Реферат

На тему: „ Грабовський”

СПІВЕЦЬ МУЖНОСТІ І БОРОТЬБИ

На його обличчі — печать зажури і мужності, мудрості і самозречення.
Високе чоло, задумливий погляд сірих очей, ясних, аж прозорих, глибоких,
як тінь вечорова. Такі очі одних гріють вогнем, а інших обдають крижаним
холодом. Хоч більшу частину свого життя письменник провів у тюремних
казематах і на холодній півночі, хоч замість людей бачив грати та
фортечні стіни, все ж ні на хвилину не згасав у ньому вогонь любові до
скривдженої людини.

Тяжкі умови життя прирекли поета на передчасну фізичну смерть, але ніщо
не могло вбити його титанічного духу, погасити вогонь його
вільнолюбства.

Грабовський полум’янів, а не тлів, і рано згорів. На скромному надгробку
поета стоять дати: 1864-1902. Тридцять вісім років життя. Життя —
подвигу.

Його великий попередник, Т. Г. Шевченко, звертаючись до долі, говорив:

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собовд,

Ці слова з повним правом міг би повторити й Грабовський. Певно ж, сила
його голосу поступається перед могутнім Шевченкопим покликом, але він,
так як і Кобзар, не тільки словом, а й особистим життям ствердив
несхитну вірність революційним ідеалам.

Поет-революціонер, борець і мученик. Українець із села Пушкарного.
Охтирського повіту. Харківської губернії (тепер Грабовське.
Краснопільського району. Сумської області). Українець, що став другом і
братом росіянинові й полякові, італійцеві й фінну. Бурсак, вигнаний
семінарист, чорнопереділець, солдат. В’язень харківської, ізюмської,
Бутирської, іркутської тюрем. Засланець найвіддаленіших місць Сибіру —
Балаганської округи, Вілюйська, Якутська, Тобольська. Автор кількох
збірок нев’янучої поезії, блискучий публіцист, талановитий перекладач.
Народник, що йшов до марксизму. Такий життєвий шлях цієї людини. «Як
подивлюсь я на своє життя від початку, так не було в йому нічогісінько
майже світлого, крім важкої праці, злиднів, хвороб та пропадання серед
жорстоких, запеклих людей, серед нелюдських та катівських громадських
обставин,— скаржився поет на власну долю у своїй «Автобіографії».—Горем
та злиднями почалося моє життя, горем та злиднями й скінчиться. Але не
треба мені світових заман та ласощів, аби тільки дали спромогу працювати
для рідного краю, присвятити йому ті слабі сили, які ще остались в моїм
покаліченім та понівеченім тілі. Не дають і не дадуть…»

З 38 років життя 20 неволі, тяжкої хвороби і смерть на чужині!

Яку ж треба було мати в серці любов до знедоленого краю, як треба було
вірити в прийдешнє щастя, щоб в останні дні свого життя проспівати гімн
боротьбі за людську справедливість:

За вікном у мене

Хуга прошуміла,

Почуття шалене

В серці зворушила.

Хочеться всі пута

Одразу порвати,

Як та хуга люта,

Знятись-погуляти.

А як же все це починалося? Звідкіля бралися сили? Він народився через
три роки після «голодної волі», селянської реформи 1861 року, коли
капіталізм змів останню перепону і заполонив Росію.

Вихователем вразливої його душі було саме життя.

Син бідного паламаря, сирота з 8 років, майбутній поет уже змалку
настроювався на героїку. До цього ж кликали народні пісні та казки,
почуті від матері і бабусі.

На десятому році мати віддає Папла до Охтирської бурси, в науку до попа.
Піп не знав жодного українського слова, глузував з українців і всіх
бурсаків поділяв на коханців і нелюбих. Серед останніх був і Павло.

«Крім мертвої науки,— пригадує в своїй «Автобіографії» П. Грабовський. —
бурса нічого мені не дала; мені дуже припала до серця латинська мова,
але не бурса зацікавила мене тією мовою; мені любо було перекладати
оповідання про славетні вчинки стародавніх героїв, через те й латина
сподобалась».

У 1879 році П. А- Грабовський вступає до Харківської семінарії. Тут він
і переймається народницькими ідеями, які тоді панували серед передових
людей Росії. Цьому сприяло читання книжок і розповіді та поради
професора словесності. Грабовський помер дуже рано. Франко говорив:
«Доконали людоїди ще одну молоду силу, понівечили гарний талант, що міг
би був зробити чимало доброго серед своєї рідної „суспільності”.— З
болем у серці писав промученицьке життя поета.

Боляче озвалася смерть Грабовського у серці кожного, хто знав поета і
поділяв його революційне завзяття.

Могилу славного сина українського народу любовно доглядають вихованці
тобольського дитячого будинку — громадяни нової епохи. На ній завжди
лежать живі квіти або свіжі ялинові гілки. Вони нагадують про «живе
життя», за яке боровся, страждав і передчасно поліг поет.

Поезія Грабовського живе серед нас. На нашій літературній ниві вона
горить полум’яною маківкою. У ЇЇ барві — колір крові, священний колір
нашого червоного революційного прапора.

PAGE

Похожие записи