Реферат на тему:
Сім чудес світу
План
1 Чудеса світу.
2. Єгипетські піраміди.
3. Висячі сади у Вавилоні.
4. Храм Артеміди.
5. Статуя Зевса в Олімпії.
6. Галікарнаський мавзолей.
7 Колос Родоський.
8. Фороський маяк.
9. Перспективи майбутнього.
Чудеса світу
Давній світ знав сім класичних чудес Майже п’ять тисячоліть тому було
«створене» перше з них — єгипетські піраміди, потім, двадцять століть по
тому, друге — висячі сади у Вавилоні (VII ст. до н.е.). услід за ними,
по одному на століття (у хронологічному порядку) — храм Артеміди в Ефесі
(VI ст. до н.е.) статуя Зевса в Олімпії (V ст.. до н.е.), Мавзолей у
Галікарнасі (IV ст до н.е.) нарешті, майже одночасно відразу два чуда –
Колос Родоський І маяк на осі рові Форос (III ст. до н.е.)
Це були воістину великі й монументальні твори давніх майстрів, вони
вража ли уяву сучасників своєю красою й геніальністю думки.
Єгипетські піраміди
Піраміди — непідвладні часу І найбільш загадкові й таємничі з того що
залишилося нам від предків. Вони піднімаються серед гарячих пісків
Лівійської пустелі й тягнуться від сучасного Каїра до Фаюмського каналу
Найдавніша – піраміда фараона Джосера – споруджена біля п’яти тисяч
років тому. Висота піраміди 60 метрів Будівельник першої піраміди їм був
архітектором, лікарем, астрономом, письменником, радником фараона,
протягом багатьох століть вважався найбільшим мудрецем давнини, у пізні
часи був обожнений і на його честь були зведені храми й статуї.
Піраміди служили фараонам, відповідно до їхньої релігії, сходами якими
вони піднімалися на небо. Тому найдавніші піраміди були східчастими, а в
більш пізніх — стіни гладкі Чому споконвічне піраміди будували зі
сходами, а потім без, дотепер залишається загадкою
Археологи нарахували 80 пірамід, але не всі вони збереглися до наших
днів Найвідоміші з них — три великі піраміди біля Гізи Хеопса (Хуфу).
Хефрена (Хафра) і Мекерина (Менкаура)
Найбільша піраміда — піраміда Хеопса, була споруджена в XXVIII ст. до
н.е. зодчим Хемуіном Спочатку вона піднімалася на 147 метрів, але через
нанесення піску її висота зменшилася до 137 метрів Кожен бік квадратної
основи піраміди складає 233 метри, або, якщо бути точними, один бік
довший за інші на 20 сантиметрів, тобто помилка всього в 0.09% Площа
піраміди більше 50 тисяч квадратних метрів Піраміда Хеопса создається і
майже суцільної кам’яної кладки, внутрішні приміщення займають не більше
3, 4 % загальної площі
Піраміда складається з двох мільйонів трьохсот тисяч кубічних блоків
вапняку з гладко відшліфованими боками За словами Наполеона, кам’яних
блоків від трьох пірамід Гізи вистачило б, щоб оперезати усю Францію
стіною заввишки в три метри і завтовшки в 30 сантиметрів. Підрахувачи,
що кожен блок важить в основному 2,5 тонни, а найважчий — 15 тонн.
Загальна вага піраміди складає близько 5,7 мільйона тонн Камені
покладені без сполучного матеріалу і тримаються власною вагою Блоки
настільки ретельно пригнані один до одного, що щілини між ними не більше
п’яти міліметрів
Така майстерна робота каменотесів, що вимагає точності, не примітивно, а
складного набору інструментів, а також використання важкої техніки
викликає в сучасної людини подив Адже вона виконана в основному
кам’яними знаряддями без використання складного технічного устаткування.
Дослідники, які намагалися з’ясувати, яким чином давні будівельники
змогли побудувати таку грандіозну споруду, та ще й не просто спорудити,
а надати їй правильної геометричної форми, опинялися в безвиході. Іноді,
як і про мегалітичні споруди, висловлюється думка, що піраміди, ці
колосальні споруди, побудували… інопланетяни.
Серед безлічі припущень, висловлюваних із приводу будівництва пірамід,
нарешті з’явилися більш-менш розумні. Сьогодні вважають, що піраміди,
найімовірніше, будувалися у такий спосіб. На правому березі Нілу в
каменоломнях· поблизу Мемфіса тисячі людей були зайняті видобутком
білого тонкозернистого вапняку. У скелі позначали межі майбутнього
блоку, потім уздовж цих меж видовбували глибоку канаву, а в неї забивали
клини із сухого дерева, яке обливали водою. Дерево розбухало,
збільшуючись в обсязі, тріщина розширювалася, і, зрештою, моноліт
відокремлювався від скелі. Потім кам’яну брилу на місці обробляли
інструментами з каменю, міді й дерева, поки вона не набувала форми
стандартного куба. В околицях Асуана і зараз існують древні каменоломні,
на території яких знайдено багато готових невикористаних блоків. Як
з’ясувалося, це браковані блоки.
Оброблені блоки на човнах перевозили на лівий берег Нілу. Далі їх везли
по спеціально прокладеній дорозі, на будівництво якої пішло 10 років. Це
будівництво, за словами Геродота, було лише трохи простішим за
спорудження пірамід Потім біля підніжжя майбутньої піраміди лицьовий бік
ретельно шліфували, використовуючи для цього камінь і пісок.
Піраміда зводилася на корінному вапняковому масиві, розчищеному від
наносного піску й гравію. Геродот стверджує, що спорудження піраміди
тривало 20 років Під час щорічних розливів Нілу селяни мимоволі
звільнялися від сільськогосподарських робіт, тому їхня праця
використовувалася в будівництві. За приблизними підрахунками над
спорудженням піраміди працювало безупинно протягом кожних трьох місяців
по 100 тисяч чоловік. Англійський археолог Фліндере Петрі вважає, що 100
тисяч будівельників, працюючи по три місяці на рік, могли б звести
велику піраміду швидше, ніж за 20 років.
Щоб підняти блоки, єгиптяни будували з цегли і каменю похилий насип Із
кутом підйому близько 15°. У міру того як споруджувалася піраміда, насип
подовжували. Діодор Сицилійський стверджував, що цими насипами камінь
тягли на дерев’яних санях. І справді, археологи знайшли залишки таких
саней. Сучасні дослідники вважають, що для зменшення тертя трасу
постійно змочували водою, так шо полози легко ковзали по грязюці. Потім
за допомогою дерев’яних важелів блоки встановлювали на місце. Коли
будівництво закінчували, похилий насип розрівнювали, а поверхню піраміди
закривали облицьованими блоками.
Піраміди — найзнаменитіша архітектурна споруда у світі. З інженерної ж
точки зору, це примітивні будівлі, гори, складені людьми. Однак ціль
була досягнута — піраміди стали вічними монументами, що пережили
тисячоліття.
Висячі сади у Вавилоні
За 90 кілометрів від Багдада знаходяться руїни Вавилона. Хоча старовинне
місто давно перестало існувати, про його колишню грандіозність свідчать
руїни, які можна побачити сьогодні.
У VII ст. до н. е. Вавилон був найбільшим і найбагатшим містом Давнього
Сходу. Багато дивних споруд було у Вавилоні, але найбільше вражали
висячі сади царського палацу, сади, що стали легендою.
Створення знаменитих садів легенда пов’язує з ім’ям Семіраміди, цариці
Ассирії, принаймні про це ж розповідають Діодор та інші грецькі
історики.
Семіраміда — Шаммурамат — історична особа, але життя її легендарне. За
переказом, дочка богині Деркето Семіраміда росла в пустелі, у зграї
голубів. Потім її побачили пастухи і віддали доглядачеві царських черед
Симмасу, який виховав її як рідну дочку. Царський воєвода Оанн побачив
дівчину й одружився з нею. Семіраміда була дуже вродлива, розумна і
відважна. Вона зачарувала царя, який відняв її у воєводи. Оанн позбавив
себе життя, а Семіраміда стала царицею. Після смерті чоловіка вона стала
спадкоємицею престолу, хоча в них був син Ніній. Тоді й проявилися її
здібності в мирному управлінні державою. Вона побудувала царське місто
Вавилон з могутніми стінами і вежами, із чудовим мостом через Євфрат і
дивний храм Белу. При ній була прокладена зручна дорога через сім гряд
Загросського ланцюга в Лідію, де вона теж побудувала столицю Екбатану з
прекрасним царським палацом, а воду до столиці провела крізь тунель із
далеких гірських озер. Двір Семіраміди блищав пишнотою. Нінію надокучило
безславне життя, і він організував проти матері змову. Цариця
добровільно передала синові владу, а сама, перетворившись на голубку,
полетіла І палацу зі зграєю голубів. З цього часу ассирійці почали
шанувати її як богиню, а голуб став для них священним птахом.
Однак знамениті висячі сади були розбиті не Семірамідою і навіть не в
часи її царювання, а пізніше, на честь іншої, на жаль, не легендарної
жінки. Вони були побудовані за наказом Навуходоносора для коханої
дружини Амітис — мідійської царівни, що тужила в запиленому Вавилоні за
зеленими пагорбами Мідії. Цей цар, що знищував місто за містом і навіть
цілі держави, багато будував у Вавилоні. Він перетворив столицю на
неприступну твердиню й оточив себе нечуваною, навіть у ті часи,
розкішшю.
Свій палац Навуходоносор побудував на штучно створеному майданчику,
піднятому на висоту чотириярусної споруди. На насипних терасах, які
спираються на склепіння, були розбиті висячі сади. Арки підтримували
могутні високі колони, розташовані усередині кожного поверху. Платформи
терас являли собою складну споруду. У їхній основі лежали масивні
кам’яні плити із шаром очерету, залитого асфальтом. Потім ішов подвійний
ряд цеглин, з’єднаних гіпсом. Ще вище свинцеві пластини для затримки
води. Саму терасу вкривав товстий шар родючої землі, у якому могли
пустити корені навіть великі дерева. Поверхи садів піднімалися уступами
і з’єднувалися широкими положистими сходами, вкритими рожевим і білим
каменем. Висота поверхів сягала 50 ліктів (27,75 м) і давала досить
світла для рослин.
У візках, запряжених биками, у Вавилон привозили дерева, загорнені в
мокру рогожу, насіння рідкісних рослин, трав і кущів. Поступово
розрослися дивні сади і розпустилися прекрасні квіти. Для зрошення
зелені день і ніч сотні рабів подавали в шкіряних мішках воду з Євфрату.
Чудові сади з рідкісними деревами, красивими запашними квітами й
прохолодою в пекучій Вавилонії були воістину чудом світу. У червні 323
р. до н. е. у кімнатах нижнього ярусу цих садів провів свої останні дні
Олександр Македонський.
Висячі сади були зруйновані постійними повенями Євфрату, який під час
паводка піднімається на 3—4 метри. Давній Вавилон давно перестав
існувати, але легенда про неповторні сади міста живе й сьогодні.
Храм Артеміди
У VI ст. до н. е. небувалого розквіту досягло давньогрецьке місто Ефес.
Місто було засноване в XII ст. до н. е. на західному узбережжі Малої
Азії у Карії. Покровителькою міста була Артеміда — дочка Зевса й Лето,
сестра-близнюк золотокудрого Аполлона. Артеміда була богинею родючості,
покровителькою тварин і полювання, захисницею цнотливості й охоронницею
породілей, а також богинею Місяця. Цілком природно, що городяни вирішили
побудувати на честь своєї покровительки величний храм. Утім, цей намір
мав і практичне значення. Ефесці проводили великі лихварські операції —
позичали гроші під великі відсотки — тому старійшини сподівалися, що
нова споруда збільшить оборот «банку» Артеміди.
Над складанням проекту й будівництвом храму працював відомий архітектор
Харсифрон із Кносса Він запропонував побудувати мармуровий храм, який
буде оперізувати подвійний ряд колон. Пропозиція була прийнята, але
виникло запитання — де брати мармур? Допоміг випадок. Одного разу пастух
Піксодор пас череду на зелених пагорбах недалеко від Ефеса. Два барани
вирішили з’ясувати стосунки. Нахиливши голови, вони помчалися назустріч
один одному, але промахнулися. І один з них із ходу стукнувся об скелю.
Причому так, що від неї відлетів уламок сліпучої речовини. Подальша доля
баранів невідома, але їхня битва виявилася історичною. Здивований пастух
підняв камінь, уважно оглянув його і раптом, кинувши череду, поспішив у
місто. Радісні городяни вітали пастуха, вбрали його в дорогі шати, і
невідомий Піксодор став знаменитістю — Євангеліем, що означає «той, хто
приніс благу звістку».
Будівництво храму затягнеться на 120 років. Однією з причин такого
тривалого будівництва виявилося те, що храм вирішили зводити недалеко
від устя ріки : Каїстри, де був дуже болотистий грунт. Гадали, що
мармуровий храм у цьому місці ослабить поштовхи землетрусів, які часто
відбувалися на узбережжі Малої Азії, грунт посипали товченим вугіллям,
яке ретельно утрамбовували. Мармурові колони перевозили з каменоломень,
що знаходилися за 12 кілометрів від місця закладки храму. Колеса візків
грузнули в багнистій землі. Тоді Карсифрон запропонував дотепний спосіб
вирівнювання грунту. У кінці колони вабили залізні стрижні, зміцнивши їх
оловом, і на ці осі з обох боків колони Висадили колеса такого розміру,
що кам’яна колона висіла на залізних осях. Потім прикріпили довгі
жердини, впрягли биків. Колона, перетворена на своєрідне колесо,
покотилася багнистою дорогою.
При Харсифроні був зведений будинок храму і встановлена колонада. Але до
звершення будівлі було ще далеко. Будівництво продовжив син Харсифрона
архітектор Метаген. Йому вдалося закінчити верхню частину храму.
Докладаю-Ви великих зусиль, балки витягали канатами по похилій площині
на висоту храму. Попереду чекала робота ще складніша: потрібно було
покласти архітрав на Вершину колони так обережно, щоб не пошкодити її
капітель. Як і батько, Віетаген дотепно вирішив виниклі труднощі: на
вершину колони поклали мішки піском, на них обережно опустили балки, під
їхньою вагою пісок поступово Висипався, і балки плавно лягли на свої
місця.
В Метаген теж не встиг добудувати храм, і це випало на долю архітекторів
Шеоніта й Деметрія. У 550 р. до н. е., коли легкий і витончений
біломармуровий будинок із чудовою обробкою відкрився поглядам
сучасників, він викликав Водив і замилування. В Святилище було
величезне, завдовжки 110 і завширшки 55 метрів. Довкола нього йшли два
ряди кам’яних колон заввишки до 18 метрів За свідченням Плінія Старшого,
їх було 127. Двосхилий дах був з мармурових плит.
Минуло майже 200 років. У 356 р, до н. е. житель Ефеса Герострат,
захоплений честолюбною ідеєю за будь-яку ціну увічнити своє ім’я,
підпалив святиню малоазіатських міст. Це відбулося в ніч народження
Олександра Македонського. Храм сильно постраждав: обгоріли дерев’яні
конструкції, тріснули балки перекриттів і колони. Жителі Ефеса вирішили
відновити храм І для його реставрації зібрали свої заощадження й
коштовності, їх підтримали жителі інших міст Малої Азії. О. Македонський
запропонував оплатити всі колишні й майбутні витрати з реконструкції
храму, але за умови, що в храмі висічуть напис, який віддає належне його
заслугам. Ефесці мотивували свою відмову тим, що «богові» не личить
споруджувати храми іншим богам.
Відновленням храму Артеміди зайнявся архітектор Хейрократ. Під час
роботи він вніс певну зміну: підняв ступінчасту основу, щоб храм височів
над будівлями, які виросли довкола нього за останні сторіччя.
Зсередини храм був облицьований мармуровими плитами. У головному залі
стояла статуя Артеміди заввишки 15 метрів, вкрита золотими прикрасами й
коштовностями. У художньому оформленні взяли участь видатні грецькі
скульптори й живописці. Рельєф для вівтаря біля храму вирізував
знаменитий афінський скульптор Пракситель, рельєф на одній з колон —
інший знаменитий скульптор Скопас. Чутки про незрівнянну красу,
стрункість, грандіозність і багатство відновленого храму поширилися по
усьому античному світу. Не дивно, що храм Артеміди в Ефесі став одним із
чудес світу.
Археологи, що цікавились храмом Артеміди, на місці будівлі нічого не
знайшли. У 263 році храм Артеміди був розграбований готами. Остаточно
його знищили болотистий грунт, який поступово поглинув будинок, і ріка
Каїстра, що вкрила споруди наносами. Археологам і архітекторам потрібні
були десятилітті, щоб відтворити первісний вигляд одного з чудес світу.
Статуя Зевса в Олімпії
Давньогрецьке місто Олімпія, розташоване у північно-західній частині
Пелопоннесу, було релігійним центром, де поклонялися верховному бої у
Зевсу, місцем проведення присвячених йому Олімпійських ігор. Це був
найбільший культурний центр Давньої Греції. Архітектурний ансамбль
Олімпії склався в основному в VII—IV ст. до н. е. Тут були зведені
чудові храми богів, в одному з яких і знаходилося одне із семи чудес
світу — величезна і прекрасна статуя Зевса.
Статуя Зевса була створена геніальним давньогрецьким скульптором Фішем
(приблизно 500—430 р. до н. е.). Це був не тільки найвидатніший
скульптор, але й талановитий архітектор, живописець, мислитель. За
свідченням давніх авторів, Фідій у своїх скульптурних образах зумів
передати надлюдську велич богів. Такою була, мабуть, і статуя Зевса,
створена для храму в Олімпії. Статуя знаходилася у кінці величезного
залу, довжина якого складала 64 метри, ширина — 28, а висота — близько
20 метрів.
14-метровий Зевс сидів на троні, зробленому із золота, слонової кістки,
чорного дерева й дорогоцінних каменів. На троні Фідій відтворив чимало
сюжетів з еллінської міфології, втілив фігури цілком реальних людей.
Сама статуя Зевса зроблена із золота і слонової кістки. Дорогоцінні
пластинки майстерно кріпилися на спеціальному дерев’яному каркасі Голова
й оголена до пояса фігура Зевса були виточені з стокової метки Голову
Зевса прикрашав вінок з маслинового гілля – знак, миролюбства грізного
бога В одній руці бог гримав золоту статую крилатої перемоги Ніки. Іншою
спирався на скіпетр, який завершується фігурою орла. Плащ, перекинутий
через плече, волосся і борода Зевса бути виліплені із золота. Статуя
здавалася живою ось-ось Зевс підніметься з трону.
Згодом статуя Зевса буча перевезена в Константинополь у палац Імператора
Феодосія II у V ст.. палац згорів, а з ним язики полум’я знищили і
геніальний витвір Статуя Зевса зникла.
Галікарнаський мавзолей
У Галікарнасі столиці невеликої Карійської держави в Малій Азії був
створений один з найграціозніших пам’ятників грецької архітектури
пізньої класики.
Іалікарнас був великим торговельним портом, добре укріпленим самою
природою Уздовж гавані пролягала ринкова площа, далі нагору через центр
вигину І його обрамлення буча прокладена широко розгорнута вулиця,
«посередині якої був побудований Мавзолей, споруджений у такому
грандіозному масштабі що він входив до семи чудес світу». – записав
Вітрувій.
Гробниця була споруджена для Мавсола в IV ст до н е царицею Артемісією
Мавсол був жорстоким j неймовірно багатим правителем, він запроваджував
податок за податком, витягаючи доходи з усього, наприклад. Із похоронних
обрядів або вочосся
Вперше в грецькій архітектурі, а саме в архітектурі Галікарнаського
Мавзолею, поєдналися всі три знамениті стилі – грецький. Іонічний,
коринфський. Нижній поверх підтримували 15 доричних колон, внутрішні
колони верхнього поверху були коринфськими, а зовнішні – іонічними. У
Мавзолеї була дотримана сувора геометричність, поєдналися масивна
простота, сповнена внутрішньої сили. Із декоративністю, легкістю форм і
плавністю ліній Галікарнаський Мавзолей – триярусна споруда. Перший ярус
оперізувала стрічка рельєфу з білого мармуру Тут містився заупокійний
храм площею в 5000 м2 і заввишки близько 20 метрів Другий ярус
утворювала струнка мармурова колонада, а третій – пірамідальна покрівля,
теж мармурова Вінчала будинок чотирикшна кочіспиця (квадрига), якою
правили мармурові Мавзолей Артемісія. Урочиста споруда сягала 40— 50
метрів заввишки Гробниці оточували статуї левів і вершників.
Мавзолей будували зодчі Сатир і Піфій, а скульптурна композиція була
доручена декільком майстрам, у числі яких був великий Скопас Збереглися
уламки, фриза гробниці Мавсола, що зображує битву греків з амазонками –
«Амазономахія». Учені вважають що це робота Скопаса або його майстерні
Дев’ятнадцять сточіть стояв Мавзолей у Галікарнасі Руйнування почалося і
того, що спочатку його трохи пошкодив землетрус, потім гробницю царя
знесли лицарі – йогоністи, побудувавши з неї кам’яний монастир-фортецю.
Сьогодні статуї Мавсола й Артемісії, а також інші прикраси Мавзолею [
зберігаються в Лондонському музеї Пам’ять про Галікарнаський Мавзолей І
збереглася в безлічі споруд подібного типу, які згодом зводилися в
різних змістах Близького Сходу.
Колос Родоський
Острів Родос розташований у східній частині Середземного моря, в
архіпелазі Південні Споради. Це один із центрів егейської культури.
Численні твори античного мистецтва острова Родос дійшли до наших днів, і
одним із них є Ігатуя Геліоса — Колоса Родоського.
У III ст. до н. е. острів Родос зазнав нападу. Військами командував
полководець Деметрій. Незважаючи на спеціальні облогові машини — останнє
слово військової техніки — здолати родосців йому не вдалося. Війська
відступили, кмнувши на березі величезну, оббиту залізом облогову вежу з
таранами і пере-к І тим мостом, катапультами, майданчик для десанту —
геліополіду, яку рухали 3400 воїнів. Ця геліополіда — теж свого роду
чудо світу — замість руйнування принесла місту несподівану фінансову
вигоду і всесвітню славу. Заповзятливі купці викупили в родосців масивну
металеву гелеополіду за надзвичайні гроші — 300 талантів. На гроші,
виручені від продажу вежі, остров’яни звели статую Геліоса — заступника
Родосу. Це одне із семи чудес світу було споруджено в 292—280 р. до н.
е. в честь успішної оборони острова.
Статуя юнака сягає заввишки 36 метрів. Установлена вона була на
торговельній площі між морем і міськими воротами, на насипному пагорбі
заввишки 7 метрів, облицьованому білим мармуром. Статуя Геліоса
настільки велика, що Гїлінія Старшого, який бачив щ вразило те, що мало
хто міг обхопити руками великий палець статуї. Могутні ноги юнака були
трохи розставлені, долоня правої руки була приставлена до очей, у лівій
він тримав спадаюче до землі покривало. Ледь відхилившись назад, юнак
вдивлявся вдалину. Голову прикрашав вінець із розбіжних променів. Це
було зображення бога Геліоса — заступника променів. Вважалося, що острів
піднятий зі дна моря велінням цього бога.
Автором статуї був представник Родоської школи скульптор Харес, учень
Лісиппа. Конструкція гігантської статуї складалася з трьох масивних
кам’яних стовпів, що відігравали роль опор для ніг статуї й покривала.
На рівні плечей і в поясі стовпи з’єднувалися залізними поперечними
балками. Можливий перетин залізних брусків на рівні щиколотки статуї
складав приблизно 4,5 кв. дюйма Вище й нижче цього місця величина
перетину поступово зменшувалася. Стовпи і балки були основою залізного
каркаса, який вкрили карбованими листами бронзи завтовшки 1,6 мм.
Статуя споруджувалася 12 років. Великим було замилування родосців, коли
будівельний насип розібрали і вони побачили бога Сонця. Чутка про це
чудо світу поширилася швидко, але, на жаль, життя статуї виявилося
досить коротким, вона не простояла й півстоліття. У 224 р. до н. е.
статуя була зруйнована сильним землетрусом, фігура надломилася вище
колін, торс упав на землю, голова й плечі вперлися в пагорб. Родосці та
їхні сусіди намагалися підняти поваленого гіганта. Єгипетський цар
надіслав вправних майстрів, але, на жаль, відновити статую не вдалося.
Майже 1000 років лежала на березі бухти розколота статуя, що стала
визначною пам’яткою Родосу. Тільки в 977 р арабський намісник продав її
заповзятливому купцеві на переплавку. Колоса розрізали на частини, і
дорогу бронзу відвезли на 900 верблюдах.
Фороський Маяк
У 332—331 pp. до н. е. Олександр Македонський заснував столицю
елліністичного Єгипту — Олександрію. Тут знаходиться знаменитий
Олександрійський муссейон — один із головних наукових і культурних
центрів античного світу, а при ньому не менш знаменита Олександрійська
бібліотека, де нараховувалося мало не 700 тисяч книг. Олександрія була
найбагатшим містом свого часу, тому в ній зводилося чимало чудових
споруд, до яких належить Олександрійський маяк на скелястому острові
Форос біля дельти Нілу.
Будівництво й використання маяків почалося з розвитком мореплавання.
Спочатку маяки не мали нічого спільного із сучасними спорудами; у
непогоду на високих берегах розводилися великі багаття. Значно пізніше
люди почали зводити штучні споруди. Одним із семи чудес давнього світу є
Олександрійський, або Фороський маяк, який” світиться, споруджений у 283
р. до н. е. Будівництво цього гіганта зайняло всього 5 років, що є само
собою показовим.
Основним будівельним матеріалом для маяка послужили вапняк, мармур І
граніт. Маяк складався з трьох веж, поставлених одна на одну. Висота
маяка за одними даними була 120 м, за іншими — 130—140, за деякими
сучасними публікаціями — 180 м.
Основа нижньої вежі була квадратною, з довжиною сторони 30,5 м. Нижня
вежа заввишки 60 м була складена з кам’яних плит, прикрашених витонченою
скульптурною роботою. Середня, восьмигранна, вежа заввишки в 40 м,
Облицьована біломармуровими плитами. Верхня вежа — ліхтар — кругла, із
банею, встановленою на гранітних колонах, була увінчана величезною (8 м)
бронзовою статуєю заступника морів Посейдона.
На верхівці вежі в об’ємній бронзовій чаші постійно жевріло деревне
вугілля, за допомогою складної системи дзеркал відблиск вугілля
відбивався на 100 миль, вказуючи місцезнаходження гавані. Через весь
маяк проходила шахта, навколо якої по спіралі піднімалися пандус і
сходи. Широким і пологим пандусом на вершину маяка в’їжджали візки,
запряжені віслюками. Шахтою доставляли пальне для маяка.
Крім своєї основної функції маяк служив чудовим спостережним пунктом.
Система металевих дзеркал використовувалася і для огляду морського
простору, дозволяючи виявляти ворожі судна задовго до того, як вони
з’являться біля берега. Тут також були флюгер, годинник і астрономічні
прилади. Маяк, споруджений на острові Форос, за своїми розмірами і
складною відбивною системою був єдиним спорудженням такого типу.
Простояв він близько 1500 років, являючись світочем. Маяк двічі страждав
від землетрусів, його відновлювали, але все одно міцні морські вітри
остаточно зруйнували старі стіни. Пізніше на руїнах маяка спорудили
середньовічну фортецю. Кам’яні залишки «чуда світу» були вбудовані в
Кайт-Бей, де знаходяться й донині. Назва острова перетворилося на
символ: слово «форос» почало означати «маяк», звідси утворилося і
сучасне слово «фара».
У 1961 р. під час дослідження прибережних вод аквалангістами були
знайдені статуї, саркофаги, скриньки з мармуру. У 1980 р. міжнародна
група археологів знайшла на морському дні залишки Фороського маяка.
Перспективи майбутнього
Правильно зауважив Віктор Гюго, що до винаходу друкарства основною
книгою людства було зодчество, яке передавало духовний смисл людини.
Існування людини на Землі вимірюється не роками, а тисячоліттями, за цей
час вона пройшла довгий шлях від будівництва примітивного куреня до
зведення складних конструкцій. З розвитком наук змінюється уявлення про
можливості будівельних матеріалів, деякі з них застарівають, на зміну їм
приходять нові, більш міцні й легкі.
Сьогодні архітектурне й будівельне мистецтво розвинуте настільки високо,
то будь-яку фантазію можна реалізувати. Питання лише в тому, чи буде це
доцільно, красиво й економічно. Серед сучасних проектів і будівель
зустрічаються справжні шедеври будівельного мистецтва, які по праву
могли б встати в один ряд з «сімома чудесами давнього світу».
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
