РЕФЕРАТ
на тему:
Стиль ампір у перукарстві
У жіночій моді ще з часів Директорії залишилася популярною зачіска «під
Тита» (рис. 4.1 а). Вона не змінювалася до 1815 р. Про це свідчить
портретне зображення Марії-Луїзи (1810), виконане П. Прудоном.
Для зачісок характерною є помірна форма. За силуетом вони нагадують
античні грецькі та римські зачіски (рис. 4.2 а, б).
У період ампіру (від франц. втріте — «імперія»), тобто пізнього
класицизму, волосся набуло природного кольору, пудра і перуки остаточно
вийшли з моди. Зачіски стилю ампір сприяли розвитку перукарського
мистецтва. Особливістю зачісок того часу була віртуозна техніка завивки,
за допомогою якої в зачісці створювали локони різних типів. У зачісках
використовували шиньйони, їх кріпили за допомогою шпильок, гребінців,
сіток, іноді каркасів конусоподібної форми. Якщо з 1810 р. в моді були
зачіски з короткого завитого у локони волосся, то в 1815 — зачіски
пірамідальної форми. Модний колір волосся — всі відтінки каштанового.
а б
Рис. 4.1. Варіанти жіночих зачісок «під Тита»
а — прикрашена наколкою та перлами; б — з косами й завитим волоссям
Рис. 4.2. Античні мотиви у перукарському мистецтві часів ампіру:
а — зачіска з об’ємом на потилиці знизу; б — зачіска з об’ємом
посередині потилиці; в — зачіска з об’ємом на маківці; г — портрет мадам
Рекамьє
Косметику застосовували помірно: насамперед помаду, парфуми, рум’яна,
білила, олівець для губ та ароматичні есенції.
У згаданий період у жінок стала популярною зачіска «а-ля Нінон». У такій
зачісці волосся над чолом і на скронях завивали в щільно прилеглі до
голови локони, на потилиці укладали буклі, а маківку прикрашали пером. У
межах стилю ампір відродилася греко-римська зачіска «нодус», яка мала
об’єм над чолом, джгутоподібний обідок навколо голови й невеликий вузол
на потилиці знизу. Перукарі вивчали античні зачіски і майже без змін
відтворювали їх. Популярними стали локони різноманітних видів. Залежно
від їхньої форми з’явилися відповідні назви: «спіралеподібні»,
«стружка», «стрічками», «трубчасті» та ін. Деякі зачіски, що були
відроджені з античності, називали ім’ям жінок, які колись їх носили:
«а-ля Лівія», «а-ля Плотина», «а-ля Клеопатра» тощо. Модним став
золотаво-каштановий колір волосся.
Після повалення Директорії Наполеон Бонапарт проголосив себе консулом та
імператором. Наполеон, захоплений культурою й устроєм античності,
намагався відродити закони, характерні для римської імперії. Протягом
усього періоду його правління (1804—1815) у мистецтві та моді панував
стиль ампір. Класичні ознаки цього стилю запозичені переважно з
греко-римського мистецтва.
У період панування стилю ампір сформувалася зачіска, яка стала поштовхом
для розвитку тенденцій, властивих наступному стилю. На тім’ї робили
прямий проділ, зачісували волосся на скроні й завивали локони. З
потилиці волосся підіймали догори, на маківку, і формували декоративний
пучок або кріпили шиньйон. Прикрашали зачіску намистом, квітами,
заколками, брошками (рис, 4.3).
Чоловічі зачіски стилю ампір продовжили тенденції періоду Директорії. В
моді залишилися стрижки «а-ля Каракалла», «а-ля Титус». Після художнього
оформлення зникла притаманна цим зачіскам недбалість (рис. 4.4 а, б}.
Стрижки виконували на природному волоссі, про перуки вже не згадували.
Волосся над чолом укладали в «кок», який дуже нагадував гребінь півня. У
чоловічих зачісках стали модними проділи. Дедалі частіше волосся
зачісували до обличчя. Такі зачіски мали назву «подих вітру» (рис. 4.5).
Головні убори чоловіків набували форми циліндра, а невеликі криси —
дугоподібної форми. Популярними стали бакенбарди.
Під впливом східних походів Наполеона в жіночій моді з’явилися головні
убори, що нагадували чалму, тюрбан, їх прикрашали пір’ям, брошками. Але
найпопулярнішим головним убором була «кибитка», оздоблена мереживом і
стрічками.
Рис. 4.3. Зачіска із низкою перлів
а б
Рис. 4.4. Чоловічі зачіски стилю ампір: а – стрижка «а-ля Каракалла»;
б — стрижка «а-ля Титус»
Рис. 4.5. Зачіска «подих вітру»
Жіночі зачіски прикрашали діадемами, обручами, квітами, перлами,
брошками, пір’ям. Користувалися популярністю парфуми, ароматичні
есенції, помади, пудра, рум’яна. Чоловіки, наслідуючи Наполеона,
користувались одеколоном (дослівно — «кельнська вода»).
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Будур Н. История костюма. — М.: Олма-Пресе, 2001.
Васіна З. Український літопис. Вбрання. – Т. 1. — К.: Мистецтво, 2003.
26 с.
Золотов Ю. Французский портрет XVIII ст. — М.: Иск, 1968.
Иллюстрированная инциклопедия мод/ Под ред. Л. Кибаловой. Прага: Артия,
1986. — 320 с.
Кирсапова Р. Сценический костюм и театральная публика в России XIX ст. –
М.: Артист, 2000.
Коконова Й., Самсонадзе Н. Женщина й ее платье: Век XX. М.: Инкомбук,
2000. – с. 63.
Костюм / Под ред. Ф. Ф. Комиссаржевского. — СПб.. 1910. – 176 с.
Матейко К. М. Український народний одяг. — К.: Наукова думка, 1996.
Матейко К. М. Український народний одяг: Етнографічний словник. – К.:
Наукова думка, 1996. — 112 с.
Мода й стиль. Современная єнциклопедия. — М.: Аваита, 2002.
Плаксина 3. Б. й др. История костюма, стили и направлення. – М.: 2003.
Пономарьжов А. Українська минувшина. — К.: Либідь, 1993.
Стамеров К. К. Нариси з історії костюмів. Ч. 1, 2. — К.: Мистецтво,
1978. – 192 с.
Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. — К.: Наукова
думка, 1993. – 168 с.
Українське народне мистецтво: Вбрання / Під ред. В. Г. Білозуба та ін. —
К., 1961.
Ясіевич В. Про стиль і моду. — К.: Мистецтво, 1968.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
