Реферат на тему:

Соціальні функції культури

Види культурних норм та їх суспільне призначення

1. Соціальні функції культури

Культура, як спосіб організації суспільного, групового та
індивідуального життя, припускає можливість найрізноманітніших вирішень
людських проблем, пристосування до умов соціального часу і простору. Які
ж функції повинна виконувати культура, щоб забезпечити, з одного боку,
стабільність суспільного буття людей, а з іншого — нові підходи до
мінливого світу?

У зв’язку з структурною складністю культури її соціальні функції
численні і системно взаємопов’язані. Провідними серед них є функції
комунікації, трансляції і трансмутації. Інші завдання культури
підпорядковані цим функціям або доповнюють і конкретизують їх.

Комунікативна функція культури. Суть цієї функції полягає в тому, що
поруч з біологічними формами спілкування, а потім замість них або
перебудовуючи їх, люди створюють все нові й нові способи обміну даними,
думками, почуттями. Передача культурної інформації не забезпечується
автоматично, на відміну, скажімо, від генетичної організації в природі.
Спілкування як процес повинно постійно підтримуватися творчими зусиллями
його учасників по оформленню змісту власної свідомості та розумінню
інших людей. Найвеличніший продукт культури, який забезпечує
комунікацію, — Слово. Мова, усна і письмова, є древній і вічно молодий
працюючий винахід культури. І нехай поет сказав колись, що “думка
проречена є неправдою”, потенціал словесно-знакового способу спілкування
людство ще не вичерпало. Значною мірою воно підпорядкувало собі і
перетворило наочно-образну комунікацію (показ, передачу образів та
почуттів через навіювання, співпереживання і т.ін.).

Трансляційна функція культури. Це, по суті, та ж комунікація, але
розгорнута в соціально-історичному часі і просторі. Під трансляцією
потрібно розуміти передусім функцію передачі соціального досвіду від
одного покоління людей до іншого, від епохи до епохи. Культура
забезпечує спадкоємність людського існування для багатьох поколінь,
створюючи більш або менш надійний захист від екологічних законів
регулювання життя. Це пояснює, зокрема, постійне зростання населення
Землі, серйозний вплив на яке може мати тільки культурний чинник.

Трансляція культури надзвичайно багатопланова. Частіше за все в ній
виділяють духовний і матеріальний компоненти. Духовна, або суб’єктна
трансляція іноді називається людинотворчою функцією культури, бо вона
спрямована на формування особистості в діапазоні, прийнятному для даного
суспільства. На цю сторону трансляції працюють всі соціальні інститути і
відносини, які ми звикли називати системою виховання і освіти.

Матеріальна, або предметна сторона культурної трансляції виражається в
тому, що ми успадковуємо і приймаємо як такий світ штучно створених
предметів, споруд, механізмів. Середовище існування людини все більшою
мірою завдяки механізмам культурної спадкоємності перетворюється на
техносферу. Особливе значення для культурного виживання людства мають
механізми успадкування технологічних знань. Саме передача “мозаїки
технологій” від покоління до покоління сформувала потребу не просто у
словах, а в поняттях про предмети і процеси, залучені до людської
діяльності.

Функція трансляції, разом з тим, має свої особливості у передачі
інформації. Очевидно, що об’єм соціокультурної пам’яті постійно зростає,
але і він не безмежний. Виходячи за рамки комунікації, ця функція
передбачає обов’язковий вибір та відбір матеріалу, який передається. А
оскільки життєві цілі і потреби людей мінливі, накопичений культурний
багаж постійно зазнає переоцінки, переусвідомлення. Не можна
заперечувати і можливість втрати культурної інформації.

Функція трансмутації може бути визначена як творча функція культури.
Мутацією називають реорганізацію структур відтворення інформації,
перебудову самого апарату носіїв інформації. Щоб життя людей в
суспільстві було стійким, необхідна різноманітність форм культурної
спадкоємності. Збереження соціальної системи через посилення
різноманітності елементів і зв’язків між ними — таке основне призначення
даної функції культури. Наприклад, у примітивних суспільствах ім’я
людини або предмета ніколи не було випадковим, оскільки в них
втілювалася передбачувана “програма” поведінки, дій. Однак відомості,
які нагромаджуються, у зв’язку з їх значущістю для людського
співтовариства, не могли залишатися надбанням лише індивідуального
досвіду. Тому виникли нові, надіндивідуальні канали передачі культурної
інформації, зокрема міф, а значно пізніше — наука.

Додатково можна вказати такі функції культури, як
нормативно-регулятивна, сигніфікативна, ігрова, рекреативна,
стилеформуюча. Деякі дослідники вважають, що культура виконує також
“репресивну” функцію — через придушення біологічної агресивності людини
соціальними засобами або перетворення її у соціально прийнятні форми.

Крім цього, серед інших слід назвати пізнавальну (гносеологічну,
мислетворчу), експресивну (яка дає можливість “побачити” внутрішній світ
індивіда), етичну, ідентифікативну та консолідаційну функцію культури.

2. Види культурних норм та їх суспільне призначення

a

e

???????¤?¤?$???????>?політичне, ідеологічне або психологічне
маніпулювання суспільством. Однак стійке і дійове саморегулювання
соціальних відносин досягається також і через культурні норми. Вони
забезпечують добровільну і свідому співпрацю людей, спираються на
формалізовані мотиви і потреби, які відповідають ухваленим цілям,
стимулюють стабільні стосунки в колективі, що спираються на звичні
очікування.

Культура регулює виробничу і творчу діяльність людини і особливі форми
спілкування між людьми, формуючи при цьому певні трудові, естетичні,
етичні, правові та інші навички. Норми культури в їх зовнішньому
вираженні передбачають своєрідну символіку, визначену знакову систему,
часом досить складну. Перетворення правил і норм культури на стабільний
регулятор діяльності людини передбачає, що вони засвоюються людиною,
стають її внутрішнім переконанням. Тобто норми культури — це певні
зразки, правила поведінки або дії, які стали внутрішніми регуляторами
людських дій.

Нормативний бік культури виявляється в таких формах, як обряд, ритуал,
етикет, канон, стандарт.

Обряд — це традиційна символічна дія, яка супроводжує важливі моменти
життя людини і суспільства, покликана сприяти зміцненню соціальних
зв’язків. Наприклад, емоційним і в той же час суспільно значущим є
весільний обряд. Форми його в різних етнічних традиціях різноманітні,
але спільна основа — освячення нового етапу в житті людини і побажання
сімейного благополуччя — у всіх народів незмінна. Символом такого
благополуччя в різних етнічних традиціях є, наприклад, рис (Англія,
США), пшеничне зерно або хміль (Україна, Естонія та інш.), коржик
прісного хліба (азіатська народність).

Ритуал — це вид обряду, який являє собою форму складної символічної
поведінки, що історично склалася, впорядковану систему дій, яка
покликана підкреслити особливу цінність і значущість для людини певних
соціальних відносин або процесів. Ритуал відіграє важливу роль в історії
суспільства як традиційно вироблений метод соціального виховання. Всім
відома детальність дипломатичних і урочистість військових ритуалів
(привітання або прощання зі знаменом).

Етикет як норма культури являє собою встановлений порядок поведінки
людини в рамках тієї або іншої соціальної групи. Поведінковий етикет
останнім часом привертає все більшу увагу молоді, ділових кіл. У цьому
інтересі простежується прагнення до краси і зручності у спілкуванні.
Основна соціальна функція етикету — це закріплення внутрішньогрупових і
міжгрупових культурних відмінностей (наприклад, придворний, діловий
етикет).

Канон — зведення положень, які мають догматичний характер. Слово «канон»
має декілька значень: 1) біблійний канон — сукупність книг Біблії, що
визнаються церквою “богонатхненними” і застосовуються в богослужінні як
“священне писання”; 2) церковний канон — правила в галузі догматики,
культу, організації церкви, зведені християнською церквою в закон; 3)
канон в мистецтві означає стійке правило художньої діяльності, художні
принципи.

Стандарт як вид культурної норми широко використовується в науці,
техніці, виробництві. Стандарт являє собою певний зразок (еталон), який
приймається як вихідний для зіставлення з ним інших подібних об’єктів.
Сучасне масове, серійне виробництво продукції не може існувати без
стандартизації, встановлення жорстких параметрів технології виробництва,
обов’язкових параметрів якості продукції, яка випускається.

Норми культури мінливі. Вони піддаються тим же трансформаціям, яких
зазнає суспільство. Разом з тим, норми культури забезпечують надійність,
передбачуваність і загальнозрозумілість поведінки.

Прийнято розрізняти норми загальнолюдські, національні, класові,
групові, міжіндивідуальні. Вимоги, які витікають з цих різновидів норм,
нерідко розходяться між собою. Група може вимагати від своїх членів дій,
які засуджуються суспільством. Іноді, наприклад, колектив виявляє
терпимість до порушень норм, неухильного дотримання яких вимагає
суспільство.

Норми диференційовані за соціальними структурами, в різних соціальних
групах вони можуть відрізнятися за своїм змістом. Норми підтримують
дистанцію між класами, професійними групами, станами, забезпечуючи
механізм розподілу знань і типів діяльності та відповідно соціального
статусу і привілеїв.

Норми відрізняються одна від одної ступенем обов’язковості. Можна
виділити спонукальні норми (самовдосконалюйся!) і заборонні норми (не
говори неправди!).

Стійкі норми зберігаються протягом багатьох поколінь, отримують етичне
обґрунтування, нерідко освячуються авторитетом релігії і підтримуються
законом. Часом норми зберігаються ще довгий час після того, як вони
втратили свою ефективність, перетворившись в пусті ритуали, в застарілий
стиль.

Таким чином, культурні норми — це норми, які підтримують стійкі принципи
комунікації, взаємодії між індивідами і різними групами. Різке
відхилення від прийнятих норм може розглядатися як ненормальна
поведінка, якщо, звичайно, воно не отримає статус оригінальності або
талановитості. Норми культури мають велике значення в житті кожної
людини і суспільства.

Література

Ерасов В.С. Социальная культурология. Учебник для студентов высших
учебных заведений. 2- ое изд. испр. и доп. М.: АспектПресс, 1996. — 591
с.

Культурология /под ред. А.А.Радугина. М.: Центр, 1996. — 400 с.

Культурология. Учебная помощь для высших учебных заведений.
Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. — 576 с.

Петров М.К. Самосознание и научное творчество. Ростов-на-Дону: изд-у
РГУ, 1992. – 268 с.

Рождественский Ю.В. Введення в культуроведение. — М.: ЧеРо, 1996. –
288с.

Скворцова Е.М. Теория и история культуры: Учебник для вузов. М.: ЮНИТИ,
1999. — 406 с.

Теорія та історія світової і вітчизняної культури. Курс лекцій. Київ:
Либідь, 1993. — 390 с.

Похожие записи