РЕФЕРАТ

Драматургія Григорія Квітки-Основ’яненка

2002

Народився Г.Ф.Квітна 29 (18) листопада 1778 р. під Харковом у родовому
маєтку – селі Основа (звідси його літературний псевдонім –
Основ’яненко). Тут в Харкові пройшло його життя, написані всі його
твори. Через хворобливість у дитинстві та патріархальні умови провінції
Григорій не здобув широкої освіти в учбових закладах, навчався лише
вдома та в школі при монастирі. Однак завдяки своїй обдарованості,
самоосвіті, великій пристрасті до освітньо-культурної та письменницької
діяльності він піднісся до рівня людей високої освіченості й культури,
зокрема став членом Товариства наук при Харківському університеті,
членом ради Інституту благородних дівиць; європейська наукова громад
кість обрала його членом королівського Товариства антикваріїв Півночі
(Копенгаген).

У прийнятій просвітительським дидактизмом і раціоналізмом
драматизованій повісті Квітки “Преданияч о Гаркуше” (1841) так
визначається програма головного героя, народного месника Гаркуші:
“Справить людей и истребить злоупотребления”, “у сильного отнять
возможность угнетать слабого”. Тут відбилися основні принципи програми
самого Квітки, хоча він намагався її здійснювати зовсім іншим способом.
Гаркушин метод месницької форми встановлення суспільної справедливості й
порядку письменник засуджував. Від жанру сатиричних листів Квітка в 20-х
роках переходить до написання (також російською мовою) комедій. Комедії
Квітки поглиблюють кращі викривальні тенденції листів Повинухіна. В
комедіях “Приезжай из столицы, или суматоха в уездном городе”,
“Дворянские выборы”, частина перша, “Дворянские выборы”, частина друга,
написаних в кінці 20-х років, Квітка викриває не ту або іншу персону чи
поміщицьку родину, а певний клас поміщиків, чиновників, з властивими їм
всім моральними і політичними поглядами, тими поглядами, які
породжувались не випадковими обставинами, а соціальною природою їх
життя. В своїх комедіях Квітка відображає характерні риси побуту дворян,
чиновників того часу. Його герої в своєму середовищі не соромляться
говорити такі речі, яких в іншому оточенні вам не скажуть. Так, вони, як
про щось звичайне, говорять про хабар, про те, наскільки вигідно бути
справником, суддею і т.ін. Це є проявом їх впевненості, що всі присутні
саме так думають, а тому соромитися їх нічого. Хабарі беруть не тільки
чиновники, але і їх дружини, що було дуже поширеним в той час.

Гідно уваги, що в комедіях 20-х років Квітка зображує і представників
селянства. В його творах навіть є спроби показати взаємини між
селянством і дворянством. Причому, що особливо важливо з точки зору
перспектив реалізму, письменник в більшості випадків не ідеалізує
взаємовідносини між селянством і дворянством.

Спираючись на досвід І.Котляревського-драматурга та авторів інтермедій
XVIII ст., на мотиви народної пісенності й гумористики, а головне – на
особисті спостереження (“Я собрал главных здешних характеров несколько”,
— свідчив письменник), Квітка-Основ’яненко створює соціально-побутову
комедію “Сватання на Гончарівці” (1835), в якій розробляється гострий
життєвий конфлікт: на перешкоді одруженню закоханих Уляни й Олексія
стоїть належність нареченого до кріпацького стану, його бідність. Вперше
в українській літературі спеціально порушуючи кріпацьке питання,
драматург, з одного боку, намагається провести думку, ніби кріпацький
стан не страшний для тих, у кого пани – добрі люди. Однак тут же,
відбиваючи народний погляд і досвід, він показує, яка репутація
кріпаччини й панів-кріпосників склалася в народі: Улянина мати Одарка,
жінка з життєвим досвідом, про Олексієвих “добрих” панів говорить дочці:
“Хоч вони добрі, та пани! Як-таки се можна, щоб тобі з волі та у
неволю”. Їх жахає навіть думка, що “поженуть на панщину” дочку. І вона
намагається видати Уляну хоч і за дурнуватого, але за багатого й
“вільного” Стецька. За існуючою в комічних операх традицією “Сватання на
Гончарівці” має щасливе закінчення, однак Квітка створює по суті
драматичну ситуацію: вільна дівчина заради щирого й вірного кохання до
кріпака добровільно йде на кріпацьку каторгу. Як і “Сватання на
Гончарівці”, й сьогодні успіхи у глядача користується найвизначніший
драматичний твір Квітки-Основ’яненка – соціально-побутова комедія
“Шельменко-денщик” (1838; написана російською мовою, центральний
персонаж Шельменко говорить по-українськи). Це комедія в останні
десятиріччя двічі екранізована – такої уваги кіно домоглася не дуже
велика кількість творів із світової літературної класики.

Досвід Г.Ф.Квітки-Основ’яненка, його кращі традиції виявилися гідними
для наступних українських прозаїків – Марка Вовчка, Ю.Федьковича, Панаса
Мирного. Творче надбання першого за часом класика української художньої
прози і визначного драматурга користується широкою популярністю в читача
і глядача.

Використана література:

Бібліотека української літератури. О.І. Гончар “Григорій
Квітка-Основ’яненко”.

Д.В.Чалий “Г.Ф.Квітка-Основ’яненко”.

Міністерство освіти

РЕФЕРАТ

Пісня у драмі-опері

Івана Котляревського

“Наталка Полтавка”

Не забувай того, хто сміло,

Із ясним сміхом розбудив

І розгорнув ширококрило

Понад землею рідний спів…

М.Рильський

Сербенюк І.

Коломия – 2002

Пісня у драмі-опері

Івана Котляревського

“Наталка Полтавка”

Не забувай того, хто сміло,

Із ясним сміхом розбудив

І розгорнув ширококрило

Понад землею рідний спів…

М.Рильський

Поетичне народнопісенне сприйняття нашим народом людини й навколишнього
світу зародилося під впливом української природи, народних звичаїв та
обрядів. Воно виявляється у психології, етиці, моралі, в побуті,
естетиці та в інших сферах життя.

Художньо-естетичним підтвердженням цього є п’єса Івана Котляревського
“Наталка Полтавка”, яка виникла в добу, коли на терені нашої історії
вирішувалась доля української культури. Її поява була тим могутнім
весняним громом, що пробудив самосвідомість нашого народу.

№ Назва пісні Хто виконує

1. “Вітер віє горою” Наталка Полтавка

2. “Ой я дівчина Полтавка”

3. “Віють вітри, віють буйні”

4. “Ой мати, мати! Серце не вважає”

5. “Видно шляхи полтавськії…”

6. “Підеш Петре, до тієї, яку тепер любиш”

7. “Чого ж вода каламутна”

8. “Та йшов козак з Дону, та з Дону додому” Петро

9. “Сонце низенько”

10. “У сусіда хата біла” Микола

11. “Ворскло – річка невеличка”

12. “Гомін, гомін, гомін по діброві”

13. “Чи я тобі, дочко, не добра желаю”

14. “Дід рудий, баба руда” Виборний

15. “Ой під вишнею, під черешнею”

16. “От юних літ не знав я любові” Возний

17. “Всякому городу нрав і права”

Головна героїня п’єси Наталка не тільки словами, а й піснями розкриває
свою вдачу, вроду, долю. Пісня “Ой я дівчина Полтавка” – це ліричний
автопортрет героїні, простої української дівчини, що подобається хлопцям
своєю красою, веселою та жартівливою вдачею і вірністю, всією душею
Петрові. Образ Наталки романтизований. Серце дівчини сповнене сумом і
тривогою за коханим.

Рішучість дівчини в боротьбі за щастя звучить у пісні “Ой мати, мати!
Серце не вважає”. Нею вона звертається до матері. Наталка вважає, що
“лучче умерти, як з немилим жити, сохнути з печалі, щодень сльози лити”.

Спочатку ХІХ століття долітають до нас Наталчині пісні, буйні й ніжні,
зігрівають зворушливою дівочою вірністю наші серця.

Як хочеться вірити сьогодні в те, що давні та вічно молоді пісні
Наталки знатимуть наші хлопці та дівчата.

Петро сумує, що немає в нього “ні хатини, нема щастя, ані жінки”.
Одначе бідний сирота багатий душею – своєю наполегливістю; добротою та
вірністю в коханні до Наталки. Нарікаючи на свою злу долю він словами
пісні “Та йшов козак з Дону” каже: “Не спасибі долі, коли козак в полі,
Бо коли він в полі, тоді він на волі”.

Образ Петра оповитий мінорною гамою почуття кохання у його
різноманітних виявах – вірності, стражданні та в самопожертві.

Побратим Петро, Микола, що теж “без роду, без племені, без талану і без
приюту”, — весела та добра душа. Слова його пісні “Гомін, гомін, гомін
по діброві”, де бувалого хлопця знають і орда, і ляхи, і турчин,
свідчать про мандрівний, незалежний, безкорисний характер героя. Пісні,
сповнені почуття національної гордості за славних прадідів великих, які
вміли хоробро відстоювати рідну землю і обороняти її від ворога, як
видно, імпонують настроям і почуттям бурлаки Миколи. Він збирається
разом з козаками – чорноморцями “тетерю їсти, горілку пити, люльку
курити і черкес бити”. Микола був волелюбний, розумний, дотепний,
добрий.

Пісні водного – дзеркало його душі. У сатиричній пісні “Всякому городу
нрав і права” втілює художнє образне виявлення “Філософії і найдійовішим
засобом розкриття образу водного є його мова. Це суміш канцеляризмів,
старослов’янізмів, казенно-судової лексики. Прості та ясні думки він так
закручує, що важко й зрозуміти їх простому народу.

Оскільки кожен твір залишає помітний слід у літературі, він має зайняти
і певне місце в серці кожного учня.

Ті вічні пісні, ті єдині спадки

Взяли собі други поети-нащадки

І батьківським шляхом пішли.

Леся Українка

Похожие записи