Реферат
на тему:
Традиційне вбрання Полісся та Волині.
Одяг населення цих близьких за історичною долею та рівнем економіки й
культури регіонів найстійкіше зберігав архаїчні елементи. Це
простежується практично на всіх видах традиційного вбрання.
Жіночі сорочки з саморобного полотна шили зі вставками (поликами) або з
суцільними рукавами, пришитими по основі чи по пітканню. Стан сорочок
частіше складався з двох широких полотнищ. Такі сорочки мали широкі
чохли та досить великий виложистий комір. В оздобленні характерним був
монохромний червоний орнамент, який виконувався технікою ткання.
У сорочках Північного Полісся орнамент розміщувався на передній частині,
поликах і по всьому полю рукавів — подібно до білоруських сорочок.
Сорочки Західного Полісся орнаментувалися переважно на рукавах. Це були
геометричні або геометризовані малюнки, підказані самою технікою
перебору. Композиції будувалися на чіткій ритмічності великих і дрібних
фігур.
Волинські сорочки оздоблювалися вишивкою занизуванням, яка нагадує
візерунчасте човникове ткання. Червоний орнамент ішов справа наліво по
всій довжині сорочки. Іноді до нього додавали синю або чорну нитку. На
сході Волині декор від долішньої частини вставок широкими або вузькими
смугами спадав уздовж верхнього боку рукавів. На Західній Волині
орнамент розташовувався на вставках і долішній частині рукава
(зарукавчини).
У північних районах Полісся та Волині побутували вовняні саморобні
спідниці — літники, андараки (останні — на межі з Білоруссю), які мали
яскравий орнамент у вигляді клітин або смуг. За досить обмеженої палітри
кольорів та орнаментальних мотивів тут, проте, спостерігається велике
розмаїття надзвичайно цікавих композицій. На андараках багатше
орнаментовані клітини чи смуги займали поділ, інші — вужчі та простіші —
розміщувалися на решті площини. Щодо літників, то їх використовували
переважно як святковий одяг. На щодень вживалися полотняні спідниці —
мальованки — з вибитим орнаментом. Слід згадати також полотняні або
напівполотняні спідниці-бурки, поділ яких оздоблювався вовняними нитками
у вигляді кольорових смуг переважно сірого, червоного, зеленого
кольорів. У західних районах Полісся та Волині побутували й спідниці,
які ткалися чинуватою технікою в один колір (подібно до спинки).
Комплекс традиційного одягу. Волинь.
Поперечні червоні або червоно-чорні смуги спідниць відповідали
поперечним візерункам рукавів сорочок. Оздобленням спідниць були також
декоративні шви (галузка), вовняні кольорові тасьми, пізніше — нашивки з
кольорових стрічок у чотири — шість рядків. Такі спідниці називали
нашитими.
До комплексу одягу зі спідницею-літником входили запаски. Вони були або
вовняні — в одне полотнище, з тканини чи з вишитим орнаментом, або лляні
чи конопляні, ткані в орнаментальні смуги червоного кольору з додаванням
синього. На Житомирщині побутували орнаментовані запаски, виконані
килимовою технікою.
Комплекс традиційного одягу. Житомирщина
Як нагрудний одяг вживалися суконні безрукавки — довгі, пошиті на зразок
кептаря. Значно коротшими були чорні вельветові безрукавки Західної
Волині, оздоблені нашивками й лелітками. Носили також шнуровиці —
приталені безрукавки, розширені донизу.
Дівчата заплітали волосся у чотири поплітки (батіжок). При одруженні за
старовинним звичаєм відтинали (рубали) косу.
Заміжні жінки накладали очіпок поверх кибалки, яку виготовляли з
конопляного шнурка або скрученого шматка полотна, дерева, лика чи соломи
у вигляді кола, на яке накручувалося волосся. Очіпки були ажурні,
плетені з білених лляних ниток у різноманітні геометричні та рослинні
візерунки, котрі нагадували подібні мотиви на вишивках і килимах. Іноді
сітчасто сплетені очіпки носили з переміткою. Твердіші очіпки
виготовляли з кольорового ситцю або шовку з декоративним зубчастим
виступом на чолі.
Крім очіпків, побутували рушникові головні убори — плат, завивало,
серпанок. Усі вони мали вигляд довгого (до 3 м) шматка полотна, коротші
кінці якого були прикрашені багатим перебірним орнаментом. Такі кінці
називали пере-мітковими заборами.
Способи пов’язування наміток були дуже різноманітні. Зокрема, на півночі
Волині кінці намітки зв’язували чи сколювали на потилиці та опускали їх
по спині майже до самої землі або спереду до колін. На Поліссі намітка
укладалася на голові плоско.
Перехідною формою від наміток до фабричних хусток були саморобні головні
убори з тонкого вовняного прядива на лляній або бавовняній основі. Вони
мали форму трохи видовженого прямокутника й заповнювалися ритмічними
різнокольоровими смужками (баточками), а їхні короткі боки прикрашалися
багатшими щодо малюнка смутами.
Найбільше поширення як на селі, так і в місті мали хустки (хустини,
платки, хустя, ширинки). їх виготовляли спочатку з саморобного лляного
полотна, пізніше — з фабричних різнобарвних тканин.
Куточки хусток звичайно вишивали кольоровими, здебільшого червоними,
нитками геометричним і рослинним орнаментом, а середину залишали без
декору. На Волині весь периметр хустки обрам-лювала декоративна кайма, а
центральне поле ритмічно заповнювалося малюнком. Іноді такі хустки на
кінцях прикрашали китицями з кольорової заполочі.
Для комплексу чоловічого вбрання Полісся та Волині характерне носіння
сорочки навипуск із поясом.
До такого комплексу входила архаїчна тунікоподібна або поликова сорочка
із домотканого полотна, оздоблена вишивкою хрестиком або низинкою.
Оздоблення розміщувалося на з’єднанні рукава зі станом, на комірі,
пазушному розтині, манжетах, подолі.
Чоловіки носили неширокі штани з ромбоподібною вставкою. Полотняні штани
мали назви: ногавиці, ногавки, портки, портяниці, поркениці, ряднянки,
гаті, а вовняні — гачі, холошні, крашениці, волосінки.
Для безрукавок використовувалося саморобне полотно або сукно, пізніше —
фабричні матеріали. Безрукавки були короткі, з прямою спинкою і
застібкою спереду.
Крім традиційної стрижки під макітру, поширеною була так звана
під-ворота, коли волосся втинали довкола голови, а на потилиці залишали
дещо довшим.
Найдавнішим типом чоловічих головних уборів була шапка з овечого хутра
або суконна з хутряною опушкою. На півдні Волині переважала циліндрична
форма смушкових шапок, а на Чернігівському Поліссі та північному заході
Волині носили рогаті шапки. Популярними були мазниці — великі чорні
смушкові шапки з розрізом збоку, де сяяла кольорова стрічка. На Поліссі
носили кучми з верхом синього або чорного сукна. На Волині були поширені
повстяні шапки з чотирикутним верхом.
Невід’ємною частиною як чоловічого, так і жіночого костюма був пояс,
яким підперізували поясний та верхній одяг. Жіночі пояси були вужчими,
чоловічі — ширшими.
Матеріал для виготовлення поясів становили саморобні вовняні нитки,
інколи фарбовані. На Волині, Поліссі, а також на півночі Львівщини
робили плетені пояси. Ця техніка є найдавнішою; в ній бере участь лише
одна група ниток — нитки основи, поробок відсутній. Сплітаючи між собою
закріплені поряд нитки, одержують розтяжну сітчасту плетінку з
поздовжніми смугами. Крім сітчастоплетених, вживалися пояси, виконані
косичастою технікою плетіння. Суть її така: нитки (поплітки) на-силяли
на шнурок і прикріпляли до лави або столу, вільні ж кінці звивали на
короткій палиці. Залежно від кількості по-пліток одержували плетінку
рідку або густу.
Як жіночий, так і чоловічий верхній одяг шили переважно з саморобного
полотна й сукна. Подекуди вживали тканину з конопляною основою та
вовняним поробком (попорцюк). Бідніші селяни використовували для
виготовлення сукна валові нитки (порт) для основи, а вовняні — для
поробку. Таке сукно називали портяне, а зшитий з нього одяг — портянкою.
Для виготовлення верхнього одягу служило сукно, основа й поробок якого
були вовняними,— посуконне.
У жіночих і чоловічих свитах переважали сірий та білий кольори. Сірі
свити були поширені на Чернігівському, Київському та Волинському
Поліссі, білі — на північ від Житомира.
Темно-коричневий колір природної вовни характерний, зокрема, для свит
середньої смуги Волині.
Треба зауважити, що верхній одяг на Волині визначався особливою
різноманітністю, що зумовлене певною мірою її географічним
розташуванням. З одного боку Волинь прилягає до Поділля, а з другого —
до Підляшшя й Полісся — саме тих районів, де досить чітко виражені
етнолокальні особливості вбрання.
У південних районах Волині був поширений верхній одяг із відрізною
спинкою і горизонтальним швом, а також пошитий у талію, з фігурною
спинкою та зборами. На півночі Волині чоловіки й жінки носили сермяги
прямоспинного крою, з двома вусами, оздобленими червоними суконними
нашивками. Серед чоловіків побутувала й суконна курта, яка була коротша
за сермягу і без коміра. Цей тип робочого одягу носила переважно
сільська біднота.
На півдні Волині та Полісся подекуди шили верхній одяг із доморобного
полотна (полотнянки). За кроєм вони були: прямоспинні однобортні;
розклешені одно- та двобортні; прямоспинні з відрізною спинкою й густими
зборами. Такий одяг оздоблювався дуже скромно або зовсім не
оздоблювався. Полотнянки накидали поверх кожуха або свити, підперізуючи
поясом чи ременем.
Поліські та волинські кожухи були прикорочені, різноманітного крою, білі
або фарбовані у жовтогарячий колір. Порівняно з іншими регіонами їхнє
оздоблення досить стримане.
Найпопулярнішим селянським взуттям були плетені постоли, надзвичайно
зручні в існуючих природних умовах. Робили їх із липового, вербового чи
в’язового лика технікою прямого плетіння (на Чернігівському Поліссі —
косого плетіння). Прив’язували постоли до ноги волоками, сплетеними з
кінського волосіння.
В цілому слід зазначити, що для поліського костюма характерний білий
колорит із переважанням червоного тону в оздобленні. Щодо одягу Волині,
то він визначався різноманітними декоративно-технічними засобами
оздоблення: заволікання, хрестик, перетик, настилування, ажурна різь
тощо.
Використана література.
Матейко К. І. Головні убори українських селян до початку XX ст. // Там
же. 1973. № 3.
Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. Київ, 1991.
Матейко К. І., Сидорович С. Й. Використання в сучасному одязі елементів
традиційного вбрання // Нар. творчість та етнографія. 1963.
Нариси історії українського декоративно-прикладного мистецтва. Львів,
1969.
Білецька В. Українські сорочки, їх типи, еволюція і орнаментація //
Матеріали до етнології та антропології. Львів, 1929. Т. 21—22, ч. 1.
Бойко В. М. Українські народні традиції в сучасному одязі. Київ, 1970.
Будзан А. Художні вироби з бісеру // Нар. творчість та етнографія. 1976.
Дудар О. Художнє ткацтво Полісся // Народні художні промисли України.
Київ, 1979.
Жолтовський П. М. Український живопис XVII—XVIII ст. Київ, 1978.
Кара-Васильева Т. В. Українська вишивка: Альбом. Київ, 1993.
Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. Київ, 1993.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
