Реферат на тему:

XIX СТОРІЧЧЯ В ІСТОРІЇ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ

ПЛАН

Історичні умови розвитку та особливості культури XIX ст.

Промисловий переворот. Наука.

Нова система освіти.

1. Історичні умови розвитку та особливості культури XIX ст.

Прискорення історичного процесу приводить у XIX ст. до нового якісного
стрибка в порівнянні з початковим періодом Нового часу. Європа пересіла
з кінного диліжанса в “Східний експрес”, з парусника на пароплав і на
кінець сторіччя підійшла до того, щоб літати в повітрі і плавати під
водою. Телеграф зв’язав європейські країни і США з найвіддаленішими
куточками планети. Наука проникла углиб речовини і в таємницю еволюції
живої матерії. То був вік науково-технічного перевороту і бурхливих
соціальних потрясінь, але разом з тим — найбільших гуманістичних і
естетичних завоювань та утопічних помилок розуму.

Мінявся сам вигляд світу. Величні собори, розкішні палацові резиденції,
більш скромні “дворянські гнізда”, невеликі поселення ремісників
перетворилися в прекрасні, але все ж пам’ятники феодальної епохи, що
назавжди пішла в минуле. Носіями нового стали великі промислові міста з
їх заводами і фабриками, залізничними вокзалами і лініями метро,
особняками багатіїв і нетрищами, доходними будинками і будиночками
бідняків, публічними бібліотеками, музеями і комерційними видовищними
закладами — театрами, танцзалами, концертними естрадами.

Рівень досягнень і їх роль в сучасній системі цінностей відображає вже
той факт, що при характеристиці XIX ст. часто використовують термін
“класичний”: це вік класичного капіталізму (вільної конкуренції),
класичної філософії, класичного природознавства, класичної літератури і
музики…

Хронологічні межі культурного феномена XIX ст. ширші, ніж календарні.
Початок новим культурним процесам поклала Французька революція 1789-1793
рр. Що ж до завершення епохи, то рубежем став початок Першої світової
війни в 1914 р.

Ідеї свободи, рівності і братерства, проголошені якобінцями, створили
сприятливу атмосферу для боротьби за демократичні перетворення у всьому
світі. Минуле сторіччя стало часом буржуазних революцій. В одній Франції
їх було декілька: в 1830, 1848, 1870 рр. У 1848 -1849 рр. революціями
була охоплена вся Європа. Їх головний результат — становлення буржуазної
демократії в більшості європейських країн. Гострота соціальних протиріч,
напруження політичних пристрастей було пов’язане не тільки з
протиборством буржуазії і дворянства, але і з боротьбою пролетаріату
проти буржуазії. Паризька комуна 1871 р. стала першою пролетарською
революцією.

Утвердження буржуазних відносин у найбільших країнах, схожість
соціально-економічного і суспільно-політичного ладу, складання світового
ринку, активні ділові, дипломатичні, революційні, культурні зв’язки,
новий рівень засобів комунікації обумовлювали виникнення тенденції
зближення культур.

У той же час найістотнішим чинником, який суттєво вплинув на розвиток
світової культури, став могутній національно-визвольний рух: боротьба
проти нашестя Наполеона в Іспанії і Росії, проти гніту австрійських
Габсбургів в Італії та Угорщині, проти османського ярма в Греції і
Болгарії, проти російського царизму в Польщі і на Кавказі, об’єднання
Німеччини. Дуже різний за складом і цілями у різних країнах цей рух веде
до того, що вчені, письменники і художники звертаються у своїй творчості
до історичного минулого і культурних традицій власних народів.
Усвідомлення кожною нацією своєї значущості, розвиток почуття
національної гідності визначав прагнення людей науки і мистецтва вийти
на світовий рівень, іти в ногу з часом.

У загальній картині історії XIX ст. існують і взаємодіють тенденції
розвитку національних культур і складання загальнолюдської, світової
культури.

Наслідки утвердження капіталістичного виробництва і капіталістичних
відносин були неоднозначними для культури. З одного боку, імпульс для
розвитку отримала наука, оскільки виникла пряма економічна
зацікавленість в застосуванні у виробництві відкриттів, винаходів, більш
численною стала інтеліґенція, зростало міське населення. З іншого ж
боку, машинне виробництво створило клас найманих робітників-пролетарів,
звело до мінімуму гуманістичний чинник у праці, посилило відчуження
працівника від процесу і продукту праці, протистояло світу ідеалів і
духовних цінностей.

У своїх основах культура XIX ст. спиралася на ідеї і погляди, вироблені
в епоху Просвітництва. Це — насамперед гуманізм, що піднявся до
розуміння цінності кожної людини як особистості, її права на вільний
розвиток, раціоналізм і, особливо, — сцієнтизм (від латинського
“сцієнція” — наука), який абсолютизував роль і можливості науки в житті
суспільства, а також євроцентризм, що оцінював всі цивілізації крізь
призму переваги європейського зразка для всіх інших культур.

2. Промисловий переворот.Наука

Промисловий переворот і головні технічні винаходи. Протягом ХІХ ст.
високо розвинулася взаємодія науки і техніки з виробництвом. Розвиток
промисловості і сільського господарства підштовхував науку до вивчення
нових проблем, а в свою чергу на основі наукових відкриттів створювалися
нові засоби виробництва.

З особливою силою такий взаємовплив виявився в ході промислового
перевороту. Його початковим моментом прийнято вважати винахід і широке
застосування робочих машин у текстильному виробництві, що практично
співпало за часом зі створенням англійським інженером Джеймсом Уаттом
універсальної парової машини. Незабаром парові машини стали масово
застосовуватися й у всіх галузях виробництва.

Справжній переворот у промисловості настав тоді, коли виник паровий
молот і точні універсальні металорізальні верстати, тобто коли машини
стали виробляти машини, виникло машинне виробництво. У зв’язку з цим
різко зріс попит на метал і необхідне для його виробництва вугілля.
Незабаром деревне вугілля у виробництві металу було замінене кам’яним.
Недаремно ХІХ сторіччя пізніше назвали “віком пари, вугілля і металу”,
хоч в кінці його вже почалося промислове застосування електрики.

Застосування парових машин на транспорті значно збільшило можливості
зв’язку і комунікацій, спілкування людей. Американський винахідник
Р.Фултон в 1807 р. побудував перше річкове судно з паровим двигуном, яке
розвивало швидкість близько 9-10 км на годину. Вже в 40-х роках ХІХ ст.
стали будувати кораблі із залізним корпусом. Між Європою й Америкою,
Англією та Індією, Австралією встановлюється регулярне океанське
пароплавне сполучення, яке прискорилося після будівництва Суецького
каналу (1869 р.). Шлях з Європи в Америку, який вимагав на початку
століття цілого місяця, в кінці його скоротився до 7-8 днів.

Англійський інженер Дж.Стефенсон в 1829 р. створив паровоз із
символічною назвою “Ракета”. Він набирав швидкість до 38 км на годину і
пересував вагони вагою до 90 т. Конструкція “Ракети” була настільки
вдалою, що принципово не мінялася аж до середини ХХ ст., коли паровози
поступилися місцем тепловозам й електровозам.

Паралельно з масовим транспортом (залізничним, морським, річковим,
міським — трамваєм, метро) з’явився і транспорт індивідуального
користування. У середині століття з’явився велосипед з педалями, а після
введення у практику в 80-і роки ХІХ ст. пневматичних гумових шин він
набув майже сучасного вигляду. Винахід же двигуна внутрішнього згоряння
привів до виникнення принципово нового виду транспорту — автомобільного.
У 1885-1886 рр. німецькі інженери Г.Даймлер і К.Бенц сконструювали перші
зразки автомобілів, а вже в 90-і роки в ряді країн Європи й Америки
почалося їх промислове виробництво. Попит на автомобілі стрімко зростав,
тому не дивно, що саме на автомобільних заводах Генрі Форда в США був
застосований конвеєр.

На рубежі XIX і ХХ ст. здійснилася мрія людини про політ над Землею.
Спочатку з’явилися літальні апарати легші за повітря — дирижаблі, але
незабаром вони були витіснені літаками (аеропланами). У 1903 р.
американські авіаконструктори брати Уїлбер і Орвілл Райт встановили на
літаку легкий і компактний бензиновий двигун і здійснили перший в світі
повітряний політ тривалістю 59 секунд.

Застосування двигунів внутрішнього згоряння й електрики зробило
реальністю ще одну фантастичну ідею — підводне плавання. Підводні човни
стали будувати в останні роки XIX ст., передусім в Німеччині з
військовою метою.

Крім розвитку транспорту, який зблизив людей, країни і континенти,
корінним чином змінилися і засоби зв’язку та інформації.

У середині ХІХ ст. телеграф уже з’єднував дротяним зв’язком Європу з
Америкою та Азією, забезпечуючи небувалу раніше швидкість передачі
інформації. У кінці 70-х років А.Беллом було винайдено, а Т.Едісоном
вдосконалено телефон. Завдання створення безкабельного зв’язку (радіо)
було вирішено російським вченим О.С.Поповим, який у травні 1895 р.
продемонстрував перший у світі радіоприймач. У 1897 р. італієць
Г.Марконі отримав патент на винахід аналогічного радіоприймача. Історія
цієї суперечки про пріоритет винаходу цікава і з точки зору того, що
багато відкриттів робилися в різних країнах одночасно або майже
одночасно. Ще один яскравий приклад майже одночасного відкриття – так
звані “Х-промені”, які сьогодні називають рентгенівськими, близько 1895
р. паралельно відкрили видатні фізики — український І.Пулюй та німецький
В.Рентген і навіть в кінці ХХ ст. в західній пресі точиться суперечка
про пріоритет цього відкриття, а в англомовному світі уникають назви
“рентгенівський”, називаючи виялені промені X-ray.

Поява друкарських і набірних машин у поліграфії абсолютно змінила роль і
становище періодичної преси в суспільстві. Саме в ХIХ ст. газета, яка
виникла в ХVII ст., із засобу задоволення цікавості придворних кіл стала
засобом масової інформації, пульсом часу і віддзеркаленням громадської
думки. Але тоді ж виразно виявилася залежність друку від влади.
Хрестоматійним прикладом стали заголовки паризьких газет, які
повідомляли про просування Наполеона до Парижа під час його повторного
приходу до влади після втечі з острова Ельба: “Корсиканське чудовисько
зірвалося з ланцюга і висадилося в бухті Жуан”; — “Людоїд іде до
Грасса”, “Узурпатор увійшов до Гренобля”, “Бонапарт зайняв Ліон”,
“Наполеон наближається до Фонтенбло”, нарешті, “Сьогодні Його
Імператорська Величність прибуде в свій вірний Париж”.

Міжнародне наукове співробітництво. Збільшення можливостей і прискорення
обміну різного роду інформацією, нарівні з розвитком промислового
виробництва і створенням матеріального фундамента прикладних наук,
вельми сприятливо позначилося на формуванні єдиної світової науки з
експериментальною базою і теоретичними узагальненнями. У ХІХ ст. вперше
виникла особлива система обміну інформацією і взаємодії вчених різних
країн.

Крім державних національних академій створюються численні незалежні
наукові товариства й установи. Вони часто випускали періодичні видання,
наукові записки, які надавали свої сторінки найбільш видатним вченим
різних держав. Вчені стали збиратися для обміну думками і результатами
наукових досліджень на міжнародні з’їзди, симпозіуми і конгреси. Останні
часто приурочувалися до міжнародних промислових виставок, які стали
також однією з найважливіших подій культурного життя. Їх метою було
пожвавлення торгівлі, промисловості, але в той же час вони ставали
оглядом розвитку світової науки, досягнень техніки, мистецтва і
культури.

Почали здійснюватися міжнародні наукові проекти. Наприклад, на
астрономічному конгресі 1887 р. було прийнято рішення про складання
каталогу зірок. У цій роботі взяли участь 18 астрофізичних обсерваторій
різних країн. У результаті було зареєстровано біля двох мільйонів зірок.

Практика концентрації матеріальних ресурсів у міжнародному масштабі
застосовувалася не раз: у Англії при Кембріджському університеті була
організована фізична лабораторія імені Г. Кавендіша, славетний
“розсадник геніїв”, яку послідовно очолювали Д.Максвелл, Дж.Томпсон,
Е.Резерфорд, Радієвий інститут у Франції, інститут Рентгена у Мюнхені,
Імперський фізико-технічний інститут в Берліні.

Надзвичайно важливим моментом стало повсюдне поширення єдиної системи
мір і ваг, думка про необхідність якої виникла ще під час Французької
революції. Система базувалася на десятичному принципі. В основу її було
покладено нову одиницю довжини — метр (від грецького “метрон” — міра).
За одиницю площі приймався ар, рівний 100 м2, рідкі і сипучі тіла стали
вимірюватися у літрах (1 дм3), вага — в кілограмах (вага 1 л води). У
1872 р. у Севрі, поблизу Парижу, було створене Міжнародне бюро мір та
ваги. Цією системою зараз користується абсолютна більшість країн і
народів світу.

Основні наукові відкриття. Наука у XIX ст. продовжує сприйматися як
класична система знань, як єдина система наук, основні ідеї і принципи
якої вважаються остаточно встановленими і непорушними. Відбувається
диференціація окремих галузей наукових знань на більш вузькі спеціальні
галузі (наприклад, у самостійні науки виділяються експериментальна
психологія, соціологія, культурологія) і в той же час — інтеграція наук
(саме в цей час виникає астрофізика, біохімія, фізична хімія, геохімія),
оформляється і нова галузь знань — технічні науки.

Протягом сторіччя було зроблено нечувану раніше кількість відкриттів, а
на основі накопиченого експериментального, аналітичного матеріалу
розроблено узагальнюючі теорії.

У рамках класичної фізики з’явилися нові галузі — термодинаміка і вчення
про електрику, покликані до життя розвитком техніки. Французький фізик
С.Карно вивчив закономірності перетворення теплової енергії в механічну,
заклавши тим самим основи теплотехніки. А згодом німецький дослідник
Ю.Майєр, англієць Дж.Джоуль і німець Г. Гельмгольц завершили
обґрунтування закону збереження і перетворення енергії (термін “енергія”
ввів у 60-і рр. XIX ст. У.Томпсон). Отже, було встановлено, що всі види
енергії — механічна, теплова, електрична і магнітна — переходять одна в
одну.

Відкриття в 1831 р. англійцем М.Фарадеєм явища електромагнітної
індукції, яке спиралося на дослідження датського фізика Х.Ерстеда і
француза А.Ампера, дозволило згодом створити магнітоелектричні
генератори й електродвигуни. Їх праці заклали основи майбутньої
електротехніки.

Великим досягненням науки XIX ст. була висунута англійським вченим
Д.Максвеллом електромагнітна теорія світла (1865 р.), яка узагальнила
досліди і теоретичні висновки багатьох фізиків різних країн у галузях
електромагнетизму, термодинаміки й оптики. Д.Максвелл прийшов до думки
про єдність і взаємозв’язок електричних і магнітних полів, створив на
цій основі теорію електромагнітного поля, згідно з якою, виникнувши в
будь-якій частині простору, електромагнітне поле поширюватиметься в
ньому з швидкістю, яка дорівнює швидкості світла. Таким чином він
встановив зв’язок світлових явищ з електромагнетизмом. Уперше на
практиці спостерігати поширення електромагнітних хвиль вдалося
німецькому фізику Г. Герцу. Парадоксально, але він вважав, що
електромагнітні хвилі не будуть мати практичного застосування. А вже
через декілька років О.С.Попов застосував їх для передачі першої в світі
радіограми. Вона складалася всього з двох слів: “Генріх Герц”.

Подальшим кроком у вивченні будови матерії стало відкриття першої
елементарної частки — електрона. У 1878 р. голландський фізик Г. Лоренц
почав розробляти електронну теорію речовини і надав теорії
електромагнетизму довершеного математичного вигляду.

Узагальненням усього попереднього розвитку хімії стало відкриття
російським вченим Д.І.Менделєєвим періодичного закону хімічних
елементів. Він довів, що властивості елементів і простих і складних
сполук, що утворюються ними, стоять у періодичній залежності від їх
атомної ваги. Періодичний закон вказував шлях до планомірних пошуків ще
невідкритих хімічних елементів.

XIX ст. стало часом торжества еволюційної теорії. Ч.Дарвін, узагальнивши
ідеї Ж.Ламарка про залежність еволюції організмів від пристосованості їх
до навколишнього середовища, Ч.Лайєля про утворення земних шарів в
залежності від діяльності сил природи, клітинну теорію Т.Шванна і
М.Шлейдена і власні багаторічні дослідження, у 1859 р. видав працю
“Походження видів шляхом природного відбору”, у якій виклав висновки про
те, що види рослин і тварин не постійні, а мінливі, що сучасний
тваринний світ сформувався внаслідок тривалого процесу розвитку. Правда,
про причини мінливості видів Дарвін, з його слів, висунув лише
“здогадливі” припущення. Ці причини вдалося розгадати австрійському
досліднику Г. Менделю, який сформулював закони спадковості. У 1871 р.
Дарвін випустив книгу “Походження людини і статевий відбір”, де висунув
і обґрунтував гіпотезу про походження людини від мавпоподібного предка.
Вчення Дарвіна справило приголомшуюче враження на суспільну свідомість.

У XIX ст. публікуються також численні узагальнюючі праці із всесвітньої
історії, історії країн і народів, історії мистецтва та історії
філософії. Такі мислителі, як Гегель, Конт, Спенсер, Маркс і Енгельс,
намагаються побудувати всеосяжні філософські і соціальні системи.

Про зміну характеру взаємовідносин науки і практики також яскраво
свідчить історія всесвітньо відомого Пастерівського інституту в Парижі.
Все почалося з того, що на замовлення французьких виноробів, які
зазнавали великих збитків від хвороб вина, молодий блискучий вчений Луї
Пастер (дві докторські дисертації з фізики і хімії) почав вивчати
процеси бродіння. Незабаром він довів, що бродіння є результатом
життєдіяльності мікробів. Пастер став основоположником нової науки —
мікробіології, зробив революцію у медицині. Він виявив збудників
багатьох інфекційних захворювань, дав пояснення імунітету і розробив
метод застосування запобіжного щеплення. Його відкриття були настільки
важливі, що на кошти, зібрані за міжнародною підпискою, був створений
інститут.

На кінець XIX ст. в суспільній свідомості складається переконання, що
картина світу в загальних рисах вже досить ясно встановлена наукою, що
подальший розвиток наукового знання покликаний лише уточнювати контури
цієї картини і розкривати нечисленні “білі плями”, які залишилися в ній.
Коли в 1889 р. майбутній геніальний фізик-теоретик, основоположник
квантової фізики, Макс Планк вирішив працювати у галузі теоретичної
фізики, його вчитель сказав йому: “Юначе, навіщо ви губите своє
майбутнє? Адже теоретична фізика закінчена. Можна лише обчислювати
окремі випадки. Але чи варто віддавати такій справі своє життя?”
Насправді ж класична наука XIX ст. стала не вінцем пізнання, а
підмурівком нового революційного прориву.

У 1895 р. німецький вчений В.Рентген відкрив промені, які зараз носять
його ім’я. Услід за ним французькі вчені А.Беккерель, Пьєр і Марія Кюрі
відкрили явище радіоактивного розпаду, а англійський фізик Е.Резерфорд
встановив, що при розпаді радіоактивних елементів виділяються альфа,
бета і гамма-промені, а потім він разом з Содді запропонував загальну
теорію радіоактивності. Світ був приголомшений: неподільності атома
прийшов кінець, залишилося лише заглянути у нього й уявити собі його
будову. Незабаром тим же Резерфордом була запропонована, а датчанином
Н.Бором уточнена “планетарна” модель атома.

І, нарешті, класичні уявлення людства про час і простір були зруйновані
теорією відносності Альберта Ейнштейна.

Такі ж прориви на рубежі віків сталися і в пізнанні людиною самої себе.
Американський біолог Т.Морган, спираючись на забуті праці Г. Менделя,
сформулював закони спадковості. Працями Г. Менделя і Т.Моргана були
закладені основи науки генетики, яка нині тріумфально крокує по країнах
і континентах.

Найбільші досягнення у галузі фізіології пов’язані з ім’ям І.П.Павлова,
який спирався у своїй науковій діяльності на праці І.М.Сєченова. У 1903
р. на конгресі медиків у Мадриді він робить своє перше повідомлення про
теорію умовних рефлексів. Його дослідження вищої нервової діяльності
(другої сигнальної системи, типів нервової системи, локалізації функцій,
системності роботи великих півкуль кори головного мозку та ін.) зіграли
велику роль у розвитку фізіології, медицини, психології й педагогіки.

3. Нова система освіти

В останню чверть XIX ст. бурхливий розвиток науки і техніки породив у
передових промислових країнах потребу у кваліфікованих кадрах, як
інженерних, так і робітничих. Суспільство поступово починає
усвідомлювати необхідність письменності для широких верств населення.

Під впливом ідей французьких просвітителів, передових
педагогів-демократів І.Песталоцці і А.Дістервега, під тиском трудящих у
найбільших країнах Європи в шкільній справі сталися вельми значні зміни.
Вони торкнулися передусім елементарної, початкової школи, відбилися і на
вищій освіті. Початкова освіта, яка протягом сторіч перебувала у віданні
церкви, переходить до управління державою, хоч вплив релігії залишається
значним. В Англії створення системи державної освіти було закладено
законом 1870 р., за яким початкові школи переставали бути
віросповідними. Незабаром держава стала виплачувати спеціальні грошові
субсидії тим школам, які не брали плати за навчання з батьків учнів. У
1880 р. початкова освіта в Англії стала обов’язковою, а в 1891 р. —
безкоштовною.

В об’єднаній Німеччині закон 1872 р. про народну школу дещо розширив
викладання реальних предметів і активізував у ній методи навчання. Цим
же законом католицька церква була відчужена від керівництва шкільною
справою. Звичайно, мова йшла не про скасування релігійного навчання і
виховання, просто католицькі кола вважалися опозиційними до правлячої
протестантської династії Гогенцоллернів.

У Франції безкоштовна й обов’язкова освіта для всіх дітей віком від 6 до
13 років була введена законами 1881 і 1882 рр. Цими ж законами
відмінялося викладання у школі закону Божого, але для релігійного
навчання виділявся один день на тиждень, вільний від занять.

Проте значна частина дорослого населення навіть у великих країнах
залишалася неписьменною. Наприклад, в Росії закон про обов’язкову
початкову освіту був прийнятий лише при радянській владі. У США
безкоштовна, хоч і не обов’язкова початкова освіта існувала вже в кінці
XIX ст. майже у всіх штатах, але масово неписьменним було “кольорове”
населення і значна частина нових емігрантів.

Середня школа в європейських країнах протягом майже всього XIX ст. не
зазнала радикальних змін. Єдиним повноправним типом середньої школи
залишалася школа класична, гуманітарна: гімназії в Німеччині і Росії,
ліцеї і коледжі у Франції, граматичні школи в Англії. В останній чверті
сторіччя важко, але пробивало собі дорогу вивчення дисциплін
природничого циклу — фізики, хімії, біології та інших. Запекла полеміка
розгорнулася у США та європейських країнах з питання викладання
біології, особливо теорії Дарвіна про походження видів. Уже це наближало
школу до потреб реального життя, сприяло донесенню до масової свідомості
елементів наукових уявлень про процеси, які відбуваються в природі.

Розширилася на кінець сторіччя мережа вищих учбових закладів, передусім
інженерно-технічних. У підготовці наукових кадрів велику роль починають
відігравати науково-дослідні центри і лабораторії, які вперше з’явилися
у ХІХ ст. — як приватні, так і державні, наприклад, вже згадуваний
Пастерівський інститут у Парижі.

У зв’язку з розвитком триступеневої системи освіти став швидко зростати
шар наукової, інженерно-технічної, гуманітарної (вчителі, лікарі)
інтеліґенції. Прагнення до подолання неуцтва й оволодіння знаннями
охопило досить широкі верстви населення. Ніколи в минулому не
створювалося так багато різноманітних шкіл для дорослих, різних курсів,
не читалося стільки популярних лекцій. Здійснюються енергійні кроки для
розвитку жіночої освіти.

* * *

Здобутки XIX ст. у всіх сферах культури виявилися колосальними. Цей
період вражаючий за гармонійністю розвитку і величезними результатами
творчої діяльності людини у найрізноманітніших сферах. Тенденції,
закладені епохою Відродження, досягли зрілості, і люди в повному обсязі
відчули їх наслідки.

У всій складності і, як тоді здавалося, повноті склалася наукова картина
світу.

Змінилося становище науки в суспільстві, її досягнення стали прямо й
усвідомлено впливати на рівень виробництва, всього життя. У масову, а в
найбільш розвинених країнах загальну перетворилася письменність.

Регулярними стають міжнародні наукові, літературні, художні контакти,
тим самим закладаються основи світової науки, світового мистецтва.

В художню творчість прийшли величезна стильова, жанрова різноманітність.
Причому всіх великих майстрів при їх яскравій індивідуальності
об’єднувало усвідомлення неповторної цінності людської особистості.
Виправдалася пророча думка Стендаля: “XIX сторіччя буде відрізнятися від
попередніх віків точним і полум’яним зображенням людського серця”.

У надрах культури XIX ст. почалися принципово нові наукові відкриття,
були розроблені філософські системи, висунені соціальні теорії,
зародилися художні явища, які визначать характер вже наступної епохи.

Світлі гасла свободи, рівності і братерства, проголошені Французькою
революцією на початку епохи, успіхи в розвитку культури, які множилися з
кожним роком, породжували надії на швидке розв’язання людством всіх
соціальних, політичних проблем. Однак цього не сталося, і на рубежі
XIX-XX ст. серед творчої, наукової інтелігенції стали переважати
похмурі, песимістичні і радикальні революційні настрої. Можна пригадати
слова героїні видатного французького письменника XIX ст. Гі де
Мопассана, які завершують один з його програмних творів: “Ось бачите,
яке воно — життя: не таке гарне, та й не так вже й погане, як
думається”.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Барг М.А. Эпохи и идеи. Становление историзма. — М.: Мысль, 1987.
-348 с.

2. Гриненко Г.В. Хрестоматия по истории мировой культуры. — М.: Юрайт,
1998.- 669с.

3. Дмитриева Н.А. Краткая история искусств. — М.: Искусство, 1990.-319
с.

4. История искусства зарубежных стран. — М.: Искусство, 1980.- 384 с.

5. История Франции. — В 3-х тт. — Т. I. — М.: Наука, 1972.-360 с.

6. Історія світової культури. — Либідь, 1994.-320 с.

7. Энциклопедия для детей.- Т. 7. — Искусство. 4.1 — 2-е изд., испр. и
перераб. /Гл. ред. М.Д. Аксенова. – М.: Аванта, 1999.- 688с.

Похожие записи