.

Театральна традиція на західноукраїнських землях. Коломийський театр (реферат)

Язык:
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
3 2856
Скачать документ

Театральна традиція на західноукраїнських землях. Коломийський театр

Театральна традиція на західноукраїнських землях мала свої специфічні
особливості, які слід враховувати при вивченні історії українського
театру як цілості. До кінця XVI ст. на території України ще не існувало
театральне мистецтво в тих розвинутих формах, у яких воно вже було в
країнах Західної Європи. Адже православна церква не допускала тих
вільностей в своїй обрядності, які мале місце в латинській церковній
обрядності, внаслідок чого там розвинувся церковний, а згодом і
світський театр. Але в Україні завжди існували передумови для виникнення
самобутнього театру, бо український народ від найдавніших часів мав у
своїх звичаях і обрядах зародки драми, які однак під впливом
несприятливих умов завмерли, не встигнувши розвинутись. За часів
Київської Русі, а згодом і Галицько-Волинській державі існували народні
лицедії-скоморохи, які однак до кінця XVI ст. зникли, як окреме явище.
Зате наприкінці XVI ст. з появою українських шкіл на Волині й у Галичині
з`явився український шкільний і народно-містеріальний театр, зокрема й
ляльковий (вертеп). Щоправда в умовах польського панування шкільний
український театр у Галичині й на Волині зник ще до середини XVII ст., і
тільки в народному середовищі розвивається українська народна драма.

З переходом під австрійську владу Галичини (1772 р.) та Буковини (1775
р.) па цих землях з’являються німецькомовні, польські професійні
мандрівні театральні трупи, а у Львові навіть установлюється міський
постійний театр, у якому спочатку діють німецькомовна, а згодом і
польська трупи. Через цілковиту пригнобленість української культури, і
занепад освіти, відсутність національно свідомої еліти про створення під
одним дахом поруч з німецькою та польською театральними трупами ще й
української ніхто тоді не думав. Так тривало аж до 30-х років XIX ст.,
коли на суспільну арену вийшла літературна група “Руська трійця”, яка
започаткувала в Галичині нове українське письменство з новими
громадсько-політичними й художніми ідеями.

Не без впливу цих нових ідей у Львівській греко-католицькій семінарії
наприкінці 30-х років XIX ст. відновлю¬ється раніш заборонене навчання
українською мовою, а в зв’язку з цим було дозволено семінаристам
здійснити інсценізацію українського весілля (1838 р.), яке стало першою
ластівкою українського аматорського театру в Галичині. Але треба було
чекати аж 1848 р., коли на хвилі австрійської революції, що дала поштовх
українському національному рухові, виник український театр. Щоправда, у
Львові на той час не було ще українських мистецьких сил, які б узяли на
себе ініціативу створення театру, не те щоб професіонального, як це було
в деяких підлеглих Австрії слов’янських і неслов’янських країнах, а й
аматорського.

Оскільки орган українського самоврядування, так звана Головна руська
рада, центр якої був у Львові, мала серед (кружних філій найміцнішу в
Коломиї, і саме Коломийська рада взяла на себе ініціативу створення
українського аматор¬кою театру. Організаторами виступили голова
Коломийської ради Микола Верещинський, бургомістр Сильвестр Дрималин і
місцевий священик Іван Озаркевич. Останній був натхненником, ідеологом
всієї справи. Саме він забезпечив молоду сцену українським репертуаром,
якого раніше в Галичині не існувало.

Скориставшись з наявності в Коломиї друкованих, текстів обох п’єс Івана
Котляревського – “Наталка Полтавка” і “Москаль-чарівник”, І.Озаркевич
прилаштував їх до місцевих умов, перенісши дію з Полтавщини на Покуття,
перередагувавши мову на місцеву покутську говірку, перейменувавши героїв
на місцевий лад, замінивши пісні, які містили в собі східноукраїнські
реалії, на пісні, що побутували на Покутті й т.д. Таким чином
І.Озаркевич здійснив те, що тепер має назву літературної адаптації. Цей
принцип мав широке застосування наприкінці XVII – першій половині XIX
ст. у всіх європейських театрах, коли запозичувалися з іншомовної
драматургії тексти п’єс, які докорінно перероблялися на свій
національний лад.

І.Озаркевич розумів, що для українського глядача в Галичині,
неусвідомленого ще тоді в розумінні єдності всього українського народу,
єдності його мови, незважаючи на різницю між її діалектами, важливо буде
показати не полтавських українців, яких не знали тоді не тільки глядачі,
а й самі виконавці, а показати життя покутських українців. З-під пера
І.Озаркевича вийшли нові версії І.Котляревського: “Дівка на виданню, або
На милованнє нема силовання” і “Жовнір-чарівник”. Наталка стала
Анничкою, виборний Макогоненко – десятником і т.д. Деякі пісні було
замінено, як, наприклад, “Та йшов козак з Дону, та з Дону додому”, Петро
співає: “Ох, доле ж моя, доле ж моя злая”. Зовсім опущено пісню “Ворскла
– річка невеличка”. Одне слово, як сказав І.Франко, «І.Озаркевичеві
хотілося подати Котляревського галичанам не в оригіналі, а в підгірськім
киптарі». Внаслідок цього “Дівка на виданню, або На милованнє нема
силовання” не могла вважатися твором і. Котляревського, а мала свого
автора – Івана Озаркевича (за І.Котляревським). Таке ж можна сказати й
про “Жовніра-чарівника”.

Третьою обробкою І.Озаркевича було “Весілє, або Над цигана Шмагайла нема
розумнішого”, в основі якої лежала п’єса теж східноукраїнського автора –
слобожанина Степана Писаревського “Купала на Івана”.

Діяльність Коломийського українського аматорського театру розпочалася
виставою “Дівка на виданню, або На милованнє нема силовання” 27 травня
за старим стилем (8 червня за новим стилем) 1848 р.

?!

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020