.

Трипільська культура (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
3569 9832
Скачать документ

Реферат

Тема. “Трипільська культура”

с. років. Мандруючи до берегів Чорного моря через Кавказ і, ймовірно,
Балкани, перші поселенці все ще зберігали ознаки примітивного
походження. Вони мали незначного об’єму мозок, низький лоб, масивні
щелепи та великі зуби. Зате ходили випроставшись, а їхні надзвичайно
вправні руки вже цілком сформувалися. Близько 40 тис. років до н. е. в
середині останнього льодовикового періоду з’явився кроманьйонець (або
гомо сапієнс) — особина, від якої походить сучасна людина. Вона була
порівняно високою на зріст, прямоходячою, із значно розвинутими
розумовими можливостями. Пристосовуючись до холодного суворого клімату,
до труднощів у добуванні

поживи, ці люди, що жили з мисливства та збирання плодів, винайшли
небачене розмаїття технічних нововведень, таких як зброя і знаряддя з
кременю, риболовні гачки, гарпуни, житла із шкур та кісток.Близько 10
тис. років до н. е., коли відступив останній льодовик, лишивши після
себе характерний для сучасної України ландшафт, людина стала мінятися
дедалі швидше. Так, у період неоліту, який тривав на Україні з 6 до 2
тис. років до н. е., людство зазнало глибших змін, ніж за попередні 2—3
млн років. Хоч цей період зветься неолітом, тобто новим кам’яним віком,
він мав мало спільного з каменем.«Революційне» значення неолітичної
ивілізації полягає насамперед у тому, що люди знайшли докорінно нові
способи добування поживи. Замість збирання плодів і полювання вони
нарешті самі навчилися продукувати поживу.Вважають, що землеробство
вперше виникло на Україні у межиріччі Бугу та Дністра, коли на рубежі V
і IV тисячоліть до н. е. розвинулися перші у Східній Європі землеробські
общини. Замість блукати у пошуках здобичі, люди осідали на своїх полях.
Так з’являлися поселення. Землеробство, на відміну від полювання та
збирання плодів, вимагало порівняно більшої робочої сили, сприяючи тим
самим зростанню населення. Водночас поступово виникали примітивні форми
суспільно-політичної організації.Найбільш відомі ранні землеробські
племена на території сучасної України

пов’язують з так званою трипільською культурою, що розвинулася у долинах
Дністра, Бугу і Пруту, сягнувши згодом Дніпра. У період свого розквіту
між 3500 та 2700 рр. до н. е. трипільці жили великими селами по 600—700
чоловік. Вони, як правило, мешкали у довгих та вузьких спільних оселях,
де кожна сім’я займала власну, розгороджену на кімнати, частину житла з
окремою глинобитною піччю. Родовід вони вели по лінії батька. Орнамент
на череп’яному посуді, що являв собою поєднання характерних плавних
візерунків жовтого, чорного й білого кольору, свідчить про магічні
ритуали та віру в надприродні сили, що панували в культурі трипільців.
Проте ця культура мала й свій практичний бік. Перший на Україні
механічний пристрій — свердло для пророблювання отворів у камені та
дереві — з’явився у людей трипільської культури. Велике значення мало
впровадження дерев’яного плуга, завдяки чому землеробство стало більш
надійним, ніж мисливство, способом добування поживи. Ще одним
нововведенням, ймовірно, запозиченим із Азії, було застосування першого
металу — міді.Сьогодні мало що відомо про занепад трипільської культури.
Як припускають археологи, зростання населення штовхало трипільські
племена до переходу на нові негостинні землі. Деякі з них просувалися
вглиб степів, а ті, що жили в долині Дніпра, йшли на північ, у
непрохідні ліси Полісся й далі. На 2000 р. до н. е. трипільська культура
як виразне ціле перестала існувати. Частину трипільців підкорили й
асимілювали войовничі степові племена, решта знайшла захист у північних
лісах.

ТРИПІЛЬСЬКА КУЛЬТУРА

 Кінець неоліту на всій території України характеризується надзвичайно
багатою, блискучою культурою хліборобів.

Перші знахідки цієї культури було зроблено відомим київським археологом
В.

Хвойкою иа початку XX ст. в селі Трипіллі, недалеко від Кивва. Назва
«Трипільська культура» залишилася до наших часів за цією культурою, не
зважаючи на те, що межі її поширюються, за сучасними дослідженнями, від
Слобідської України до Словаччини, від Чернігівщини до Чорного моря та
Балканського півострова. На всій території України, починаючи від VI
тисячоліття до 1 тисячоліття перед Р. Х„ утворилася культура, яка на
всьому свовму протязі мала цілким виразні риси. Людність мешкала
великими селами на берегах річок. У цих селах були хати прямокутної
форми. Чотирисхилий дах спирався на стовпи. Сгіни дерев’яні, обмащені з
обох боків глиною. Підлогу робили з дерев’яних плах, складених помостом,
обмазаних глиною, іноді

обпаленою. Розміри цих будівель були різні —від 6 до 150 кв. метрів.
Стіни бували розписані. Житла будували залезкно від місцевих умов: де
був ліс — з плах, обмазаних глиною, де вакувало лісу — з глиняних
вальків або т. зв. аману. На Одещині — з каменю- вапняку. Житла були
здебільшого багатокамерні. У Халепї, наприклад, переважали
чотирикімнатні. Нерідко вони були розписані темночервоними фарбами. Крім
багатьох селищ, розкопаних на Україні, знайдено кілька глиняних моделів,
так званих «хаток» (Сушківці, Володимирівка, Попудні), які доповнюють
уявлення про ці будівлі. Вони мали

всередині грубу, лави, Пляк хаток нагадує пізніші українські хати, так
само, як нагадує їх самий характер будови: дерев’яні, обмащені глиною,
стіни. Крім житлових будинків, у селах були будівлі ритуального
призначення так звані «точки».

Виявляється, що Трипільська культура була пов’язана з цією
величезною своїм значенням в історії людства, першою европейською і в
той же час світовою культурою. Відкриття й вивчення Трипільської
культури викликало багато гіпотез щодо її походження та характеру.
Професор Штерн назвав цю культуру «домікенською» і вважав, що вона
ся-арша, ніж Мікенська або Егейська культура. Пересуваючивь до Геллади,
вона, мовляв, підсилила основи Егейської культури. Нові досліди
показують, що ці культури чужі одна одній, а хронологічно Трипільська
культура не молоддю від них. Проф. Н. П. Курінний пише, що «чим більше
ми заулиблюемось в досліди над трипільською культурою, тим більшє
виявляється виток, які сполучають цю культуру з ультурою еллади. будівлі
типу мегарона тут і там, культ матері й мужа-пастуха» керамічних форм,
мітологій, пластичних і орнамеитальвик

мофивів — пояснюють їх генетічні зв’язки». На Україні Трипільська
культура збереглась у пережитках і залишила по собі виразні сліди.
Український народ зберіг свою етнічну спорідненість із старожитною
людністю Пра-України. До останніх часів сільські жінки й молодиці
розмальовують хати, комини, печі тощо. У килимарстві, ганчарстві,
дереворізьбі, вишивках, нисанках — дуже

багато геометричних та рослинних орнаментів (званих по-народному
циганською вулицею, безконечником, кривулькою, кучериками, троєчками,
гачками тощо), які виразно нагадують орнамент палеолітичної та
неолітичної діб на Україні. На Лемківщіяи, наприклад, ще й до цього часу
зберігся спосіб розмальовувати хата (рівнобіжне до покладеного в стінах
дерева з горизотазніними омурами, що сягає, очевидно, до дуже давніх
часів).

Згодом неоліт України характеризується низкою різних культур, пов’язаних
з

певними територіями, які мали свої властиві прикмети в кераміці, різних
знаряддях. Так, на Полтавщині жило населення, яке залишило «гребінцеву»
кераміку, на Волині та в Галичині утворилася «надбузька» культура, на
Закарпатті — носії «буківської» культури тощо, в надчорноморських степах
— «ямна» культура, і ця назва походить від звичаю ховати небіжчиків в
ямах. Одночасно, наприкінці 111 тисячоліття до Р. X., з’явилися носії
«лінійно-стрічкової» кераміки, пов’язаної з Мізинською та Трипільською
культурою. Ця

культура цікава тим, що зв’язує неоліт Волині та Галичини з центральною
Европою: Моравією, Угорщиною, Німеччиною. Добу неоліту 1, зокрема,
Трипільську культуру новіші дослідники пов’язують з українським народом.
В. М. Щербаківський писав, лцо жадного переселення слов’ян не було.
Слов’яни-українці жили в Україні від доби неоліту. «Гадаємо, що історія
України

починається з иалеоліту… що всі послідовні великі культури на Україні
являють собою етапи, щаблі формування та розвитку українського народу аж
до нинішнього часу. Вивчення всієї історії в цілому, в комплексі умов
географічних, економічних та епізодичних дає правдиве розуміння
минулого, а разом з тим указує дальший шлях нашого народу.» З усього, що
подано вище, можна зробити висновки, пише В. В. Мавродін, мовляв,
український народ був автохтоном на тій території, де застала його
історія. Антропологи встановили, що на території історичного слов’янства
за перших віків нашої ери були в основному поширені ті самі європеоїдні
расові типи, як і за епохи пізнього неоліту.  

Використана література

НАТАЛІЯ ПОЛОНСЬКА-ВАСИЛЕНКО “ІСТОРІЯ УКРАЇНИ“

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020