Шпаргалка

СЛОВНИК ТЕРМІНІВ І ПЕРСОНАЛІЙ З ЕТИКИ ТА ЕСТЕТИКИ

Абсолют — у різних релігійних і філософських вченнях — необумовлене
нічим, досконале начало, першопричина буття, в монотеїстичних релігіях
під абсолютом розуміється Бог.

Абсолютизм — філософський погляд, протилежний релятивізму, згідно з яким
цінності мають загальний характер. Розрізняють етичний, естетичний,
пізнавальний абсолютизм.

Абстракціонізм — напрям у мистецтві XX ст., для якого характерні відмова
від зображення реального предметного світу й увага до абстрактних форм,
співвідношення кольорів тощо.

Авангардизм — загальна назва мистецьких напрямів початку XX ст., які
відзначалися радикальним новаторством та експериментаторством.

Автономна етика — вид нормативної етики, що виводить моральні принципи з
внутрішніх законів, немов би притаманних моральності;

протиставляється гетерономній етиці, яка пов’язує вимоги моральності із
зовнішнім джерелом. Ідея і перше обґрунтування автономної етики належить
І. Канту.

Аксіологія — (від грец. «цінність» та «вчення») філософсько-етичне
вчення про цінності.

Альтруїзм — (від лат. «інший») моральний принцип, згідно з яким благо
іншого і він сам наділені більшою моральнісною цінністю, ніж власне «я»
та особисте благо. Альтруїзм протилежний егоїзму.

Аморалізм — (від лат. «не» та «звичай, звички, поведінка») нігілістичне
ставлення до норм моралі та моральності. В історії етики аморалізм
виступає в різних формах: етичний скептицизм, релятивізм, волюнтаризм,
егоїзм.

Антисфен (435—378 рр. до н. е.) — давньогрецький філософ, учень Сократа,
вчитель Діогена, засновник школи кініків. Проповідував повернення людини
до природного стану, необтяженого соціальними пороками.

Арете — (грец. — етична чеснота) за Аристотелем — середина між двома
пороками. Див.Дганоя.

Аристотель (394—322 рр. до н. е.) — давньогрецький філософ, учень
Платона. В етиці — побічник аретологічного евдемонізму. Твори:
«Ні-комахова етика», «Етика», «Поетика».

Аристіпп (пом. після 366 р. до н. е.) —давньогрецький філософ, засновник
Кіренської школи, обґрунтовував гедоністичну мораль.

Апатія — (грец.) поняття давньогрецької етики, безпристрасність,
нечутливість до навколишніх явищ та подій.

Аскетизм — (грец.) вправи для морального вдосконалення та доброчесного
життя, самообмеження, відмовлення від життєвих благ, які притаманні всім
релігіям. До аскетичних вправ належать піст, послух, целібат, жебрацтво,
юродство, відлюдництво, обітниці мовчання, носіння вериг, власяниць та
ін.

Атараксія — (грец.) поняття давньогрецької етики, душевний спокій як
мета та форма поведінки, до якої повинна прагнути людина.

Ахімса — (санскр.) в індуїзмі, буддизмі, джайнізмі принцип
не-спричинення шкоди живим істотам.

Баумгартен Олександр Готліб (1714—1762) — німецький філософ, перший вжив
поняття «естетика», під яким розумів філософську науку про чуттєве
пізнання, яке осягає і створює прекрасне, що відображається в образах
мистецтва. Підрозділами естетики, згідно з Баум-гартеном, є евристика —
вчення про «речі й .про предмети мислення», методологія, яка досліджує
організацію художнього твору, та семіотика— вчення про естетичні знаки.
Праці, присвячені естетиці: «Філософські роздуми про деякі проблеми
поетичного твору» (1735), «Психологія» (1739), «Естетика» (1750—58).

Бахтін Михайло Михайлович (1895—1975) — російський мислитель,
літератузнавець, естетик. Досліджував проблеми естетичної форми,
діалогічну складову творчості, сміхову культуру. Твори: «Проблеми
поетики Достоєвського» (1929); «Творчість Франсуа Рабле та народна
культура середньовіччя та Ренесансу» (1965), «Естетика словесної
творчості» (вид.1979).

Бейтам Єремія (1718—1832) — англійський теоретик моралі та права,
представник етики утилітаризму. Твори: «Вступ до основ моральності та
законодавства» (1789), «Деонтологія, або наука про мораль» (1834).

Бергсон Анрі (1859—1941) — французький філософ-інтуїтивіст. Виділяв два
види суспільства: «відкрите» і «закрите» і відповідно два типи моралі. В
естетиці виходив з поняття творчої інтуїції. Праці: «Сміх» (1900),
«Творча еволюція» (1914).

Біблія — (грец. «книги») Святе письмо в християнстві. Складається зі
Старого (Вєтхого) та Нового завітів і є основою християнського етичного
вчення.

Біоетика — розділ етики, в якому розглядаються моральні проблеми
медицини та експериментальної біології.

Благодать — у християнстві дар Бога людині, що проявляється передусім у
можливості спасіння.

Благочестя — втілення в житті людини вимог віри, дотримання заповідей
певного віровчення.

Блаженство — у християнстві найвище щастя, що повною мірою може бути
досягнуто праведниками в раю.

Бог — надприродна духовна істота, творець світу, уособлення та
першоджерело істини, добра та краси, абсолют (у теїзмі). В політеїзмі —
боги — духовні істоти, що панують над певними силами та частинами
Всесвіту.

Бодхисаттва — у буддизмі той, що, підійшовши до нірвани, не заглибився в
неї, а з любові до всіх живих створінь вирішив лишитися в сансарі для
допомоги їм на шляху спасіння. Найбільш шанованим в ламаїзмі є
бодхисаттва Авалокітешвара.

Бхакті — (санскр.) віддане служіння, один зі шляхів спасіння в індуїзмі.

Бьорк Едмунд (1729—1797) — видатний англійський естетик, теоретик
мистецтва, автор «Філософського дослідження про походження наших ідей
піднесеного та прекрасного» (1757).

Вибір моральний — акт моральної діяльності, який полягає в тому, що
людина завдяки своїй автономії визначається щодо системи цінностей
(ідеалів, принципів) та способів їх реалізації у конкретних вчинках та
поведінці.

Вимога моральна — загальна назва для регулятивів моральних відносин:
норм, ідеалів, принципів, цінностей.

Відповідальність — позитивна моральна якість, яка полягає у свідомому
ставленні особи до певних моральних норм, принципів та цінностей і
готовності їх обстоювати та втілювати.

Віра — релігійна чеснота, безсумнівна впевненість, переконаність у
чомусь.

Волюнтаризм — моральний принцип, який заперечує будь-яку зовнішню
зумовленість поведінки, вбачаючи її причину в індивідуальній волі.

Воля — здатність до морального вибору та послідовного здійснення
відповідних вчинків.

Гадамер Хане Георг (1900—2002) — німецький філософ, теоретик мистецтва,
застосовував герменевтичний метод до інтерпретації художніх творів.
Основна праця — «Істина та метод» (1960).

Ганді Мохандас (1869—1948) — видатний індійський мислитель та політичний
діяч, успішно застосовував у політичній та визвольній боротьбі етичні
принципи ненасильництва.

Гармонія — принцип естетичної організації форми, узгодженість,
співмірність окремих частин цілого.

Гедонізм — (від грец. «задоволення») принцип, згідно з яким вищим
благом, метою та основними стимулами людської діяльності є насолода
(духовна чи чуттєво-матеріальна) та задоволення. Гедонізм виступає одним
з основних принципів філософсько-етичного вчення Аристіп-па та
Кіренської школи; протилежний аскетизму.

Гегель Георг Вільгельм Фрідріх (1770—1831) — представник німецької
класичної філософії. Право, мораль та моральність за Гегелем — це форми
розгортання об’єктивного духу. Естетика — це, на думку Гегеля, філософія
мистецтва, якому притаманні три форми, що історично змінювали одна одну
— символічна, класична та романтична. Праці: «Феноменологія духу»
(1807), «Лекції з естетики».

Гієнна — (євр.) в іудаїзмі, християнстві, ісламі одне з позначень пекла,
синонім вічної загибелі грішників.

Геніальність — найвищий ступінь обдарованості людини.

Геній — у римській міфології добрий дух, який формує характер чоловіка
та оберігає його протягом життя (покровительками жінок були юнони).

Гете Йоган Вольфганг (1749—1832) — видатний німецький поет, мислитель,
теоретик мистецтва, естетик. Естетичні праці: «Просте наслідування
природі. Манера. Стиль» (1789), «Учення про колір» (1810).

Гідність — позитивна моральна якість, поняття моральної свідомості, в
якому відображається уявлення про самоцінність людської особистості, її
моральну рівність з усіма іншими.

Готика — стиль в європейському середньовічному мистецтві,
характеризувався символізмом, суворістю та витонченістю.

Гра — одна з головних і найдавніших форм естетичної діяльності, яка
здійснюється заради неї самої і заради насолоди учасників та глядачів.
За Й. Хейзінгою, гра — це заняття, що відбувається в певних межах місця
і часу за добровільно прийнятими, але обов’язковими правилами, яке
супроводжується почуттями напруження та радості й усвідомленням
наявності іншого, ніж буденність, буття.

Гріх — порушення заповідей, або інших релігійних законів; метафорично —
поганий вчинок.

Гріхопадіння — згідно з Біблією первородний гріх людства, порушення
Адамом та Євою заборони Бога вживати плодів з дерева пізнання добра та
зла в Едемському саду.

Гумор — (англ.) особливий вид комічного, який поєднує глузування зі
співчуттям до того, що уявляється смішним.

Дао — (кит. «шлях») абсолют, шлях речей, закон; центральне поняття
даосизму.

Дао де цзін — «Книга про шлях та доброчесність», основний текст
даосизму, де викладені етичні принципи цієї давньокитайської
філософської традиції, яка згодом стала основою одноіменної релігії.
Авторство «Дао де цзіну» приписується Лао Цзи (VI—V ст. до н. е.)

Де — (кит.) доброчесність; поняття даосизму, комплекс властивостей Дао,
які людина може осягнути і втілити.

Девіантна поведінка — (від лат. «відхилення») поведінка, яка визнається
невідповідною щодо норм і зразків, загальноприйнятих у певному соціумі.

Декадентство — (від фр. «занепад») загальна назва течій у мистецтві
кінця XIX — початку XX ст. Одним з принципів декадентських напрямів було
гасло «мистецтво для мистецтва».

Демон — (грец.) у давньогрецькій міфології уособлення злої або (рідше)
доброї сили, що може впливати на долю людини; в християнстві та інших
релігіях — злий дух.

Деонтологія — (від грец. «належне») 1) розділ етики, який досліджує
проблеми обов’язку та належного; 2) вчення про юридичні, професійні,
моральні обов’язки правила, поведінки медичного працівника по відношенню
до хворого.

Дескриптивна етика — (від лат. «опис») галузь етики, яка використовує
конкретно-соціологічний та історичний аналіз для дослідження
функціонування моралі у певному соціумі.

Десять заповідей, Декалог — згідно з Біблією заповіді, дані Богом Мойсею
на горі Синай, релігійно-моральний кодекс, покладений в основу іудаїзму
та християнства.

Детермінізм — принцип, який проголошує причинну зумовленість всього, в
тому числі вчинків людини, її волі, протилежний індетермінізму.

Джаз — вид музичного мистецтва, що склався у США наприкінці XIX ст.
унаслідок поєднання елементів африканської та європейської музичних
культур.

Джихад — (араб. «зусилля») одна з чеснот віруючих в ісламі, зусилля у
справі віри. Розрізняють великий джихад — духовне самовдосконалення, та
малий джихад (або газават) — війну з невірними.

Дизайн — (від англ. «задум, проект, креслення») термін, що позначає
різні види проектування, яке передбачає поєднання функціональних та
естетичних якостей предметного середовища. Вужче — художнє
конструювання.

Диявол — (від грец. «брехун») у релігійних доктринах уособлення зла,
злий дух, що підбурює людину до гріховних вчинків. Цей або подібні
образи відомі в іудаїзмі (Сатана), в християнстві, ісламі (Шайтан або
Ібліс), в буддизмі (демон Мара), у слов’янській (чорт) та інших
релігіях.

Діанойя — термін давньогрецької філософії, здібність до мислення. В
етиці Аристотеля і томізмі діаноетичні чесноти — це мудрість і
розсудливість.

Дідро Дені (1713—1784) — видатний французький мислитель-енциклопедист,
теоретик мистецтва. Основні естетичні праці: «Трактат про прекрасне»
(1751), «Парадокс про актора» (1773—1778).

Діоген Сінопський (IV ст. до н. е.) — представник етичної школи кініків,
учень Антисфена, пропагував незалежність від зовнішніх впливів,
наближення до природи, одним з його принципів було «без громади, без
оселі, без батьківщини». Діоген проголосив себе громадянином світу —
«космополітом», його погляди, втілені у вчинках, дійшли в переказах
інших філософів.

Добро та зло — найбільш загальні поняття моральної свідомості, категорії
етики, які характеризують позитивні й негативні моральні та моральнісні
цінності.

Довженко Олександр (1894—1956) — видатний український режисер,
мислитель, теоретик мистецтва. Твори: «Поема про море», «Зачарована
Десна» та ін.

Душа — частина живої істоти, пов’язана з духом та тілом. В більшості
релігійних учень, крім буддизму та деяких інших, душа вважається
безсмертною.

Дхарма — (санскр.) 1) в етиці індуїзму обов’язок; 2) у буддизмі закон,
відкритий та проголошений Буддою, а також найдрібніша часточка (атом)
Всесвіту.

Евдемонізм — етичний та моральний принцип, що пов’язує сенс життя з
прагненням до щастя, різновид натуралістичної етики.

Евтапазія — (від грец. «неболісна смерть») спричинення смерті пацієнту
лікарем задля його блага, тобто припинення страждань. Відбувається за
бажанням хворого чи його близьких. Питання юридичної та етичної
припустимості евтаназії є одною з центральних проблем біо-етики,

Егоїзм — етичне поняття, яке відображає ціннісну орієнтацію людини на
пріоритет особистого інтересу; протилежний альтруїзму,

Едем — (бібл.) земний рай, де жили до гріхопадіння Адам та Єва,

Еклектизм — (від грец. «вибраний») механістичне поєднання елементів
різних стилів та систем.

Екологічна етика — вчення про моральне ставлення до природи та всього
живого, яке в тому числі передбачає обмеження прав та потреб людини.

Експресіонізм — (від фр. «вираження») мистецький напрям початку XX ст.,
який зосереджується на вираженні суб’єктивного духовного світу людини.

Емпатія — споглядальне розуміння емоцій, почуттів, психологічних станів
іншої людини.

Епіктет (бл. 50—138) — давньогрецький філософ-стоїк, колишній раб,
обстоював свободу волі як провідну чесноту людини.

Епікур (341—270 рр. до н. е.) — давньогрецький філософ, прихильник
евдемонізму, насолоду розумів як відсутність страждання. Твори:

«Лист до Менекея», «Головні думки».

Ескапізм — (від англ. «тікати, рятуватися») прагнення людини сховатися
від реальної дійсності у світі ілюзій та фантазій.

Естетика — наука про загальні закономірності художнього освоєння
зовнішнього та внутрішнього світу людиною, про суть і форми відображення
дійсності,

Етика — філософська наука, яка досліджує мораль та моральність. Термін
(від грец. «етос» — звичай) належить Аристотелю.

Етикет — у широкому розумінні: дотримання зовнішніх правил поведінки, що
склалися в суспільстві, чи у певних сферах діяльності та побуту.

Етологія — наука, що досліджує поведінку тварин.

Євангелія (від грец. «блага вість») — див. Біблія, Новий завіт.

Єпітимія — (від грец. «кара») — (христ.) церковне покарання за скоєний
гріх.

Заповіді — заборони або обов’язки, що мають сакральний характер.

Зло — цив. Добро та зло,

Злочин — суспільне небезпечне діяння, за яке законом встановлено
кримінальну відповідальність. Метафорично вживається поняття «моральний
злочин».

Знак — матеріальний об’єкт, який сприймається як носій певного смислу,
значення, інформації.

«Золоте правило» — відомий з часів античності принцип поведінки, що
відображає припис діяти по відношенню до інших так, як хотілося би, щоб
вони вчиняли по відношенню до тебе.

Ідеал — (від грец. «першообраз») уявлення про найвищу досконалість,
взірець, кінцевий цільовий орієнтир. Вирізняють етичні, естетичні та
інші ідеали.

Ілюзії зорові — невідповідність зорових образів реальним властивостям
предметів. Використовувалися в живописі, архітектурі (див, Оп-арт).

Імперативність — поняття, що фіксує примусовий характер моральних вимог,
І. Кант виділяє два різновиди імперативів: гіпотетичний, який має силу
лише за певних умов, і категоричний імператив — безумовний принцип
належної поведінки.

Імпресіонізм — (від фр, «враження») мистецький напрям останньої третини
XIX — поч. XX ст,, проголошував основною метою мистецтва передачу
безпосередніх вражень і відчуттів.

Інгарден Роман (1893—1970) — польський естетик-феноменолог, учень Е.
Гуссерля. Розробив модель феноменологічної інтерпретації художнього
твору, представляючи його як «поліфонічну гармонію». Основні праці:
«Естетичні дослідження» (1958—1966), «Спір про існування світу»
(1961—1981).

Індетермінізм — протилежний детермінізму принцип, який заперечує
всезагальність причинної обумовленості у світі, зокрема людина
наділяється свободою і свободою волі.

Індульгенція — (лат. «милість») у середньовічному католицизмі грамота
про відпущення гріхів, видана Папою Римським.

Калокагатія — термін античної естетики, гармонічне поєднання
внутрішнього і зовнішнього в образі.

Камю Альбер (1913—1960) — видатний французький письменник,
мислитель-екзистенціаліст, теоретик мистецтва. Праці: «Міф про Сізі-фа»
(1942), «Бунтівна людина» (1951).

Кандинський Василь (1866—1944) — російський художник, естетик, один із
засновників та теоретиків абстрактного мистецтва. Основні естетичні
твори: «Про духовне в мистецтві» (1910), «Есе про мистецтво та
художників» (вид. 1955).

Канон — (від грец. «норма, правило») система правил та норм, закріплених
у мистецтві певного напряму або історичної епохи.

Кант Іммануїл (1724—1804) — видатний німецький філософ, творець
трансцендентальних етики та естетики. Прихильник етичного формалізму,
засновник теорії автономної моралі, сформулював «категоричний імператив»
— моральний принцип належної поведінки. В естетиці Кант досліджує
проблеми форм сприйняття, творчої уяви, природи краси, «незацікавленого
задоволення» від естетичного споглядання. Розробці етичних поглядів
Канта присвячені твори: «Основи метафізики моральності» (1785), «Критика
практичного розуму» (1788). Центральним естетичним його твором є
«Критика здатності судження» (1790).

Карма — (санскр.) в індуїзмі та буддизмі дії, що викликають наслідки, а
також закон причин та наслідків або воздаяння.

Катарсис — (від грец. «очищення») термін давньогрецької філософії та
естетики для позначення сутності естетичного переживання, пов’язаний з
піфагорійською практикою застосування музики для очищення души від
пристрастей.

Категоричний імператив — центральне поняття етики І. Канта, відображає
сутність морального закону, який має характер безумовного примусу. Існує
кілька формулювань категоричного імперативу, основні:

«дій лише згідно з такою максимою, керуючись якою, ти в той самий час
міг би побажати, щоб вона стала загальним законом» та «чини так, щоб ти
завжди ставився до людства як до мети і ніколи, як до засобу».

Квієтизм — моральний принцип, сформульований у XVII—XVIII ст., вимагав
споглядальності у ставленні до добра та зла як до проявів волі Бога.

Кіч — (від нім. «халтура, несмак») один з проявів «масової культури»,.
виник у другій половині XIX ст. як промислова імітація унікальних
художніх виробів. У XX ст. поширювався у літературі, музиці,
кіномистецтві.

Класицизм — напрям у європейський літературі й мистецтві XVII — початку
XX ст., суть якого полягала в наслідуванні мистецтва Стародавньої
Греції, Риму й дотримуванні системи суворих правил побудови твору.

Консеквенціональна етика — (від лат. «наслідки») етичні теорії, в яких
моральне значення вчинків визначається залежно від наслідків, до яких
вони приводять. Різновидами консеквенціональної етики є утилітаризм,
гедонізм, інтуїтивізм, евдемонізм, телеологічна та марксистська етика та
ін.

Конфлікт моральний — ситуація морального вибору, в якій норми або
цінності, що спонукають до обрання певної альтернативи, вступають у
протиріччя з нормами та принципами, які пов’язані з іншою альтернативою.

Конфуцій (Кун цзи) (552/551— 479 рр. до н. е.) — давньокитайський
філософ, засновник конфуціанства. Етичні ідеали Конфуція — «золоте
правило» (див.), принципи гуманності та сяо (синівської пошани),
викладені його учнями в «Лунь юй» («Бесідах та судженнях»).

Коран — (араб. «читання») священна книга в ісламі, передана Аллахом
Мухаммеду через одкровення, основа етики ісламу. Див. Шаріат.

Критика художня — літературний жанр, завданням якого є розгляд,
тлумачення й оцінка літературних та мистецьких творів.

Лао Цзи (VI—V ст. до н. е.) — давньокитайський філософ, засновник
даосизму. Йому приписується авторство «Дао де цзін», основного
філофського, релігійного та етичного тексту даосизму.

Леонардо да Вінчі (1452—1519) — геніальний італійський художник,
винахідник, мислитель, теоретик мистецтва епохи Відродження.
«Живописець, — пише Леонардо в «Книзі про живопис», — має сперечатися та
змагатися з природою».

Макіавеллі Ніколо (1469—1527) — видатний італійський філософ та
політичний діяч. У праці «Володар» (вид. 1532) обґрунтовував
специфічність моралі у сфері політики. Див. Макіавеллізм.

Макіавеллізм — можливість застосування будь-яких (у тому числі й
аморальних) засобів заради досягнення певної (передусім політичної)
мети. Термін пов’язаний з принципом «мета виправдовує засоби», який
обґрунтовував Н. Макіавеллі.

8

< b h | ’ – i o „ c ¦ | „ ???A?? F стиль у мистецтві, що відзначається манірністю та примхливістю. Маркс Карл (1818—1883) — видатний німецький мислитель, ідеолог комуністичного руху, обстоював соціальну природу людини, історичний характер моралі та естетичних цінностей. Твори: «Капітал» (у 4 т.). «Масова культура» — явище культури кінця XIX—XX ст., комплекс поширюваних за допомогою засобів масової інформації художніх цінностей і потреб, які оцінюються фахівцями як низькопробні. Метаестетика — галузь естетики, яка досліджує її методологічні та філософські проблеми. Метаетика — філософська теорія моралі, яка намагається осмислити сферу етичного, грунтуючись на засадах, нейтральних стосовно до будь-яких моральних і моральнісних переконань та принципів. Мета-етика протиставляється нормативній етиці (див.). Мокша — (санскр.) реалізація, спасіння, духовне звільнення. Мотив — внутрішня причина, підстава, привід для якої-небудь дії, вчинку, є одним з об'єктів морального оцінювання. Музи — (грец. «мислячі») давньогрецькі богині поезії, науки та мистецтв. Нагорна проповідь — проповідь Ісуса Христа, передана в Євангеліях (Мв. 5—7, Лк. 6). Основний зміст Нагорної проповіді — викладений у формі заповідей блаженства новозавітний моральний закон. Намір — задум, бажання зробити що-небудь, є об'єктом моральної оцінки. Нірвана — (санскр.) кінцева мета буддійської практики, вихід із сан-сари, стан повної відсутності бажань і жаги життя. Ніцше Фрідріх (1844—1900) — видатний німецький філософ, представник імморалізму, теоретик мистецтва. Основні праці, присвячені естетиці та етиці: «Народження трагедії з духу музики» (1872), «По той бік добра та зла» (1886). Новий завіт — друга частина Біблії, складається з 4-х «Євангелій», «Діянь апостолів», «Послань апостолів» (22 книги) та «Одкровення Іоан-на Богослова» («Апокаліпсис»). Упорядкований в IV ст. Містить основи християнської моралі. Норма моральна — (від лат. «правило, взірець») форма моральної вимоги, яка виступає як елемент моральних відносин (норма поведінки, звичай) і як елемент моральної свідомості (заповіді, правила). Нормативна етика — галузь етики, в якій обґрунтовуються певні моральні принципи та норми і формулюються приписи моральної поведінки. Обов'язок — моральне завдання, що внутрішньо сприймається індивідом як необхідність втілення певних етичних норм, принципів та ідеалів. Образ — естетична категорія, форма і продукт суб'єктивного, ідеального у свідомості людини. Розрізняють образи чуттєві та позбавлені чуттєвої наочності. Оп-арт — (від скороченого англ. «оптичне мистецтво») напрям абстрактного мистецтва середини XX ст., в якому значну роль відігравало створення зорових ілюзій. Оптимізм — (від лат. «найкращий») світосприйняття, яке грунтується на позитивному, стверджувальному ставленні до життя. В етичному плані — впевненість у дієвості добра. Протилежний песимізму. Оцінка естетична — встановлення естетичної цінності певного об'єкта або твору мистецтва. Оцінка моральна — встановлення відповідності вчинків певним принципам та нормам моралі. Патетичність — (від грец. «пафос») схвильованість, пристрасність, натхненність. Пафос — (від грец. «пристрасть, збудження, натхненність») в античній естетиці пристрасне переживання, пов'яне зі стражданням; необхідний елемент трагедії. Пізніше — ідейно-емоційний настрій твору, творчості. Песимізм — (від лат. «найгірший») світосприйняття, яке грунтується на впевненості в тому, що у світі переважає негативне начало, а в індивідуальному існуванні трагізм та безвихідь. Вперше теоретично обґрунтував песимізм А. Шопенгауер. Протилежний оптимізму. Плотін (204/205—270) — видатний філософ-неоплатонік. Душа, прагнучи до першоджерела — Єдиного, має сприймати світ як його еманацію (сходження) — на цьому ґрунтуються етичні та естетичні погляди філософа, викладені в «Еннеадах». Поведінка — сукупність усіх (на відміну від діяльності) вчинків людини, які осмислюються в певній послідовності та системності. Покаяння — у православ'ї та католицизмі таїнство, що полягає у відвертому розкаянні людини у гріхах під час сповіді та у відпущенні їй гріхів Христом через священника. Поп-арт — (від скороченого англ. «популярне мистецтво») напрям у мистецтві, який культивує використання як матеріалу предметів побутового вжитку. Потворне — категорія естетики, що вживається для негативної оцінки об'єктів і явищ, протилежних за своїм естетичним змістом прекрасному. Потебня Олександр (1835—1891) — видатний український мислитель, лінгвіст та теоретик мистецтва. Центральною в його лінгвоестетич-ній концепції є тріада «зовнішня форма — внутрішня форма — зміст». Праці: «Про деякі символи слов'янської народної поезії» (1860), «Думка та мова»(1862). Праведність — релігійна чеснота, святість життя, безгрішність. Прекрасне — естетична категорія, яка означає досконалість, довершеність, ідеал краси певної естетичної системи. Примітивізм, або Наївне мистецтво — художній напрям у мистецтві кінця XIX—XX ст., представники якого намагалися передати безпосередність почуття, використовуючи засоби, притаманні первісному, народному або дитячому мистецтву. Пуризм — напрям у мистецтві, який відводить центральне місце прагненню до чистоти і суворості звичаїв. Рай — у різних релігіях місце посмертного блаженного перебування праведників. Рамакрішна (Гададхар Чаттерджі) (1834—1886) — видатний індійський мислитель-подвижник, його синкретичне релігійно-етичне вчення проголошувало необхідність служіння Богу, світу та ближньому. Реалізм — напрям у мистецтві, основним принципом якого проголошується правдиве відтворення дійсності. Релятивізм — філософський погляд, згідно з яким цінності (наприклад, етичні чи естетичні) мають відносний характер. Протилежний абсолютизму. Рецептивна естетика — напрям в естетиці другої половини XX ст. Критикуючи попередників за намір зрозуміти мистецтво, звертаючись лише до художнього твору та процесу його створення, рецептивна естетика пропонує долучити до аналізу відношення між художнім твором та реципієнтом. Першим теоретичним текстом цього напряму були тези німецького дослідники Р. Г. Яусса (1967). Ригоризм — (від лат. «твердість, суворість») педантичне, дріб'язкове дотримання певних принципів, різновид етичного формалізму. Рококо — художній стиль, який виник у Франції XVIII ст., його відрізняють вишуканість форм та вигадливий орнаменталізм. Романський стиль — стиль у мистецтві Х—XIII ст., пов'язаний з давньоримською культурою. Романтизм — художній напрям у мистецтві кінця XVIII — початку XIX ст., вивів на перший план інтереси особи та індивідуальні почуття. Самооцінка — оцінка особою самої себе, своїх можливостей та моральних якостей. Свобода волі — філософське поняття, яке відображає самовизначаль-ність людини у своїх намірах, принципах та цінностях, а отже, покладання відповідальності за свої дії передусім на себе. Святі — у християнстві та ісламі праведники, яким дароване вічне блаженство. Святість — у християнстві та ісламі вільність від влади гріха і від-значеність божественною благодаттю. Символ — (від грец. «знак, прикмета») в естетиці — образ, який у своїй еволюції набув знакового характеру, і водночас знак, наділений невичерпною багатозначністю художнього образу. Символізм — напрям у мистецтві кінця XIX — початку XX ст., що був пов'язаний із ідеалістичними філософськими течіями, основу яких складало уявлення про два світи — уявний світ повсякденної реальності та трансцендентний світ справжніх цінностей; проголошував головним художнім засобом символ як вираження незбагненної суті предметів і явищ. Сковорода Григорій (1722—1794) — видатний український філософ. Обстоював ідеї єдності добра та краси, необхідності самопізнання, «сродної праці», символічності мистецтва. Твори: «Симфонія, наречена Книга Асхань про пізнання самого себе», «Кільце. Дружня розмова про душевний спокій». Скрижалі — згідно з Біблією кам'яні плити, на яких були вибиті заповіді, отримані Мойсеєм від Бога на горі Синай. Смак естетичний — здібність особи до розрізнення, розуміння та оцінки естетичних явищ у різних сферах життя та мистецтва. Формування смаку є завданням естетичного виховання. Соловйов Володимир Сергійович (1853—1900) — видатний російський мислитель, засновник філософії Всеєдності. Твори: «Краса в природі» (1889), «Сенс любові» (1890), «Виправдання добра» (1897). Сором — відчуття провини перед людьми, як правило, супроводжується збентеженням. Сотеріологія — (грец.) учення про спасіння, частина богослов'я в різних релігіях. Соціалістичний реалізм — напрям у радянському мистецтві, який ставив за мету (у формулюванні 1930-х рр.) «правдиве та історично конкретне зображення дійсності в сполученні із завданням ідейної переробки трудящих в дусі соціалізму». Спасіння — поняття релігійної етики, в більшості релігій — вільність від гріха та досягнення вищого блаженства. Див. Рай, Нірвана, Мокша. Сповідь — зізнання віруючого у своїх гріховних діяннях та помислах. У православ'ї та католицизмі сповідь здійснюється перед священником у таїнстві покаяння. Спокуса — поняття релігійної етики, випробування, в якому проявляються праведні або гріховні властивості душі людини. Справедливість — категорія, що використовується в етиці, праві, суспільних науках для позначення належного у стосунках між людьми та в діяльності соціальних інститутів. Також — позитивна моральна якість, яка виступає внутрішнім критерієм справедливості соціальної. Сприймання, перцепція — процес відображення у свідомості предметів і явищ, що діють на органи чуття людини. На відміну від відчуття результатом сприймання є цілісні образи об'єктів. Сприйняття — відображення у свідомості явищ, предметів та ідей. Стиль — сукупність ознак, якими характеризується творчість певного митця або напряму. Стоїцизм — напрям в античній філософії та етиці, що обстоював необхідність приборкання своїх пристрастей і наслідування безпристрасності природи (апатія). Представниками стоїцизму були Зенон, Марк Аврелій, Сенека. Страшний суд — у християнстві суд Христа над всіма людьми наприкінці часів, який відбудеться під час його другого пришестя. Уявлення про Страшний суд є також в іудаїзмі та ісламі. Сублімація — термін психоаналізу 3. Фрейда, що позначає психічний процес переключення лібідо (енергії сексуальних потягів) на досягнення цілей соціальної діяльності та художньої творчості. В аналітичній психології К.-Г. Юнга — переміщення психічної енергії від одних систем особистості до інших, наприклад від примітивних, інстинктивних до вищих, культурних процесів. Сумління — усвідомлення та відчуття моральної відповідальності за свою поведінку, в тому числі і перед самим собою. Здатність особи до самооцінки. Супрематизм — напрям у живописі, основним художнім засобом якого було комбінування геометричних та об'ємних форм. Сюрреалізм — напрям у мистецтві середини XX ст., який проголошував джерелами творчості підсвідомість та інтуїцію. Табу (полінезійськ. «заборона») — заборона певних дій, за які за давніми віруваннями настане покарання вищих сил. Табула раза (Табула раса) — (лат. ІаЬиІа газа — «чиста дошка») термін сенсуалізму (Дж. Локк та ін.), що позначає початковий стан свідомості (немовля), коли внаслідок відсутності досвіду людина позбавлена будь-яких знань. Отже, педагогічний вплив на дитину має вирішальне значення для її становлення і набуття певних (зокрема, етичних та естетичних) ідеалів та принципів. Тагор Рабіндранат (1861—1941) — видатний бенгальський мислитель, письменник, музикант, художник. Митець, згідно з Тагором, має уподібнитися Брахману, який граючи створює образи. Твори: «Особисте» (1917), «Криза цивілізації» (1941). * Ташизм — (від фр. «пляма») абстрактний експресіонізм у живописі, напрям середини XX ст., його представники обстоювали несвідомість творчого процесу та його автоматизм. Творчість художня — діяльність, спрямована на створення нових естетичних цінностей. Театр абсурду — загальна назва для драматургії поставангарду 1950—1970-х рр., яка успадкувала принципи авангардного театру і створила власну поетику абсурду. Телеологічна етика — (від грец. «ціль» та «вчення») різновид кон-секвенціональної етики, одним з основних принципів якого є твердження про соціальне доцільний характер моральності. Теодицея — (грец. «боговиправдання») у християнстві вчення, що поєднує визнання наявності зла у світі з уявленням про Бога, що не має в собі зла. Крім цього, найбільш відомі вирішення даної проблеми запропоновані стоїками та Г.-В. Лейбніцем. Теономна етика — етичне вчення християнства, що розглядає моральність як сферу взаємин людини з Богом. Основним моральнісним принципом теономної етики є любов. Толерантність — позитивна моральна якість, яка полягає в терпимому ставленні до інших поглядів, цінностей. Толстой Лев Миколайович (1828—1910) — великий російський письменник, мислитель, обстоював теорію непротивлення злу силою. Наприкінці життя протиставляв добро і красу і надавав перевагу етиці на противагу естетиці. Твори: «Царство Боже всередині нас» (1891), «Про Шекспіра та його драму» (1904), «Шлях життя» (1910). Тора — (євр. «закон») священна книга іудаїзму у вигляді сувою. її переклад складає перші п'ять книг Біблії. Містить основи моралі іудаїзму, християнства та ісламу. Трагічне — естетична категорія, яка поєднує уявлення про гідність людини зі співчуттям до її страждань, викликаних фатальними обставинами чи соціальними умовами. Трипітака — (санскр. «три кошики») три збірки сутр, канонічний тест буддизму, де викладені основні моральні принципи буддистського вчення. Увей — (кит.) недіяння, ідеал людської поведінки в даосизмі. Утилітаризм — (від лат. «користь, вигода») моральний принцип, який передбачає оцінювання всіх явищ з погляду їх корисності, а також напрям в етиці, започаткований Є. Бентамом, який проголошує користь основою моралі. Уява — психічний процес, що полягає у створенні людиною нових образів та ідей. За ступенем активності свідомості розрізняють відтворюючу та творчу уяву. Уява художня — здібність до створення художніх образів. Уявлення — форма чуттєвого відображення суб'єктом навколишнього світу, збережений і відтворюваний у свідомості чуттєво-наочний образ раніше сприйманих об'єктів та явищ. Фанатизм — (від лат. «шалений, несамовитий») сліпа прихильність до певної ідеології, нетерпимість по відношенню до будь-яких інших поглядів, принципів та цінностей. аль-Фарабі Абу Наср Мухаммед ібн Тархан (870—950) — видатний філософ, представник східного аристотелизма. Праці: «Міркування про канони мистецтва поезії», «Трактати». Фарисеї, фарисейство — (євр. «ті, що відділилися») секта в іудаїзмі (II ст. до н. е. — II ст. н. е.), представники якої наполягали на суворому дотриманні релігійних норм, виступали проти впливу еллінізму. Згідно з Євангеліями фарисеї відрізнялися удаваним благочестям. Фаталізм — (від лат. «невідворотний») принцип або вчення, що стверджує передвизначеність подій, заперечує свободу волі та випадковість. Фен шуй — (кит. «вітер та вода») давньокитайське мистецтво композиції, пов'язане в першу чергу з даосизмом. Вплинуло на китайську та японську естетичні системи. Фідлер Конрад (1841—1895) — німецький теоретик мистецтва, засновник формалістичних «теорії бачення» та «формотворчості». Твір: «Про походження художньої діяльності» (1887). Фома Аквінський (1224/26—1274) — видатний християнський філософ, засновник томізму. В основі моральності, за Фомою, два закони — природний та божественний. Основний твір мислителя — «Сума теології» (1267—1273). Формалізм етичний — методологічний принцип в етиці, який намагається знайти універсальний підхід до вирішення етичних проблем, покладаючись саме на форму морального припису, та з якого разом з тим можна було б вивести конкретні моральні вимоги у певній ситуації. Цей принцип є фундаментальним для низки етичних теорій, у першу чергу, для кантіанства. Див. Категоричний імператив. Формалізм у мистецтві — естетична концепція, що розглядає художню форму як наділену суверенною самоцінністю, яка не залежить від змісту. Засновниками естетичного формалізму були Е. Ганслік та К. Фідлер. Франко Іван (1856—1916) — видатний український письменник, мислитель, теоретик мистецтва, естетик. Основні категорії естетики, їх відносність досліджуються у трактаті «З секретів поетичної творчості» (1898—1899). Функціоналізм — напрям в архітектурі початку XX ст., характеризується відповідністю архітектурних форм споруд до їх утилітарного призначення. Футуризм — (від лат. «майбутнє») художній напрям початку XX ст., представники якого не визнавали традиційності, намагаючись створити «мистецтво майбутнього». Хайдеггер Мартін (1889—1976) — німецький філософ. Один із чільних представників екзистенціалізму та філософської герменевтики. Праці: «Буття та час» (1927), «Гельдерлін та сутність поезії» (1937). Хейзінга Йохан (1872—1945) — видатний голландський мислитель, теоретик мистецтва, досліджував ігрову складову культури. Твори: «Осінь середньовіччя» (1919), «Людина граюча» (1938). Хепенінг — (від англ. «траплятися») вид сценічного та виставкового мистецтва, як правило, парадоксального за змістом і формою. До задуму хепенінгу входять творча імпровізація та глядацька активність. Різновидом хепенінгу є флешмоб. Царство небесне — обіцяна для праведників посмертна винагорода в різних релігіях, інша назва Раю. Цицерон Марк Тулій (106—43 рр. до н.е.) — римський мислитель, теоретик риторики, класик латинської художньої та філософської прози. Намагався поєднати етичні ідеї стоїків та Аристотеля. Праці: «Про межі добра та зла», «Про дружбу». Цінності — поняття, яке вказує на виняткову значущість чогось для певної групи людей або окремих осіб. Вирізняють духовні, етичні, естетичні, матеріальні та інші цінності. Чеснота — позитивна моральна якість людини. Честь — позитивна моральна якість, пов'язана з уявленням про моральну значущість людини як представника людської спільноти або певної громади чи професії. Чистилище — у католицизмі місце між пеклом та раєм, де душі грішників, що не обтяжені смертельними гріхами, очищуються вогнем. Чорні, темні, злі сили — у різних релігіях уособлення зла — духовні істоти, що протидіють Богу, або світлим богам та духам і шкодять людям. Шаріат — (араб. «шлях до мети») ісламська система юридичних, теологічних та моральних норм. Шеллінг Фрідріх Вільгельм Йозеф (1775—1854) — видатний німецький філософ. Протягом життя його погляди змінювалися від ідей німецьких романтиків до релігійної «філософії одкровення». Твори: «Філософія мистецтва» (1802—1805), «Філософія та релігія» (1804). Шефтсбері Антоні Ешлі Купер (1671—1713) — видатний англійський філософ-мораліст, естетик. Виходячи з неоплатонічних ідей Шефтсбері наголошував на спорідненості добра та краси. Праці: «Моралісти» (1709), «Вторинні ознаки, або Мова форм» (вид. 1914). Шляхетність — моральна якість, яка характеризує вчинки людей з погляду піднесених, величних мотивів, якими вони зумовлені. Шопенгауер Артур (1788—1860) — видатний німецький мислитель, естетик. В етиці вважається представником філософського песимізму. Основний твір — «Світ як воля та уявлення» (1819—1844). Штірнер Макс (1806—1856) — німецький філософ, теоретик анархізму. У книзі «Самотній та його власність» (1844) обґрунтовував соліпсизм (суб'єктивний ідеалізм) в антропології, етиці та праві. Щастя — відчуття глибокого задоволення та безмежної радості. Щедрість — позитивна моральна якість, яка полягає у готовності ділитися з іншим. Юм Девід (1711—1776) — видатний англійський мислитель, представник філософського скептицизму та агностицизму. Праці, де представлені його етичні та естетичні погляди: «Трактат про людську природу» (1739—1740), «Есе» (1741). Юнг Карл Густав (1875—1961) — видатний швейцарський психолог та мислитель, засновник аналітичної психології, яка запропонувала як основу витлумачення художньої творчості вчення про архетипи колективного несвідомого. Твори: «Психологія та література» (1930), «Пікассо» (1932), «Улісс» (1932). Юркевич Памфіл (1827—1874) — український та російський філософ, учитель В. С. Соловйова. На думку Юркевича, основну роль в моральній, релігійній, пізнавальній діяльності людини, її духовному розвитку відіграє «серце». Головна праця — «Серце та його значення в духовному житті людини, за вченням слова Божого» (1860). Ясперс Карл (1883—1969) — німецький філософ-екзистенціаліст, дослідник психології творчості. Людська «самість», за Ясперсом, найбільш повно проявляться у граничних ситуаціях (страждання, смерті, провини та ін.), що є предметом для таких видів духовної творчості, як релігія та мистецтво. Основні праці: «Психологія світоглядів» (1919), «Духовна ситуація епохи» (1931), «Витоки та мета історії» (1949), «Доля та воля»(1967).

Похожие записи