РЕФЕРАТ

на тему:

Собор Паризької Богоматері

Більшість туристів розпочинають знайомство з Парижем саме з острова
Сіте. Адже тут знаходиться одна з найдавніших церков Франції –
знаменитий Собор Паризької Богоматері, який є гордістю країни і
оспіваний поетами та письменниками, відображений у полотнах найвідоміших
художників. Завдяки оригінальній розробці та пропорціям собор став
прекрасним взірцем ранньої готики. Дивлячись на його цілісний і
органічний ансамбль, інколи важко повірити, що будувався він майже
двісті років, впродовж яких часто перебудовувався і реставрувався.

Перший камінь у фундамент собору було закладено у 1163 році королем
Людовиком VII і папою Олександром ІІІ на місці храму Юпітера (який
існував ще за часів давніх римлян). Будівництво собору тривало до 1250
року, але повністю його було збудовано в 1345 році. Кошти на спорудження
храму надходили від усіх бажаючих: короля, єпископів, простих громадян.

Руйнування собору, що були викликані часом, людьми, трагедіями
нескінченних воєн, впродовж багатьох століть спотворювали первинний
вигляд церкви. Але згодом, в період з 1844 по 1864 рр., архітектором
Віолле-ле-дюком була здійснена реставрація церкви.

Собор Паризької Богоматері – це одна з перших споруд, в якій остаточно
сформувався готичний стиль, хоча в ньому ще збереглися деякі елементи
романської архітектури: масивні, круглі в плані стовпи, а також масивні
стіни, деяка похмурість інтер’єру. Проте своєю величчю і красою собор
захоплює кожного, хто підходить до нього. Незважаючи на те, що про собор
нам добре відомо з однойменного роману В. Гюго та численних описів
храму, все ж щоразу він постає у новій красі.

Собор є п’ятинефною базилікою. Висота будівлі становить 35 м, довжина –
130 м, ширина – 48 м. Висота дзвіниць – 69 м, вага дзвона Емануель, який
знаходиться у східній вежі – 15 тонн.

Високо підносяться над площею могутні башти. Це ще не високі шпилясті
«бефруа» пізніших часів, проте вони нічого спільного не мають з
романськими глухими баштами. Широкі, стрільчасті прорізи і безліч
вертикальних тяг роблять їх легкими й ажурними.

З кам’яного убранства фасадів Нотр-Дам-де Парі відзначають відомі
статуї химер, які знаходяться на верхньому майданчику собору біля башт.
Ці гротескні фігури – фантастичні і жахливі птахи, демони та монстри є
уособленням людських гріхів.

З паризькими соборами пов’язано безліч легенд та містичних оповідок.
Прихильники езотеричних вчень стверджують, що архітектура і символіка
собору Нотр Дам – це нібито зашифровані окультні вчення. Саме в цьому
сенсі Віктор Гюго говорив про собор як про «короткий довідник з
окультизму». Деякі дослідники Нотр-Даму вважають, що середньовічні
алхіміки закодували у геометрії собору таємницю створення філософського
каменю.

Нижче знаходиться верхній ярус собору з прозорого мережива декоративної
аркади, ще нижче – середній ярус з величезним круглим вікном – «розою».
Під ним — знаменита «Галерея королів”. Це зубчастий карниз, що
складається з 28 ніш, у яких розташовані статуї легендарних біблейських
правителів.

? ?

?

?решті, внизу широко розкривають подвійні дверні входи перспективні
портали, які прикрашені різьбленим орнаментом і скульптурами.

Колись фасад собору був чорним від багатолітнього пилу й кіптяви.
Нещодавно його почистили і надали каменю первісного сіро-жовтого
кольору. Проте вчені висловлюють думку, що кіптява знову швидко вкриє
собор, оскільки промисловий дим і пил постійно стоять над Парижем і
руйнують фасади старовинних споруд.

Усередині собор зустрічає урочистим присмерком. У інтер’єрі собору
переважає сірий колір каменю, з якого викладені стіни храму. Виникає
деяке відчуття похмурості та прохолоди. Раніше в соборі було ще темніше,
і довелося пробивати нові вікна у бічних стінах. Як і в інших готичних
храмах, у Нотр-Дам-де Парі немає настінного живопису, і єдиним джерелом
кольору в одноманітно-сірому інтер’єрі є численні вітражі високих
стрілчастих вікон. Сонячне світло, проникаючи через них, заливає храм
цілою веселкою відтінків. Ця гра світла дещо пом’якшує однотонність
споруди і надає інтер’єру собору феєричної розкоші, і разом з цим деякої
таємничості. Зображення на вітражах виконані відповідно до
середньовічних канонів. На вікнах хору зображені сцени із земного життя
Спасителя, на вітражах бічних стін – фрагменти з життя святих. Вітражі
високих вікон центрального нефа зображають патріархів, біблейських
царів, апостолів. У вікнах бічних капел відображено події із земного
життя Діви Марії. А вітражі величезного вікна-рози вміщують близько
вісімдесяти сцен із Старого Завіту.

У Соборі Паризької Богоматері зберігається одна з найбільших реліквій
християнства – Терновий Вінець. З IV—V століть до 1063 року він був
доступним для поклоніння у Сіонській церкві. У 1063 році його, разом із
списом св.Лонгіна, перевезли до палацу візантійських імператорів у
Константинополі. Римський імператор Болдуін ІІ мав борг перед Венецією і
пропонував їй як компенсацію вінець. Проте подарував святиню кузену —
французькому королю св. Людовіку ІХ (1215—1270), який у подяку оплатив
заборговану позичку родича. У 1239 році святиню доставили до Парижа.
Людовік віддав розпорядження покласти вінок у спеціально побудовану
каплицю, де останній перебував до періоду французької революції, під час
якої каплицю рознесли на друзки. Проте Терновий Вінець врятували і в
1809 році його передано на збереження до Собору Паризької Богоматері, де
він перебуває і дотепер. Колючки з Вінця зберігаються у Ватикані. Багато
шипів розійшлися по всьому світові.

Джерела:

100 памятников архитектуры. – Харьков: Фолио, 2005.

Терещенко В. Свідки Христа // Дзеркало тижня.- № 14 (489) 10 – 16 квітня
2004.

HYPERLINK «http://www.kingdom.kiev.ua/architecture/notredamm_uk.html»
http://www.kingdom.kiev.ua 

Похожие записи