогрішному добре в родинному теплі Сірків
– своїх одноплемінників. Але журлива українська пісня, яка чується йому
з концтабору, сльози дочок розкуркулених батьків, викликають у юнака
таке емоційне збудження, що відчувається: він довго не витримає своєї
ізольованості і будь-якою ціною повернеться назад на Україну для
продовження боротьби.

??????y

:ірків до Григорія багато що говорить про останнього. Він легко прийняв
їх спосіб життя, швидко опанував усі премудрості тайгового мисливства.
Був наділений рисою, що особливо цінується серед жителів тайги, –
“вовчим чуттям”, яке у його “цивілізованому” варіанті треба
кваліфікувати як розвинуту інтуїцію. Так, Григорій – людина виняткова.
Щоправда, він не стільки “супермен”, “надлюдина”, як просто довершена у
всіх відношеннях цілісна особистість. Внутрішня делікатність і
скромність Григорія виявлені й у стосунках із Наталкою. Іван Багряний
вельми детально показує нам історію кохання цих двох молодих людей (ще
одна риса пригодницького роману!). Треба відзначити, що така детальність
усе ж непримітна – вона немовби прихована [9]. І Григорій, і Наталка
спочатку приглядалися одне до одного. Взаємозацікавленість переходить у
кохання, в якому обоє не хочуть зізнатися. І тільки коли перед ними
постала загроза розлучитися назавжди, вони якось природно
взаємоосвідчуються. Треба цілком погодитися з рецензентом одного
німецького часопису, який відзначив, аналізуючи “Тигроловів”, що “ніжна
історія зворушливого кохання творить напружуючий інтерес і чар цієї
книги” (цит. за: [7, 77]).

Образ Григорія Многогрішного, як і образи всіх пригодницьких героїв, є
романтичним, але український романтичний герой дещо відрізняється від
героя зарубіжних літератур. І ця різниця, за твердженням
Т. Бовсунівської, полягає в тому, що український романтичний герой, на
відміну від західноєвропейського – байронівського типу, “не вирішує
проблеми добра і зла на космополітичному рівні, а лише у площині
національного життя” [14].

Найважливіша риса героя пригодницької літератури – це його “ідеальність”
[13]. Герой, який зруйнував би реалістичний твір, здавався би там
ненатуральним, укріплює та збільшує пригоду. Найкраще ці його ідеальні
якості проявляються у фіналі пригодницького роману. Чесний двобій – ось
основний принцип боротьби героя зі злодієм, і шанси на перемогу (або на
смерть) мають бути однакові в обох сторін. Такий закон авантюрної етики.
Та І. Багряний у своєму творі трохи відходить від цього основного
принципу пригодницького роману. В нього Григорій сам убиває Медвина, але
від того головний герой не стає “поганим”, бо це вбивство є виправданим.
І виправдовує його сам І. Багряний словами Григорія, коли той розповідає
Наталці про причини свого вчинку: “Те, що я зробив, – те я мусив
зробити… Я вбив одного дракона… Ти не знаєш, що це за один. …Цей пес
відбивав мені печінки, ламав кості, розчавлював мою молодість і
намагався подряпати серце, якби дістав. …І я ще тоді поклявся іменем
матері моєї, що відірву йому голову. …Я поклявся, що буду їх вбивати, як
скажених собак…” [2, 224].

З усіх традиційних складових етичний канон виявляється найміцнішим, бо
саме він втілює вимоги такої організації пригоди, яка дозволила б
персонажу якомога краще виконати свою функцію – бути авантюрним героєм.
І оскільки злодій виявляється, по суті, таким же непереможним, як і
герой, приймаючи поразку лише у фіналі, то й виникає протистояння двох
антагоністичних начал: “ідеальний” герой, його товариші – і злодій зі
своїм оточенням.

У творі Івана Багряного, як уже зазначалося, героєм-антагоністом
Григорія виступає майор ОГПУ–НКВД Медвин. І.Багряний кількома фразами
малює психологічний портрет колишнього слідчого Григорія Многогрішного –
майора Медвина: “Тут – під блискучою уніформою сховані такі речі, що
перед ними поблідли б сам Арсеньєв з своїм придуркуватим Дерсу-Узала, і
навіть всі тигри, і навіть у них – у цих останніх – стало б волосся
дуба. І не по екзотику їде він. Він їде на інше полювання” [2, 31]. Тут,
у поїзді, Медвин дізнається про зухвалу втечу свого колишнього
підслідного. І на нього напливають спогади про “виняткову епопею
веденого ним слідства над одним бортмеханіком чи авіаконструктором, –
над тим зоологічним націоналістом, над тим дияволом в образі людини…”
[2, 38]. Медвин – це символ системи, яка несе зло у предковічний світ
природи, порушує споконвічні моральні закони тайги, тобто руйнує
усталені норми людського співіснування.

Як зазначалося, головний герой пригодницького твору не може діяти без
помічників та однодумців. У романі “Тигролови” ними виступає родина
Сірків. Перш за все треба відзначити, що всі члени родини Сірків є
людьми з психологією переможців. Старші Сірки, як і тисячі їх
одноплемінників, прибувши до цього малозаселеного краю, із його суворою
природою і таким же суворим незвичним кліматом, ціною величезних зусиль
зуміли не тільки вижити, а й улаштувати собі забезпечене, гідне людини
життя [2, 73-74].

Кожний член родини Сірків є особистістю абсолютно природною, такою, що
живе у злагоді з собою та з найближчими людьми. Та природа, в якій їм
випадає жити, при всій своїй екзотичності є настільки жорстокою, що
людина, яка залишається з нею сам на сам, змушена боротись за своє
виживання. І в цій боротьбі Сірки відчувають себе – десь на рівні
підсвідомості – переможцями. Вимушено поселившись у непрохідних пущах
Сіхоте-Аліня,

Сірки – з діда-прадіда нащадки хліборобів – стали прекрасними
мисливцями. Є щось символічне у назві “тигролови”, що стосується родини
Сірків. Тигр – один з наймогутніших і найнебезпечніших звірів, які
тільки є в природі. Здобути його живцем – найвище мисливське мистецтво.
Думається, що Багряний змінив назву твору зі “Звіроловів” на
“Тигроловів” власне з метою підкреслити фізичну та моральну силу Сірків,
їх здатність перемагати найважчі обставини. І саме тому у творі стільки
описів полювань, погонь за тваринами, що, до речі, також є однією з рис
пригодницького роману.

Родинне життя Сірків навдивовижу гармонійне – в сім’ї існує атмосфера
повної взаємоповаги і взаєморозуміння між її членами. Батько – Денис
Сірко – глава сім’ї, основний працівник. Ще фізично сильний, кремезний,
щоправда, з уже дещо уповільненою, та все ж іще не втраченою мисливською
реакцією. Мати у родині Сірків є, у повному розумінні цього вислову,
справжньою берегинею сімейного вогнища. Вона багато в чому визначає ту
атмосферу добра, злагоди, взаємоповаги, що існує в родині Сірків. Гриць
Сірко (Сірченко) активно переймає величезний життєвий – практичний і
моральний – досвід своїх батьків. І нарешті – Наталка як центральний,
поряд із Григорієм Многогрішним, образ роману. Любовна лінія введена як
обов’язковий елемент пригодницького жанру. Наталка є настільки яскравою
особистістю, що завдяки їй “Тигролови” сприймаються як твір, сповнений
світлої емоційної тональності. Образ виписаний письменником дуже
ретельно. Відчувається, що письменник милується нею і нас, читачів,
привертає до цього ж.

Наталка – на диво багатогранна особистість. У неї вроджена і яскраво
виявлена жіночність. Ключ до розуміння її характеру, здається, треба
шукати в досить рідкісному поєднанні її жіночності з тими якостями, які
вона набула, поділяючи разом з батьком та братами усі труднощі
мисливського життя. То було все-таки життя на виживання, воно
потребувало фізичного та морального гарту, завойовницького,
наступального характеру. І таке життя впливало на формування Наталки як
особистості. Треба тільки взяти до уваги, що її батько і брати оберігали
Наталку, брали на себе головні труднощі тайгового мисливського життя.
Саме це та ще постійне спілкування з матір’ю, у якої вона була за добру
помічницю, і дозволило їй не огрубіти, не втратити свою жіночу сутність,
а, навпаки, посилити її, надавши їй якогось особливого, дуже
привабливого відтінку [9].

Для глибшого розкриття образу Наталки письменник знайшов ефективний
прийом –

часто дає змогу читачеві дивитись на дівчину очима Григорія. Останній
поступово відкриває для себе Наталку як особистість. Разом з ним і читач
починає повніше розуміти героїню твору. Ось перше враження Григорія від
неї: “Якесь дивне поєднання надзвичайної дівочої краси і суворості.
Гнучка, як пантера, і така ж метка, мабуть, а строга, як царівна”
[2, 61]. Під час цієї розмови Григорій багато чого дізнався про Наталку,
про родину Сірків, про їх спосіб життя. Помітив, що вона гордиться
старовинним прізвищем, своєю приналежністю до давнього роду [2, 62].
Таким чином, вважає Г. Клочек, уже на початку роману у нашій уяві постає
досить цілісний образ Наталки. Письменник виразно окреслив його загальні
контури. Надалі він покаже Наталку в подіях, у різних обставинах, тобто
покаже її в життєвій конкретиці – і тоді загальні контури наповняться
живими напівтонами.

Як уже зазначалося вище, образна система твору І. Багряного формується
згідно із законами пригодницької літератури. Персонажі в романі
групуються навколо головного героя –

Григорія Многогрішного, який є типовим героєм пригодницького твору,
нащадком козака Дем’яна Многогрішного, і тому лицарство в нього в крові.
Риси характеру Григорія розкриваються через протидію з лиходієм –
Медвиним – антагоністом образу Многогрішного, через стосунки з Наталкою
(при цьому любовна лінія розвивається на фоні низки пригод).

Проаналізувавши роман “Тигролови”, ми з’ясували, що в ньому наявні такі
елементи пригодницького твору: ідеальний романтичний головний герой,
любовна лінія, персонаж-антагоніст, пригоди, динамічний розвиток сюжету,
елементи фантастичного, казкового тощо. Отже, можемо підсумувати:
“Тигролови” є справжнім пригодницьким твором. Головні герої

роману – люди сильної волі, змушені обставинами все життя боротися за
своє існування, отож і перемога їх у фіналі є цілком закономірною.
Напружена, захоплююча інтрига поєднується у творі з розлогими ліричними
відступами, мальовничими пейзажами Далекого Сходу, котрі переходять у
ліричні роздуми героя. Читача зацікавлюють інформативно насичені описи
звичаїв далекосхідних українців-звіроловів, детальні розповіді про умови
життя та особливості полювання в нетрях приамурської тайги. Образна
система роману охоплює широкі кола населення тогочасного СРСР. Тут ми
бачимо політв’язнів та злочинців, поселенців з України та корінних
мешканців Сибіру, представників влади та шукачів пригод. Поруч з
образами людей представлені яскраво зображені образи тварин (ізюбрів,
тигрів, кішок, собак), які допомагають увиразнити характери головних
героїв через зіставлення тих чи інших суттєвих рис поведінки тварин та
людської вдачі.

На нашу думку, пригодницький елемент у романі “Тигролови”, хоча й є
досить суттєвим, але використовується автором для кращого розкриття
головного задуму твору, як і у В. Винниченка в його не менш відомих
“Покладах золота”. Водночас пригодницький характер роману І. Багряного
дозволяє сприймати надзвичайно серйозні проблеми, що вирішуються у
творі, через легкий і динамічний сюжет. Завдяки цьому твір користується
популярністю й у сучасного читача.

Література

Бернадська Н.І. Український роман: теоретичні проблеми і жанрова
еволюція: Монографія. –

К.: Академвидав, 2004. – 368 с.

Багряний І. Тигролови; Морітурі. – К.: Наукова думка, 2001. – 368 с.

Балаклицький М. “Нова релігійність” Івана Багряного: Монографія. – К.:
Смолоскип, 2005. – 167 с.

Балаклицький М. “Тигролови” Івана Багряного: хроніка народження героя //
Від Бароко до

постмодерну. – Харків, 2002. – С. 25-30.

Білецький О.І. Міжнародне значення української літератури // Літературна
газета. – 1946, 28 березня. – С. 8.

Введение в литературоведение Литературное произведение: Основные понятия
и термины: Учеб. пособие / Под ред. Л.В.Чернец. – М.: Высш. шк.:
Академия, 1999. – 556 с.

Войчишин Ю. Іван Багряний: Літературно-бібліографічна студія. Серія:
Література, ч.10. – Вінніпег; Оттава: Українська Вільна Академія Наук,
1968. – 87 с.

Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник / За
ред. О. Галича. –

К.: Либідь, 2001. – 488 с.

Клочек Г.Д. Романи І.Багряного “Тигролови” і “Сад Гетсиманський”:
Навчальний посібник. – Кіровоград: Степова Еллада, 1998. – 77 с.

Кожинов В.В. Происхождение романа: теоретико-исторический очерк. – М.:
Советский писатель, 1963. –

440 с.

Лотман Ю.М. Массовая литература как историко-культурная проблема //
Лотман Ю.М. Избранные статьи. В 3-х тт. – Т.3. – Таллин, 1992. – 468 с.

Михайлов А.Д. Французский рыцарский роман и вопросы типологии жанра в
средневековой

литературе. – М., 1976. – 351 с.

Мошенская Л.О. Жанры приключенческой литературы. Генезис и поэтика:
Автореф. дис…. канд. филол. наук: 10.01.08. – М., 1983. – 24 с.

Світло українського романтизму: Інтерв’ю з доктором філологічних наук,
професором Т.В. Бовсунівською // Всесвітня література та культура в
навчальних закладах України. – 2002. – №2 –

С. 8-9.

Сподарець М.П. Іван Багряний – письменник і громадянин. – Харків, 1996.
– 104 с.

Ткаченко А.О. Мистецтво слова: Вступ до літературознавства: Підручник
для студентів гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів. –
2-е вид., виправлене і доповнене. – К.: ВПЦ “Київський університет”,
2003. – 448 с.

Шугай О. Іван Багряний, або Через терни Гетсиманського саду. – К.: Рада,
1996. – 482 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020