Реферат на тему:

“Роль літератури в житті європейського суспільства доби Просвітництва”

Соціально-економічні перетворення доби Просвітництва вплинули на
духовний світ людей, змінили їхні духовні запити та ідеали. Велике
значення мало втілення нових суспільних ідей у літературі.

Разом з філософами-просвітителями прогресивні письменники закликали до
розвитку суспільства, заснованого на приватній власності. Найбільш
радикальні автори висували ідеї рівності людей у правах, стояли вище
соціально-верствової обмеженості та нерідко висловлювали ідеали,
популярні серед широких народних мас.

Просвітителі підпорядкували свою художню творчість завданню перебудови
суспільства, їхні твори носили глибокий філософський характер. У ряді
випадків — це своєрідні белетризовані філософські трактати. Звідси і
деяка раціоналістичність художньої творчості просвітителів. Борючись за
перебудову суспільства, утверджуючи принцип активного впливу художника
на громадську думку, вони створили нові жанри філософсько-політичного
роману, морально-політичної драми і гротескно-комедійного памфлету. При
цьому широко використовували літературні форми старих майстрів: памфлети
Лукіяна, філософську поему Лукреція, сатиричну літературу Ренесансу,
твори Еразма Роттердамського, Франсуа Рабле, Томаса Мора, яких вважали
своїми ідейними попередниками. Відстоюючи демократичні напрями
мистецтва, просвітителі ввели в літературу нового героя — простолюдина.
В якості позитивного образу митці оспівали і прославили його працю, його
мораль, співчутливо і проникливе показали його страждання. Викриваючи
сваволю панівних станів, вони сміливо вводили в літературу критичний
елемент. Вони дали світу твори високого політичного і художнього
значення.

У своїй творчості просвітителі-літератори використовували три основні
типи художнього мислення : класичний, романтичний і реалістичний.

Класицизм XVIII ст., незважаючи на безперечну свою схожість із
класицизмом XVII ст., все ж не був прямим нащадком останнього, а являв
собою принципово нове історико-художнє явище. Якщо класицизм XVII ст.
формувався в умовах консолідації націй, коли абсолютна монархія
відігравала значною мірою позитивну роль у суспільному житті, і не
піднімався до заперечення наявних суспільних відносин, то класицизм
XVIII ст. відзначався антифеодальною спрямованістю, оскільки він
розвивався в умовах, коли буржуазія готувалася до вирішального штурму
феодальних бастіонів.

Сентименталізм (від фр. «епіітепі — чуття) був своєрідною реакцією на
надмірний раціоналізм класицизму з його нехтуванням почуттями простої
людини. Ідеалам просвітницького класицизму, котрий виріс на ґрунті
«само-задоволеного» розуму, сентименталізм протиставив ідеал «природної
людини», складений з елементів утопії. Проте саме цей мотив-ідеал
захистив культуру Просвітництва від всевладдя логічного холодного
розуму, став запорукою розвитку її майбутнього.

Розуміння людини як такої, що живе за законами природи, стало відправним
моментом раціоналізму в його помірковано критичному варіанті.
Визначається нова культурна цінність — художня правда, яка відкрила шлях
реалістичному мистецтву.

Найбільшого свого розвитку просвітницький реалізм (від лат. геаіік —
речовий, дійсний) досяг в Англії, яка в середині XVII ст. стала на шлях
капіталізму. Саме в Англії з’являється принципово відмінна від
традиційної придворно-аристократичної аудиторії аудиторія масова, з
новими вимогами та естетичними смаками. Складалася вона переважно з
представників так званого третього стану, які жадали бачити в мистецьких
творах реалії життя. Це зумовило той факт, що саме в Англії
просвітницький реалізм став провідним напрямком художньої творчості.

Головним жанром у літературі XVIII ст. стає соціально-побутовий роман.

Одним з найбільш відомих англійських письменників доби Просвітництва був
Д. Дефо (1660—1731), автор памфлетів, у яких засуджувалися
переслідування передових людей, висміювалися пересуди та пихатість
англійської аристократії. Небачену славу приніс йому роман «Робін-зон
Крузо». Неперехідна цінність цього твору полягає у прославленні
сміливого пошуку і відкриття нових земель, возвеличенні мужності,
наполегливості, людської праці та винахідливості, відчайдушної боротьби
з небезпекою.

Чимало передових, близьких народові ідей, висловив у своїх творах
великий англійський письменник-сатирик Дж. Свіфт (1667—1745). В широко
відомому романі «Мандри Гулівера» під виглядом казкових подорожей свого
героя він висміяв вади сучасного йому суспільства: чванливість,
жадібність, підозрілість, свавілля, несправедливість, інтриги. Дж. Свіфт
висловив свою думку про нікчемність тогочасного життя, алегорично
переніс втілення людського благородства на коней. Його роман — глибокий
і складний філософсько-сатиричний твір.

Розглядаючи історію англійської літератури XVIII ст., не можна не
згадати шотландського поета Р. Бернса (1749— 1796). У своїх поезіях він
змальовував образи селян («Був бідний фермер батько мій»), виступав
проти соціального й національного гноблення («Веселі жебраки»).
Революційними настроями пройняті його твори періоду Французької
буржуазної революції 1789 р. — «Дерево свободи», «Чесна бідність».

Важливий крок у напрямку реалістичного відображення дійсності здійснила
французька художня література епохи Просвітництва. Значний вплив на неї
справили реалістичні традиції іспанського роману і творчість таких
англійських письменників, як Дефо і Свіфт. Але література Просвітництва
у Франції мала також найближчих попередників у своїй країні, насамперед
в особі видатного письменника Алена Рене Лесажа (1668—1747). Його
сатиричний роман «Кривий біс» і особливо «Пригоди Жіль Блаза із
Сантільяни» дають панорамну картину суспільних відносин, висувають на
перше місце кмітливого і спостережливого простолюдина, викривають звичаї
аристократії, чиновників, духовенства; піднімають завісу над справжніми
мотивами їхніх вчинків.

У творіннях Вольтера і Руссо французька художня література безпосередньо
зливається з передовою громадською думкою епохи Просвітництва. Боротьба
за нові естетичні ідеали досягає кульмінації в період розквіту
діяльності Д. Дідро.

Найвидатнішим представником німецької літератури кінця XVIII — початку
XIX ст. був поет і мислитель Й. В. Гете (1749—1832), один із
найосвіченіших людей свого часу. Глибоко зрозумівши значення французької
революції, він, однак, негативно поставився до революційного насильства,
бо був переконаний, що більше користі дадуть виховання народу і реформи
зверху. Гете як великий гуманіст вірив у геніальні творчі можливості
людини, що і відобразив яскраво у всесвітньо відомій драматичній поемі
«Фа-уст». Над цим твором він працював майже все життя. У середньовічну
легенду про доктора Фауста, який продав душу дияволу і за це отримав
можливість здійснити всі свої бажання, Гете вклав новий
філософсько-моральний зміст. Його героя мучать питання: у чому полягає
сенс життя? Що таке щастя? І тільки в кінці трагедії, вже гинучи, Фауст
доходить висновку: сенс життя полягає у праці, діяльності та боротьбі.
На сюжет «Фауста» французький композитор Ш. Гуно (1818—1893) створив
однойменну оперу, яка користується величезною популярністю і сьогодні.

Таким чином, творчість багатьох талановитих письменників, драматургів,
поетів, публіцистів доби Просвітництва залишається прикладом боротьби
незалежної вільної думки за торжество загальнолюдських духовних
цінностей.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи