РЕФЕРАТ
на тему:
Українські національні зачіски – невичерпне джерело для сучасного
моделювання
Як зберегти і передати нащадкам найкращі надбання національної
культури, які протягом століть були створені українським народом? Що
треба зробити сьогодні, аби й завтра не висихало джерело народної
творчості? Прикро, але у нашому побуті все менше національних традицій,
люди не відчувають свого коріння і часто орієнтовані на уніфіковану та
стандартизовану масову моду, культуру. В сучасній моді зачісок не часто
можна побачити відбиток національних мотивів. У наш час українські
перукарі повинні мати уявлення про національні зачіски, їхнє розмаїття.
В попередніх навчальних програмах з вивчення історичних зачісок більше
уваги приділялося давньоруській традиції прибирання голів, а вона мала
один-єдиний елемент — косу.
Тепер погляди на національну спадщину радикально змінилися і є
можливість відтворити найкращі народні традиції. Сучасний майстер
зачіски, працюючи в Україні, повинен відтворювати в своїх моделях
національні риси. Джерелом нових розробок можуть бути не тільки
національні зачіски, а й одяг, прикраси, головні убори. Об’єднуючи нові
розробки моделей зачісок з одягом, з’являється можливість створити новий
образ української моди.
Із сивої давнини, із ледь примерклих з часом фресок, із легенд, казок,
пісень і наукових досліджень приходять до нас образи та настрої далекого
минулого. Український народний одяг, головні убори, зачіски, взуття
формувалися під впливом кліматично-географічних, соціально-економічних
обставин, складностей політичного й культурного розвитку. Поступово
утворилися композиційно-структурні закономірності вбрання, образна
система декору, яскрава кольорова гама.
Стійкішим щодо збереження і розвитку давніх пластів мистецтва народного
моделювання виявився селянський образ. На основі збережених пам’яток
ХVІІІ-ХІХ ст. можна стверджувати, що «український кантрі» мав чітко
вироблені композиційно-колористичні закономірності й структуру, принципи
формотворення. Цей ансамблевий вид мистецтва відбиває образне мислення
народу, високі критерії його моралі та працелюбності. Створюючи справжні
шедеври мистецтва, народні майстри надзвичайно тонко відчували лінії,
силует, форми, пропорції, ритм, колір і гармонію окремих частин витвору.
Впродовж століть вироблялися традиції народного моделювання.
Суспільно-економічний і культурний розвиток давньоруських земель і
політичні умови визначили процес відособлення окремих частин
давньоруської народності й виникнення передумов для зародження на її
основі українського, російського та білоруського народів. Близькість цих
народів і мовою, й місцем проживання, і характером та історією викликала
спільність багатьох видів одягу і зачісок.
Українське дворянство, що наслідувало іноземні зразки, носило одяг,
оздоблення та зачіски, в яких самобутні українські елементи поєднувалися
з польсько-литовськими та угорськими.
Українські прикраси, що доповнювали одяг і зачіски, були колоритні,
неповторні, зберігаючи в собі фольклорне тепло народу. Використовуючи
національні зразки у сучасних рішеннях, можна не тільки відтворити
українську культурну спадщину, а й показати її красу та
індивідуальність. На основі фольклорної моди можна створити сучасні
силуети весільних, святкових, фантазійних, вечірніх і повсякденних
зачісок.
Важливим етапом розвитку народних традицій є творча співпраця
художників-модельєрів, конструкторів, технологів і виконавців.
Необхідно, щоб до цієї родини творців приєдналися й модельєри-перукарі.
Ось тоді створені моделі будуть дійсно єдиним ансамблем в образі нашого
сучасника. Прикладом цього можуть бути розробки сучасних стильних
зачісок. Так, якщо взяти за основу весільне вбрання молодої з Гуцульщини
кінця XIX ст. (рис. 7.10), то можна розробити сучасну весільну зачіску
за новими технологіями (рис. 7.11 а, б).
Рис. 7.10. Весільна зачіска молодої з Гуцульщини.
Рис. 7.11. Сучасна весільна зачіска, виконана на основі гуцульської
кінця XIX ст.: а — загальний вигляд; б — схема виконання
Жінки на Поліссі мистецьки пов’язували голову хусткою, прикрашаючи ЇЇ
квітами (рис. 7.12). Скориставшись таким рішенням, можна створити цікаву
вечірню зачіску (рис. 7.13).
Жінки Станіславської області на початку XX ст. захоплювались опліт-ками
(рис. 7.14), що у наш час можна з великим успіхом запозичити для
моделювання зачісок для нареченої (рис. 7.15).
Улюблениця українського народу Роксолана навіть за межами батьківщини
залишалася людиною, якій і досі намагаються наслідувати. Свою любов до
України ця жінка пронесла через усе своє життя. У портретному зображенні
Роксолани, одягненої за східним стилем (рис. 7.16), простежується
український настрій і колорит, який легко можна перетворити в сучасні
мотиви (рис. 7.17 а, б).
Рис. 7.12. Пов’язування волосся хусткою на Поліссі XIX ст.
Рис. 7.13. Сучасна зачіска, виконана на основі поліської: а — загальний
вигляд; б — схема виконання
Рис. 7.14. Уплітки — вбрання жінок Станіславщини початку XX ст.
Рис. 7.16. Портрет Роксолани
Рис. 7.15. Сучасна зачіска, виконана на основі упліток:
а — загальний вигляд; б — схема виконання
Рис. 7.17. Сучасна розробка зачіски на основі образу Роксолани (а) і
технологія її виконання (6)
На Лемківщині на початку XX ст. зачіски жінок були дуже ошатними (рис.
7.18). Як і попередні зачіски, вони можуть стати яскравим прикладом для
створення нових моделей (рис. 7.19 а, б).
На Західному Поділлі на початку XX ст. дівчата носили зачіски (рис.
7.20), які й сьогодні можуть послугуватися моді. Модифікація таких
зачісок може дати дуже цікаві молодіжні варіанти (рис. 7.21).
Рис. 7.18. Жіноча зачіска. Рис. 7.20. Жіноча зачіска. Західне
Лемківщина, початок XX ст. Поділля, початок XX ст.
Рис. 7.19. Сучасна зачіска, виконана на основі лемківської:
а — загальний вигляд; б— схема виконання
а б
Рис. 7.21. Сучасна зачіска, виконана на основі західноподільської:
а — загальний вигляд; б — схема виконання
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Будур Н. История костюма. — М.: Олма-Пресе, 2001.
Васіна З. Український літопис. Вбрання. – Т. 1. — К.: Мистецтво, 2003.
26 с.
Золотов Ю. Французский портрет XVIII ст. — М.: Иск, 1968.
Иллюстрированная инциклопедия мод/ Под ред. Л. Кибаловой. Прага: Артия,
1986. — 320 с.
Кирсапова Р. Сценический костюм и театральная публика в России XIX ст. –
М.: Артист, 2000.
Коконова Й., Самсонадзе Н. Женщина й ее платье: Век XX. М.: Инкомбук,
2000. – с. 63.
Костюм / Под ред. Ф. Ф. Комиссаржевского. — СПб.. 1910. – 176 с.
Матейко К. М. Український народний одяг. — К.: Наукова думка, 1996.
Матейко К. М. Український народний одяг: Етнографічний словник. – К.:
Наукова думка, 1996. — 112 с.
Мода й стиль. Современная єнциклопедия. — М.: Аваита, 2002.
Плаксина 3. Б. й др. История костюма, стили и направлення. – М.: 2003.
Пономарьжов А. Українська минувшина. — К.: Либідь, 1993.
Стамеров К. К. Нариси з історії костюмів. Ч. 1, 2. — К.: Мистецтво,
1978. – 192 с.
Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. — К.: Наукова
думка, 1993. – 168 с.
Українське народне мистецтво: Вбрання / Під ред. В. Г. Білозуба та ін. —
К., 1961.
Ясіевич В. Про стиль і моду. — К.: Мистецтво, 1968.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
