РЕФЕРАТ
на тему: Бурлескно-травестійне віршування XVIII ст. як передумова появи
“Енеїди” І.Котляревського
Вірші-травестії – пізне явище української літератури. Автори їх –
мандровані дяки. Вірші-травестії – це в основному породження середини 18
ст., коли все глибшою ставала криза старої феодально-релігійної
ідеології.
Вони розвивалися протягом короткого часу. Остаточне покріпачення широких
мас українського народу 1783 р. поклало край мандруванню
дяків-пиворізів, а разом з тим погубило і їхню творчість загалом.
Віршів-травестій збереглося трохи більше десятка, все у записах кінця 18
– першої половини 19 і навіть початку 20 сторіччя. Воно користувалися
значною популярністю, довго жили в народній пам’яті. Жанр
пародія-травестія відомий з кінця 17 ст.
Питання про генезу травестії в українській літературі досліджено дуже
мало; не вивчені її зв’язки з аналогічними явищами в інших літературах.
Тематично українські вірші – травестії поділяються на 2 групи – різдвяні
і великодні. Вони виникли з біблійно-євангельських та апокрифічних
легенд про Адама і Єви з раю, про народження Христа, його воскресіння та
інш. Але травестійний спосіб розробки релігійних тем призвів до того, що
у віршах не залишилось від “святих образів” нічого, крім сюжетних схем і
імен.
Наприклад, народження Христа ” “Пісні рождеству Христову” є лише
приводом для зображення веселої і гомінкої гулянки селян у корчмі.
Для всіх різдвяних і великодніх віршів найхарактерною рисою є те, що в
них світ богів і святих зливається із світом українського простолюду.
Образи небожителів втрачають свої божественно-ірреальні риси. І пекло з
раєм – реальна земля.
Всі вірші-травестії звучать бадьоро, святково, оптимістично,
відображаючи цим історичний оптимізм народних мас, який вони не втрачали
навіть в важких умовах, відображається “панібратський” гумор народу,
стосовно “божих речей”.
Мова травестій – жива народна розмовна українська мова.
Є такі травестії: “Піснь світська”, “Вірш на великдень”, “Вірша,
говоренная гетьману запорожцами на світлий празник воскресенія Христово
1791 года”.
Бурлеско-травестійне віршування, як і породії на церковні відпраи, були
найяскравішим виявом тогочасного вільнодумства у “божих речах”. І це
визивало обурення клерикальних кіл.
Перечитуючи такі травестії, як “Великоднія вірша”, ми бачимо такі рядкі,
де зображені загальні танці:
Перше навприсядки брали,
Потім били трепака,
А дівчата забивали
Підківками гоцака.
А зараз ми можемо побачити аналогічні картини в “Енеїді”: “Еней і сам
тут розгулявся, як на аркані жеребець, з Дідорою за руки взявся, пішов
із нею у танець”, тобто дуже близько до жанрових сцен віршів-травестій.
Зрештою і “перелицювання” Вергілівської “Енеїди” в кінці 18 ст. не було
чимось винятковим в українській літературі, а скоріше сказати
закономірним. Найпрозорливіші поборники феодальних
клерикально-релігіозних порядків бачили невідтворність історичного руху,
усвідомлювали неминучість краху своїх ідей. Процес йшов повним ходом,
людство, сміючись, прощалось із своїм минулим. Серйозні речі переходили
в комедію, фарс.
В цей час Опанас Лобисевич був автором низки перекладів з латинської
мови у травестійно-бурлескному стилі.
Але в своєму вільнодумстві автори віршів-травестій 18 ст. були
сміливішими за Котляревського. В “Енеїді” травестуються,
“перелизовуються” античні, поганські боги.
Література:
Історія української літератури у 8-ми томах, том2 (друга половина 18 ст.
– тридцяті роки 19 ст.)
Автори тома (Л.Є.Махновець, Д.В.Чалий, Є.С.Шабліовський,
В.Є.Шубравський), К., 1967 р., с.53-79.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
