Реферат на тему:
Збагачення народносценічного танцю формотворчими елементами класичного
балету, естради, спорту, акробатики
Однією з характерних відмінностей української хореографії, найвищим
технічним досягненням танцюриста є еlеvаtіоn – уміння якомога довше
протриматися у повітрі у тій чи іншій зафіксованій позі, ballon (про це
писали неодноразово і балетмейстери, і балетознавці), без елевації немає
танцю балету. В елевації є порив угору, намагання вивільнитися від
земного тяжіння. Напевне жоден танець у світі не має такої різко
підкресленої елевації, як український. Аналізуючи рухи, побудовані на
елевації, а особливо ті, в яких наслідуються повадки звірів, птахів
(яструб, щупак тощо), переконуємось, що танцюрист злітає у повітря з
одного темпу, якщо виконанню не передує preparation (підготовка). Якщо
підготовка теж рух, то він вимагає для себе відповідної супутньої
розбудови.
Проте, спід зауважити, що елеваційний елемент у поєднанні ballon,
притаманний жіночому класичному танцю, майже сім відсутній не тільки у
жіночих українських танцях, але й в більшості народних танцювальних
культур. Розвиток елевації оказує, що, незважаючи на спільність єдиного
джерела древньоруської хореографії, українська, російська та білоруська
істотні відмінності. Особливо це помітно в стрибкових їх: кільце,
повітряна розніжка, щупак та ін.
Класичний балет у період його блискучого розвитку на російському
національному грунті зробив багато запозичень з української танцювальної
лексики, збагачуючи, насамперед, чоловічий танець. “Немає такого руху в
класичній хореографії, який не був би породженням народної хореографії.
Це однаково стосується і партерних, і повітряних рухів”, – розповідав на
лекціях і демонстрував на прекрасних ілюстраторах Р.Захаров.
Хореографія, безумовно, не бере з інших форм мистецтва елементів,
невластивих для того чи іншого виду, жанру. Механічне перенесення рухів
з одного виду хореографії до його збіднює виражальні можливості
мистецтва, порушує його тільки формотворчу, але й ідейно – тематичну
побудову. Потрібна філігранна обробка руху в цілому, його деталей,
порядкування їх новим завданням.
Одна з найцікавіших сторінок обопільного мистецтва синтезу – це
поєднання класичного танцю з українським народним. Балетмейстери,
запозичуючи рухи, жести, пози чи окремі елементи класичного танцю,
ускладнюють їх, творчо осмислюють, надають їм нової форми, манери
виконання. Деякі класичні рухи у більш – менш зміненому вигляді в
сукупності з іншими знову увійшли до лексики українського
народносценічного танцю.
Разом з іншими рухами героїчного чоловічого танцю деякі насичні рухи у
дещо зміненому вигляді поповнили арсенал української лексики. “Переважна
сфера чоловічого танцю повітря, на висоті в різних темпах елевації
розгортаються сміливі, сиві фігури – кабріолі, антраше, заноски, кругові
рухи, револьвати. Енергія, сила, ініціативність, відвага у поєднанні з
ним розрахунком, натхненням, поривом – такі невід’ємні якості
повітряного чоловічого танцю” зазначав В.М.Богданрв Березовський, маючи
на увазі класичний танець. Додамо: характерно й українському танцю.
Досить згадати різновид подвійних повітряних турів, виконання яких в
українські) народних ансамблях межує з карколомною віртуозністю
(подвійні тури – дуплі, подвійні тури з притиснутими ногами розніжка в
турі та ін.).
І поряд з цим героїчний чоловічий танець класичних балетів увібрав у
себе елементи найрізноманітніших національних танцювальних культур і
будується на антраша, кабріолях, жете різноманітних стрибках, віртуозних
обертах на партері та повітрі.
Творче взаємозбагачення класичного і народного танцю розширює межі
пластичної мови, надає їй багатоплановості, цьому процесі значну роль
відіграє не лише кількість (якого, речі, справжні митці не
захоплюються),а й якість, стилістичній зумовленість трансформації
структурних часток того чи іншого руху з арсеналу класичної або народної
лексики. Скажи народні танцюристи удосконалили партерні тури – піруети.
Вар відзначити , що, маючи однакову назву (партерний тур, або
загальновживаний – пірует), за своєю структурою, а також технологією
виконання вони відрізняються від класичних. Істотну відмінність мають
preparation (в українському танці – непомітний затактовий рух, на якому
здебільшого не фіксує увага глядача) та кульмінація па (маємо на увазі
традиційні по класичного танцю після закінчення обертання). Відмінний у
темпі виконання.
Розвиток сучасного класичного танцю, безперечно, змія канонічні форми
стрибків, особливо їхню фіксацію. Переосмислення та переінтонування
сталих, традиційних фор руху розширюють його образно – дійову амплітуду.
В сучасних балетних виставах спостерігаємо, як, завершуючи віртуозний –
стрибок, танцюрист приходить в arabesque чи attitude поєднуючи їх з
наступним па. Нагадаємо, що саме в нестійкості цих положень закладена
подальша динаміка, а поєднання їх у наступних па веде до органічної
будови хореографічної фрази, періоду, строрюючи логічний розвиток дії.
Цей принцип впроваджується зараз і в народному танці.
На основі технології обертання, притаманного жіночому класичному танцю,
у поєднанні в основному з en dedaus, як виняток з en dehors, створено
цілий ряд жіночих круток: веретено, крутка по діагоналі на одній нозі,
крутка з флік – фляком, тощо.
Народносценічний танець лишається своєрідним різновидом народного танцю
з ускладненою лексикою і досить складною позиційно-архітектонічною
побудовою. Безперечно, класичний балет впливає на його розвиток. У
багатьох творах Вірського відчуваємо філігранний сплав елементів
класичного Народного танцю. Саме у цьому виявляється стильовий ямок
творчості видатного майстра. П.Вірський досконало обома хореографічними
мовами. Крім того, він добре умів і саму природу танцю, закономірності
виникнення та ку його форм. Ось чому в постановках народних танців ми
відчуваємо “класичного балету”, як не бачимо “ансамблів у кращих
балетних виставах, побудованих на органічному сплаві класичної та
народної хореографії.
Елементи народного танцю, а інколи і його форми, застосовуються в
естрадному хореографічному мистецтві, він може слугувати творчий шлях
широковідомого народного ансамблю народного танцю “Берізка” під
керівництвом Н.Надєждіної. У свою чергу балетмейстери не використовують
у постановках деякі елементи ото танцю, які, поєднуючись з клоунадою та
гротеском, розкрити певне значення твору. Згадаймо хоча б трюк з “ногою”
та подарунком – довжелезним шматком колірної тканини, “Чумацькі радощі”
(сцена з розрізуванням та заміною чобіт), “Моряки флотилії “Україна”,
“новорічну метелицю” П.Вірського, “Щедру Україну” та “Ходить гарбуз по
городу” К.Василенка. З появою найрізноманітніших молодіжних та
спортивних для демонстрації сили й спритності, а також для підкреслення
молодецького запалу, вправності тощо у сценічних обробках традиційних
українських танців використовуються елементи спортивної гімнастики,
акробатики, що, підпорядковуючись законам жанру (художньо – органічна
єдність руху та музики, акторська гра), перетворюються на різновиди
хореографічної лексики. Лексика балету протягом усієї його історії
постійно поповнювалась акробатичними прийомами, причому чимало з них з
часом ставали органічними елементами технічно розвинутого танцю. Коріння
віртуозності маємо ще в народних іграх та мистецтві скоморохів. Однак
введення того або іншого акробатичного трюку має піддягати
образно-тематичному розвиткові дії, бо інакше це буде лише формальним
штукарством.
Акробатичні рухи та підтримки, складні за своєю будовою і технологією
виконання, потребують чітких форм. У танцюриста це результат певного
тренінгу: координації сили і темпів, уміння володіти тулубом. Складні
рухи вимагають і чіткої їх фіксації у повітрі. Назвемо найхарактерніші
для сучасної української народносценічної хореографії варіанти
піднімання партнерки: жимом, тобто партнер піднімає танцюристку за
рахунок м’язів рук; темпом, коли відчувається синхронність зусиль обох
виконавців; поштовх – стрибок партнерки з місця чи з розбігу в одному
темпі з просуванням партнера, який піднімає її на підтримку та інші.
Варто нагадати різноманітні варіанти ластівок, рибок та інших положень,
поз у молодіжних і спортивне – акробатичних танцях на підтвердження
того, що елементи акробатики і спортивної гімнастики у поєднанні з
класичними позами займають у них гідне місце.
Якщо потреба у виконанні складного акробатичного трюку виправдана
розвитком дії, то такі рухи необхідні у народносценічних танцях.
Елементи акробатики, підтримок, карколомних стрибків маємо у “Метелиці”
П.Вірського, “На Січі Запорозькій” В.Михайлова.
Віртуозні рухи: повітряні револьтати, різновиди повітряних турів,
розніжки, підсічки та інші потребують координації рухів тіла, його
стійкості та балансу. Деякі з віртуозних рухів не можна виконати без
відчуття чіткої вертикальної осі (різновид піруетів), вертикальної та
горизонтальної осей (млинки, повітряні розніжки…). Надзвичайно важливо
під час виконання віртуозного руху фіксувати потрібну позу. До цих па
слід віднести традиційні вітряні кільця, щупак, повітряну розніжку і
нові, наприклад, після подвійного повітряного туру в повний шпагат, і в
повороті. Новоутвореннями стали і повзунець з опорою чоло, різновиди
закладок, просування на ліктях і ніг у буковинському танці та ін. У разі
потреби ці рухи використовуються у постановках українськими
балетмейстерами, виконання таких рухів потрібна певна
спортивно-акробатична підготовка танцюристів.
Взаємозбагачення солдатського та народносценічного танців теж досить
цікава тема. Армійські ансамблі пісні й танцю поширені в Україні. Тут
народились танці, овіяні романтикою. Веселі, дотепні, жартівливі сценки
з життя та побуту українських воїнів також не популярні.
Багатонаціональний склад Української армії тому, що лексика національних
меншин, деформуючись, поступово входить до хореографічного палу.
Зокрема, в солдатських танцях поширені лексичні елементи з українського
чоловічого танцю: стрибки, рубка та елементи фехтування, рухи з
музичними інструментами (сопілки, трубки, бубнив та ін. Деякі рухи
солдатського танцю – це рідний сплав російських та українських рухів.
Зауваження здебільшого стосується груп повзунців, револьтатів, закладок.
Елементи запозичені з танцювальної лексики військових ансамблів у
народносценічних танцях зустрічаємо найчастіше в танці з поворотом,
боковому повзунці з поворотом, револьтаті по колу, закладці – підсічці
на інших рухах.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
