Національний Університет “Києво-Могилянська Академія”

Реферат

з курсу “Фольклористика”

на тему:

Синкретизм поганських та християнських вірувань в українському
фольклорі.

Київ 1998

Людина завжди намагалася пояснити світ, який її оточував, що в первісні
часи призвело до появи міфів, з яких поступово сформувалась міфічна
символіка. Остання в свою чергу лягла в основу фольклору. Досліджуючи
фольклор, можна зрозуміти характер народу- носія. В ньому досить чітко
відбиваються етичні й естетичні погляди народу, а також його сучасні й
залишки колишніх вірувань.

З появою міфічного епосу закладаються перші підвалини моральних
переконань народу, виражаючи у надприродних істотах, в богах і героях не
лише релігійні, але й моральні ідеали добра і зла.

В українському фольклорі яскраво простежується поєднання християнської
символіки з язичницькими віруваннями наших предків. Введення
християнства на Русі спричинило величезний

переворот в світогляді і побуті східних слов’ян. Нові християнські
(православні) уявлення прищеплювалися дуже повільно. На це пішли
тисячоліття. Але і після цього засвоїлися вони народом не в чистому
вигляді, а переосмислені через призму давніших вірувань. Християнство
породжувало свої власні легенди, що поєднувались та змішувались з
язичницькими переказами. Це призвело до виникнення того явища, яке давні
пастирі називали “двовірством” , з особливим світоглядом, що залишився в
народу й дотепер.

Можливо тому, що більшість язичницьких богів не мали яскраво вираженого
злісного характеру, християнська церква не вела з ними такої жорстокої
боротьби, як з язичництвом в Західній Європі. Значна частина язичницьких
персонажів та вірувань трансформувалась в складову частину православія.
“Спочатку засвоєння православ’я йшло шляхом його оязичнення. Потім, коли
православ’я стало панівним, розпочався процесс православізації

язичницьких образів. За формою і хмістом праволав’я утверджувало себе на
основі національної культури, підвалини якої були закладені іще в
язичницькі часи.” [Теклюк А., ст.7]

Український фольклор на язичницькій основі почав розвиватись і досяг
розквіту ще задовго до прийняття християнства на Русі. Ще до прийняття
християнства східні слоов’янські племена витворили свою багату
міфологію, що базувалася на народних віруваннях, які носили
анімістично-магічний характер. Хоча Нечуй-Левицький вважав, що “ще його
міфологія не розвилась гаразд, як дуже раннє християнство в Києві, дуже
рання візантійська християнська просвіта захопила і спинила її в самому
процесі розвиття, повернула духовне життя українського народу на іншу
стежку і занапастила багато цікавого для науки в українській
міфології.” [І.Нечуй-Левицький, ст.3] Християнська церква переосмислила
багато народних звичаїв і багатьом з них надала християнського
забарвлення. Найяскравіше це можна простежити на прикладі християнських
святих. Деякі язичницькі боги частково злилися з цими святими і люди
продовжували їм поклонятися під новими іменами. Наприклад функції Перуна
(володаря блискавок і грому, покровителя воїнів)

h j l n p r t v ? ‚ u

???????язаний зі святою великомученицею Параскевою і Пресвятою
Богородицею. Але при уважнішому розгляді у ньому можна знайти залишки
давнього культу язичницького божества Мокоші — богині землеробства,
покровительки врожаю та достатку.

Більшість українських символів, особливо пов’язаних зі святами, мають
під собою і релігійне і народне підгрунтя. Простежити це можна хоча б на
прикладі зимових свят: Різдва Христового, Нового Року і Водохрещя. Час
святкування цих свят повністю збігається із часом відповідних поганських
свят, що передували християнським. Ці три свята тривали протягом 12
днів, що з одного боку символізували творення Всесвіту, а з другого —
народження і вдосконалення особистості Ісуса Христа.

Різдво Христове і Різдво Всесвіту — одне свято, про що свідчать його
обряди і вірування, які пояснюються як астральним язичництвом наших
предків, так і церквою. Наприклад, 12 страв на Святий Вечір символізують
12 знаків зодіака, що в свою чергу відображають 12 епох творення
Всесвіту, а з погляду християнства — 12 апостолів, що супроводжували
Ісуса Христа. Так само можна розглядати схід вечірньої зорі, обкурювання
хати ладаном, страви на вечерю, колядки тощо. Той же Нечуй-Левицький
вважав, що колядки та щедрівки дають найбагатший матеріал для
дослідження української міфології, а після колядок та щедрівок найбільше
міфологічного елементу містять самі обряди на Різдво, на св.Василія, на
Водохрещя, весняні ігри тощо. На початку нашої ери всі ці вірування
заборонялися і переслідувалися церквою, лише починаючи з 4-5 століття
вони визнаються, але з іншою ентерпретацією. Проте не все, що було
присутнє у святкуванні Різдва Всесвіту в дохристиянські часи, збереглося
до наших днів: дещо відкинулось, дещо забулось.

Новий Рік, Василія і Щедрий Вечір святкується в один день. Культ
небесного золотого плуга, приготування короваю, засівання символізують
цей день. Цим традиціям поганського походження вдалося уникнути впливу
християнства і залишитись у первинному вигляді.

Завершуються зимові свята Водохрещям. Це свято води, яка цього дня
вважається святою, що підтверджується і народними віруваннями, і
церквою. В українській міфології, як і в багатьох інших міфологіях
світу, Вода стоїть при початку світотворення. Вона є пасивним началом, а
активним виступає Вогонь. Символами переплетення Води і Вогнгю є два
голуби, кольори нашого прапора, золотистий тризуб на голубому тлі, тощо.

Традиційні народні свята завжди супроводжуються танцями, різними іграми
та гуляннями. Це також йде ще з сивої давнини. Літописець так оповідає
про давні народні забави: “Сходились на ігрища, на танки і на всякі
бісовські пісні”. Проте незважаючи на негативне ставлення церкви до
елементів давніх культів, деякі з них продовжують існувати в
українському фольклорі й зараз. Ось наприклад така веснянка:

Не сам же я вийшов,

Дажбог мене вислав

Зправої ручейки

І ключики видав…

Література:

Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та
віруваннях. — К., 1983р.

Історія української культури/ За ред. І.Крип’якевича. — К., 1994р.

Воско Г. Українське язичництво. — К., 1994р.

Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. Ескіз української
міфології. — К., 1993р.

Теклюк А. Дохристиянські вірування слов’ян та православ’я// Релігія і
церква в контексті історії і культури українського народу. — К., 1993р.

Українці: народні вірування, повір’я, демонологія/ За ред. В.Ольжича. —
К., 1991р.

PAGE

PAGE 3

Похожие записи