Реферат на тему:

Юридична деонтологія. Емоційна культура юриста

Відомо, що емоції є однією із форм самореалізації особистості. Реагуючи
на життєві проблеми серцем і душею, сприймаючи їх внутрішнім чуттям, ми
інтуїтивно схоплюємо сутність проблеми, глибоко і повно аналізуємо її.
Емоції відображають внутрішні переживання, хвилювання людини.
Емоційність — це реакція організму на певні дії, факти соціального чи
особистого життя.

На думку К. Ізарда, існують три види вияву емоцій: переживання,
відчуття, зовнішній вираз емоцій [70, 17]. Усі ці емоції можна
спостерігати одночасно, коли зовнішньо виявляються підвищений голос,
нестримні рухи, зміна виразу обличчя та ін. Зрозуміло, що одні і ті ж
емоції неоднаково впливають на різних людей або виявляються з різною
силою.

Встановлено, що емоції людини викликають зміни у судинній і дихальній
системах, впливають на сприйняття, думки, дії, активізують або
«паралізують» автономну нервову систему. Людина, яка радіє, сприймає
світ як веселку, а засмучена болісно реагує на зауваження, вважає їх
критичними тощо; перелякана людина бачить лише те, що її лякає (недарма
кажуть, що страх має великі очі). Емоції впливають на пам’ять, мислення,
уяву, захоплення, на загальний розвиток людини. Крім цього, на
емоційному стані позначається минулий досвід, уся життєдіяльність
людини, оцінка нею ситуації, що склалася.

Виділяють емоції прості й складні, активні (стенічні) й пасивні
(астенічні), позитивні й негативні та ін. Емоції залежать від багатьох
факторів, серед яких індивідуальні особливості людини; фактор часу,
залежно від якого емоційна реакція може набувати характеру афекту, що
розвивається або викликає відповідний настрій; якісні особливості,
потреби тощо. Людині властиві такі види емоцій як: морально-політичні,
інтелектуальні, естетичні, правові та ін. Вони пов’язані з почуттям
патріотизму, національної гордості, колективізму, обов’язку. Людина
переживає почуття допитливості, здивування, прекрасного, підвищеного,
героїчного, трагічного, нового, сумніви тощо.

Що стосується правничої сфери, то актуальності набувають проблеми
емоційного ставлення юриста до владно-розпорядчих наказів і взагалі до
права та держави.

Юристові як особистості властиві різноманітні емоції: задоволення —
незадоволення, напруга — розслаблення, збудження — заспокоєння, радість
— сум та ін. Така полярність емоцій, часом їх різка зміна, виникає
навіть незалежно від волі юриста, на основі почуттів, оскільки емоційну
реакцію суттєво зумовлюють багатовимірність і суперечливість реальної
дійсності.

Емоції і почуття виконують різні функції. Одні є загальною реакцією
організму на життєво важливі події, інші — відображенням ставлення
людини до дійсності. Емоції пов’язані з почуттями. Проте почуття — вища
форма емоційного сприйняття та відображення дійсності (почуття власної
гідності, симпатії, обов’язку тощо). Іншими словами, якщо до нижчих
(простих) видів емоцій можна віднести страх, гнів, радість, то до вищих
— моральні, інтелектуальні, естетичні почуття. Добрі почуття викликають
позитивні, а погані — відповідно негативні емоції, що свідчить про їхню
взаємозалежність, виявляє подальший емоційний тон відчуттів.

Для юриста важливим є правове почуття як результат комплексного
емоційного сприйняття права. Правове почуття ніби узагальнює почуття
законності, власного обов’язку, справедливості, милосердя,
відповідальності, сумнів і впевненість у процесі пошуку істини.

До юристів громадяни звертаються, як правило, в екстремальних ситуаціях,
що виникають у результаті загострення пристрастей та почуттів. Проте
юрист зобов’язаний стримувати вияв власних негативних емоцій,
контролювати свої почуття, скеровувати їх у потрібне русло. Тому
наголосимо, емоційна культура створює своєрідний внутрішній механізм,
який контролює і спрямовує почуття юриста на розуміння суті тієї чи
іншої правової проблеми.

Юридична Зацікавленість як принцип емоційної культури є результатом
психологічної напруженості у професійній діяльності юриста. Адже
будь-який інтерес — це певною мірою підвищення психічної енергії,
внаслідок чого можлива втрата пильності та об’єктивності. Тому юридична
зацікавленість передбачає передусім наявність таких властивостей, як
емоційна рівновага, зваженість, а також широкомасштабну діяльність
службової особи. Виключається емоційне захоплення одним лише прагненням,
враховується потреба та можливість задовольнити його саме правовим
способом. Зацікавленість слугує своєрідним індикатором. Вона
позначається на творчості юриста, впливає на емоційні вияви: жести,
міміку, рухи, голос тощо, їх треба уміло використовувати у практичній
діяльності, наприклад, при створенні кримінологічного портрета злочинця
та його читанні. При цьому юридична зацікавленість «працює» у
максимальному режимі.

Емоційна культура відображає форуму і зміст професійної дійсності
(юридичної практики). Йдеться про особисте переживання юристом почуттів
й емоцій людини, котра скоїла правопорушення, особливо її почуттів після
винесення вироку у суді.

Професійні можливості юриста значно зростають за умови високої емоційної
культури. І навпаки, нерозвинені емоції можуть спричинитися до порушення
службової дисципліни, втрати працездатності, розладу психіки і здоров’я.

Рівень емоційної культури залежить від психічних особливостей юриста,
його вихованості та інших чинників. Упродовж усієї професійної
діяльності формується й удосконалюється емоційний досвід, підвищується
емоційна культура. Остання ніби збалансовує надто слабкі й дуже сильні
емоційні збудження, орієнтує на те, щоб встановити емоційні обмеження,
ліквідувати причини неконтрольованого емоційного стану.

Емоційна культура юриста — це здатність юриста на основі правових
почуттів здійснювати вольовий вплив на емоцігенно-правову ситуацію при
виконанні службового обов’язку.

Провідним компонентом емоційної культури є здатність регулювати
емоцігенно-правову ситуацію, яка відображає динаміку службової
діяльності юриста, спрямованої на пошук правової істини. Очевидно, що
емоційна культура у кожній такій ситуації проходить певні стадії, які
можна виділити як три стадії функціонування емоцігенно-правової
ситуації.

Перша стадія виявляється при одержанні юристом інформації щодо правового
факта. Це, зокрема, може бути інформація про вчинений злочин чи виїзд на
місце події, втрату свідків, повернення справи на додаткове
розслідування, різні процесуальні порушення тощо. Така
емоцігенно-правова ситуація вимагає від юриста врівноваженості,
витримки. Емоційна культура застерігає його від запальності, емоційного
зриву. Тут вплив емоційної культури сприяє врегулюванню (погашенню)
негативних емоцій, які зумовлені конкретним правовим явищем.

На другій стадії емоційна культура юриста спрямовується на аналіз
правового факта, його вивчення та дослідження, дає поштовх до творчості
й активного пошуку правильного правового рішення.

У третій (заключній) стадії виявляється регулятивна функція емоційної
культури. Будь-яка юридична справа, як відомо, завершується прийняттям
рішення, яке потребує певних інтелектуальних зусиль та емоцій. Емоційна
культура у цьому випадку застерігає юриста від емоційного прийняття
рішення. Тут головним є стан виваженості, що й забезпечує встановлення
справедливості.

Вольовий вплив як елемент емоційної культури юриста сприяє виробленню
правомірної поведінки при вирішенні юридичних справ.

Отже, дії юриста мають бути позбавлені надмірного впливу як негативних,
так і позитивних емоцій, оскільки перші призводять до недооцінки, а
другі — до переоцінки ситуації. Тому саме тут потрібні вольові зусилля,
які попри все стримують негативне чи позитивне враження від правового
явища.

З набуттям юристом практичного досвіду воля превалює над почуттями, в
результаті чого підвищується рівень самоконтролю. Це свідчить про
особисті здобутки юриста у пізнанні правової дійсності, які формують
культуру професійних почуттів. Така взаємодія емоцій і почуттів є
відображенням закономірного процесу пізнання світу. Загалом культура
почуттів є гарантом культури виявлення емоцій. Певною мірою тут
спостерігається вплив культури на функціонування системи «воля — почуття
— емоції».

Здатність використовувати емоційні прийоми у службовій діяльності є
ознакою професійної майстерності юриста. Дійсно, емоційні прийоми у
юридичній діяльності бажані й необхідні, оскільки вони дають змогу
створити певний настрій в учасників юридичної справи. Тут важливо
розрізняти два моменти.

По-перше, якщо йдеться про природні позитивні емоції, то вольові зусилля
повинні спрямовуватися в бік гальмування. Занадто велика позитивна
емоційність юриста може бути сприйнята співрозмовником як несерйозне
ставлення до службового обов’язку. Але часто юристові доводиться
вдаватися до штучного виявлення власних позитивних емоцій, щоб,
наприклад, викликати співрозмовника на відверту бесіду.

По-друге, трапляється, що у юриста виникають негативні емоції. Тоді
емоцігенно-правова ситуація вимагає насичення їх позитивним змістом.
Знову ж таки юрист може «піддатися» впливу негативних емоцій, щоб
викликати відповідну реакцію у співрозмовника чи «увійти» в його
емоційний стан. Такий тактичний прийом жодною мірою не спрямований на
те, щоб використати співрозмовника з власною метою, принизити його
гідність. Вміле оперування емоційними прийомами потрібне правникові для
ефективної службової діяльності.

Емоційна культура юриста виявляється у певних принципах: пошук правової
істини, емоційно-правова оптимальність та ефективність, емоційно-правова
рівновага, юридична зацікавленість.

Пошук правової істини — це не тільки те, до чого прагне кожна людина, а
й суть усієї юридичної діяльності. Йдеться про емоційний момент оцінки
фактів правової дійсності за їх психологічною ознакою. Відомо, що у
процесі встановлення істини виникають численні негаразди. Одна з проблем
полягає у наявності в учасників правової ситуації альтернативних думок.
Консенсус тут не завжди виправданий. Річ у тім, що кожне правопорушення,
посягання на людську гідність має й психологічні причини. Узагальнюючи
їх, юрист виробляє у собі таке правове почуття, яке забезпечує
аргументоване встановлення істини.

Емоційна культура допомагає правникові виділити правове завдання,
сформувати емоційно-правове судження, спрямувати теоретичні зусилля на
подолання негативної емоційності. Адже пошук правової істини — це
реальна ймовірність її віднаходження за умови вмілого регулювання
емоціями, глибокого проникнення у психологію, розуміння існуючих
суперечностей у суспільстві.

Щоб точніше з’ясувати природу емоційної культури юриста, побачити її
відмінність від інших психологічних явищ, потрібно визначити
емоційно-правові межі впливу, передусім внутрішні. Напевно, обмеженість
емоційної культури має одноособовий і внутрішньо системний характер.
Причому як і в інших явищах, тут існують верхня і нижня межі, порушення
яких недопустиме у юридичній діяльності.

Обидва випадки потребують такої емоційної культури, яка б не завдавала
шкоди юристові особисто й учасникам процесу. Умовно виявлення емоцій
(емоційне піднесення, емоційний спад) можна зіставити з математичною
кривою (не обов’язково синусоїдою), верхня й нижня точки по всій осі
якої не перевершують певної константи. Вибір такого сталого числа
зумовлює кожна емоцігенно-правова ситуація. Наприклад, це може бути та
«доза» емоцій, після якої юрист «виходить» з себе, не володіє собою.
Зрозуміло, що межі емоційної культури він визначає одноосібне, залежно
від правового почуття.

Мистецтво емоційної культури ґрунтується й на таких принципах, як
емоційно-правова оптимальність та ефективність юридичної діяльності.
Уміння уявно поставити себе на місце іншої людини і розглянути ситуацію
з її позиції, перейнятися її почуттями дає змогу зняти напругу, звести
до мінімуму негативні емоції. Тим самим забезпечуються висока
моральність почуттів і вчинків, гуманізм, справедливість.

Оптимальності й ефективності емоційної діяльності юриста можна досягти,
вдаючись до різноманітних правових прийомів. Наприклад, якщо у процесі
розв’язання правового питання познайомити правопорушника з можливими
максимальними наслідками, то його емоційна збудженість може ефективно
вплинути на хід справи.

Наголосимо, що на кожен вияв емоції існує відповідна правова реакція.
При цьому висока емоційна культура юриста дає змогу збалансувати різні
несподівані дії у межах права і досягти таким чином емоційно-правової
рівноваги. Цей принцип має емоційно-психологічний вимір, стабілізує
емоційну діяльність, спрямовує її у відповідне русло.

Вплив емоційної культури на юридичну діяльність відбувається постійно.
Його можна простежити на дії функцій, які властиві емоційній культурі
юриста. Це врегулювання емоційно-правових процесів, піднесення рівня
правового почуття, вироблення емоційної орієнтації у правовому полі,
забезпечення емоційного діалогу учасників юридичної справи, недопущення
та розв’язання емоційно-правових конфліктів, виховання правової емпатії.

Ці функції фіксують загальне значення емоцій у юридичному процесі та
залежність, яка виникає між емоціями і правовими почуттями. Так, функція
врегулювання емоційно-правових процесів спрямована на піднесення
енергійності, настрою юриста, що впливає на правомірну поведінку у
практичній діяльності. Таке врегулювання виховує дисциплінованість,
ввічливість, загальну духовну культуру, формує силу волі та характер. Як
правило, функція врегулювання емоційно-правових процесів сприяє творчому
використанню пережитого емоційного потрясіння та створенню позитивної
реакції на будь-які правові процеси. Тобто завдяки емоційній культурі
юрист готовий до будь-якої емоцігенно-правової ситуації і його правова
поведінка буде виваженою.

Сама собою емоційна культура юриста без правового почуття не існує.
Пристосування емоцій юриста до поляризації професійних процесів
забезпечує функція піднесення правового почуття. Вона ніби виконує
зворотну роль: через зовнішні дії впорядковує внутрішні. Такий процес
можна назвати згасанням, омолодженням емоцій, після чого відбувається
тверезе осмислення на основі реальних почуттів. Тобто емоційна культура
контролює психолого-правові почуття, впорядковує їх. Крім цього, вона
застерігає від вияву так званої емоційної деформації (йдеться про
нещирість, награність почуттів), сприяє глибокому осмисленню правових
явищ, пізнанню об’єктивних проблем службової діяльності.

Важливе значення для юридичної практики має функція вироблення емоційної
орієнтації у правовому полі. Вона спрямована на формування творчого
мислення, підвищення продуктивності праці, на лаконічне поєднання різних
компонентів у розвитку особи. Ця функція дає змогу юристові правильно,
раціонально спрямовувати свої зусилля, бути готовим до сприйняття
негативного. Отже, мовиться про емоційний досвід юриста і розвиток
власної волі.

Як відомо, юридична діяльність побудована на діалогах. Емоційний діалог
учасників правового процесу покликана забезпечити емоційна культура.
Функція забезпечення емоційного діалогу учасників юридичної справи не
лише створює ґрунт для емоційного спілкування (воно вкрай необхідне), а
й виробляє у юриста вміння переконувати інших, що часто йому і
доводиться робити. Фактично правова істина, як правило, пізнається в
емоційному діалозі. Якщо він відбувається на високому професійному
рівні, то підвищується цінність юридичної праці, авторитет фахівця
права.

Особливу роль у юридичній діяльності відіграє функція недопущення та
розв’язання емоційно-правових конфліктів. Як відомо, конфлікт — це вияв
об’єктивних чи суб’єктивних суперечностей, що виражаються у протиборстві
їхніх носіїв (сторін). А предметом конфлікту є об’єктивно існуюча
проблема, яка слугує причиною чвар. Кожна зі сторін зацікавлена у
розв’язанні проблеми на свою користь [93, с. 31, 37]. Зрозуміло, що
конфлікт супроводжується бурхливими емоціями, незважаючи на законність
дій будь-якої зі сторін. Тому функція недопущення та розв’язання
емоційно-правових конфліктів слугує врегулюванню передусім юридичних
конфліктів, застерігає від емоційних крайнощів, формуючи у юриста
емоційну витривалість, допомагаючи уникнути емоційної катастрофи —
«вибухових» дій, стресу, неконтрольованості у поведінці. Основна роль
цієї функції емоційної культури юриста не стільки у знятті напруги чи у
ліквідації самого конфлікту, скільки у зведенні до мінімуму небезпеки
від його розвитку, тобто в умілому управлінні зіткненнями. Це може
виконати юрист високої професійної майстерності та емоційної культури.

Своєрідною функцією емоційної культури є виховання правової емпатії —
емоційного відгуку на переживання іншої людини. Зрозуміло, що низька
емпатійність — це синонім бездушності, черствості, байдужості. Мати
розвинене почуття емпатії — це ніби мати додатковий зір і слух. Проте
надто висока емпатійність може стати причиною певних психологічних
ускладнень, посилити залежність юриста від психічного стану і настрою
оточуючих. Такий правник не є господарем власного емоційного стану, він
потрапляє у залежкість від пристрастей учасників юридичного процесу,
занадто інтенсивно переживаючи їхні радощі чи нещастя. Роль цієї функції
емоційної культури полягає ще й у забезпеченні оптимальної емпатійності,
яка сприяла б, а не перешкоджала виконанню професійних обов’язків.

Отже, емоційна культура має велике практичне значення для юриста.
Соціально-емоційна сутність права спонукає його зважати на емоційну
сферу правового життя. Тому завдання юриста полягає у тому, щоб виробити
здатність знаходити адекватну почуттям форму вираження, уміння
зіставляти силу емоцій з обставинами та причинами, що їх викликали.
Загалом мета емоційної культури — сприяти самовідволіканню юриста від
усіх емоційних недуг, забезпечувати стан рівноваги почуттів, необхідний
для успішної діяльності в галузі права.

Джерелом емоційної культури є внутрішній світ, культура душі, почуттів,
мислення, внутрішній імператив людини. Зрозуміло, що це стосується і
юридичної діяльності, яка потребує усталених внутрішніх переконань.

Список використаної літератури

Козловський А. А. Право як пізнання: Вступ до ідеології права.-
Чернівці: Рута, 1999.- 295 с.

Крымский С. Б., Парахонский Б. А., Мейзерский В. М. Эпистемология
культуры: Введение в обобщенную теорию познания.- К.: Наук, думка,
1993.- 216 с.

Кудрявцев В. Н., Казимирчук В. П. Современная социология права.-М.:
Юрист, 1995.- 304 с.

Культурология. История мировой культуры: Учебн. пособие для вузов / А.
Н. Маркова, Л. А. Никитич, Н. С. Кривцова и др.; Под ред. проф. А. Н.
Марковой.- М.: Культура и спорт, 1995 .-224 с.

Нариси з сучасної західної філософії права: Навч. посібник.-Харків,
1997.- 148 с.

Невважай И. Д. Философия права: проблема рациональности права
//Правоведение.- 1995.- № 3.- С. 67-75.

Петрова Л. В. Методологія правознавства: філософський дискурс //
Правознавство: Доповіді та повідомлення ПІ Міжнародного конгресу
україністів.-Харків: Око, 1996.-С. 23-29.

Петрова Л. В. Нариси з філософії права: Навч. по-сібн. / За ред. проф.
В. О. Чефранова.- Харків, 1995.- 260 с.

Рабінович П. М. Філософія права: деякі науковоз-навчі аспекти // Вісник
Академії правових наук України.-1997.-№1 (8).-С. 36-46.

Синха Сурия Пракаш. Юриспруденция: Философия права.-М.: Академия, 1996.-
120 с.

Сливка С. С. Професійна культура юриста (теоретико-методологічний
аспект).-Львів: Світ, 2000.- 336 с.

Сливка С. С. Самозахист населення: Моральний аспект.-Львів: Каменяр,
1996.- 144 с.

Сливка С. С. Українська національна філософія права: антологічний
ракурс.-Львів: Воля, 2001.- 168 с.

Сюкшйнен. Шариат: религия, нравственность, право //Государство и право-
1996-№ 8.-С. 120-129.

Тадевосян Э. В. Социология права и ее место в системе наук о праве //
Государство и право.- 1998.- № 1.-С. 46-53.

Тихонравов Ю. В. Основы философии права: Учебн. пособ. для вузов.- М.:
Вестник, 1997.- 608 с.

Фрейд 3. Введение в психоанализ: Лекции.- М., 1991.-160 с.

Фромм Э. Душа человека- М.: Республика, 1992.-430 с.— (Серия «Мыслители
XX века»).

ЦиппеліусР. Філософія права: Підручник: Пер. з нім-К.: Тандем, 2000- 300
с.

Шкода В. В. Вступ до правової філософії.- Харків: Фоліо, 1997-223 с.

Похожие записи