РЕФЕРАТ

на тему: Бурлескно-травестійне віршування XVIII ст. як передумова появи
«Енеїди» І.Котляревського

Вірші-травестії — пізне явище української літератури. Автори їх —
мандровані дяки. Вірші-травестії — це в основному породження середини 18
ст., коли все глибшою ставала криза старої феодально-релігійної
ідеології.

Вони розвивалися протягом короткого часу. Остаточне покріпачення широких
мас українського народу 1783 р. поклало край мандруванню
дяків-пиворізів, а разом з тим погубило і їхню творчість загалом.

Віршів-травестій збереглося трохи більше десятка, все у записах кінця 18
— першої половини 19 і навіть початку 20 сторіччя. Воно користувалися
значною популярністю, довго жили в народній пам’яті. Жанр
пародія-травестія відомий з кінця 17 ст.

Питання про генезу травестії в українській літературі досліджено дуже
мало; не вивчені її зв’язки з аналогічними явищами в інших літературах.

Тематично українські вірші — травестії поділяються на 2 групи — різдвяні
і великодні. Вони виникли з біблійно-євангельських та апокрифічних
легенд про Адама і Єви з раю, про народження Христа, його воскресіння та
інш. Але травестійний спосіб розробки релігійних тем призвів до того, що
у віршах не залишилось від «святих образів» нічого, крім сюжетних схем і
імен.

Наприклад, народження Христа » «Пісні рождеству Христову» є лише
приводом для зображення веселої і гомінкої гулянки селян у корчмі.

Для всіх різдвяних і великодніх віршів найхарактерною рисою є те, що в
них світ богів і святих зливається із світом українського простолюду.
Образи небожителів втрачають свої божественно-ірреальні риси. І пекло з
раєм — реальна земля.

Всі вірші-травестії звучать бадьоро, святково, оптимістично,
відображаючи цим історичний оптимізм народних мас, який вони не втрачали
навіть в важких умовах, відображається «панібратський» гумор народу,
стосовно «божих речей».

Мова травестій — жива народна розмовна українська мова.

Є такі травестії: «Піснь світська», «Вірш на великдень», «Вірша,
говоренная гетьману запорожцами на світлий празник воскресенія Христово
1791 года».

Бурлеско-травестійне віршування, як і породії на церковні відпраи, були
найяскравішим виявом тогочасного вільнодумства у «божих речах». І це
визивало обурення клерикальних кіл.

Перечитуючи такі травестії, як «Великоднія вірша», ми бачимо такі рядкі,
де зображені загальні танці:

Перше навприсядки брали,

Потім били трепака,

А дівчата забивали

Підківками гоцака.

А зараз ми можемо побачити аналогічні картини в «Енеїді»: «Еней і сам
тут розгулявся, як на аркані жеребець, з Дідорою за руки взявся, пішов
із нею у танець», тобто дуже близько до жанрових сцен віршів-травестій.

Зрештою і «перелицювання» Вергілівської «Енеїди» в кінці 18 ст. не було
чимось винятковим в українській літературі, а скоріше сказати
закономірним. Найпрозорливіші поборники феодальних
клерикально-релігіозних порядків бачили невідтворність історичного руху,
усвідомлювали неминучість краху своїх ідей. Процес йшов повним ходом,
людство, сміючись, прощалось із своїм минулим. Серйозні речі переходили
в комедію, фарс.

В цей час Опанас Лобисевич був автором низки перекладів з латинської
мови у травестійно-бурлескному стилі.

Але в своєму вільнодумстві автори віршів-травестій 18 ст. були
сміливішими за Котляревського. В «Енеїді» травестуються,
«перелизовуються» античні, поганські боги.

Література:

Історія української літератури у 8-ми томах, том2 (друга половина 18 ст.
— тридцяті роки 19 ст.)

Автори тома (Л.Є.Махновець, Д.В.Чалий, Є.С.Шабліовський,
В.Є.Шубравський), К., 1967 р., с.53-79.

Похожие записи