Реферат на тему:

Весілля на Коломийщині

План.

1. Весілля на Коломийщини.

2. Весілля в селах (Ковалівка, Мишин, Малий і Великий Ключеві, Марківка,
Рунгури, Слобода).

3. Старости.

4. Оглядини.

5. Запросини на весілля.

6. Весільний староста.

7. Весільні музики.

8. Весільні танці.

9. Весільні строї.

10.Весільні пісні.

11. Вінок.

12.Весільні страви.

13.Весільний хід.

14. Деревце.

15.Розплітання молодої.

16. Завивають молоду.

17. Благословення. 18.Весільні дні.

19. Сучасне весілля в селі Мишин.

а) Тиждень до свята;

б) Голубці;

в) Посаг;

г) Весілля;

д) Повесільне;

Зміст

Вступ………………………………………………………….
………………………………………….2

Основна
частина………………………………………………………..
……………………………3

Села гуцульської
Коломийщини…………………………………………………….
………..3

Старости……………………………………………………….
…………………………………………3

Оглядини……………………………………………………….
………………………………………..4

Запросини на
весілля………………………………………………………..
……………………..4

Весільний
староста……………………………………………………….
…………………………4

Весільні
музики…………………………………………………………
…………………………….4

Весільні
танці………………………………………………………….
……………………………….5

Весільні
пісні………………………………………………………….
………………………………..5

Весільні
строї………………………………………………………….
………………………………..5

Вінок………………………………………………………….
…………………………………………….6

Коровай………………………………………………………..
………………………………………….6

Весільні
страви…………………………………………………………
………………………………7

Весільний
хід……………………………………………………………
………………………………7

Деревце………………………………………………………..
………………………………………….8

Розплітання
молодої………………………………………………………..
……………………….8

Бояри………………………………………………………….
……………………………………………8

Завивають
молоду…………………………………………………………
………………………….9

Обдаровування
молодих………………………………………………………..
………………….9

Благословення…………………………………………………..
………………………………………9

Весільні
дні……………………………………………………………
……………………………….10

Сучасне весілля у селі
Мишин………………………………………………………….
…….12

Неділя за тиждень до
свята………………………………………………………….
…………12

Четвер. Запах голубців нагадує про
гостину……………………………………………12

П’ятниця. На посаг княгині дивиться
кожен……………………………………………12

Субота. «Весілля іде звідтіля, звідкіля чути
скрипаля.»…………………………..12

Неділя по весільна. Коси невістці заплітає
свекруха……………………………….13

Висновок……………………………………………………….
………………………………………15

Список
літератури……………………………………………………..
………………………….16

Вступ.

Ще змалечку я цікавилася народними звичаями та обрядами, тому що я
народилася в мальовничому селі на Прикарпатті. Прикарпаття це край
пісні, музики і танцю.

Пишучи цю роботу, я поставила собі за мету висвітлити багатство наших
традицій та обрядів, адже це — великий скарб — культурна спадщина яка
передавалася з покоління в покоління. На мою думку, наші звичаї не
повинні забуватися народом.

Надзвичайно багата Коломийщина на українські народні традиції і звичаї
оскільки її землі віддавна заселені місцевим українським населенням.
Водночас Коломийщина у фольклорно-етнографічному відношенні строката і
досі залишається не вивченою.

Коломийщина, як одна з найдревніших і національно виразних країв
України, має свої неповторні весільні звичаї і традиції. У них
відчувається відгомін далекої минувшини, дохристиянських часів, у них
переплелися християнські і язичницькі вірування з новим, світським.
Своєрідність полягає і в досконалих текстах весільних пісень, у
прадавніх оригінальних мелодіях, у високо-естетичних строях молодих, у
збереженні до кінця XX ст., залишків тисячолітніх традицій, чого вже
рідко побачити у сучасній Україні. Весілля на Коломийщині являє собою
високе театралізоване дійство, відшліфоване століттями. У селах
Коломийщини Весіллю й надалі надають особливого значення, хоч від 1970 —
х років воно зазнає відчутних змін і впливів.

Що-два – що-три села на Коломийщині відрізняються більшою чи меншою
мірою своїми весільними звичаями й обрядами, піснями, традиціями,
музикою, а подекуди й стравами.

Основна частина

Умовно щодо весілля села Коломийщини можна поділити на кілька кущів.

Села гуцульської Коломийщини (Ковалівка, Великий і Малий Ключеви,
Рунгури, Слобода, Марківка. Молодятин, смт. Печеніжин).

Дівки і легені знайомилися на «йгрі» — танцях просто неба, на толоках,
на храмових святах. Якщо одне одному були до вподоби, то дружили
-«ходили», леґінь найчастіше брав у танець свою кохану. Коли він
наважився женитися, то попереджав про це своїх батьків — «старшину».
Отримавши від них згоду, пропонував дівчині одружитися. Дівчина ж
повідомляла про це своїх батьків називаючи дату старостів. Велике
значення відігравало матеріальне становище наречених, а а тому коли
жартували що «ц коза би сі віддала, якби групні мала» (с. Великий
Ключів). З прадавніх часів зберігся переказ про те, водили старих дівок
прив’язавши до воза, попід хати в яких були парубки й запитували:
«Здолобінь». Якщо їм відповідали «Здолобінь», то дівку відв’язували й
віддавали за парубка.

Старости. Старостів сподівалися з початком передвеликоднього посту —
М’ясниць, на свято Василія, або на свято Петра. Саме сватання
починається з того, що хтось поважний з родини нареченого просить
дозволу мами нареченої на старости. Коли ж дівка хоче віддатися, то
ведуть мову про віло-посаг.

У старости йшли в неділю ввечері, або інший скоромний день. У старости
йшли два поважні ґазди: близькі сусіди, родичі, хрещені батьки, або й
ґазди (с. Ковалівка, с. Мишин). Увійшовши до хати, старости віталися,
заводили розмову про врожай, погоду, тощо, а згодом і до головної теми.
Упродовж усієї бесіди дівчина стояла біля комина. Переговоривши з
старостами, батько питався згоди дівчини, якщо вона згодна, то справу
вирішено. З старостами наречений заходив до хати останній,) ніс пляшку
горілки, буханку хліба. Якщо дівчина погоджувалася вийти заміж за
хлопця, то старший староста брав їх за руки і з’єднував.

Оглядини. Того самого тижня, коли були старости, батьки нареченої
пополудні вирушають до батьків нареченого подивитися, на яке
господарство йде їхня донька. На узборинах відбувається своєрідний торг
за .посаг. Господарі частували гостей — майбутніх сватів і домовлялися,
коли _ піти до священика, щоб він виголошував заповіді. З початком
виголошування заповідей у церкві батьки починали готуватися до весілля:
заказували музик, кухарку, визначали день весілля.

До заповідей дівчина носила одну косу на потилиці, заплетену в червону
уплітку з волічки і прикрашену внизу різнокольоровими стрічками та
квітами. А на урочисті свята під час заповідей дівчину заплітають у дві
коси. За тиждень перед шлюбом молоді йшли сповідатися.

Запросини на весілля. На весілля запрошують або кличуть — молодий і
молода; Тиждень перед весіллям молоді одягалися у весільні строї, йшли
до церкви і там кликали на весілля, а також обходили своїх дальних
родичів. У перший день весілля йшли в село кликали. Під час запросин
молода з дружками приходила кликати до хати молодого, де їх приймали.
Коли молода приходила до молодого кликати, то музики її вітали грою, а
молодий з дружбою кілька разів стріляли з пістолів.

Весільний староста. Це розпорядник весілля, який досконало знав звичаї і
традиції, вміє гарно співати, жартувати, розсаджував за столи гостей,
розливав горілку, ділив коровай тощо. Старостами були поважні господарі,
деколи з родини. У Мишині, наприклад, нема весільного старости, а все
упроваджували жінки.

Весільні музики. Кожне село мало своїх музик, але найславніші музики
були у с Мишині і смт. Печеніжині. Грали спочатку тільки скрипка і
цимбали згодом до них прилучався бубен, а відтак сопілка, і Скрипаля
називали музикою, він був найголовнішим. Властиво, весілля починалося з
того, коли музики йшли до газдів, у яких відбувалося весілля, через
село, і грали гуцульських мелодій. Перед хатою грали «На день добрий».
Музики йшли через ціле село граючи. Здибаючи людей скидали капелюхи і
чемно віталися.

Найславетнішими музиками в селах коломийської гуцульщини були Василь і
Микола Тимофіїви — Дутчіки, Микола Миронюк — Калинчин, Василь Григоришин
— Тилінчук, тато і три сини Фунчіки (с. Мишин): Василь, іван тa Ярослав
Сметанюки — Гуцули.

Весільні танці. «Гуцулка» — парний весільний танець молодих і гостей, в
якому чоловіки співали, присвистували, вигукували, вибивали до такту
ногами, виконували різні пригоди, викрутаси. У цьому танці чоловіки і
жінки «потріслисі», тобто танцювали своєрідним способом. Чоловічими
танцями біли: «Аркан», «Плескач», «Ковалівське коло». Вальс, фокстрот,
польки, подеспанс почали танцювати на весіллі десь у 1940 р. Танцювали
просто неба.

Весільні пісні. Надзвичайно багаті й різні співаються з мелізмами і
різними голосовими прикрасами. Більшість весільних пісень виконують
жінки, у с Великому Ключеві їх починає староста. Парубки співають, коли
йдуть з молодим до шлюбу і коли «идут до почесного». Дівчата співають
коли прикрашають деревце. Найголовніші пісні бервінкові. Після
бервінкових ідуть своєрідні забервінкові співанки, що їх подекуди звуть
ладканками. За столами весільні гості співають спеціальних пісень, які
виконуються лише на весіллі.

Весільні строї. Молодих одягали в перший день весілля. Вбрання князя:
капелюх з «когутиком і трісучков», решта — так, як звичайно одягалися
парубки; вбрання княгині: зелена сукня з огальоном, велика шилінова
хустка, решта — як звичайно одягалися дівчата у святкові дні. У селах
колишньої Гуцульщини суттєво відрізнялися головні убори молодої. Так у
села Великий і Малий Ключеви, Мишин і Ковалівка княгинь «плели у косиці»
або «пір’їний вінок» — свого роду білий з гусячими пір’ями вінок,
прикрашений так званими трісучками, кольоровими квіточками. Такий вінок
молодої був позначений позліткою на відміну від дружок. Іншого типу був
головний убір у селах Печеніжин, Ругнуги, Молодятин, Марківка, Слобода.
Хусткою, яку подарувала молода, молодий прив’язував збоку калач. Під час
шлюбу священик у церкві одягав на молоду білий рантук, що його дарував
молодий. Молодий їхав на білому чи сивому коні, а дружби на іншого
кольору.

Вінок. Молодим шили однаковий вінок. За основу брали вербову кору або
солому завширшки 2 см і зшивали їх у вигляді персня. До цього пришивали
з кожного боку по зубчикові часнику, відтак обмакували його білком з
яйця та покривали позліткою. Далі робили 5 китичок з червоного шовку, 4
з яких пришивали поверх зубків, а п’яту в середині обручки. Відщипували
по 3 крихти з батьківських прощевих калачів і зашивали всередину
кольорової стрічки молодій. З обидвох боків вінка пришивали по
золоченому хрестикові з листків барвінку. Молодому пришивали вінок до
капелюха, а навколо згадані 4 хрестики. До вінків кликали на перший день
весілля тих жінок, які є порядні господині, добре живуть з чоловіками.
Жінки, йдучи на вінки, брали з собою мичку муки чи цукру. За вінки
сідало парне число жінок. Батьки сідали перед столом на лавицю, на
коліна їм клали верету переткану червоними нитками, хліби й калачі з
мопкою на столі. Молода з дружками, чи молодий з дружбами тричі обходили
стіл, стаючи перед батьками на коліна. А тато й мама клали дитині на
голову вінок і благословляли. Після цього молоді вирушали «кликати» в
село (с. Мишин).

Коровай. У селах коломийської Гуцульщини звичаї, пов’язані з короваєм, а
також пісня майже невідомі. Тут здебільшого вживається слово «колач».
Коровай пекли з найліпшої муки, наче паску, прикрашали його різними
хрестиками та квіточками. Пекли його жінки, що добре жили із чоловіками.
Ідучи в «бояри», свахи брали із собою колачі.

Весільні страви. Незважаючи на багатючу українську кухню, на весіллі в
селах Коломийщини давали кілька страв: студенець, підпалка, голубці з
кукурудзяною мукою і шкварками, які їли пальцями, білий борщ, рисяна чи
кукурудзяна каша, у пісні дні: суха риба з підпалкою, голубці з
кукурудзяної крупи, политі олією, пісний буряковий борщ, у звичайні дні:
свинна або волова печеня з підпалкою в яку мочуть хліб, порізане
надрібно м’ясо, яке їли пальцями, борщ з м’ясом, молочна пшоняна чи
рисова каша. Ці страви розкладали на стіл по чотири миски кожної. Гості
їли дерев’яними ложками з однієї миски, молодим давали окремі тарелі чи
миски. Князі не скидали капелюхів. Хліб пекли житній, а калачі — з білої
пшеничної муки. Був ще прощений хліб і коровай. Прощеві хліби і калачі
пекла та жінка, чи дві жінки, які добре жили з чоловіками. Вважали, що
якщо хліби і калачі виростали високі, то молода пара житиме в злагоді, а
якщо сідали — то життя не буде ладитися. Якщо ж прощевий хліб чи калач
тріснув посередині, то молоді скоро розімруться. У калач забивали на
столі деревце. З калачами молоді йшли в село кликати гостей.

Основні дійові особи весілля: князь, княгиня, дружки, дружби, брати,
світилки, кум і кума, староста, музики, кухарка, бояри. Молодий і дружба
їхали на конях просити на весілля, до шлюбу, а молода ходила пішки до
шлюбу, їхала на фірі.

Весільний хід. Давні весілля на Коломийщині відбувалися окремо, у
молодого і в молодої, а тому і весільний хід до шлюбу був окремим. У
молодого: попереду йшов староста з бисагами на плечі з деревцем у руці,
за ним — граючи музики, відтак — взявшись позашию парубки — товариші
молодого, співаючи спеціальних парубоцьких пісень — коломийок, далі
йдуть на конях посередині молодий, а з боків — дружби. За ними йдуть
світилки, рідні, гості.

У молодої всі їхали на двох возах: на одному молода з дружками, братами,
старостою і деревцем, на другій — весільні гості: жінки з музиками, які
співають жіночих сумних пісень.

Деревце. Молода смерічка заввишки один метр і більше — від стола
сільської хати до стелі. Молодому рубали в лісі деревце, за яке він
платив. Молодій рубали брати деревце, воно неодмінно мало бути з
вершком. Прикрашати починають рідні: спочатку тато бере галузку калини,
обкладає її кількома гусячими пір’їнами, роблячи своєрідну китицю, а
тоді білими нитками прив’язує цю китицю до вершка деревця. Відтак так
само робить мама. Коли бояри приїжджали до молодої, староста молодого
брав деревце. Коли „завили молоду» старший дружба швидко виносить
деревце з хати і зачіпає на солодку яблуню.

Розплітання молодої. В день, коли молоді йдуть в село, розплітали
молоду. Згодом цей термін зазнав змін, і звичаї стали називати
„заплітанням молодої». Перед тим як іти до шлюбу, княгиня сідала на
стільчик, брати розплітали їй косу, а це означало що вона не втратила
дівочої цноти. Жінки розплітали коси до кінця, розчісували і мастили
вінок медом. Молода роздавала вуплітки дівчатам (крім рідних сестер, які
незабаром будуть дівувати).

Бояри. Ввечері після шлюбу молодий з весільними гістьми їхав по молоду.
Вони називалися „Бояри», а жінки — „свахами». Коли молодий під’їжджав до
обійстя молодої, то йому назустріч виходили усі, крім молодої, дружок і
старости. Між молодою і старостою сідав брат. Коли староста виходив з
хати, то князь вистрілював кілька разів з пістолів і приступав до
дверей. У хаті дружби зкуповували дружок. Староста молодого з дружбою
обходив тричі стіл, а молода з кумою і старшим братом сиділи на лаві.
Всі тpoє вилазили на лаву і обходили тих трьох, що сиділи, тримаючись за
хустки. Княгиня в той час пригиналася до стола і дивилася крізь калач.
Після такого обходу молодий платив братові за місце і той йшов геть.
Молода обдаровувала родину молодого, молоді обходили стіл і просили
прощі.

Завивають молоду. Останнього весільного дня завивали молоду. Молода з
світилкою починала танцювати в капелюхах: в однієї капелюх молодого, а в
іншої дружби. Далі посеред хати стелили верету, клали одну з подушок
молодої, на яку сідали княгиня. Своячки знімали їй з голови вінок,
розчісували на дві половини волосся і плели дві коси. Коси заплітали в
колач поверх голови, на них клали чепець, яким свекруха тричі хрестила
невістку. Поверх чепця ставили рубок: довший його кінець складали
увосьмеро і обводили попід бороду. Другим кінцем обводили чепець, а
врешті зрівняні кінці перев’язували на потилиці і спускали вниз по
плечах, поверх його на чолі молодій зав’язували вінка.

Завивши молоду, поряд з нею сідали дві молодиці. Всіх їх трьох накривали
великою хусткою, коли молодий впізнає молоду, то знімає їй вінок з
голови, і намагається зав’язати їй хустку. Княгиня тричі скидає хустку,
а свахи при цьому співають.

Молодий брав у танець молоду, а гості намагалися підсунути перебрану
молоду. Молоду завивали дві жінки: нанашка або вуйна. Мама подавала
уплітки, а ставили у кіски гроші. Коси заплітали навиворіт і складали у
кіски.

Обдаровування молодих. До почесного спочатку йшли батьки: кожен з них
накривав пальці правої руки хустинкою. Після того, як батьки дали
почесть, староста кликав інших, починаючи від найближчої родини.

Благословення. У місцевих говірках — прощі. Прощі просили кілька разів.
Уперше — за день до шлюбу, або як був посаг. Староста обводив молоду з
дружками, чи молодого з дружбами за сонцем навкруги столу: всі трималися
між собою за хусточки, крім молодшої дружки. З краю сідали тато з мамою,
тримаючи в руках калачі і топки солі. Коли молода чи молодий ставали
перед батьками, то староста всіх зупиняв і казав: „Прощі! Слава Icy су
Христу». Родичі відповідали: „Навіки слава!». Тоді староста промовляв
прощу: „Стала ці молода перед вами, як свічка перед образами, і просить
вона наперед пана Бога милосердного, Пресвяту Діву Матінку Господню, і
вас тату, як панотця, і вас мамо як паніматку, дуже покірно, а всіх
уклонно, аби-сте простили і благословили в час добрий, добру дорогу
поступати». На це увесь весільний збір відповідав: „Най Бог простиг і
благословит». Удруге просили прощі того ж вечора. Коли молода чи молодий
обходять стіл перед процею то гості співають:

Лежьили берви, бервінковії,

Похилилисі лози, -2 р.

Покотилисі слози,

Знизенька вклоняючи,

Батечка цілюючи — 2р.

(с. Великий Ключів)

Цілюй, цілюй, (Михайлику),

Свого татка в ноги,

Що він тебе віправйиї,

На добрі дороги,

Цілюй, цілюй, (Михайлику),

Свого татка в руки,

Що він тебе віправйиї,

На добрі науки.

(с. Мишин)

Весільні дні. Весілля припадало на скоромний день. Перший день, або день
перед шлюбом називався посагом: дівчата приходили до молодої і молодого
вбирали „деревце», княгиня з дружками йшла в село кликати на весілля,
жінки шили вінки, пекли прощеві хліби, а в князя — коровай, приходили
музики, щоб випровадити молодих на благословення до священика і в село.
Тато й мама починали весілля, убирали першими деревце, увечері молодь
йшла до почесного. Посаг тривав до ранку а молодь співала, танцювала.
Другий день — це власне саме весілля: молодій перед шлюбом розплітали
коси, княгиня зі своїм весіллям, а молодий зі своїм їхали до церкви.
Гості сходилися на весілля несучи приніс. Від молодого приїжджали по
молоду бояри і свахи, молодий скуповував молоду, а дружби — дружок.
Третій день молода вже у свекрухи зранку замітає хату. Відтак завивають
молоду, виносять деревце і весілля закінчується.

Як починалося весілля то співали такої:

Лежьили берви, бервінковії,

Сходисі роде, родочку, -2 р.

Ти не маєш із-за мене встидочку. -2 р.

Ой хоть же я із парубками ходила, -2 р.

Я цноточку тай при собі носила. -2 р.

Та й хоть же я вечорами гуляла,

Я цноточку тай при собі тримала. -2 р.

Як треба було вставати весільним гостям з-за столу, то співали
спеціальні пісні:

Ой старосто старесенький,

Та як голу сивесенький,

Виведи нас надвір з хати,

Ми хочемо йти гуляти.

А нам старим пиво пити,

Молодим сі веселити

(с. Великий Ключів)

Сучасне весілля у селі Мишин.

Неділя за тиждень до свята. У неділю, після Служби Божої, де
виголошується остання заповідь, майбутній князь, і княгиня (так
називають… молодого й молоду) разом із дружбами і дружками одягають
перед весільний одяг «заплетені» (так називається цей обряд) і ходять
просити на весілля. При цьому родину, сусідів і нанайок (хрещених
батьків) просять із спеціально випеченими для цього калачами. Окремо
просять газдів та парубків з дівчатами.

Четвер. Запах голубців нагадує про гостину. У четвер під вечір
збираються старші жінки робити (завивати) голубці, а молоді жінки — «до
вінків» (шити князю, княгині та дружбам вінки, які князь разом з
дружбами цього ж вечора повинен викупити за призначену молодицями ціну).
Уся робота супроводжується співанками, характерними для цього дня. Коли
робота підходить до кінця, починається «весілля». Перебрані «молодий і
молода» веселять людей різними жартами та танцями. Увечері збирається
молодь, допомагати дружкам прикрашати поміст розрахований на 600 і
більше осію (шалаш, спеціальна споруда, де прийматимуть гостей і де
будуть танці. Завершується вечір танцями.

П’ятниця. На посаг княгині дивиться кожен. Ще 1015 років тому, цей день
був важливим для князя і княгині, адже вони прощалися зі своїми друзями.
Якщо весілля відбувалося в княгині, то будь-хто міг подивитися, який
посаг має княгиня (що приготували батьки їй у придане). Цього ж дня під
загальну «Гуцулку» князь і княгиня перетанцьовували зі своїми
товаришами. Усе це тривало до наступного ранку. На весілля парубкам і
дівчатам було не прийнято ходити. Сьогодні ж, якщо «посаг» і
відбувається, то цей день зводиться тільки до танців для молоді.

Субота. «Весілля їде звідтіля, звідкіля чути скрипаля.» Першими на
весілля приходять музиканти, що дають про себе знати гуцульським
весільним маршем, після чого заходять до хати, де грають загальну
«Гуцулку» для господарів дому. Коли ґазда і ґаздиня перетанцювали
вважається що весілля почалося. Якщо весілля справляють батьки
нареченої, то молодий разом з дружбами їде на конях до своєї судженої,
перед брамою якої парубки ставлять загороду і вимагають викуп у князя.
Торги можуть затягнутися надовго і величина викупу залежить від того,
яку господарку має княгиня і як вона поводилося до весілля. Викуп
обходиться в кілька літрів «Найтвердішої валюти». Ось тоді вже князь
заїздить на подвір’я княгині. Молода виходить з хати (молодий до цього
часу не має її бачити) кланяється йому, він дарує їй фату, а вона йому
сорочку, батьки посипають молодят житом і запрошують до хати, де вони
танцюють гуцулку. Молодь прикрашає, «деревце» (молода ялинка чи
смерека). Коли деревце готове батьки прив’язують до вершка калину. Під
час весілля на вершок дуже вважають, щоб не обламати, а якщо обламають,
то це погана прикмета. Після того, як прив’яжуть калину молоді разом з
дружками обходять стіл тричі, батьки сидять і тримають у руках по три
калачі, прикрашені барвінком. Мами молодої також на калачі тримає
«вінок», який молодиці шили у четвер. Коли молодята обходять третій раз
стіл, батьки благословляють їх до шлюбу, а мама кладе молодій на голову
вінок. Після цього батько з матір’ю стають з калачами біля порогу і до
кожного хто виходить торкаються нами. Під троїсту музику і безперервний
спів парубків, що йдуть попереду, їде князь із дружбами на конях, а
княгиня з дружками та старшими жінками на фірі до шлюбу. На фірі також
везуть весільне деревце. Після шлюбу князь і княгиня їдуть уже на коні
разом, і дружби з дружкам також, знову під спів парубків. Після
повернення з церкви, перед хатою молодих зустрічають батьки, частують,
запрошують до хати і знову танцюється „Гуцулка» (Молоді їдуть різними
дорогами до шлюбу і назад).

Неділя по весільна. Коси невістці заплітає свекруха. У неділю
проводиться „почесне», тобто дарування. Особливо хвилюючим є момент,
коли хлопці йдуть „до почесного» і співають парубоцьку прощальну пісню.
У неділю увечері кожен дружба має викупити свою дружку, торги ідуть дуже
довго. Всі дружки сідають в ряд, перед ними ставлять по тарілці, і по
черзі починаючи від найстаршої, купують дружок. Дружба кладе платню, і
якщо це замало, то дружка перевертає тарілку, так доки дружба не
заплатить достатньо. Купивши свою дружку він бере її на руки і несе на
поміст, там танцює з нею вальс.

Мама молодого заплітає коси своїй невістці, вплітаючи гроші, щоб молодим
багато жилося. Після цього молодий викуповує молоду в брата. Потім
молоду зав’язують. Щоб впевнитися, чи молодий може впізнати свою
дружину, поряд з княгинею сідають ще дві молодиці, їх прикривають і
наречений має впізнати сою суджену. Лунає прощальна „Гуцулка», під час
якої молодята прощаються з ріднею і товаришами. Після чого лунає вальс і
молода перетанцьовує з фатою, потім передає її старшій дружці, вони
разом танцюють прощальний вальс а молодий сипле на неї пелюстки троянд.

Потім молоду приймають в ґаздині, а молодого в ґазди. Молоді ґазди
викрадають молодого і княгиня має дати викуп.

Завершує весілля, старший дружба, котрий прив’язує весільне деревце на
яблуньку. Якщо ще є незаміжні сестри у молодої, то якнайтяжче, щоб скоро
вони вийшли заміж.

Молодята на останку розламують калач і в кого більша половина, той
візьме верх в сім’ї.

Висновок.

Так як я народилася у с Мишині, то мені дуже цікаво, яким було весілля
колись.

Ця робота допомогла мені пізнати глибше обряди і традиції Коломийщини. Я
збагнула яка багата наша культура, а ми просто цього не помічаємо. Люди
живуть серед незбагненної краси.

Пишучи цю роботу я зрозуміла, як сильно змінилися весільні звичаї та
традиції. До війни весілля було чисто українським, співали українських
пісень на столах було менше алкогольних напоїв, всі люди набувалися.
Після війни молодим забороняли брати шлюб і ці звичаї почали занепадати.
Багато чого появилося російського: почали співати російських пісень,
змінилися трохи музичні інструменти, українські танці почали занепадати,
наприклад „Аркан», „Ковалівка», на столах стало більше спиртних напоїв,
на весілля приходила незапрошена молодь (переважно хлопці) і робили
всілякі прикрощі.

Незважаючи на це все наші традиції найбагатші і найкращі і ми маємо чи
пишатися.

Список літератури.

1. Савчук М. Енциклопедія Коломийщини В. „Вік». Коломия, 2000, 248с.

Тези.

1. Коломийщини, як один з найдавніших і національно-виразних країв.

2. Що-два-що-три села на Коломийщині відрізнялися своїми звичаями.

3. Дівки і легіні знайомилися на танцях, якщо одне одному були до
вподоби — дружили.

4. Старостів сподівалися на початку передвеликодного посту.

5. Батьки ідуть дивитися на яке господарство їде їхня донька.

6. Тиждень перед весіллям молоді одягаються у весільні строї і йдуть
кликати.

7. Кожне село мало своїх музик, але найславніші музики були у селі
Мишин, смт. Печеніжин.

8. „Гуцулка» — парний весільний танець молодих і гостей.

9. Вбрання молодого: капелюх, а все решта, так як колись носили хлопці,
а молодої: вінок з гусячого пір’я, і так як були одягнуті у святкові дні
дівчата.

10. Молодим шили однаковий вінок. За основу брали вербову кору або
солому завширшки 2 см.

11. Незважаючи на багату українську кухню, на весіллях Коломийщини
давали кілька страв.

12.Молодий з дружбами їхав на конях до шлюбу, а молода — на фірі.

13.„Деревце» — молода смеречка, заввишки 1 м і більше.

14. Останнього весільного дня завивали молоду.

15.молоді просили благословення кілька разів.

16.Весільні дні.

Сучасне весілля у селі Мишин.

17.Неділя за тиждень до свята.

18. Четвер. Запах голубців нагадує про гостину.

19.П’ятниця. На посаг княгині дивиться кожен.

20. Субота. Весілля їде звідтіля, звідкіля чути скрипаля.

21. Неділя по весільна. Коси невістці заплітає свекруха.

PAGE

PAGE 18

Похожие записи