ЧИТАННЯ ТВОРІВ РІЗНИХ ЖАНРІВ.

Виразне читання — мистецтво синтетичне і складне.

Синтетичність і складність його залежить від дійсності, що лягла в
основу твору, а також від змісту і форми її змалювання. Це значить, і
від жанру твору, оскільки художня дійсність знаходить своє відбиття і в
різних жанрах.

У читанки для початкових класів входять різні жанри: оповідання, казки,
вірші, банки, малі фольклорні жанри (приказки, прислів’я, загадки), а
також твори, близькі до художніх — науково-популярні або ділові статті.

Всякий літературний твір має свої особливості, які визначають специфіку
читання. Тим більше ця особливість існує між окремими жанрами. Тому,
закономірно, існує і певна різниця в читанні творів різних жанрів1.

В усіх випадках твір треба глибоко проаналізувати, оживити перед
внутрішнім зором всі картини й образи, розкрити й осмислити
експресивність. (Див. розділ «Підготовка до уроку читання», стор. 94). У
першому випадку, порівняно з іншими, читець має деякі полегшення:
експресивність твору він передає тільки з позиції одного автора. Так,
наприклад, з тим почуттям болю в душі, що й в автора, читець веде
розповідь про убогість удовиної хатини; страждання вдови-поденниці та її
діточок, які живуть у ній («Удовина хата», 2,47). З почуттям ніжності і
щирості розповідає про дівчинку Улянку, про те, як вона милується красою
природи рідного їй лісу. («У лісі», 3,4).

У другому випадку читання дещо ускладнюється, оскільки експресивність
треба передавати відповідно до кожної особи співрозмовників. Це значить,
відтворити тісний зв’язок між ними, а через індивідуальні риси їх мови
передати настрої, почуття й переживання кожного. Зримість
співрозмовників слухачі мають сприйняти «не тільки за змістом, а й за
звуковими особливостями1».

Проте ні в якому разі не театралізувати діалогу, тобто не
перевтілюватись в образи співрозмовників, як це закономірно роблять
актори театру, не грати їх, а тільки на основі інтонаційних ознак їх
мовлення (тональних, динамічних І темпоральних показників) подавати їх
індивідуальності.

У третьому випадку читець закономірно бере на себе весь світ думок,
почуттів, переживань і автора і дійових осіб. Дуже важливо тут уміти
переходити від образу розповідача до дійових осіб, їх індивідуальностей.
Для цього треба вміло користуватися всіма засобами виразності, особливо
інтонаційними й іншими логічними й емоційними засобами виливу на читача.

Свої особливості читання має оповідь.

«Оповідь — своєрідна манера розгортання подій і змалювання образів у
художньому творі від першої особи»1. На відміну від розповіді, в оповіді
письменник висвітлює певні події й образи не від себе, а від оповідача:
«Синичка;) (1,42), «Червона квітка» (1,164), «У лісі» (2, 28), «Кулемет»
(2,142), «Булочка» (3,8), «Новорічний подарунок» (3,155) та інші,

Щоб правильно прочитати оповідь, необхідно глибоко охарактеризувати
образ оповідача: його вік, стать, характер, симпатії, антипатії,
обставини, в яких він перебуває, і особливо його ставлення до тих подій
і людей, про яких він (вона) оповідає. Проаналізувавши, наприклад, твір
«У лісі» (2,28), ми бачимо оповідача — людину, пристрасно закохану в
осінню лісову природу. Оповідач безпосередньо перебуває в лісі і
захоплено, схвильовано оповідає про те, що його милує, чарує. І хоч
невідомо, хто цей оповідач, завдання читця зрозуміле: ставши на його
місце, передати слухачам схвильовану розповідь, захват, милування красою
природи в лісі восени.

В оповідь може входити розгорнутий діалог: «Шматок пирога» (2, 51),
«Кулемет» (2, 142). У таких випадках читець, ставши на місце оповідача,
«знижує характерність мови дійових осіб за рахунок зростання
характерності мови оповідача»8. Відтворювати індивідуальні риси мови
дійових осіб настільки, наскільки це робиться в розповіді, немає
потреби. Завдання читця не індивідуалізувати їх, а оповідати з яскраво
вираженим ставленням до них: їх думок, намірів, настроїв, вчинків,
переживань тощо. Таким чином, для експресії оповіді першорядне значення
має мова оповідача, другорядне — мова дійових осіб; для експресії
розповіді мова авторська і мова дійових осіб мають однаково важливе
значення. До завдань читання оповідання в будь-якій формі викладу додамо
такі зауваження: 1. Відносно сталий темп твору повинен бути не
поспішний, поміркований, розрахований на вік молодшого школяра; 2. В
процесі читання доцільно після кожного епізоду, частини робити тривалі
паузи. Це дасть можливість дітям краще осмислити, пережити прочитане і
підготуватися до слухання наступного епізоду чи частини

Похожие записи